10 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 908/2849/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
позивача: Кисельова О.О. (в режимі відеоконференції),
відповідача: Наумов А.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Конект»
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.11.2025
та рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2025
у справі № 908/2849/24
за позовом Запорізької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Конект»
про стягнення 2 822 724, 32 грн,
Запорізька міська рада звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Конект» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 2 822 724, 32 грн, отриманих внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів за період з 12.03.2022 по 31.12.2022.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.01.2025 (суддя Азізбекян Т.А.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.11.2025 (колегія суддів у складі: Дармін М.О. - головуючий, Чус О.В., Верхогляд Т.А.), позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 822 724, 32 грн.
Судами обох інстанцій встановлено, що Рішенням двадцять другої сесії четвертого скликання Запорізької міської ради від 01.08.2005 № 37/455 ТОВ «Амстор» було передано на праві оренди строком на 10 років земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:003:0015 площею 2,6205 га розташовану по вул. Перемоги в місті Запоріжжі для розташування громадсько-торгівельного центру.
На виконання зазначеного рішення між Запорізькою міською радою та ТОВ «Амстор» було укладено договір оренди землі від 19.09.2005 (зареєстрований 20.09.2005) за № 040526100591.
Згідно з п.п. 3, 4 договору вказана земельна ділянка передавалася вільною від забудови, об'єкти інфраструктури відсутні.
12.01.2006 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія ЯЯЯ № 963766, виданого виконавчим комітетом Запорізької міської ради, ТОВ «Амстор» набуло право власності на торгівельний центр літ. А (загальною площею 11 915,3 м2), трансформаторну підстанцію літ. Б (загальною площею 67,9 м2), які розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:05:003:0015 площею 2,6205 га, що по вул. Перемоги, 64, в м. Запоріжжі.
На підставі рішення господарського суду Запорізької області від 30.03.2017 (набрало законної сили 18.04.2017) у справі № 908/176/17 вищевказану земельну ділянку було повернуто на користь територіальної громади в особі Запорізької міської ради.
08.06.2017 між ТОВ «Амстор» та Запорізькою міською радою було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки за договором оренди, що зареєстрований 20.09.2005 за № 040526100591.
На підставі договору купівлі-продажу від 15.08.2018 вказане вище нерухоме майно зареєстровано за ТОВ «Інтер Конект».
На земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:05:003:0015 площею 2,6205 га, по вул. Перемоги, 64, в м. Запоріжжі розташоване нерухоме майно, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить на підставі договору купівлі-продажу від 15.08.2018 ТОВ «Інтер Конект».
30.11.2018 у зв'язку із набуттям права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:05:003:0015 площею 2,6205 га, по вул. Перемоги, 64, в м. Запоріжжі ТОВ «Інтер Конект» завернулося листом № 01/30-11 (вхідний МВК №18662/03-32/03 від 30.11.2018) до Запорізької міської ради про надання у користування вищевказаної ділянки.
Управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради за дорученням міськвиконкому листом від 07.12.2018 №2433/02-03 ТОВ «Інтер Конект» надано відповідь про необхідність надання до управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради необхідних документів.
До Запорізької міської ради та до управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради жодних документів від ТОВ «Інтер Конект» не надходило, вказане питання на сесійне обговорення не виносилося, по суті не розглядалось.
Тобто, ТОВ «Інтер Конект» користується земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:05:003:0015 без правовстановлюючих на те документів, тим самим не оформлюючи належним чином речове право за користування вказаною земельною ділянкою.
Власником земельної ділянки загальною площею 2, 6205 га, кадастровий номер: 2310100000:05:003:0015 за адресою: м. Запоріжжя вул. Перемоги, 64, є Запорізька міська рада, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 391092382 від 15.08.2024.
Департаментом правового забезпечення Запорізької міської ради були вжиті заходи досудового врегулювання спору а саме: направлено вимогу про сплату плати за земельну ділянку з кадастровим номером: 2310100000:05:003:0015, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 64.
Згідно з інформацією Головного управління ДПС у Запорізькій області № 4701/5/08-01-04-07 від 11.04.2024, ТОВ «Інтер Конект» станом на 31.03.2024 має заборгованість за використання земельної ділянки з кадастровим номером: 2310100000:05:003:0015 за адресою: м. Запоріжжя вул. Перемоги, 64.
Запорізькою міською радою складено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ «Інтер Конект» земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:05:003:0015, за адресою: м. Запоріжжя вул. Перемоги, 64, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування).
За зазначеним розрахунком розмір недоотриманих доходів склав 2 822 724,32,72 грн за 2022 рік з 12.03.2022 по 31.12.2022.
Зазначений розрахунок зроблено на підставі рішення Запорізької міської ради від 30.06.2015 №7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», рішення Запорізької міської ради від 28.11.2018 №26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю», витягу НГО №НВ-2300067802024 від 15.05.2024, листа ГУ ДПС у Запорізькій області №4701/5/08-01-04-07 від 11.04.2024.
Посилаючись на те, що відповідач як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, позивач звернувся з даним позовом про стягнення 2 822 724, 32 грн доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 12.03.2022 по 31.12.2022.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходи з їх доведеності та обґрунтованості. В свою чергу, суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідача на те, що в силу п.п. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України останній звільнений від орендної плати за спірну земельну ділянку у відповідний період, оскільки відповідач не є суб'єктом, який має право на застосування пільг щодо звільнення його від нарахування та сплати орендної плати за землю у період з 12.03.2022 по 31.12.2022, передбачених пп.69.14 п.69 підроз.10 роз. ХХ Перехідних положень ПК України, адже користувався земельною ділянкою за відсутності правових підстав для користування нею.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права (ст. 1212 ЦК України, пп. 69.14 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України, Закону № 3050-IX) та не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.05.2018 у справі № 922/2060/16, від 09.11.2022 у справі № 905/1680/20, відповідно до яких кошти, стягнуті на підставі ст. 1212 ЦК України у випадку користування землею без договору, є відшкодуванням того, що особа повинна була сплатити, якби діяла правомірно (уклала договір), однак відповідач звільнений у встановленому ПК України порядку від орендної плати за спірний період. Також судами не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01.07.2025 у справі № 908/1301/24 щодо перевірки розрахунку заявлених до стягнення коштів, оскільки для розрахунку була застосована нормативна грошова оцінка, складена станом на 2024 рік, хоча період, за який здійснюється розрахунок - з 12.03.2022 по 31.12.2022. В свою чергу, нормативно грошову оцінку станом на 2022 рік позивачем надано не було. Також вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, заявленого представником відповідача 10.11.2025.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 03.02.2026 та надано строк на подання відзиву на неї до 31.12.2025.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 29.12.2025 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника.
Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 30.01.1026 від ТОВ "Інтер Конект" надійшли додаткові пояснення у справі, у яких вказується, що відповідач мав законні підстави не сплачувати орендну плату за земельні ділянки в м. Запоріжжя за період з 12.03.2022 по 31.12.2022. Зазначає, що відповідно до Переліку, затвердженого Наказом Мінреінтеграції №309, вся територія Запорізького району (включаючи м. Запоріжжя) належала до територій активних бойових дій у період з 12.03.2022 по 31.12.2022.
В судовому засіданні 03.02.2026 оголошено перерву у справі до 10.02.2026.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 04.02.2026 від Запорізької міської ради надійшли додаткові пояснення у справі, у яких позивач вказує на чинність нормативної грошової оцінки (НГО) земель м. Запоріжжя, затвердженої рішенням міської ради №7 від 30.06.2015, яка була введена в дію з 01.01.2016 і з того часу не змінювалася, що підтверджено численною судовою практикою. Оскільки чинне законодавство та програмне забезпечення Державного земельного кадастру дозволяють формувати витяги з НГО лише в режимі «реального часу» і не передбачають їх видачу на минулі дати, позивач вважає правомірним розрахунок боргу за 2022 рік шляхом ділення показників Витягу від 15.05.2024 на відповідні коефіцієнти індексації (1,15 за 2022 рік; 1,051 за 2023 рік; 1,12 за 2024 рік), що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду. Крім того, заявник наголошує, що відповідач не заперечував проти цієї методики розрахунку в судах першої та апеляційної інстанцій, а отже, згідно з ч. 4 ст. 165 ГПК України, він позбавлений права висувати ці заперечення на стадії касаційного розгляду.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 09.02.2026 від ТОВ "Інтер Конект" надійшли додаткові пояснення у справі, у яких вказується на некоректність здійсненого позивачем розрахунку доходу, оскільки в його основу покладено витяг про нормативну грошову оцінку (НГО) за 2024 рік у розмірі 149 438 812,18 грн для стягнення коштів за ретроспективний період 2022- 2023 років. Заявник наголошує, що вартість земельної ділянки не є стабільною, що підтверджується витягами за 2018 та 2020 роки, а використання позивачем даних лише на день подання позову суперечить принципам актуальності даних Державного земельного кадастру станом на певну дату. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду, відповідач стверджує, що суди попередніх інстанцій не врахували необхідність застосування належної формули індексації та не з'ясували реальну вартість ділянки саме в період безпідставного користування, що є підставою для скасування судових рішень.
В свою чергу, позивачем 09.02.2026 подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду додаткові пояснення, у яких він вказує на неприпустимість прийняття нових доказів (витягів з НГО за 2018 та 2020 роки) на стадії касаційного розгляду, оскільки згідно зі ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права збирати чи приймати нові докази, а відповідач не обґрунтував неможливість їх подання в судах попередніх інстанцій відповідно до вимог ст. 80 ГПК України. Позивач наголошує, що надані відповідачем витяги сформовані на підставі методики, яка втратила чинність 10.11.2021, тоді як розрахунок недоотриманого доходу за 2022 рік базується на чинній Методиці № 1147 та витягу від 15.05.2024. При цьому позивач обґрунтовує правомірність свого розрахунку шляхом застосування коефіцієнтів індексації до актуальної оцінки 2024 року в зворотному порядку, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду щодо можливості використання витягу за попередні періоди за умови сталості НГО, яка в м. Запоріжжя не змінювалася з 2015 року.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
За частинами другою, третьою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так скаржник вказує, зокрема, на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права (ст. 1212 ЦК України, пп. 69.14 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України, Закону № 3050-IX) та не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.05.2018 у справі № 922/2060/16, від 09.11.2022 у справі № 905/1680/20, відповідно до яких кошти, стягнуті на підставі ст. 1212 ЦК України у випадку користування землею без договору, є відшкодуванням того, що особа повинна була сплатити, якби діяла правомірно (уклала договір), однак відповідач звільнений у встановленому ПК України порядку від орендної плати за спірний період.
У вказаних постановах викладено висновки про те, що у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.
Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212- 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі, що і було зроблено судами попередніх інстанцій.
Водночас, у вказаних постановах відсутні висновки щодо застосування пп. 69.14 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України до вказаних відносин.
В свою чергу, аналіз пп. 69.14 п. 69 підроз. 10 роз. ХХ «Перехідні положення» ПК України свідчить про те, що тимчасово, на період з 01.03.2022 по 31.12.2022, не нараховується та не сплачується плата за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані, окрім іншого, на територіях активних бойових дій та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб-підприємців або юридичних осіб (схожий за змістом висновок щодо попередньої редакції пп. 69.14 п. 69 підроз. 10 роз. ХХ «Перехідні положення» ПК України викладений у постанові Касаційного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі № 620/5747/23 (див. постанову Верховного Суду у від 25.02.2025 у справі № 908/929/24).
У справі № 908/929/24 Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на положення пп. 69.14 п. 69 підроз. 10 роз. ХХ «Перехідні положення» ПК України та той факт, що вся територія Запорізького району віднесена до території активних бойових дій з 12.03.2022 по 31.12.2022, Товариство мало право у спірний період не сплачувати орендну плату за користування земельними ділянками, які розташовані в місті Запоріжжя. Водночас у постанові Верховного Суду від 27.04.2021 № 922/2378/20 за позовом Харківської міської ради про стягнення з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати зазначено таке: З урахуванням системного аналізу змісту п. 10.1.1 ст. 10, пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 40, 41, п. 265.1.3 ст. 265 ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах необхідно застосовувати таким чином: «власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України».
Отже, Законом України від 11.04.2023 № 3050-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» чітко передбачено, що не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Зазначені положення Закону підлягають застосуванню у разі наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.02.2025 у справі № 908/929/24 (див. постанову Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 908/1301/24).
Відтак, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що відповідач не є суб'єктом, який має право на застосування пільг щодо звільнення його від нарахування та сплати орендної плати за землю у період з 12.03.2022 по 31.12.2022, передбачених пп.69.14 п.69 підроз.10 роз. ХХ Перехідних положень ПК України, адже користувався земельною ділянкою за відсутності правових підстав для володіння чи користування нею.
Що ж до посилання відповідача на неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 908/1301/24 щодо перевірки розрахунку заявлених до стягнення коштів, колегія суддів зазначає таке.
У вказаній справі Верховний Суд дійшов висновків, що суди безпідставно не надали належної оцінки доводам відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву, щодо обґрунтованості розрахунку заявлених до стягнення коштів, оскільки не здійснили перевірку розрахунку заявлених до стягнення коштів щодо відповідності визначених у ньому сум у спірний період - з 16.05.2018 по 31.10.2023, а також не з'ясували підстави нарахування таких сум виходячи з розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 2023 рік, як й не з'ясували питання щодо наявності правових підстав для визначення розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, оскільки відповідне рішення уповноваженого органу щодо затвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки відсутнє у матеріалах справи.
Водночас у справі № 908/2849/24 відповідач незгоди з відповідним розрахунком не заявляв в судах першої та апеляційної інстанції, а свою позицію проти задоволення позовних вимог обґрунтовував тим, що звільнений від сплати земельного податку та/ або орендної плати за вказаний період в силу п.п. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, про що також вказано у постанові апеляційного господарського суду.
При цьому, як встановлено судами у розглядуваній справі, розрахунок недоотриманого доходу за період з 12.03.2022 по 31.12.2022 проведено на підставі Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-2300067802024 від 15.05.2024, який сформовано на підставі звернення Запорізької міської ради.
В свою чергу, Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Відтак, колегією суддів не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права під час розгляду даної справи. Що ж до порушення норм процесуального права, про які зазначає скаржник у своїй скарзі (суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, заявленого представником відповідача 10.11.2025), то вказані доводи не обґрунтовано підставою касаційного оскарження.
Відтак, за результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних рішень, а відтак підстави для їх скасування відсутні.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Конект» залишити без задоволення.
Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.11.2025 та рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2025 у справі № 908/2849/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.