Справа № 369/8081/25 Головуючий в суді І інстанції Омельченко М.М.
Провадження № 33/824/516/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.
05 лютого 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,
за участі секретаря судового засідання Узлій М.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає на АДРЕСА_1 , за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 460182 21.09.2025 року вбачається, що 20.09.2025 року о 22 годині 41 хвилин в с. Гатне по бул. Приозерному, 1А, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Mitsubishi Pajero Wagon», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Водій від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку в найближчому медичному закладі відмовився, про відповідальність був попереджений, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.
Постановою Київо-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн та позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Не погодившись з такою постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить постанову суду першої інстанції скасувати провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час розгляду справи вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнавав, оскільки не був за кермом автомобіля «Mitsubishi Pajero Wagon», державний номерний знак НОМЕР_1 .
Також апелянт зазначає, що транспортним засобом керував його товариш, який був на підпитку та злякався, що залишиться без роботи.
Звертає увагу на те, що працівники поліції не зупиняли автомобіль під керуванням ОСОБА_1 .
У судове засідання, призначене на 05 лютого 2026 року, ОСОБА_1 з'явився, апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також додаткові пояснення надані протягом розгляду в апеляційному провадженні, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.
Як убачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції достатньо повно, об'єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у матеріалах адміністративної справи доказах.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Для встановлення події правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП необхідно з'ясувати чи дійсно особа знаходилася в стані сп'яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом.
Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.
Відповідно до п. 2.5. Правил Дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, 2.5. Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Порядок проходження огляду водіїв на стан сп'яніння регламентується ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1103).
Проте, вимоги названих пунктів ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.
У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: даними, які містяться:
- у протоколі про адміністративне правопорушення, складеного уповноваженою особою-інспектором поліції УПП в м. Києві Слободяником А.В. від 21.09.2025р.;
- у відеозаписі з нагрудної камери працівників патрульної поліції.
Вказані докази здобуті з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні.
Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП, суд першої інстанції правильно визнав належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_2 у вчинені адміністративних правопорушень.
Протокол про адміністративне правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до постанови КАС ВС у справі №678/991/17 від 15.11.18 року відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху.
Дані відеозапису з нагрудної камери працівника патрульної поліції містять фактичні дані щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, а саме: явні ухилення водія ОСОБА_1 від вимоги працівника поліції на проходження огляду у встановленому законом порядку.
Дані відеозапису, які долучені до протоколу, надають можливість повно та об'єктивно дослідити обставини вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку осіб, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення, та підтверджують те, що ОСОБА_1 20.09.2025р. о 22.09 керував автомобілем «Mitsubishi Pajero Wagon», д.н.з. НОМЕР_1 та з метою уникнення адміністративної відповідальності робив вигляд, що не розуміє законних вимог працівників поліції.
Відтак, винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами.
Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколів про адміністративне правопорушення та вимоги ч. 2 ст. 251, ст. ст. 256, 262, 266, 268 КУпАП, «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» поліцейськими дотримано.
Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.
При цьому апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення правопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винності ОСОБА_1 одержані законним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами.
Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.
Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.
Обраний суддею вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП, окрім того санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення.
Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Писана