21 січня 2026 року
м. Київ
справа № 758/14091/19
провадження № 61-4672св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», Товариство з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет»,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та Товариства з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року під головуванням судді Ларіонової Н. М. додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року під головуванням судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду
від 06 березня 2024 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І. у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», Товариства з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет» про захист честі, гідності та ділової репутації,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» (далі - ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1»), Товариства з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет» (далі - ТОВ «1+1 Інтернет») в якому просили визнати недостовірною, такою, що порушує їх честь, гідність, ділову репутацію наступну інформацію відеосюжету:
- назву відеосюжету: «ІНФОРМАЦІЯ_19»;
- фразу 1. «...«Наш ОСОБА_4 розкопав комбінацію, що добре показує звичаї столичної влади. Риба, як відомо, гниє з голови. Вкрасти цілий особняк в центрі столиці. Ціну, я думаю, ви собі уявляєте якщо хоч раз купували в Києві квартиру. При чому вкрасти двічі: спочатку у «бізнес леді», яка мала зробити там реконструкцію ніби для громади, ну а потім уже в громади. Отримали цей будиночок практично за копійки тільки під приводом, що будуть там потрібні киянам бібліотека або музей. Але чому тоді «запашок» з бібліотеки так нагадує підсобку для кухні? І чи можна смажити та тушкувати серед книжок і музейних експонатів? Можна, якщо ти, раптом, брат мера! Мій колега простежив куди веде масний слід «бібліотечної кухні» і потрапив у дорогий готель ОСОБА_5 . Не бажаючи вірити в корупцію наших кумирів, ОСОБА_4 цілий місяць перевіряв кожен документ у цій хитрій схемі. Нарешті запросив мера Києва піти почитати в той особняк книжки. Чи ж пішов ОСОБА_6 ? Дивіться далі!...»;
- фразу 2. «...Її сусід чемпіон світу з боксу і мер Києва ОСОБА_6 . Здавалося б, кращого сусіда та друга і бажати годі. Так було, каже ОСОБА_7 (сусідка), поки братів ОСОБА_3 не почала міняти влада над столицею. Очевидно вони вирішили, що можуть брати те, що сподобалось. А сподобалось їм, каже ОСОБА_7 , її будівля. Дружба дружбою, а приміщення поряд з готелем ОСОБА_3 виявилось занадто привабливим, щоб втриматись від захоплення..»;
- фразу 3. «...А тоді, у 2013 році ОСОБА_7 - чинний переможець інвестиційного конкурсу бачить, що її будівлю просто вкрали. Звісно, юристи ОСОБА_7 проаналізували хто за тією « Альтернативою » стоїть. Тоді вперше спливло прізвище ОСОБА_3 ...»;
- фразу 4. «Я вважаю, що це просто грабіж і натуральне рейдерство, яким, я так думаю, що це стиль відомих боксерів миру. Тобто вони роблять так і вони вважають за потрібне так робити...»;
- фразу 5. «...ОСОБА_7 пише листи, скаржиться, тому на зустріч до неї приходить вже новий власник «Альтернативи» - ОСОБА_9 . Не з порожніми руками. А з грошима власника готелю ОСОБА_5 , так каже ОСОБА_7 . Він запропонував мені сто тисяч доларів...»;
- фразу 6. «...Готель брата «ІНФОРМАЦІЯ_20» та будівля, яку відібрали у ОСОБА_7 - усього за кілька десятків метрів. Мер добре знає це питання, мер добре знає, що компанія «Альтернатива», власники якої наближені до нього, мали б там відкрити бібліотеку, чи музей...»;
- фразу 7. «...Можна місяцями розкривати схеми, вишукувати документи, а можна просто прийти на місце злочину і все стає зрозумілим. Ось готель ОСОБА_5 , заходимо в арку. Ось будівля якою зараз керує сумнозвісна компанія «Альтернатива» і де кияни мали читати книжки чи роздивлятись музейні експонати, а ось охорона готелю, яка чомусь не дає мені зайти в це громадське місце, вкрадене двічі: спочатку у приватного інвестора на користь, ніби то, Києва, а потім у громади міста уже для власного брата...».
Також позивачі просили визнати недостовірною, такою, що порушує їх честь, гідність, ділову репутацію наступну інформацію, викладену у статті:
- назву статті: «ІНФОРМАЦІЯ_21»;
- фразу 1. «...У центрі Києва владі вдалося фактично вкрасти цілий особняк в центрі столиці. Причому - зробити це двічі. Спочатку - у бізнес-леді, яка мала зробити там реконструкцію. Нібито для громади. А потім - уже в громади. Бо отримали цей будиночок практично за копійки тільки під приводом, що будуть там потрібні киянам бібліотека або музей...»;
- фразу 2. «...А тоді, у 2013 році ОСОБА_7 - чинний переможець інвестиційного конкурсу, бачить, що її будівлю просто вкрали. Київська міська рада без жодного конкурсу передає триповерхівку невідомій компанії «Альтернатива» в оренду. Звісно, юристи ОСОБА_7 проаналізували, хто за тією «Альтернативою» стоїть. Тоді вперше випливло прізвище - ОСОБА_3 ...»;
- фразу 3. «...ОСОБА_7 пише листи, скаржиться, тому на зустріч до неї приходить вже новий власник «Альтернативи» - ОСОБА_9 . Не з порожніми руками. А з грошима від власника готелю ОСОБА_5 «Він запропонував мені сто тисяч доларів...»;
- фразу 4. «...Днями він, як мер, виставив на приватизацію 28 об'єктів. Серед них - будівля біля готелю його брата, яку філігранно віджали люди з його оточення. За словами депутата Київради ОСОБА_10 , з 28 об'єктів - 25 не потраплять на аукціон...»;
- фразу 5. «...Готель брата «ІНФОРМАЦІЯ_24» та будівля, яку відібрали у ОСОБА_7 - усього за кілька десятків метрів...»;
- фразу 6. «...Можна місяцями розкривати схеми, вишукувати документи. А можна просто прийти на місце злочину. І все стає зрозумілим. Охорона не дає зайти в будівлю, яка мала б бути громадським місцем. Все просто - у цій Київській бібліотеці гарно помістилася кухня та склад готелю ОСОБА_5 . Тому нам і не дозволяє зайти охорона «ІНФОРМАЦІЯ_24». Та і взагалі - мер міста паркує на ніч тут авто...».
Також позивачі просили зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію відносно позивачів у спосіб, ідентичний способу її поширення, не пізніше семи днів з дня набрання рішенням суду законної сили, у ефірі Телеканалу «Телерадіокомпанія «1+1» у програмі «ТСН. Тиждень» шляхом зачитування в повному обсязі повного тексту рішення суду, постановленого за результатами розгляду цієї позовної заяви. Зобов'язати відповідачів видалити сюжет, розміщений за відповідними адресами в мережі інтернет, стягнути на користь ОСОБА_11 моральну шкоду у розмірі 10 000 000 грн та покласти на відповідача судові витрати.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі Телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» у програмі «ТСН. Тиждень», яка вийшла в ефір на телевізійному каналі «Телерадіокомпанія «Студія 1+1 » о 19 год 30 хв, відбулась трансляція сюжету з твердженнями, що мер ОСОБА_3 забрав у столичної підприємиці будівлю для готелю свого брата.
Відеозапис вказаного сюжету програми збережений і перебуває на офіційному сайті «ТСН» (Телевізійної служби новин) за адресою вебсторінки в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 якою, відповідно до довідки
від 24 вересня 2019 року вих. №128/2019-Д управляє ТОВ «1+1 Інтернет», та на Youtube каналі телеканалу «ТСН» (Телевізійної служби новин) ІНФОРМАЦІЯ_4
Також цей сюжет розміщений у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми «ТСН. Тиждень» - ІНФОРМАЦІЯ_5
Позивачі вказували, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті « ТСН» (Телевізійної служби новин ) ( ІНФОРМАЦІЯ_7 за адресою веб сторінки в мережі Інтернет:
ІНФОРМАЦІЯ_8 була розміщена інформація у вигляді статті з назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_21», яка, в цілому, повторювала інформацію, поширену в ефірі Телеканалу «Телерадіокомпанія « 1+1 » у програмі «ТСН. Тиждень» ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зауважили, що розповсюджена інформація була поширена серед невизначеного кола осіб, а позивачі вважали її негативною та недостовірною.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Подільський районний суд м. Києва рішенням від 19 листопада 2020 року позовні вимоги задовольнив частково.
Визнав недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію
ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , інформацію, поширену в ефірі Телеканалу «Телерадіокомпанія «1+1» у програмі «ТСН Тиждень» ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», відеозапис якого розміщений на офіційному сайті «ТСН» (Телевізійної служби новин) за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_10 mer- ІНФОРМАЦІЯ_11 , на Youtube каналі програми «ТСН» (Телевізійної служби новин) - ІНФОРМАЦІЯ_4 у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми « ТСН Тиждень » ІНФОРМАЦІЯ_5 зокрема:
- назву відеосюжету: « ІНФОРМАЦІЯ_22»;
- фразу 1. «...«Наш ОСОБА_4 розкопав комбінацію, що добре показує звичаї столичної влади. Риба, як відомо, гниє з голови. Вкрасти цілий особняк в центрі столиці. Ціну, я думаю, ви собі уявляєте якщо хоч раз купували в Києві квартиру. При чому вкрасти двічі: спочатку у «бізнес леді», яка мала зробити там реконструкцію ніби для громади, ну а потім уже в громади. Отримали цей будиночок практично за копійки тільки під приводом, щоб будуть там потрібні киянам бібліотека або музей. Але чому тоді «запашок» з бібліотеки так нагадує підсобну для кухні? І чи можна смажити та тушкувати серед книжок і музейних експонатів? Можна, якщо ти, раптом, брат мера! Мій колега простежив куди веде масний слід «бібліотечної кухні» і потрапив у дорогий готель ОСОБА_5 . Не бажаючи вірити в корупцію наших кумирів, ОСОБА_4 цілий місяць перевіряв кожен документ у цій хитрій схемі. Нарешті запросив мера Києва піти почитати в той особняк книжки. Чи ж пішов ОСОБА_6 ? Дивіться далі!...»;
- фразу 2. «...її сусід чемпіон світу з боксу і мер Києва ОСОБА_6 . Здавалося б, кращого сусіда та друга і бажати годі. Так було, каже ОСОБА_7 (сусідка), поки братів ОСОБА_3 не почала міняти влада над столицею. Очевидно вони вирішили, що можуть брати те, що сподобалось. А сподобалось їм, каже ОСОБА_7 , її будівля. Дружба дружбою, а приміщення поряд з готелем ОСОБА_3 виявилось занадто привабливим, щоб втриматись від захоплення...»;
- фразу 3. «...А тоді, у 2013 році ОСОБА_7 - чинний переможець інвестиційного конкурсу, бачить, що її будівлю просто вкрали. Звісно, юристи ОСОБА_7 проаналізували хто за тією « Альтернативою » стоїть. Тоді вперше спливло прізвище ОСОБА_3 »;
- фразу 4. «Я вважаю, що це просто грабіж і натуральне рейдерство, яким, я так думаю, що це стиль відомих боксерів миру. Тобто вони роблять так і вони вважають за потрібне так робити...»;
- фразу 5. «...ОСОБА_7 пише листи, скаржиться, тому на зустріч до неї приходить вже новий власник «Альтернативи» - ОСОБА_9 . Не з порожніми руками. А з грошима власника готелю ОСОБА_5 , так каже ОСОБА_7 . Він запропонував мені сто тисяч доларів...».
- фразу 6. «...Готель брата «ІНФОРМАЦІЯ_20» та будівля, яку відібрали у ОСОБА_7, усього за кілька десятків метрів. Мер добре знає це питання, мер добре знає, що компанія «Альтернатива», власники якої наближені до нього, мали б там відкрити бібліотеку, чи музей...»;
- фразу 7. «...Можна місяцями розкривати схеми, вишукувати документи, а можна просто прийти на місце злочину і все стає зрозумілим. Ось готель ОСОБА_5 , заходимо в арку. Ось будівля якою зараз керує сумнозвісна компанія «Альтернатива» і де кияни мали читати книжки чи роздивлятись музейні експонати, а ось охорона готелю, яка чомусь не дає мені зайти в це громадське місце, вкрадене двічі: спочатку у приватного інвестора на користь, ніби то, Києва, а потім у громади міста уже для власного брата...».
Визнав недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію
ОСОБА_1 та ОСОБА_1 інформацію, поширену у вигляді статті, розміщеної на сайті «ТСН» (Телевізійної служби новин) (https://tsn.ua) за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8. зокрема:
- назву статті: «ІНФОРМАЦІЯ_23»;
- фразу 1. «...У центрі Києва владі вдалося фактично вкрасти цілий особняк в центрі столиці. Причому, зробити це двічі. Спочатку - у бізнес-леді, яка мала зробити там реконструкцію. Нібито для громади. А потім - уже в громади. Бо отримали цей будиночок практично за копійки - тільки під приводом, що будуть там потрібні киянам бібліотека або музей...»;
- фразу 2. «...А тоді, у 2013 році ОСОБА_7 - чинний переможець інвестиційного конкурсу, бачить, що її будівлю просто вкрали. Київська міська рада без жодного конкурсу передає триповерхівку невідомій компанії «Альтернатива» в оренду. Звісно, юристи ОСОБА_7 проаналізували, хто за тією «Альтернативою» стоїть. Тоді вперше випливло прізвище - ОСОБА_3 ...»;
- фразу 3. «...ОСОБА_7 пише листи, скаржиться, тому на зустріч до неї приходить вже новий власник «Альтернативи» - ОСОБА_9 . Не з порожніми руками. А з грошима від власника готелю ОСОБА_5 «Він запропонував мені сто тисяч доларів...»;
- фразу 4. «...Днями він, як мер, виставив на приватизацію 28 об'єктів. Серед них будівля біля готелю його брата, яку філігранно віджали люди з його оточення. За словами депутата Київради ОСОБА_10 , з 28 об'єктів - 25 не потраплять на аукціон...»;
- фразу 5. «...Готель брата «ІНФОРМАЦІЯ_24» та будівля, яку відібрали у ОСОБА_7 - усього за кілька десятків метрів...».
- фразу 6.«...Можна місяцями розкривати схеми, вишукувати документи. А можна просто прийти на місце злочину. І все стає зрозумілим. Охорона не дає зайти в будівлю, яка мала б бути громадським місцем. Все просто, у цій Київській бібліотеці гарно помістилася кухня та склад готелю ОСОБА_5 . Тому нам і не дозволяє зайти охорона «ІНФОРМАЦІЯ_24». Та і взагалі, мер міста паркує на ніч тут авто...».
Зобов'язав ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_1 у спосіб, ідентичний способу її поширення, не пізніше семи днів з дня набрання рішенням суду законної сили, у ефірі Телеканалу «Телерадіокомпанія «1+1» у програмі «ТСН Тиждень» шляхом зачитування в повному обсязі повного тексту рішення суду, постановленого за результатами розгляду цієї позовної заяви.
Зобов'язав ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та ТОВ «1+1 Інтернет»:
- видалити відеозапис, який розміщений на офіційному сайті «ТСН» (Телевізійної служби новин) за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_25 та на офіційному сайті «ТСН» (Телевізійної служби новин) розмістити відеозапис оприлюднення диктором ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» повного тексту рішення суду у цій справі про спростування недостовірної інформації відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в програмі «ТСН. Тиждень»;
- видалити відеозапис, що є на Youtube каналі програми «ТСН» (Телевізійної служби новин) за адресою ІНФОРМАЦІЯ_26 та на Youtube каналі програми «ТСН» (Телевізійної служби новин) розмістити відеозапис оприлюднення диктором ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» повного рішення суду у цій справі про спростування недостовірної інформації відносно
ОСОБА_1 та ОСОБА_1 у програмі «ТСН. Тиждень»; видалити відеосюжет, поширений в ефірі програми «ТСН. Тиждень» (хронометраж запису 52:12 - 59:40, 01:07:00 - 01:19:24), який розміщений у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми «ТСН. Тиждень» за адресою в мережі інтернет- ІНФОРМАЦІЯ_5 та у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми «ТСН. Тиждень» за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_14 розмістити відеозапис оприлюднення диктором ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» повного тексту рішення суду про спростування недостовірної інформації відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_1 у програмі «ТСН. Тиждень»;
- видалити статтю з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_15 », розміщену на сайті « ТСН» (Телевізійної служби новин ) ( ІНФОРМАЦІЯ_7 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_27 та на сайті «ТСН» (Телевізійної служби новин) (https://tsn.ua) розмістити копію повного тексту рішення суду про спростування недостовірної інформації відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_1 .
Стягнув з ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої розміщенням недостовірної інформації, в розмірі 100 000 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Подільський районний суд м. Києва додатковим рішенням від 21 травня 2021 року стягнув з ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 109 794,31 грн.
Стягнув з ТОВ «1+1 Інтернет» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі
109 794,31 грн.
Стягнув з ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 54 520,52 грн.
Стягнув з ТОВ «1+1 Інтернет» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі
54 520,52 грн.
Київський апеляційний суд постановою від 06 березня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_12 , ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», ТОВ «1+1 Інтернет» залишив без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року та додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року залишив без змін.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та додаткове рішення місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав що сторона відповідачів не довела достовірність поширеної відносно позивачів інформації у відеосюжеті та статті, а також те, що вказана інформація носить характер оціночних суджень.
Спірна інформація є фактичними твердженнями, при цьому суд врахував висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 28 серпня 2019 року № 2859, складений експертом Л. В. Фраймович, згідно якого поширена інформація про позивачів містить висловлювання в яких наявна негативна інформація щодо позивачів; інформація, які позивачі просять визнати недостовірною, є такою, що викладена у формі фактичних тверджень. Суд також зазначив, що докази, надані відповідачами не підтверджують розповсюджену відповідачами інформацію.
Розповсюджена інформація про позивачів виходить за межі права на свободу вираження поглядів та допустимої критики, і є надмірною навіть, якщо висловлена навіть щодо публічних осіб.
Відповідачі не надали жодних доказів на спростування обставини поширення ними інформації, яку позивачі просять визнати недостовірною.
Взявши до уваги, характер правопорушення, глибину душевних страждань та той факт, що ОСОБА_1 є публічною особою та взявши до увагу винну поведінку відповідачів та те, що інформація, що шкодить діловій репутації позивачів, була розповсюджена серед великої кількості людей найрейтинговішим телеканалом, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 100 000 грн, яка на думку судів є співмірною та такою, що відповідає принципу розумності.
Ухвалюючи додаткове рішення місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що оскільки представник позивачів надав підтвердження понесення позивачами судових витрат на професійну правничу допомогу, судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У поданій у квітні 2024 року до Верховного Суду касаційній скарзі представник ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та ТОВ «1+1 Інтернет» адвокат Руденко В. В. просив рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року, додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Наведені у касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Представник заявників зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 19 листопада 2020 року у справі № 757/58702/17-ц, від 09 грудня 2019 року у справі № 758/221/18, від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, 11 червня 2020 року у справі № 761/7719/18, від 30 вересня
2019 року у справі № 742/1159/18 та від 18 грудня 2019 року у справі № 742/286/17.
Зауважує, що обов'язок зберігати запис передач, які транслюються телерадіоорганізацією більше 14 днів кореспондує обов'язок заінтересованої особи звернутися із скаргою щодо змісту передачі протягом 14 днів. Таких юридично значимих дій позивачі у встановлений законом строк не вчинили, а тому суди не могли, констатуючи поширення оспорюваного сюжету в ефірі телебачення, у цьому випадку, виходити із презумпції вини. Інших доказів на підтвердження факту опублікування оспорюваної інформації в ефірі телебачення суди не навели, а матеріали справи такої інформації не містять.
Також матеріали справи не містять інформації щодо належності відповідачам веб ресурсів Youtube та Facebook.
Касаційна скарга містить посилання про те, що у цьому випадку позов пред'явлений лише до власника веб-сайту, проте не пред'явлений до автора, яким у даному випадку є ОСОБА_13 . Клопотання про залучення вказаної особи у якості третьої особи на стороні відповідача заявлялось ще на стадії підготовчого провадження, проте було залишене без задоволення.
Аргументом касаційної скарги також є те, що суди не звернули увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 25 жовтня 2022 року у справі № 753/13197/18, від 21 липня 2022 року у справі № 278/1638/19, від 22 травня
2019 року у справі № 757/22307/17-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі
№ 761/41954/18, оскільки суди не здійснили розмежування фактів та оціночних суджень. Незалежний спостерігач мав усвідомлювати, що сюжет спрямований на критику дій по ініціюванню розірванню угоди Київською міською радою і передачею будівлі ТОВ «Альтернатива», яке в свою чергу, всупереч цільовому призначенню використовувало її для забезпечення господарської діяльності готелю, що
ОСОБА_14 вважає фактично крадіжкою місцевої влади.
Касаційна скарга також містить аргумент про те, що позивач є посадовою особою органу місцевого самоврядування, а отже, межа допустимої критики стосовно нього, як публічної особи, є значно ширшою, що узгоджується із висновком про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду
від 07 вересня 2022 року у справі № 317/1154/19.
Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, у визначеному розмірі суди не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 грудня
2022 року у справі № 214/7462/20, адже не встановили всіх складових елементів, наявність яких дає підстави для компенсації позивачу моральної шкоди.
Аргументом касаційної скарги також є те, що попри вказівку у мотивувальній частині рішення місцевого суду про те, що, на його думку, вимога щодо зачитування повного тексту рішення у прямому ефірі телеканалу відповідача у програмі «ТСН.Тиждень» є надмірною та непропорційною, а тому дійшов висновку про те, що достатнім способом відновлення прав позивача буде задоволення позову шляхом зобов'язання відповідача оголосити в ефірі телеканалу резолютивної частини цього рішення. Натомість у резолютивній частині рішення суд вказав на необхідність зачитування повного тексту рішення суду та розміщення такого відеозапису.
Представник заявників також зазначає, що експертний висновок від 28 серпня
2019 року № 2859 є неналежним та недопустимим доказом, який завадив судді надати спірній інформації власну оцінку. Також висновок містить недолік, який полягає у тому, що в висновку зазначено про те, що зміст статті 384 КК України щодо складання завідомо неправдивого висновку експерта повідомлено, в той самий час не зазначено, хто саме повідомив його про таку відповідальність. Характеристика дослідженої експертом інформації не відповідає дійсності.
В частині оскарження додаткового рішення місцевого суду, яке залишив без змін суд апеляційної інстанції, представник заявника зазначає, що під час його ухвалення було допущено порушення норм процесуального права, оскільки до закінчення судових дебатів сторона позивача не надала суду документів на підтвердження своїх витрат на професійну правничу допомогу та не заявила в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України клопотання проте, що такі документи будуть подані протягом 5 днів після ухвалення рішення.
Місцевий суд не надав належної уваги запереченню відповідачів проти заяви про відшкодування суми судових витрат де зазначено, що суми, які зазначені в якості витрат на професійну правничу допомогу не співмірні зі складністю справи та з середніми витратами на професійну правничу допомогу.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2024 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_1 адвокат
Овчиннікова 0. С. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому просила у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Представник позивачів вказує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій правильні, оскільки наявні у матеріалах справи докази, які всебічно та повно дослідили суди, підтверджують факт поширення відповідачами недостовірної інформації, а аргументи касаційної скарги необґрунтовані.
Вважає, що посилання представника заявників на неврахування місцевим та апеляційним судами правових позицій Верховного Суду є помилковими, оскільки зводяться до власного тлумачення таких висновків.
Відзив на касаційну скаргу також містить зауваження на те, що місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, під час ухвалення додаткового рішення дотримався норм процесуального права, оскільки вступну та резолютивну частину рішення уповноважений представник позивача, який не був присутній при її проголошенні, отримав лише 04 грудня 2020 року, а заяву про відшкодування судових витрат подав 09 грудня 2020 року, тобто у строки, визначені частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу також містить повідомлення про те, що у зв'язку із касаційним переглядом цієї справи позивачі очікують понести витрати на професійну правничу допомогу (спільно) у розмірі 130 000 грн. Докази, які підтвердять точну суму будуть подані протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення судом.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 18 квітня 2024 року відкрив провадження у цій справі та витребував справу із Подільського районного суду м. Києва.
Справа № 758/14091/19 надійшла до Верховного Суду 16 травня 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2026 року призначив справу до розгляду колегією у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
23 червня 2019 року в ефірі Телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» у програмі «ТСН. Тиждень», яка вийшла в ефір на телевізійному каналі ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», вийшов сюжет з інформацією, яку позивачі просять визнати недостовірною.
Відеозапис вказаного сюжету програми був збережений та містився на офіційному сайті телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» за адресою у мережі: ІНФОРМАЦІЯ_10 та на Youtube каналі телеканалу «ТСН» (Телевізійної служби новин) - ІНФОРМАЦІЯ_4
Також цей сюжет розміщений у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми «ТСН. Тиждень» -
ІНФОРМАЦІЯ_18 на сайті « ТСН» (Телевізійної служби новин ) ( ІНФОРМАЦІЯ_7 за адресою вебсторінки в мережі інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 була розміщена інформація у вигляді статті з назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_23», яка в цілому повторює інформацію, поширену в ефірі Телеканалу «Телерадіокомпанія «1+1» у програмі «ТСН. Тиждень» ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до довідки Дочірнього підприємства «Центр компетенції Адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 24 вересня 2019 року вих. № 128/2019-Д, наданої позивачами разом з позовом, Дочірнє підприємство за наслідками проведеного дослідження інформаційного наповнення веб-сайту https://tsn.ua, надало висновок, що сайт позиціонує себе в якості веб-сайту «ТСН», на якому розміщена, зокрема, наступна інформація: «Управління цим сайтом https://tsn.ua/ (далі - «Сайт») здійснюється ТОВ «1+1 Інтернет», код ЄДРПОУ 37726069, юридичною особою, яка зареєстрована і діє відповідно до вимог законодавства України.
На цьому веб-сайті розміщені, зокрема, наступні ідентифікатори - ТОВ «1+1 Інтернет» (код ЄДРПОУ 37726069), адреса: 04080, Україна, м. Київ, вул. Кирилівська, 23; телефони: +380 (44) 490-01-01, +380 (44) 490-70-82; адреси електронної пошти: feedback@1plus1.tv, adv@pluses.com.ua.
Також під час дослідження електронних доказів (відповідних сторінок в мережі Інтернет), суд встановив, що управління сторінкою програми «ТСН. Тиждень» у соціальній мережі «Facebook» та Youtube каналом телеканалу «ТСН» здійснюється ТОВ «1+1 Інтернет».
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Основним національним нормативно-правовим підґрунтям, яке регулює відносини щодо захисту гідності, честі та ділової репутації, є Конституція України та книга 2 ЦК України, яка присвячена особистим немайновим правам фізичної особи: у статті 297 ЦК України вказано, що кожен має право на повагу до його гідності та честі; у статті 299 ЦК України зазначено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації.
Окрім зазначених нормативно-правових актів, під час розгляду справ про захист гідності, честі та ділової репутації фізичної та юридичної особи суд також застосовує, зокрема, Закон України «Про інформацію», інші нормативно-правові акти.
Також суди керуються статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка вказує на те, що суди повинні застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Так, відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
За змістом частин першої та другої статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя статті 34 Конституції України).
Разом із тим згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
У статті 201 ЦК України встановлено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність ділової репутації.
Так, під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей під час виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абзац третій частини шостої статті 277 ЦК України).
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18.
Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»).
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання її з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є демонстрація у громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (пункт 6.18).
Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з'ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Таким чином, необхідно відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.
Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.
Згідно зі статтею 10 Конвенції і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 22 лютого 2023 року у справі № 757/39521/20.
Отже, за змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.
Суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Засоби масової інформації відіграють істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вони не можуть переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, однак їх обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із їх обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на них покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Тома проти Люксембургу» від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не потрібно передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для цього.
Для того щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; «Balaskas v. Greece», № 73087/17,
§ 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ «Paturel v. France», № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).
ЄСПЛ, розглядаючи подібні справи, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), та правом, передбаченим статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції.
У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: 1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і 2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.
Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство значною мірою і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom, № 6538/74, § 66,
26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ «Barthold v. Germany», № 8734/79, § 58, 25 березня 1985 року).
Верховний Суд підкреслює, що оскільки позивач ОСОБА_2 обіймає посаду голови Київської міської державної адміністрації, міського голови, має статус публічної особи, його діяльність на цій посаді впливає на суспільство значною мірою, відповідно, і суспільство може проявляти законний інтерес до інформації про позивача та його діяльність.
ОСОБА_1 , рідний брат ОСОБА_15 , є видатним спортсменом, олімпійський чемпіон з боксу, чемпіон світу з боксу у надважкій ваговій категорії, підприємець, також має статус публічної особи, його діяльність впливає на суспільство значною мірою, а тому суспільство може проявляти законний інтерес до інформації про позивача та його діяльність.
У своїх висновках Верховний Суд виходить з того, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.
Верховний Суд, застосовуючи усталений підхід, в черговий раз повторює, що межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо публічних осіб є значно ширшими, ніж щодо звичайних громадян.
Політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Оскільки позивач ОСОБА_2 обіймає ключову посаду в системі державного управління, а ОСОБА_1 є відомим спортсменом, відповідно, їх особи та діяльність становлять суспільний інтерес, саме тому позивачі в силу їх публічності відкриті для суворої критики і пильного нагляду громадськості. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Верховний Суд враховує, що повідомлення новин, заснованих на інтерв'ю, або відтворення висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса» суспільства. У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у поширенні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» 19 червня 2003 року, № 49017/99; рішення у справі «Thorgeir Thorgeirson v. Iceland» 07 листопада 2008 року, № 56925/08; рішення у справі «Jersild v. Denmark» 23 вересня 1994 року,
№ 15890/89).
Журналістська свобода охоплює можливе використання певної міри перебільшення або навіть провокації (рішення ЄСПЛ «Prager and Oberschlick v. Austria», № 15974/90,
§ 38, 26 квітня 1995 року). Свобода вираження поглядів також застосовується до «інформації» або «ідей», які ображають, шокують або викликають занепокоєння (рішення ЄСПЛ «Janowski v. Poland» [ВП], № 25716/94, § 30, 21 січня 1999 року).
Гарантії, надані статтею 10 Конвенції журналістам щодо висвітлення питань, які становлять загальний інтерес, залежать від умови, що вони діють добросовісно з метою надання точної та достовірної інформації відповідно до журналістської етики. У ситуаціях, коли, з одного боку, робиться констатація факту і не надається достатніх доказів для його підтвердження, а з іншого боку, журналіст обговорює питання, що становить справжній суспільний інтерес, перевірка того, чи діяв журналіст професійно і добросовісно, набуває першочергового значення (рішення ЄСПЛ «Flux v. Moldova» (№ 7)», № 25367/05, § 41, 24 листопада 2009 року, рішення ЄСПЛ «Tavares de Almeida Fernandes and Almeida Fernandes v. Portugal», № 31566/13, § 56, 17 січня
2017 року).
З урахуванням обставин цієї справи, наведених норм матеріального права, а також прецедентної практики ЄСПЛ, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не врахували те, що позивачі є публічними особами, тому, відповідно, обсяги поширеної інформації щодо них є значно ширшим.
Верховний Суд не погоджується з висновками судів про те, що поширена щодо ОСОБА_15 та ОСОБА_11 інформація є фактичним твердженням, а не журналістським судженням.
Суди при правовій оцінці поширеної інформації не врахували, що, по-перше, позивачі є публічними особами, отже інформація про їх діяльність становить суспільний інтерес; по-друге, оспорювана інформація у своїй сукупності має характер оціночних та особистих суб'єктивних суджень журналістів, здійснених за результатами проведеного журналістського розслідування, оспорювана інформація не містить однозначного твердження про факти вчинення позивачем конкретного правопорушення.
Верховний Суд підкреслює, що оспорювана інформація стосується не приватного життя позивачів, а стосується їх професійної діяльності, що відповідає критерію «суспільного інтересу» та цікавості з боку журналістів.
Позивачі просить спростувати інформацію, яка за своїм змістом має характер громадської критики діяльності публічних осіб.
Використані мовностилістичні засоби підтверджують, що поширена інформація є судженнями: «так каже ОСОБА_7 », «висновки зробите самі», «як пишуть» тощо.
Висловлювання відповідача щодо позивачів не переходять межі допустимої критики, як публічних осіб, хоч і можуть зачіпати їх особисті почуття.
Отже, Верховний Суд у цій справі не може погодитись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію братів ОСОБА_15 та ОСОБА_11 , інформацію, поширену відповідачами.
Верховний Суд у цій справі врахував усталений підхід, який полягає в тому, що вирішуючи питання про визнання інформації недостовірною та її спростування, у кожному конкретному випадку необхідно встановити характер поширеної інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Підлягає врахуванню зміст та контекст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, стосовно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення, а також суд повинен розрізняти критику діяльності та стверджувальні висловлювання щодо вчинення кримінальних правопорушень. У випадку встановлення, що інформація, про спростування якої ініційовано питання у справі, містить ознаки оціночних суджень, викладена у формі провокативної риторики з використанням характерних для оціночних суджень мовностилістичних засобів, така інформація вважається суб'єктивною думкою розповсюджувачів, яку не можна перевірити щодо відповідності дійсності та спростувати. Вказана практика у спірних правовідносинах є сталою.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 09 січня 2024 року в справі № 758/10740/16, від 15 лютого 2023 року у справі
№ 466/94/20, від 22 серпня 2022 року у справі № 761/38699/19, від 02 червня
2021 року у справі № 369/1052/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі
№ 758/10885/16-ц та від 10 грудня 2025 року у справі № 161/727/25.
Отже, доводи касаційної скарги ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та ТОВ «1+1 Інтернет» є обґрунтованими, оскаржувані рішення постановлені при неправильному застосуванні норм матеріального права, а саме статті 277 ЦК України, тому підлягають скасуванню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини у справі судами встановлено повно, проте надано неправильну правову оцінку оспорюваній інформації, тому Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та ТОВ «1+1 Інтернет», скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі
№ 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що «додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі
№ 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17 (361/6664/20),
від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21.
Додаткове рішення, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України, є невід'ємною частиною основного рішення у справі по суті спору та не може існувати окремо від нього. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу, а тому додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 травня
2021 року також підлягає скасуванню.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Враховуючи те, що за результатом касаційного розгляду у задоволенні позову слід відмовити, а також враховуючи те, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, то наявні підстави для відшкодування відповідачу судових витрат за подання апеляційної та касаційної скарг.
З ОСОБА_15 на користь ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», та ТОВ «1+1 Інтернет» підлягає стягненню по 14 522,77 грн у відшкодування судових витрат.
З ОСОБА_11 на користь ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» підлягає стягненню 29 045,53 грн, а на користь ТОВ «1+1 Інтернет» підлягає стягненню 14 522,77 грн у відшкодування судових витрат.
Керуючись статтями 406, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та Товариства з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет» задовольнити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року, додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», Товариства з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет» про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та Товариства з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет» по 14 522,77 (чотирнадцять тисяч п'ятсот двадцять дві) гривні 77 копійок у відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет» 14 522,77 (чотирнадцять тисяч п'ятсот двадцять дві) гривні 77 копійок у відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» 29 045,53 (двадцять дев'ять тисяч сорок п'ять) гривень 53 копійки у відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді А. І. Грушицький
А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. М. Ситнік