Житомирський апеляційний суд
Справа №296/8271/24 Головуючий у 1-й інст. Адамович О. Й.
Категорія 36 Доповідач Борисюк Р. М.
19 лютого 2026 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 296/8271/24 за позовом Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення та постачання теплової енергії,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 17 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Адамовича О.Й. у місті Житомирі,
У вересні 2024 року представник Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради (далі КП «Житомиртеплокомуненерго», Підприємство, Позивач) звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на їх користь 73 738,97 грн боргу за послуги із централізованого опалення та постачання теплової енергії та 3028 грн судових витрат.
Позов мотивувався тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , яка забезпечується послугами із централізованого опалення та постачання теплової енергії, що надає позивач.
Зазначав, що ці послуги надаються належної якості, звернень споживача щодо ненадання, чи неякісного їх надання на адресу підприємства протягом 2009-2024 років не надходило.
Крім того, в КП «Житомиртеплокомуненерго» відкрито особовий рахунок на вказану квартиру, опалювальна площа якої становить 57,30 кв. м.
Між Підприємством, як надавачем послуг та ОСОБА_1 , як споживачем послуг, існують фактичні договірні відносини з приводу їх надання на підставі відкритого особового рахунку та норм чинного законодавства.
З 01 жовтня 2009 року по 01 серпня 2024 року відповідач не в повному обсязі сплачував кошти за надані послуги, порушуючи тим самим пункт 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та абзац 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання». Внаслідок порушення ОСОБА_1 свого обов'язку щодо оплати наданих послуг за вказаний період у нього утворилася заборгованість в розмірі 73 738,97 грн.
Крім того, представник позивача наголошував на тому, що зважаючи на запровадження в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану та з 12 березня 2020 року карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, позивачем не було пропущено строк позовної давності, у зв'язку з продовженням такого строку згідно законодавства та неможливістю пред'явлення позову під час активних воєнних дій.
Враховуючи вищевикладене, просив задовольнити позов в повному обсязі.
Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 17 червня 2025 року позов задоволено. Також стягнуто із відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в сумі 3028 грн.
Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в позовних вимогах КП «Житомиртеплокомуненерго».
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи.
Зазначає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення, який позивач подавав з позовною заявою станом на грудень 2011 року у нього вже була заборгованість у розмірі 3683,25 грн. Тобто у позивача вже виникло право на звернення до суду щодо стягнення заборгованості.
Крім того вказує, що заява позивачем подана до суду через 15 років з моменту виникнення у нього заборгованості за послуги централізованого опалення.
Також зазначає, що суми нараховані йому у чергові періоди більш ніж за три роки до подання позовної заяви, стягненню не підлягають з підстави спливу строків позовної давності.
Крім того, на момент запровадження карантину, тобто на березень 2020 року у нього була заборгованість за послуги центрального опалення у розмірі 35 591,77 грн.
Вважає, що позивач не реалізував своє право звернутися в судовому порядку для стягнення заборгованості з нього в межах строку позовної давності.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 04 серпня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою.
Задовольняючи позовні вимоги КП «Житомиртеплокомуненерго», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не було надано суду доказів на спростування наявної у нього заборгованості за надані послуги із централізованого опалення та постачання теплової енергії за період з 01 жовтня 2009 року по 01 серпня 2024 року, а тому дійшов висновку про стягнення з нього заборгованості у розмірі 73 738,97 грн.
Колегія суддів погоджується із висновками місцевого суду з огляду на наступне.
У відповідності до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №388619965 від 29 липня 2024 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування №3834 від 29 лютого 2008 року (а.с. 10).
Судом встановлено, що відповідач є споживачем послуг із централізованого опалення та постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 , що надаються позивачем, на вказану квартиру оформлено особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Згідно із наявними у матеріалах справи розрахунками заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 в період з 01 жовтня 2009 року по 01 серпня 2024 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за надані послуги із централізованого опалення та постачання теплової енергії в розмірі 73 738,97 грн, яку на момент пред'явлення позову відповідачем добровільно сплачено не було (а.с.5-8).
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України №2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (надалі Закону №2189-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №2189-VIII житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно з п.п.1 та 2 частини першої статті 5 Закону №2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги з управління багатоквартирним будинком та постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2189-VIII споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Положення пункту 5 частини другої статті 7 Закону №2189-VIII індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» встановлений обов'язок споживача оплатити надані послуги.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду в справі №751/3840/15-ц, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року в справі №6-2951цс15.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з відповідачем не позбавляє його оплачувати надані йому послуги.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду 06 грудня 2023 року у справі № 212/10834/21.
Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Встановивши, що ОСОБА_1 не виконав свого обов'язку із своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг з централізованого опалення та постачання теплової енергії за період з 01 жовтня 2009 року по 01 серпня 2024 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими щодо стягнення із відповідача заборгованості за вказаний період у розмірі 73 738,97 грн.
Посилання апелянта на те, що нарахування заборгованості за період з 01 жовтня 2009 року по 01 серпня 2024 року виходить за межі загального строку позовної давності є неприйнятним з огляду на таке.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу
Статтею 257, пунктом 4 статті 267 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісячно, якщо договором не встановлено інший строк.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом 09 вересня 2024 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 02 квітня 2020 року.
Встановлений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2»в Україні карантин діяв з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року.
Таким чином, строк позовної давності було продовжено на весь період дії карантину.
Крім того, відповідно до пункту 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
У зв'язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Законом України від 30.03.2020 № 540-IX, тобто з 02 квітня 2020 року, діє положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину, а тому позивачем не допущено пропуску строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог за період з 01.04.2018 року по 10.03.2020 року.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть належати, зокрема, часткова сплата боржником основного боргу та/або сум санкцій (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 07 червня 2018 року справа № 668/8830/15-ц).
Відповідно до наданих в місцевий суд до позовної заяви позивачем розрахунку заборгованості та оборотів по особовому рахунку, на протязі 2009-2024 років ОСОБА_1 періодично сплачувалися послуги надані КП «Житомиртеплокомуненерго», в тому числі в розмірі, що перевищував періодичні нарахування.
Крім того, розмір існуючої заборгованості підтверджується розрахунком, наданим КП «Житомиртеплокомуненерго» та не спростований відповідачем, а тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що строк позовної давності при зверненні до суду з даним позовом не пропущений позивачем.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.
Пунктом 1 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
За приписами пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 17 червня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді