Постанова
Іменем України
12 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 521/9518/24
провадження № 61-9386св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - споживче товариство «Будова-Фінанс»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи споживчого товариства «Будова-Фінанс», яка підписана представником Новак Лілією Анатоліївною, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2024 року в складі судді: Гуревського В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 року в складі колегії: Таварткіладзе О. М., Вадовської Л. М., Погорєлової С. О.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до СТ «Будова-Фінанс» про відшкодування збитків, пов'язаних з неналежним виконанням договору та розірвання договору.
Позов мотивований тим, що СТ «Будова-Фінанс» не виконав свого обов'язку у встановлений строк - 4 квартал 2023 року - передати пайовикові після здачі будинку в експлуатацію трикімнатну квартиру загальною площею 78,8 кв. м під будівельним номером АДРЕСА_1 . Це є порушенням умов договору та чинного законодавства України. Позивачкою було виконано прийняті на себе за договором зобов'язання стосовно передачі грошових коштів, що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів, проте передача позивачу квартири в порядку та строки, передбачені договором від 08 грудня 2020 року не відбулася.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 31 березня 2023 року в справі № 916/3126/22 визнано незаконним і скасовано рішення Одеської міської ради від 26 квітня 2017 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,5179 га, за адресою: АДРЕСА_2 та надання її в оренду ТОВ «Михайлівський маєток».
Сума коштів, які сплачені на користь СТ «Будова-Фінанс» грошових коштів, має стягуватися в еквіваленті 18 019,52 дол. США за середнім курсом обміну валюти в комерційних банках від 2024-06-09 (40,74 грн за дол. США), що дорівнює станом на 09 червня 2024 року в національній валюті 734 115,24 грн.
ОСОБА_1 просила:
розірвати договір асоційованого членства в споживчому товаристві № 2/29-БФ від 08 грудня 2020 року;
стягнути зі СТ «Будова-Фінанс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі сплаченої частки пайового внеску в еквіваленті 18 019,52 дол. США, що дорівнює 734 115,24 грн та судові витрати.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2024 року:
позов ОСОБА_1 задоволено частково;
розірвано Договір асоційованого членства в споживчому товаристві № 2/29-БФ від 08 грудня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та СТ «Будова-Фінанс»;
стягнуто зі СТ «Будова-Фінанс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у вигляді сплаченої частки пайового внеску в розмірі, еквівалентному 18 019,52 доларів США, що дорівнює за курсом НБУ в національній валюті 734 115,24 грн в межах заявлених позовних вимог;
стягнуто з СТ «Будова-Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 5 184,17 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн;
Головному управлінню Державної казначейської служби України в Одеській області повернуто ОСОБА_1 50 % сплаченого судового збору, а саме 3 368,18 грн, який було сплачено згідно квитанції про сплату № 8456-2269-6899-6013 від 14 червня 2024 року сумою 8 552,35 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» - позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. СТ «Будова-Фінанс» не виконало свій обов'язок у встановлений строк, який остаточно сплинув 01 червня 2024 року, передати пайовикові після здачі будинку в експлуатацію трикімнатну квартиру загальною площею 78,8 кв. м під будівельним номером АДРЕСА_1 , оскільки будівництво взагалі не відбувалось з грудня 2020 року по червень 2024 року, що є істотним порушенням умов договору;
позивачка втратила можливість отримати у власність після здачі будинку в експлуатацію трикімнатну квартиру загальною площею 78,8 кв. м під будівельним номером АДРЕСА_1 , оскільки таке будівництво неможливе за законом, тобто потерпіла сторона не може використати результати договору. Представником відповідача визнано позовні вимоги в частині розірвання договору асоційованого членства в споживчому товаристві №3/158-БФ від 02 вересня 2021 року. За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зробив висновок, що вимоги позивачки в цій частині підлягають задоволенню, як обґрунтовані та доведені;
позивач вважає збитками суму сплачених на користь СТ «Будова-Фінанс» грошових коштів, в еквіваленті 18 019,52 доларів США за середнім курсом обміну валюти в комерційних банках від 2024-06-09 (40,74 грн за долар США), та дорівнює станом на 09 червня 2024 року в національній валюті 734 115,24 грн, тобто курсову різницю. Відповідач, не погоджуючись з позицією позивача, вказує, що товариство отримало від позивача 552 515 грн, внесеної ним частки за договором асоційованого членства у споживчому товаристві № 2/29-БФ від 08 грудня 2020 року. Вказаним договором асоційованого членства встановлено обов'язок товариства у випадку розірвання договору - повернути пайовику всю суму частки, яка фактично була ним внесена в гривні на момент розірвання цього договору (пункти 2.6., 5.2.). Встановлено право пайовика вимагати від товариства повернення фактично внесеної ним частки на момент розірвання договору (пункт 3.5.). Відповідно до умов укладеного між позивачем та відповідачем договору (а саме - пункти 2.6., 3.1.5., 5.2) у відповідача у випадку розірвання цього договору наявний обов'язок з повернення позивачу 552515,00 грн - суми фактично сплачених позивачем грошових коштів в гривні. У відповідача відсутній обов'язок з повернення позивачу суми грошових коштів в еквіваленті до долару США, як цього вимагає позивач;
відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом;
у пункті 2.1 договору асоційованого членства в споживчому товаристві № 2/29-БФ від 08 грудня 2020 року пайовик в порядку і на умовах, передбачених цим Договором, зобов'язується внести Частку в розмірі еквівалентному 63325,00 доларів США, що на момент укладення договору становить 1795897,00 (один мільйон сімсот дев'яносто п'ять тисяч вісімсот дев'яносто сім гривень 00 копійок) гривень виходячи з комерційного курсу «Середній продаж» долара США, встановленого на інтернет сторінці за адресою http://minfm.com.ua/currency/auction/usd/buy/kiev/ на дату проведення платежу, станом на 09:00 годину зі київським часом, що на дату укладення договору становить 28,3600 гривень за 1 долар США. Зазначений в даному пункті розмір частки, закріплений в гривні, в частині не оплаченої пайовиком може бути проіндексований (збільшений) товариством в односторонньому порядку, під час дії цього договору, і разі збільшення вартості долара США по відношенню до гривні, виходячи з комерційного курсу «Середній продаж» долара США, встановленого на інтернет сторінці за адресою http://minfm.com.ua/currency/auction/usd/buy/kiev/ на дату проведення платежу, що на дату укладенні договору становить 28,3600 гривень за 1 долар США. Індексація проводиться щодо сум внесених після укладення цього договору, в разі збільшення вартості долара США шляхом множення на курсову різницю, і порядку, передбаченому додатком № 2. Розмір частки, закріплений в еквіваленті долара США, індексуванню не підлягає. Пайовик вносить частку (або її частину, згідно з графіком) виключно в національній валюті України гривні - виходячи з розміру Частки (або її частини), закріпленого в еквіваленті долара США, виходячи з комерційного курсу «Середній продаж» долара США, встановленого на інтернет сторінці за адресою http://minfin.com.ua/currency/auction/uscl/buy/kiev/ на дату проведення платежу, станом на 09:00 годину за київським часом. За пунктом 2.2. цього договору внесення частки пайовиком здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок товариства та/або внесення готівкових коштів в касу товариства в національній валюті України порядку, визначеному в додатку № 2 до цього договору. Згідно пункту 2.6. договору у випадках, коли за цим договором передбачається повернення частки (частини частки) пайовикові, сума коштів, що повертаються визначається розміром фактично сплачених грошових коштів в гривні на момент повернення за вирахуванням санкцій за невиконання пайовиком своїх зобов'язань, при цьому сума частки, яка підлягає поверненню не індексується і на неї не нараховуються відсотки;
у цій справі сторони погодили, що одиницею виміру суми коштів за цим зобов'язанням є долар США (валюта зобов'язання). Валютою платежу сторони у договорі визначили національну валюту - гривню. Таким чином, належним виконанням зобов'язання, яке виникло між сторонами, є повернення товариством позивачу грошових коштів у національній валюті, сума яких є еквівалентною 18 019,52 доларів США на момент платежу. Така позиція суду ґрунтується на положеннях постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16, за якою зроблено висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України. Відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов'язання, що виникло між фізичними особами - резидентами. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. Велика Палата Верховного Суду вказала, що за частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом У цій справі спір виник у зв'язку з невиконанням відповідачем у добровільному порядку договірного зобов'язання, в зв'язку з чим спір підлягає вирішенню судом. На момент розгляду справи судом платіж на виконання умов договору відповідач не здійснив. Стягнення заборгованості за договором у судовому рішенні підтверджує наявність між сторонами невиконаного зобов'язання та обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора в межах процедури виконання судового рішення (виконавчого провадження). Тому, формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. Тому стягнення з товариства на користь позивача грошових коштів у національній валюті, сума яких є еквівалентною 18 019,52 доларів США, має бути здійснена на момент платежу, а не на станом на 09 червня 2024 року, тобто фактично на момент складення позовної заяви. При цьому, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, а тому стягненню підлягає сума, визначена позивачем при подачі позову;
задовольняючи в цій частині позов частково, суд виходить з того, що позивач в обґрунтування позовних вимог визначає як збитки «курсову різницю», при цьому Верховний Суд у постанові від 9 грудня 2020 року у справі № 127/27222/16-ц та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц вказують, що «курсова різниця» жодним чином не може бути ані збитками, ані упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток;
представник позивача ОСОБА_1. 23 вересня 2024 року надала до суду заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 30 000 грн з додатками (а. с. 92 - 104) та заяву від 26 листопада 2024 року з додатками (а. с. 119 - 126). 28 жовтня 2024 року від представника відповідача надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, за якою посилалася на те, що представником позивача не підтверджені ані склад, ані розмір витрат на правничу допомогу, оскільки не надано документу, який підтверджує надання правничої допомоги адвокатом та прийняття її клієнтом. На обґрунтування вказаних витрат позивачем долучено копію договору про надання правничої допомоги № 20240611/14 від 11 червня 2024 року (а. с. 99 - 101), додатковий договір № 1 від 11 червня 2024 року до договору про надання правничої допомоги, за яким розмір гонорару адвоката встановлений 30 000 грн за представництво в суді першої інстанції (а. с. 102), додатковий договір від 19 вересня 2024 р. до договору про надання правничої допомоги (а. с. 103), копія ордеру адвоката Олійник (Сухорукова) М. Я. (а. с. 122), проміжний звіт наданих послуг за договором про надання правничої допомоги № 20240611/14 від 11 червня 2024 року (а. с. 123). За викладених обставин суд вважає розмір витрат на правничу допомогу адвоката обґрунтованим, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в цій частині 30000 грн правничої допомоги.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 року:
апеляційну скаргу СТ «Будова-Фінанс» залишено без задоволення;
рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2024 року -без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2024 року в частині розірвання договору асоційованого членства у споживчому товаристві від 02 вересня 2021 року № 3/158-БФ в апеляційному порядку не оскаржується. СТ «Будова-Фінанс» не виконало свій обов'язок у встановлений строк щодо передачі пайовикові після здачі будинку в експлуатацію трикімнатну квартиру загальною площею 78,8 кв. м. під будівельним номером АДРЕСА_1 , оскільки будівництво взагалі не розпочато з грудня 2020 року по червень 2024 року, що є істотним порушенням умов договору. ОСОБА_1 втратила можливість отримати у власність після здачі будинку в експлуатацію цю квартиру, оскільки таке будівництво неможливе за законом, тобто потерпіла сторона не може використати результати договору. Під час розгляду справи в суді першої інстанції представником відповідача визнано позовні вимоги в частині розірвання договору асоційованого членства у споживчому товаристві від 02 вересня 2021 року № 3/158-БФ. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що договір асоційованого членства у споживчому товаристві № 2/29-БФ, укладений між СТ «Будова-Фінанс» та ОСОБА_1 підлягає розірванню у зв'язку з істотними порушеннями умов договору, тому позивачка має право вимагати повернення коштів, сплачених на рахунок СТ «Будова-Фінанс»;
гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги. Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов'язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16-ц);
матеріалами справи підтверджується, що сторони погодили пайовик зобов'язується внести частку в розмірі, еквівалентному 63 325,00 доларів США, що на момент укладення Договору становить 1 795 897,00 грн (за курсом 28,36 грн за 1 долар США). Внесення частки пайовиком здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок товариства та/або внесення готівкових коштів в касу товариства в національній валюті України. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , на виконання своїх зобов'язань, сплатила на користь СТ «Будова-Фінанс» у грудні 2020 року, відповідно до графіку оплати за грудень місяць 2020 року - 329 855,00 грн, а також здійснений авансовий платіж за наступні січень та лютий 2021 року в розмірі 22 416,00 грн, що в еквіваленті дорівнює 12 535,54 дол. США. Також, з березня 2021 року по серпень 2021 року позивачем сплатила на користь відповідача 200 234,00 грн, в тому числі авансові внески за період з 08 вересня 2021 року по 08 квітня 2022 року, що в еквіваленті дорівнює 5 483,98 дол. США. Тобто, розмір фактично сплаченого авансу та пайових внесків у рахунок договору, встановлено судом у розмірі 18 019,52 дол. США, грошові кошти сплачувались позивачем у гривні, однак розмір платежів у п. 2.1 договору № 3/158-БФ від 02 вересня 2021 року та додатку № 2 до договору, розраховувався в еквіваленті за офіційним курсом долара США на день проведення платежу. Договором передбачається повернення частки (частини частки) пайовикові, сума коштів, що повертаються визначається розміром фактично сплачених грошових коштів в гривні на момент повернення за вирахуванням санкцій за невиконання пайовиком своїх зобов'язань, при цьому сума частки, яка підлягає поверненню не індексується і на неї не нараховуються відсотки;
в апеляційній скарзі СТ «Будова-Фінанс» наполягає на тому, що сума частки до повернення пайовику визначається розміром фактично сплачених грошових коштів в гривні, отже і валютою зобов'язання в такій ситуації є гривня у сумі 552 505,00 грн. Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. У той же час тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз'яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. Оскільки метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складають права та обов'язки сторін, то тлумачення потрібно розуміти як спосіб виконання сторонами умов правочину. З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з'ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень;
суд першої інстанції з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16, зробив правильний висновок про те, що у цій справі сторони погодили, що одиницею виміру суми коштів за цим зобов'язанням є долар США (валюта зобов'язання), валютою платежу сторони у договорі визначили національну валюту - гривню, тому належним виконанням зобов'язання, яке виникло між сторонами, є повернення товариством позивачу грошових коштів у національній валюті, сума яких є еквівалентною 18 019,52 дол. США на момент платежу. Апеляційний суд погодився з судом першої інстанції, що в межах заявлених позовних вимог стягненню підлягає сума, визначена позивачем при поданні позову. Тобто, визначивши валюту виконання зобов'язання - гривню і погодивши розмір внеску в національній валюті України з вказівкою на її еквівалент в іноземній валюті - долар США, вимога позивача (пайовика) в порядку розірвання договору повернути йому фактично внесені кошти на момент розірвання договору, його вимога про застосування при цьому еквіваленту розміру внеску в національній валюті України за її курсом до долару США, що узгоджується зі статтею 533 ЦК України. Сума коштів у гривнях з визначенням за умовами договору її еквіваленту в доларах США і є тієї сумою, яка фактично внесена пайовиком, тому підлягає поверненню у гривні з урахуванням курсу долара США;
апеляційний суд вказав, що слід також звернути увагу, що в абзаці 2 пункту 2.1 договору передбачена можливість збільшення товариством в односторонньому порядку розміру внеску, що підлягає перерахуванню пайовиком у гривнях, у разі збільшення курсу вартості долара США по відношенню до гривні. Враховуючи наведене вимога позивача узгоджується з положеннями статті 533 ЦК України і не суперечить змісту договору;
апеляційний суд встановив, що в позовній заяві представником позивача зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат складається з суми сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу адвоката у розмірі орієнтовно 75 000,00 грн. 23 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд», представник ОСОБА_1 - адвокат Олійник (Сухорукова) М. Я., направила до суду заяву щодо стягнення витрат на правничу допомогу, згідно якої представник просила стягнути з відповідача СТ «Будова-Фінанс» на користь позивача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомоги у розмірі 30 000 грн. На підтвердження зазначених витрат адвокатом долучено: договір про надання правничої допомоги від 11 червня 2024 року № 20240611/14; додатковий договір від 11 червня 2024 року № 1 до договору про надання правничої допомоги, згідно пункту 2.1. якого розмір гонорару адвоката встановлений 30 000,00 грн за представництво в суді першої інстанції; додатковий договір від 19 вересня 2024 року № 2 до договору про надання правничої допомоги, відповідно до якого у зв'язку зі зміною прізвища адвоката з «Сухорукова» на « Олійник ». Крім того, додано докази направлення заяви іншим учасникам справи. Разом з тим, до заяви додано проміжковий звіт наданих послуг за договором про надання правничої допомоги від 11 червня 2024 року № 20240611/14. Згідно звіту адвокатом станом на 15 листопада 2024 року надано наступні послуги по справі № 521/9518/24 проведення правового аналізу поданих клієнтом документів для подачі позову до суду. Всього до сплати 30 000,00 грн за надання правничої допомоги в суді першої інстанції по справі № 521/9518/24;
за результатами розгляду справи в суді першої інстанції позивачем досягнуто мети подання позовної заяви, зокрема рішенням суду першої інстанції від 03 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 до СТ «Будова-Фінанс» про відшкодування збитків, пов'язаних з неналежним виконанням договору задоволено частково. За таких обставин, у суду першої інстанції були наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу. Не маючи повноважень втручатися у відносини між адвокатом та клієнтом щодо визначення гонорару адвоката за надані ним послуги, суд лише здійснює оцінку дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності такого гонорару вчиненій адвокатом роботі під час судового провадження у справі з урахуванням складності та значення справи, за умови подання іншою стороною клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Апеляційний суд вказав, що позивачем обґрунтовано дійсність і співмірність понесених відповідачем витрат на правничу допомогу відповідно складності справи, значення розгляду справи для сторін, наданим адвокатом обсягом послуг, а також відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, тривалість розгляду справи, обсяг виконаних робіт, значення справи для позивача і результат її розгляду.
Аргументи учасників справи
16 липня 2025 року СТ «Будова-Фінанс» засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Новак Л. А., на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 року (повне судове рішення складено 25 червня 2025 року), в якій просить:
скасувати повністю постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 року та скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2024 року в частині стягнення зі СТ «Будова-Фінанс» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у вигляді сплаченої частки пайового внеску в розмірі, еквівалентному 18019,52 доларів США, що дорівнює за курсом НБУ в національній валюті 734 115,24 грн та в частині стягнення зі СТ «Будова-Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в сумі 30 000 грн;
постановити в цих частинах нове рішення, яким стягнути зі СТ «Будова-Фінанс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені за договором асоційованого членства в споживчому товаристві №2/29-БФ від 08 грудня 2020 року в сумі 552 515 грн та стягнути зі СТ «Будова-Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 4 000 грн.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не звернули увагу на те, що за умовами договору у відповідача відсутній обов'язок з повернення внесених за договором коштів, виходячи з еквіваленту в доларах США. За умовами договору асоційованого членства у споживчому товаристві від 08 грудня 2020 року № 2/29-БФ між СТ «Будова-Фінанс» та ОСОБА_1 встановлено обов'язок пайовика вносити грошові кошти частку до товариства в розмірі еквівалентному 63 325,00 дол. США виходячи з комерційного курсу «середній продаж» долара США на дату проведення платежу. Внесення частки пайовиком здійснюється в національній валюті України;
умовами договору встановлено обов'язок товариства у випадку розірвання договору повернути пайовику всю суму частки, яка фактично була внесена на момент розірвання цього договору (пункти 4.2.7, 5.2.); встановлено, що сума коштів, що повертається пайовику визначається розміром фактично сплачених ним грошових коштів в гривні (пункт 2.6.); встановлено право пайовика вимагати повернення фактично внесеної частки на момент розірвання даного договору (пункт 3.1.5.). За положеннями частини другої статті 533 ЦК України курс відповідної валюти використовується для визначення суми, що підлягає сплаті у гривні, лише за наявності такої умови: якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті. Позивач фактично сплатила на користь товариства грошові кошти в сумі 552 515 грн, саме така сума і підлягає поверненню товариством пайовику. На підставі договору у відповідача виник обов'язок з повернення позивачу фактично сплачених позивачем грошових коштів в гривні;
позивач, на підставі договору набула право вимагати від відповідача повернення всієї фактично внесеної позивачем суми. Застосування судами частини другої статті 533 ЦК України здійснено попри умови договору, яким однозначно встановлено, що у випадках, коли за цим договором передбачається повернення частки (частини частки) пайовикові сума коштів, що повертають визначається розміром фактично сплачених грошових коштів в гривні. Суди застосували частину другу статті 533 ЦК України до зобов'язання з повернення товариством пайовику фактично сплачених ним коштів у гривні, що виникає у зв'язку з розірванням договору, за умов того, що у такому зобов'язанні з повернення коштів не визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті;
суди не звернули увагу на те, що за умовами договору учасники мають різні зобов'язання, встановлені договором, зміст яких становлять відповідні права та обов'язки сторін. Зобов'язання з внесення частки (пайових внесків) пайовиком та зобов'язання з повернення частки (пайових внесків) товариством є різними зобов'язаннями з різними умовами. Зобов'язання з внесення частки (пайових внесків) пайовиком містить визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті стосовно визначення суми, що підлягає сплаті у гривнях. Зобов'язання з повернення частки (пайових внесків) товариством не містить визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті стосовно визначення суми, що підлягає сплаті у гривнях. До зобов'язання з повернення частки (пайових внесків) товариством, яке не передбачає застосування грошового еквівалента в доларах США до суми що підлягає сплаті у гривнях, суди попередніх інстанцій застосували умови що встановлені для зовсім іншого зобов'язання - з внесення частки (пайових внесків) пайовиком, шляхом застосування грошового еквівалента в доларах США;
суди не звернули увагу, що умови договору встановлюють, що у випадку його розірвання товариство повертає пайовику суму коштів в розмірі сплачених ним фактично грошових коштів в гривні, та не містять обов'язку товариства визначати суму, що підлягає поверненню у гривні, із застосуванням грошового еквіваленту в іноземній валюті, і не містять права пайовика вимагати повернення суми у гривні з визначенням її розміру із застосуванням грошового еквіваленту в іноземній валюті, - частини другої статті 533 ЦК України не підлягає застосування у спірних правовідносинах;
на виконання умов договору ОСОБА_1 сплатила на користь товариства грошові кошти в сумі 552 515,00 грн. Сторони погодили, що у випадку розірвання договору пайовику повертається сума коштів в розмірі сплачених ним фактично грошових коштів в гривні. СТ «Будова-Фінанс» вважає, що у зв'язку з розірванням договору, укладеним між позивачем та відповідачем, відповідач зобов'язаний повернути позивачу суму в розмірі 552 515 грн, яку воно фактично отримало від позивача за договором;
відповідач вважає неправильними висновками судів попередніх інстанцій про покладення на відповідача обов'язку відшкодування збитків згідно з частиною другою статті 522 ЦК України, оскільки валютою платежу в договорі визначено виключно гривню, проте валюта зобов'язання залежить від конкретного обов'язку, встановленого договором. За договором встановлені різні зобов'язання (права та обов'язки) сторін, зокрема зобов'язання з внесення пайових внесків - частки з визначенням еквіваленту в іноземній валюті (в такому зобов'язанні пайовик є зобов'язаною особою з внесення коштів тобто є боржником, а товариство - є правомочною особою вимагати внесення частки, тобто кредитором). Товариство зобов'язано повернути пайовику суму коштів у тому розмірі, в якому воно отримало їх у гривні від пайовика, та яка підтверджена наявними у справі квитанціями до прибуткового касового ордеру;
оскарженими судовими рішеннями фактично змінено умови договори, оскільки визначено, що сумою, яка фактично внесена пайовиком є сума коштів у гривнях з визначенням її еквіваленту в доларах США та встановлено новий обов'язок товариства якою не існує за договором - повертати кошти пайовику виходячи з еквіваленту в доларах США, а не ту суму у гривні, яку товариство отримало від пайовика. Оскарженими рішеннями суди фактично погодили односторонню зміну умов договору позивачем, проте одностороння зміна умов договору не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України);
договором встановлено обов'язок пайовика з внесення частки виключно в національній валюті України, виходячи з розміру частки, закріпленого в еквіваленті долара США (пункт 2.1.). У пункті 2.1. договору наведено, що зазначений в даному пункті розмір частки, закріплений в гривні, в частині, не оплаченої пайовиком може бути проіндексований (збільшений) товариством в односторонньому порядку під час дії цього договору в разі збільшення вартості долара США по відношенню до гривні. Зі змісту пункту 2.1. договору вбачається, що термін «індексування» в договорі застосовується до випадку збільшення суми належних до сплати грошових коштів в разі збільшення вартості долара США по відношенню до гривні. Проте жодного збільшення (індексації) суми коштів, які підлягають поверненню пайовику у разі розірвання договору, в тому числі виходячи з еквівалента в доларах США, договором не встановлено. Договором встановлено, що сума частки, яка підлягає поверненню, не індексується (пункт 2.6.);
СТ «Будова-Фінанс» немає можливості повернення більшої суми коштів, ніж було фактично сплачено пайовиком, у зв'язку з особливостями функціонування споживчого товариства. Майно споживчого товариства на сьогоднішній день сформовано виключно з пайових внесків його членів. Повернення пайовику більшої суми, ніж було фактично внесено за договором, призведе до банкрутства та порушення прав інших членів товариства. Збільшення суми до повернення одному із членів товариства можливе лише за рахунок внесків інших членів. В такому разі товариство буде фактично позбавлене можливості виконати свій статутний обов'язок із повернення паю всім своїм членам;
відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норми права, викладеної в частині другій статті 533 ЦК України;
відповідач не погоджується з висновками судів в частині стягнення витрат на правову допомогу, незважаючи на заявлене відповідачем клопотання про зменшення їх розміру у випадку їх розподілу, яке викладено в запереченнях від 28 жовтня 2024 року на заяву щодо стягнення витрат на правничу допомогу. Встановлений у договорі про надання правничої допомоги № 20240611/14 від 11 червня 2024 року гонорар у сумі 30 000 грн не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката в заявленому розмірі. Європейський суд із прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою;
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі 922/1964/21 зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність;
суди не врахували, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Сума витрат на професійну правничу допомогу, заявлена до стягнення позивачем, не є співмірною зокрема, зі складністю справи (в межах справи розглядаються виключно договірні правовідносини), обсягом матеріалів у справі (договір, квитанції про сплату, скірншот), кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю судових засідань (справу було вирішено за три засідання), тривалістю розгляду справи судом (менше півроку, відкриття провадження відбулось 17 червня 2024 року). Тому підготовка документів у даній судовій справі не потребувала аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль. Враховуючи, що справа є нескладною з огляду на предмет спору, доказову базу, часткове визнання відповідачем позовних вимог, гонорар представника позивача в сумі 30 000 грн для розподілу є завищеним, нерозумним, необґрунтованим. Супровід справи в суді першої інстанції не здійснювався в повному обсязі представником позивача - Олійник М. Я., оскільки вона не приймала участь у судових засіданнях, представництво позивача в суді здійснював інший адвокат. Тому сторона відповідача вважає, що розумним розміром судових витрат на правову допомогу, що можуть бути стягнуті з нього за розгляд справи у суді першої інстанції, в даному випадку є 4 000 грн.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що в касаційному порядку рішення судів оскаржуються у частині задоволених позовних вимог про стягнення зі СТ «Будова-Фінанс» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі, еквівалентному 18 019,52 доларів США, що дорівнює за курсом Національного банку України у національній валюті 734 115,24 грн у межах заявлених позовних вимог та в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
14 жовтня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 19 вересня 2025 року вказано, що:
наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Фактичні обставини
СТ «Будова-Фінанс» мало намір забезпечити фінансування будівництва житлового комплексу «М. Парк» забудовником колективне підприємство «Будова» на земельній ділянці, належній на праві оренди ТОВ «Михайлівський маєток» в м. Одесі за адресою: АДРЕСА_3. Проект складався з двох 16-ти поверхових будинків.
Рішенням Одеської міської ради від 26 квітня 2017 року № 2109-VІІ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий № 5110137300:18:010:0007), площею 0,5179 га (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової і громадської забудови) за адресою: АДРЕСА_2 , присвоєно вказаній земельній ділянці адресу, а також надано ТОВ «Михайлівський маєток» вказану земельну ділянку в оренду строком на 5 років для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоквартирних житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями.
02 вересня 2021 року між СТ «Будова-Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір асоційованого членства у споживчому товаристві № 2/29-БФ.
У договорі сторони передбачили, що:
відповідно до статуту товариства та цього договору товариство приймає пайовика в асоційовані члени товариства. Пайовик при підписанні даного договору ознайомився з положеннями статуту та згоден їх реалізовувати (розділ 1);
пайовик зобов'язався прийняти участь в реалізації статутних цілей і завдань товариства шляхом внесення в повному обсязі своєї частки з метою забезпечення товариством фінансування будівництва будинку за рахунок внесеного пайовиком паю, а товариство зобов'язується забезпечити Фінансування будівництва будинку і після здачі будинку в експлуатацію передати пайовикові об'єкт (приміщення з певною площею та характеристиками) за умови виконання пайовиком зобов'язань за цим договором (пункт 2.1.);
пайовикові після здачі будинку в експлуатацію передається товариством трикімнатна квартира загальною площею 78,8 кв. м під будівельним номером АДРЕСА_1 (додаток № 1);
пайовик в порядку і на умовах, передбачених цим Договором, зобов'язується внести Частку в розмірі еквівалентному 63325,00 доларів США, що на момент укладення договору становить 1795897,00 (один мільйон сімсот дев'яносто п'ять тисяч вісімсот дев'яносто сім гривень 00 копійок) гривень виходячи з комерційного курсу «Середній продаж» долара США, встановленого на інтернет сторінці за адресою http://minfm.com.ua/currency/auction/usd/buy/kiev/ на дату проведення платежу, станом на 09:00 годину зі київським часом, що на дату укладення договору становить 28,3600 гривень за 1 долар США. Зазначений в даному пункті розмір частки, закріплений в гривні, в частині не оплаченої пайовиком може бути проіндексований (збільшений) товариством в односторонньому порядку, під час дії цього договору, і разі збільшення вартості долара США по відношенню до гривні, виходячи з комерційного курсу «Середній продаж» долара США, встановленого на інтернет сторінці за адресою http://minfm.com.ua/currency/auction/usd/buy/kiev/ на дату проведення платежу, що на дату укладенні договору становить 28,3600 гривень за 1 долар США. Індексація проводиться щодо сум внесених після укладення цього договору, в разі збільшення вартості долара США шляхом множення на курсову різницю, і порядку, передбаченому додатком № 2. Розмір частки, закріплений в еквіваленті долара США, індексуванню не підлягає. Пайовик вносить частку (або її частину, згідно з графіком) виключно в національній валюті України гривні - виходячи з розміру Частки (або її частини), закріпленого в еквіваленті долара США, виходячи з комерційного курсу «Середній продаж» долара США, встановленого на інтернет сторінці за адресою http://minfin.com.ua/currency/auction/uscl/buy/kiev/ на дату проведення платежу, станом на 09:00 годину за київським часом (пункт 2.1.);
внесення частки пайовиком здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок товариства та/або внесення готівкових коштів в касу товариства в національній валюті України згідно додатку № 2 до цього договору (пункт 2.2.);
у випадках, коли за цим договором передбачається повернення частки (частини частки) пайовикові, сума коштів, що повертаються визначається розміром фактично сплачених грошових коштів в гривні на момент повернення за вирахуванням санкцій за невиконання пайовиком своїх зобов'язань, при цьому сума частки, яка підлягає поверненню не індексується і на неї не нараховуються відсотки (пункт 2.6.);
цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 7.1.);
пайовик має право вимагати від товариства розірвання даного договору в разі невиконання товариством своїх зобов'язань згідно п. 4.2.1. цього договору і повернення фактично внесеної частки на момент розірваного договору, протягом 20-ти банківських днів з моменту розірвання цього договору (пункт 3.1.5.);
товариство зобов'язано: забезпечити будівництво будинку в строк - 4 квартал 2023 року, сумлінно виконувати договір щодо пайовика (пункт 4.2.);
у разі дострокового розірвання договору з причин, пов'язаних з невиконанням товариством своїх зобов'язань за цим договором (а саме - пункт 4.2.1.) повернути пайовикові фактично внесену ним частку на момент розірвання цього договору у порядку, визначеному цим договором та п. 3.1.5 (абзац 2 пункту 4.2.7.);
за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором, а у випадках, не передбачених договором, відповідно до чинного законодавства України (пункт 5.1.);
у ході будівництва будинку у зв'язку з технологічною необхідністю та іншими обставинами, що обумовлюють затримку будівництва будинку, товариство має право переносити строк закінчення будівництва будинку, але не більше ніж на 6 (шість) місяців (пункт 3.2.7.);
у разі прострочення у виконанні зобов'язання по пункту 4.2.1. цього договору з боку товариства більш ніж на 180 днів, з урахуванням пункту 3.2.7. договору, товариство на письмову вимогу пайовика виплачує пайовикові штраф в розмірі 0,01% від розміру невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, починаючи з 181 дня прострочення виконання. У випадку розірвання договору за ініціативою пайовика, якщо товариство прострочило виконання п. 4.2.1. цього договору, товариство зобов'язано повернути пайовику всю суму частки, яка фактично була ним внесена на момент розірвання цього договору на протязі 20-ти банківських днів з моменту розірвання договору на рахунок пайовика, вказаний в даному договорі або іншим узгодженим сторонами способом або на депозитний рахунок нотаріуса (пункт 5.2.);
сторони визначили наступний порядок та строки внесення частки: внесення грошової суми в еквіваленті 11 631,00 дол. США (329855,00 грн) не пізніше 08 грудня 2020 року і далі кожного місяця 08 числа рівним частками в еквіваленті 400,00 дол. США (11344,00 грн) по 08 травня 2024 року та кінцеву частку в еквіваленті 35 294 дол. США (1000938,00 грн) не пізніше 01 червня 2024 року (додаток № 2 до договору).
На виконання своїх зобов'язань за договором ОСОБА_1 сплатила на користь СТ «Будова-Фінанс» у 2020 році:
квитанція до прибуткового касового ордера № 11139 від 09 грудня 2020 року - 49990,00 грн (курс 28,265 грн за 1 дол.) - 1768,62 дол. США;
квитанція до прибуткового касового ордера № 11178 від 10 грудня 2020 року - 49990,00 грн (курс 28,25 грн за 1 дол.) - 1769,55 дол. США;
квитанція до прибуткового касового ордера № 11237 від 11 грудня 2020 року - 49990,00 грн (курс 28,20 грн за 1 дол.) - 1772,70 дол. США;
квитанція до прибуткового касового ордера № 11260 від 14 грудня 2020 року - 49990,00 грн (курс 28,12 грн за 1 дол.) - 1777,74 дол. США;
квитанція до прибуткового касового ордера № 11305 від 15 грудня 2020 року - 22416,00 грн (курс 27,97 грн за 1 дол.) - 801,43 дол. США;
квитанція до прибуткового касового ордера № 11356 від 16 грудня 2020 року - 49990,00 грн (курс 27,90 грн за 1 дол.) - 1791,75 дол. США;
квитанція до прибуткового касового ордера № 11392 від 17 грудня 2020 року - 49990,00 грн (курс 28,00 грн за 1 дол.) - 1785,35 дол. США;
квитанція до прибуткового касового ордера № 11436 від 18 грудня 2020 року - 29915,00 грн (курс 28,00 грн за 1 дол.) - 1068,40 дол. США.
Таким чином, в грудні 2020 року на виконання умов договору позивачем були внесені грошові кошти відповідно до графіку оплати за грудень місяць 2020 року - 329 855 грн, а також здійснений авансовий платіж за наступні січень та лютий 2021 року в розмірі 22416,00 грн, що в еквіваленті дорівнює 12535,54 долар США.
На виконання своїх зобов'язань за договором ОСОБА_1 сплатила на користь СТ «Будова-Фінанс» у 2021 році:
квитанція до прибуткового касового ордера № 2337 від 02 березня 2021 року - 11 140,00 грн (курс 28,02 грн за 1 дол.) - 397,58 дол. США;
квитанція до прибуткового касового ордера № 3247 від 05 квітня 2021 року - 22 312,00 грн (курс 28,00 грн за 1 дол.) - 796,85 дол. США;
квитанція до прибуткового касового ордера № 5059 від 02 червня 2021 року - 32 892,00 грн (курс 27,50 грн за 1 дол.) - 1196,07 дол. США;
квитанція до прибуткового касового ордера № 8077 від 16 серпня 2021 року - 49 990,00 грн (курс 26,80 грн за 1 дол.) - 1865,30 дол. США;
квитанція до прибуткового касового ордера № 8160 від 17 серпня 2021 року - 49 990,00 грн (курс 26,82 грн за 1 дол.) - 1863,90 дол. США;
квитанція до прибуткового касового ордера № 8303 від 18 серпня 2021 року - 33 910,00 грн (курс 27,61 грн за 1 дол.) - 1228,18 дол. США.
Таким чином, з березня 2021 року по серпень 2021 року ОСОБА_1 сплатила на користь СТ «Будова-Фінанс» 200 234,00 грн, в тому числі авансові внески за період з 08 вересня 2021 року по 08 квітня 2022 року, що в еквіваленті дорівнює 5 483,98 дол. США.
При цьому СТ «Будова-Фінанс», отримавши від ОСОБА_1 грошові кошти за період з 09 грудня 2020 року по 18 серпня 2021 року у загальному розмірі 552 505 грн, свої зобов'язання забезпечити фінансування будівництва будинку взагалі не виконало, оскільки будівництво будинку не було розпочато станом на квітень 2022 року, тобто майже через 1,5 року після підписання договору.
У зв'язку з цим ОСОБА_1 припинила виконання свого обов'язку щодо сплати місячних платежів з 08 травня 2022 року.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 31 березня 2023 року у справі № 916/3126/22 визнано незаконним і скасовано рішення Одеської міської ради від 26 квітня 2017 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,5179 га за адресою: АДРЕСА_2 та надання її в оренду ТОВ «Михайлівський маєток».
Листом від 29 квітня 2022 року № 04-22/1 ТОВ «Михайлівський маєток» звернулось до Одеської міської ради стосовно поновлення договору оренди землі. Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради в листі від 27 жовтня 2022 року № 01-19/1329 зроблено висновок про неможливість поновлення ТОВ «Михайлівський маєток» оренди земельної ділянки площею 0,5179 га кадастровий № 5110137300:18:010:0007) з видом цільового призначення - для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями.
За відповіддю від 01 серпня 2024 року № 01-19/988 Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, на підставі рішення Одеської міської ради від 26 квітня 2017 року № 2109-VII між Одеською міською радою та ТОВ «Михайлівський маєток» укладено договір оренди землі від 05 липня 2017 року, право оренди зареєстровано за № 21315418 на земельну ділянку (кадастровий номер 5110137300:18:010:0007) площею 0,5179 га, за адресою: АДРЕСА_2 , для проектування, будівництва та обслуговування комплексу багатоповерхових житлових будинків із підземним паркінгом і вбудованими приміщеннями, терміном на 5 років. Термін дії договору закінчився.
Позиція Верховного Суду
Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.
Щодо визначення розміру пайового внеску, який підлягає поверненню позивачці внаслідок розірвання договору
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша, друга статті 533 ЦК України).
Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов'язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов'язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов'язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц (провадження № 61-30272св18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) зазначено, що: «формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. Посилання відповідача на те, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається на день подання позову, не ґрунтується на нормах матеріального права. Натомість стягнення судом першої інстанції з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у сумі, еквівалентній 65 000 дол. США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, повною мірою відповідає приписам частини другої статті 533 ЦК України. На користь цього висновку свідчить і те, що Велика Палата Верховного Суду вже висновувала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов'язку боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14). Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення».
Касаційний суд вже зазначав, що:
сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party);
сontra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 грудня 2025 року у справі № 521/16935/24 (провадження № 61-14094св25) зазначено:
«63. Одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.
64. Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
65. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.
66. Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов'язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16-ц).
67. Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
68. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16-ц констатувала що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
69. Встановивши, що у спірних правовідносинах сторони погодили, що сума коштів, яка підлягає сплаті пайовиком, визначається у гривні на дату проведення платежу за курсом долара США (пункти 2.1, 2.2 договору, додаток № 2 до договору), суди попередніх інстанцій дійшли загалом правильного висновку, що належним виконанням зобов'язання з повернення відповідачем позивачці грошових коштів є сплата коштів у національній валюті у розмірі, еквівалентному 31 315,17 дол. США (які були фактично сплачені позивачкою на користь відповідача на підставі розірваного договору), у межах заявлених позовних вимог.
70. Посилання заявника на неправильне тлумачення умов договору, колегія суддів відхиляє.
71. Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.
72. Верховний Суд вже зазначав, що у разі неясності умов договору тлумачення його умов повинно здійснюватись з урахуванням принципу «сontra proferentem», згідно з яким слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.
73. Такі підходи застосовані у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 та від 02 червня 2025 року у справі № 306/44/22.
74. Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та надавши правову оцінку умовам договору асоційованого членства у споживчому товаристві № 2/28 від 08 грудня 2020 року щодо порядку здійснення розрахунків між сторонами, валюти зобов'язання, дійшли мотивованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1.
75. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що СТ «Будова-Фінанс» не виконав свого обов'язку у встановлений строк - 4 квартал 2023 року - передати пайовикові після здачі будинку в експлуатацію трикімнатну квартиру загальною площею 78,8 кв. м під будівельним номером АДРЕСА_1 . Тому позивачка просила розірвати договір асоційованого членства в споживчому товаристві № 2/29-БФ від 08 грудня 2020 року та стягнути відповідача на її користь кошти у розмірі сплаченої частки пайового внеску в еквіваленті 18 019,52 дол. США, що дорівнює 734 115,24 грн;
суди встановили, що 02 вересня 2021 року між СТ «Будова-Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір асоційованого членства у споживчому товаристві № 2/29-БФ;
рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2024 року розірвано Договір асоційованого членства в споживчому товаристві № 2/29-БФ від 08 грудня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та СТ «Будова-Фінанс». Рішення суду першої інстанції у частині розірвання договору набрало законної сили та в касаційному порядку не оскаржується;
відповідач не погоджується із оскарженими рішеннями у частині визначення розміру пайового внеску, який підлягає поверненню позивачці внаслідок розірвання договору. Вважає, що умовами договору встановлено обов'язок товариства у випадку розірвання договору повернути пайовику всю суму частки, яка фактично була внесена на момент розірвання цього договору. Оскільки позивачку фактично сплатила на користь товариства грошові кошти в сумі 552 515 грн, то саме така сума і підлягає поверненню товариством пайовику. Вказує, що суди застосували частину другу статті 533 ЦК України до зобов'язання з повернення товариством пайовику фактично сплачених ним коштів у гривні, що виникає у зв'язку з розірванням договору, за умов того, що у такому зобов'язанні з повернення коштів не визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті;
за змістом пункту 2.1. договору сторони домовились, що пайовик в порядку і на умовах, передбачених цим Договором, зобов'язується внести Частку в розмірі еквівалентному 63325,00 доларів США, що на момент укладення договору становить 1795897,00 (один мільйон сімсот дев'яносто п'ять тисяч вісімсот дев'яносто сім гривень 00 копійок) гривень виходячи з комерційного курсу «Середній продаж» долара США, встановленого на інтернет сторінці за адресою http://minfm.com.ua/currency/auction/usd/buy/kiev/ на дату проведення платежу, станом на 09:00 годину зі київським часом, що на дату укладення договору становить 28,3600 гривень за 1 долар США. Зазначений в даному пункті розмір частки, закріплений в гривні, в частині не оплаченої пайовиком може бути проіндексований (збільшений) товариством в односторонньому порядку, під час дії цього договору, і разі збільшення вартості долара США по відношенню до гривні, виходячи з комерційного курсу «Середній продаж» долара США, встановленого на інтернет сторінці за адресою http://minfm.com.ua/currency/auction/usd/buy/kiev/ на дату проведення платежу, що на дату укладенні договору становить 28,3600 гривень за 1 долар США. Індексація проводиться щодо сум внесених після укладення цього договору, в разі збільшення вартості долара США шляхом множення на курсову різницю, і порядку, передбаченому додатком № 2. Розмір частки, закріплений в еквіваленті долара США, індексуванню не підлягає. Пайовик вносить частку (або її частину, згідно з графіком) виключно в національній валюті України гривні - виходячи з розміру Частки (або її частини), закріпленого в еквіваленті долара США, виходячи з комерційного курсу «Середній продаж» долара США, встановленого на інтернет сторінці за адресою http://minfin.com.ua/currency/auction/uscl/buy/kiev/ на дату проведення платежу, станом на 09:00 годину за київським часом;
суди встановили, що сторони одмовились про внесення частки пайовиком здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок товариства та/або внесення готівкових коштів в касу товариства в національній валюті України згідно додатку № 2 до цього договору (пункт 2.2.). Сторони визначили наступний порядок та строки внесення частки: внесення грошової суми в еквіваленті 11 631,00 дол. США (329855,00 грн) не пізніше 08 грудня 2020 року і далі кожного місяця 08 числа рівним частками в еквіваленті 400,00 дол. США (11344,00 грн) по 08 травня 2024 року та кінцеву частку в еквіваленті 35 294 дол. США (1000938,00 грн) не пізніше 01 червня 2024 року (додаток № 2 до договору);
суди встановили, що ОСОБА_1 , на виконання своїх зобов'язань, сплатила на користь СТ «Будова-Фінанс» у грудні 2020 року, відповідно до графіку оплати за грудень місяць 2020 року - 329 855,00 грн, а також здійснений авансовий платіж за наступні січень та лютий 2021 року в розмірі 22 416,00 грн, що в еквіваленті дорівнює 12 535,54 дол. США. Також, з березня 2021 року по серпень 2021 року позивачем сплатила на користь відповідача 200 234,00 грн, в тому числі авансові внески за період з 08.09.2021 року по 08.04.2022 року, що в еквіваленті дорівнює 5 483,98 дол. США. Тобто, розмір фактично сплаченого авансу та пайових внесків у рахунок договору, встановлено судом у розмірі 18 019,52 дол. США, грошові кошти сплачувались позивачем у гривні, однак розмір платежів у п. 2.1 договору № 3/158-БФ від 02 вересня 2021 року та додатку № 2 до договору, розраховувався в еквіваленті за офіційним курсом долара США на день проведення платежу;
суди врахували, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення;
встановивши, що у спірних правовідносинах сторони погодили, що сума коштів, яка підлягає сплаті пайовиком, визначається у гривні на дату проведення платежу за курсом долара США (пункти 2.1, 2.2 договору, додаток № 2 до договору), суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок, що належним виконанням зобов'язання з повернення відповідачем позивачці грошових коштів є сплата коштів у національній валюті у розмірі, еквівалентному 18 019,52 доларів США (які були фактично сплачені позивачкою на користь відповідача на підставі розірваного договору), у межах заявлених позовних вимог.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог та стягнення зі СТ «Будова-Фінанс» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі, еквівалентному 18 019,52 доларів США, що дорівнює за курсом НБ України у національній валюті 734 115,24 грн у межах заявлених позовних вимог.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:
«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:
«у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат».
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року, стягнено з СТ «Будова-Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 5 184,17 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн.
апеляційний суд встановив, що в позовній заяві представником позивача зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат складається з суми сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу адвоката у розмірі орієнтовно 75 000,00 грн. Представником позивача додано ордер серії ВН № 1322659 від 12 червня 2024 року, що підтверджує повноваження адвоката Сухорукової М. Я. на представництво інтересів ОСОБА_1 в Малиновському районному суді м. Одеси на підставі договору про надання правової допомоги № 20240611/14 від 11 червня 2024 року. 23 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд», представник ОСОБА_1 - адвокат Олійник (Сухорукова) М. Я., направила до суду заяву щодо стягнення витрат на правничу допомогу, згідно якої представник просила стягнути з відповідача СТ «Будова-Фінанс» на користь позивача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомоги у розмірі 30 000 грн. На підтвердження зазначених витрат адвокатом долучено: договір про надання правничої допомоги від 11 червня 2024 року № 20240611/14; додатковий договір від 11 червня 2024 року № 1 до договору про надання правничої допомоги, згідно пункту 2.1. якого розмір гонорару адвоката встановлений 30 000,00 грн за представництво в суді першої інстанції; додатковий договір від 19 вересня 2024 року № 2 до договору про надання правничої допомоги, відповідно до якого у зв'язку зі зміною прізвища адвоката з «Сухорукова» на « Олійник ». Крім того, додано докази направлення заяви іншим учасникам справи. Разом з тим, до заяви додано проміжковий звіт наданих послуг за договором про надання правничої допомоги від 11 червня 2024 року № 20240611/14. Згідно звіту адвокатом станом на 15 листопада 2024 року надано наступні послуги по справі № 521/9518/24 проведення правового аналізу поданих клієнтом документів для подачі позову до суду. Всього до сплати 30 000,00 грн за надання правничої допомоги в суді першої інстанції по справі № 521/9518/24;
апеляційний суд зазначив, що за результатами розгляду справи в суді першої інстанції позивачем досягнуто мети подання позовної заяви, зокрема рішенням суду першої інстанції від 03 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 до СТ «Будова-Фінанс» про відшкодування збитків, пов'язаних з неналежним виконанням договору задоволено частково. Заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу визнав обґрунтованим та співмірним обсягом виконаних робіт;
у касаційній скарзі відповідач посилається на те, що суди не врахували його заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу. Касаційний суд вважає зазначені такі аргументи необґрунтованими;
28 жовтня 2024 року від представника відповідача надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, за якою посилалася на те, що представником позивача не підтверджені ані склад, ані розмір витрат на правничу допомогу, оскільки не надано документу, який підтверджує надання правничої допомоги адвокатом та прийняття її клієнтом (а.с.108-112);
суд першої інстанції врахував заперечення відповідача на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу та встановив, що на обґрунтування витрат на правову допомогу позивачем долучено копію договору про надання правничої допомоги № 20240611/14 від 11 червня 2024 року (а. с. 99 - 101), додатковий договір № 1 від 11 червня 2024 року до договору про надання правничої допомоги, за яким розмір гонорару адвоката встановлений 30 000 грн за представництво в суді першої інстанції (а. с. 102), додатковий договір від 19 вересня 2024 р. до договору про надання правничої допомоги (а. с. 103), копія ордеру адвоката Олійник (Сухорукова) М. Я. (а. с. 122), проміжний звіт наданих послуг за договором про надання правничої допомоги № 20240611/14 від 11 червня 2024 року (а. с. 123).
За таких обставин справи, касаційний суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального праваі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.У зв'язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а судові рішення в оскарженій частині - без змін. Тому судові витрати покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу споживчого товариства «Будова-Фінанс», яка підписана представником Новак Лілією Анатоліївною, залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2024 року, постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 року у частині задоволених позовних вимог про стягнення зі споживчого товариства «Будова-Фінанс» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі, еквівалентному 18 019,52 доларів США, що дорівнює за курсом Національного банку України у національній валюті 734 115,24 грн у межах заявлених позовних вимог та в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков