Справа № 581/285/25
Номер провадження 22-ц/816/1485/26
17 лютого 2026 року м.Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Петен Я.Л.,
суддів: Замченко А.О., Сидоренко А.П.,
з участю секретаря судового засідання: Чуприна В.І.,
у присутності:
представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Карабаш Юлії Олександрівни,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Карабаш Юлією Олександрівною,
на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 02 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Кузьмінського О.В. у селищі Липова Долина Роменського району Сумської області,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ «Служба у справах дітей» Липоводолинської селищної ради, служба у справах дітей Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, про позбавлення батьківських прав,
У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Липоводолинського районного суду Сумської області з позовом, який мотивував тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , який розірвано заочним рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2023 року. Разом вони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 2023 році його колишня дружина разом з сином виїхали проживати до м. Кременчука Полтавської області. У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 зловживала алкоголем, не забезпечувала необхідними умовами проживання їх сина та не займалася його вихованням, службою у справах дітей Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області дитину було відібрано у матері та тимчасово влаштовано до Кременчуцької лікарні, а у вересні 2024 року повернуто йому на виховання. Наразі син проживає разом з ним, навчається у Липоводолинському ліцеї. Відповідач життям сина не цікавиться, не телефонує, його вихованням не займається, матеріально не опікується. Через нехтування відповідачем материнськими обов'язками щодо виховання сина, вона притягувалася до адміністративної відповідальності Крюківським районним судом м. Кременчука. Обставини невиконання відповідачем батьківських обов'язків, на думку позивача, підтверджуються повідомленнями служби у справах дітей Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 05 червня 2023 року та 02 жовтня 2024 року.
Посилаючись на вищевказані обставини, ОСОБА_2 просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно її неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 02 липня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Роз'яснено, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Стягнуто щомісячно з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 16 квітня 2025 року. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1211,20 грн судового збору.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 внаслідок своєї винної поведінки свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_5 , що вказує на порушення прав дитини, а тому вважав, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина буде відповідати інтересам дитини, сприятиме її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Оскільки неповнолітній ОСОБА_4 проживає разом з батьком та перебуває на його утриманні, а обов'язок утримувати дитину є обов'язком обох батьків, тому суд вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , діючи через свого представника, адвоката Карабаш Ю.О., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та стягнення з неї аліментів на утримання неповнолітнього сина відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на момент ухвалення рішення судом не встановлено достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав. Зазначає, що судом під час судового розгляду досліджувались докази за період 2023-2024 років, які негативно характеризують ОСОБА_1 , що і було покладено в основу оскаржуваного судового рішення. Водночас досліджені судом докази, які позитивно характеризують ОСОБА_2 , не могли бути підставою для позбавлення батьківських прав відповідача.
Зауважує, що висновок органу опіки та піклування Липоводолинської селищної ради від 25 березня 2025 року, який взято судом до уваги, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Також судом не досліджено з яких джерел органом опіки та піклування взято інформацію, зазначену у висновку, чи здійснено відповідні запити щодо перебування ОСОБА_1 на обліках, чи відібрано в останньої пояснення. Вказане ставить під сумнів повноту судового розгляду, що у даному випадку має істотне значення для ухвалення судового рішення.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 припинила вживати алкоголь, виправилася, влаштувалася на роботу, веде нормальний спосіб життя, підтримує спілкування з сином засобами телефонного зв'язку, пересилає йому продукти харчування та подарунки, зокрема подарувала йому мобільний телефон. Вважає, що вона не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Також вказує, що позивачу було відомо, що ОСОБА_1 з серпня 2022 року проживає у м. Кременчуці, а також її контактні дані, номер телефону, які позивач свідомо не повідомив суду, на думку відповідача, з метою уникнення її прибуття в судове засідання для участі у справі. Вважає, що під час розгляду справи були наявні підстави для ухвалення заочного рішення в порядку ст. 280 ЦПК України.
Позивач, ОСОБА_2 , у судове засідання апеляційного суду не прибув, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с. 131-132), своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідач, ОСОБА_1 , у судове засідання апеляційного суду не прибула, про місце, дату та час розгляду справи повідомлена належним чином (а.с. 140). Її представник, адвокат Карабаш Ю.О., у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.
Від служби у справах дітей Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області надійшла до апеляційного суду заява про розгляд справи без їх участі, в якій просили ухвалити рішення на розсуд суду (а.с. 129-130).
Представник відділу «Служба у справах дітей» Липоводолинської селищної ради у судове засідання не прибув, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с. 125-126), своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю осіб, які не з'явилися у судове засідання.
За положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, з 27 липня 2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2023 року. Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 залишено дошлюбне прізвище « ОСОБА_7 » (а.с. 18-19).
Сторони мають спільного неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).
Відповідно до довідки Центру надання адміністративних послуг №2031/С-05-06/01.2023 від 23 листопада 2023 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але з 20 травня 2021 року за місцем реєстрації не проживає (а.с. 13).
Згідно з інформацією служби у справах дітей Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 05 червня 2023 року та від 02 жовтня 2024 року, малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває в складних життєвих обставинах у зв'язку з ухиленням матері від виконання батьківських обов'язків. 26 вересня 2024 року під час відвідування родини ОСОБА_4 . ОСОБА_1 перебувала в стані, схожому на алкогольне сп'яніння, в помешканні було брудно, речі розкидані, посуд брудний, з продуктів харчування були лише овочі та деякі крупи, приготована їжа відсутня. Дитина перебувала в брудному одязі та з брудними відрощеними нігтями. На підставі заяви ОСОБА_1 від 26 вересня 2024 року малолітній ОСОБА_4 влаштований до КМП «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька» з метою обстеження та подальшого влаштування до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Кременчуцької міської ради. 30 вересня 2024 року малолітнього ОСОБА_4 повернуто на виховання в родину батька, ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20-21).
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 18 жовтня 2024 року, діти ОСОБА_8 та ОСОБА_4 проживають разом із ОСОБА_2 у двокімнатному будинку в АДРЕСА_1 , в якому створені необхідні умови для проживання та навчання дітей: діти мають окремі ліжка, стіл письмовий, мобільні телефони, ноутбук, забезпечені одягом та взуттям. В будинку наявна необхідна побутова техніка. У сім'ї дружні та доброзичливі родинні відносини (а.с. 14).
У довідці Липоводолинської селищної ради №02-03/3210 від 27 грудня 2024 року вказано, що ОСОБА_2 з 05 січня 2022 року працює робітником з благоустрою відділу архітектури та житлово-комунального господарства Липоводолинської селищної ради (а.с. 15).
Відповідно до характеристики Липоводолинської селищної ради №02-03/3211 від 27 грудня 2024 року ОСОБА_2 за час роботи зарекомендував себе позитивно, добросовісно виконує свої обов'язки, відповідальний, на зауваження керівництва реагує позитивно, враховує їх у подальшій роботі (а.с. 17).
Згідно з довідкою Центру надання адміністративних послуг Липоводолинської селищної ради від 02 січня 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 (а.с. 12).
Відповідно до довідки Липоводолинської селищної ради №000000000001 від 02 січня 2025 року ОСОБА_2 за 2024 рік нараховано заробітну плату в сумі 110157,90 грн (а.с. 16).
У довідці Липоводолинського ліцею №01-21/23 від 07 січня 2025 року вказано, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в 8 Б класі цього навчального закладу (а.с. 11).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Липоводолинської селищної ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Липоводолинської селищної ради від 25 березня 2025 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Висновок мотивований тим, що зі слів батька та неповнолітнього сина вдалося з'ясувати, що мати ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , власного житла не має, не працює, засобів для утримання неповнолітнього сина немає, матеріально дитину не утримує, часто притягувалася до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків та зловживання алкогольними напоями. За час окремого проживання матері від дитини, мати жодного разу не відвідала дитину, матеріально не утримує сина, не цікавиться його життям та здоров'ям, зловживає спиртними напоями (а.с. 22-24).
Як зазначено в оскаржуваному рішенні суду, допитаний судом першої інстанції як свідок неповнолітній ОСОБА_4 пояснив, що період проживання з матір'ю із 2023 року до вересня 2024 року в м. Кременчук пригадує із жахом. Мати зловживала алкоголем. Часто вдома взагалі не було чого їсти. Мати, на його прохання приготувати їжу, відповідала обіцянкою, а потім засипала. Були випадки, коли мати зі співмешканцем відправляли його до магазину принести алкогольні напої, через його небажання це робити мати фізично била. Він ображається на матір. Востаннє вона йому телефонувала декілька місяців тому, його життям вона не цікавиться, матеріально не допомагає. У родині батька йому краще проживати.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , внаслідок своєї винної поведінки, свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_5 , що вказує на порушення прав дитини. Встановлені фактичні обставини, за висновком суду першої інстанції, свідчать, що ОСОБА_1 належним чином не піклується про фізичний і духовний розвиток свого сина, його навчання, підготовку до самостійного життя, не бажає приділяти дитині увагу, спілкуватися з ним, брати участь у його вихованні. Суд дійшов висновку, що мати свідомо, умисно нехтує своїми батьківськими обов'язками, а тому позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина буде відповідати інтересам дитини, сприятиме її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі. У зв'язку з висновком суду про необхідність позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки неповнолітній ОСОБА_4 проживає разом з батьком та перебуває на його утриманні, суд вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини.
При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, громадянського суспільства.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята-десята статті 7 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.
За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Нормами статті 19 СК України, зокрема встановлено, що при розгляді спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина 6 статті 19 СК України).
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_5 , оскільки у матеріалах справи відсутні докази винної поведінки відповідача, як матері, свідомого нехтування нею своїми обов'язками, які б свідчили про її умисне ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо сина, а також, що спілкування з нею матиме негативний вплив на дитину.
Покладений в основу рішення суду висновок органу опіки та піклування Липоводолинської селищної ради від 25 березня 2025 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , є не обґрунтованим та не містить достатніх доказів, які б підтверджували доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, як і не містить мотивів такого рішення. Висновок побудований на словах позивача ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_4 і не містить даних, які б об'єктивно характеризували ОСОБА_1 як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків. Зі змісту висновку не слідує, що відповідач взагалі викликалася на відповідне засідання органу опіки та піклування. Не вказано які заходи вживалися органом опіки та піклування для покращення взаємовідносин матері та дитини. У висновку відсутня об'єктивна характеристика матері дитини та стосунків, які склались між нею та сином. Ніяким чином не відображено наявність з боку матері загрози для здоров'я та психічного розвитку неповнолітнього ОСОБА_5 . Органом опіки та піклування не було відібрано особистих пояснень ОСОБА_1 щодо виконання нею батьківських обов'язків.
Отже з боку компетентних органів не проводилася робота, спрямована на надання допомоги матері дитини, виправлення недоліків в її поведінці, з'ясування її проблем і можливості їх вирішення, а орган опіки та піклування обмежився лише формальним наданням висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, що не є достатнім в такій сфері як батьківські відносини.
Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).
Колегія суддів також критично ставиться до відображених в оскаржуваному рішенні показань допитаного як свідка неповнолітнього ОСОБА_4 , оскільки судом не в повній мірі враховано та відображено зміст наданих ним пояснень.
Так, апеляційним судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_4 не повідомляв суду, що період проживання з матір'ю із 2023 року до вересня 2024 року в м. Кременчук він пригадує із жахом. Як і не повідомляв, що через небажання купувати алкоголь мати фізично його била.
ОСОБА_4 у засіданні суду першої інстанції пояснював, що мати робила вигляд, що любила того чоловіка, з яким вони проживали. Проживали вони у приватному будинку і в нього була окрема кімната. Спочатку у будинку було чисто, а потім, коли мати та той чоловік почали вживати алкоголь, він почав голодувати, бо мати, на його прохання приготувати їжу, відповідала обіцянкою, а потім засипала, і не готувала. У холодильнику з продуктів щось було. У будинку, коли мати та той чоловік почали вживати алкоголь, вже не було чисто, було сміття та пляшки. Він відвідував школу, пройшов там весь сьомий клас. Мати його відпускала гуляти і через деякий час без причини кликала назад додому. Іноді давала йому гроші на проїзд, на напої. Повідомив, що мати не працювала, а гроші давав той чоловік (співмешканець), який до нього нормально ставився, не бив і не ображав. Водночас зазначає, що мати протягом останнього року працювала у маленькому вагончику. Були випадки, коли мати зі співмешканцем відправляли його до магазину купити алкогольні напої. Мати він бачив востаннє у вересні 2024 року, коли був у лікарні близько тижня. В цей час мати його провідала один раз, принесла йому светр та сік, спитала чи не ображають його там. На його день народження телефонувала йому та вітала. Подарунків не присилала. Останній раз розмовляв з нею у квітні телефоном. Вона дзвонила і цікавилась його оцінками, як він взагалі. Він ображається на матір, вважає, що вона з ним зробила «неприємне». У родині батька йому краще. На питання представника «Служби у справах дітей» Липоводолинської селищної ради зазначив, що були випадки, коли мати піднімала на нього руку за те, що він забирав у неї алкоголь, щоб вона не пила, за що вона також кричала на нього.
Тобто ОСОБА_1 , зі слів самого ж ОСОБА_4 , в певній мірі опікувалась ним, проявляла турботу.
Недостатньо для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, на думку колегії суддів, самої лише інформації служби у справах дітей Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 05 червня 2023 року та від 02 жовтня 2024 року про перебування ОСОБА_4 в складних життєвих обставинах у зв'язку з ухиленням матері від виконання батьківських обов'язків. Відповідно до цієї інформації, 26 вересня 2024 року, під час відвідування родини ОСОБА_4 , ОСОБА_1 перебувала в стані, схожому на алкогольне сп'яніння, в помешканні було брудно, речі розкидані, посуд брудний, з продуктів харчування були лише овочі та деякі крупи, приготована їжа відсутня. Дитина перебувала в брудному одязі та з брудними відрощеними нігтями.
Проте в матеріалах справи відсутні відомості щодо проведення компетентними органами роботи, спрямованої на надання допомоги матері дитини, виправлення недоліків її поведінки, з'ясування її проблем і можливості їх вирішення.
Самі по собі встановлені фактичні обставини, що мати не в достатній мірі бере участь у вихованні свого сина, не в повній мірі цікавиться його життям і здоров'ям та не забезпечує його матеріально, не можуть бути підставою для позбавлення її батьківських прав.
Апеляційний суд зауважує, що позбавлення батьківських прав є винятковим та крайнім заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
На переконання колегії суддів, поведінка ОСОБА_1 , в тому числі і процесуальна (подання нею апеляційної скарги на оскаржуване рішення суду), підтверджує небайдужість та інтерес до сина, бажання спілкуватися з ним та брати участь у його житті, а тому є реальна можливість налагодити належну комунікацію матері з сином у найкращих його інтересах.
Апеляційним судом не встановлено, що ОСОБА_1 , станом на день розгляду справи судом першої інстанції, є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір'ю сімейних відносин не буде відповідати інтересам ОСОБА_4 .
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Апеляційний суд вважає, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав є передчасним і таким що суперечить якнайкращим інтересам ОСОБА_4 щодо збереження правового зв'язку з матір'ю.
Крім того, станом на день розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_4 досяг чотирнадцяти років, а тому в силу вимог ч. 3 ст. 160 Сімейного Кодексу України, може самостійно визначати своє місце проживання (з батьком чи з матір'ю).
За встановлених обставин справи та вимог закону колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо неповнолітнього сина ОСОБА_5 .
Суд першої інстанції, відповідно до положень ч. 3 ст. 166 СК України, враховуючи задоволення позову про позбавлення батьківських прав, одночасно ухвалив рішення про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 164 СК України підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, колегія суддів доходить висновку про відсутність і підстав для стягнення аліментів.
Окрім того колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права та розглянув справу за відсутності належним чином повідомленого відповідача, з огляду на таке.
Так, ухвалою Липоводолинського районного суду Сумської області від 08 травня 2025 року відкрито провадження у цій справі та призначено підготовче судове засідання на 26 травня 2025 року на 13 год. 30 хв. (а.с. 54).
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачу було направлено судом першої інстанції копію позовної заяви з додатками та копію ухвали суду про відкриття провадження за місцем її фактичного проживання, проте поштове відправлення повернулося до суду у зв'язку із закінченням терміну зберігання, що є неналежним повідомленням відповідача про розгляд справи (а.с. 60, 76).
27 травня 2025 року та 05 червня 2025 року Липоводолинським судом Сумської області розміщено на офіційному веб-сайті судової влади України оголошення про виклик ОСОБА_6 у судове засідання призначене на 05 червня 2025 року (а.с. 65) та на 26 червня 2025 року (а.с. 74), тоді як після розірвання між сторонами шлюбу заочним рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 березня 2023 року, прізвище ОСОБА_6 змінено на « ОСОБА_7 ».
Тобто фактично відповідач, ОСОБА_1 , не була обізнана про розгляд Липоводолинським районним судом Сумської області справи про позбавлення її батьківських прав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З врахуванням вищезазначеного, рішення суду першої інстанції на підставі п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За розгляд справи у суді першої інстанції судові витрати залишаються за позивачем у зв'язку з відмовою у позові.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1453 грн 44 коп.
Керуючись ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Карабаш Юлією Олександрівною, задовольнити.
Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 02 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ «Служба у справах дітей» Липоводолинської селищної ради, служба у справах дітей Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про позбавлення батьківських прав.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1453 грн 44 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 23 лютого 2026 року.
Головуючий (суддя-доповідач): Я.Л. Петен
Судді : А.О. Замченко
А.П. Сидоренко