Номер провадження: 22-ц/813/1679/26
Справа № 522/13003/24-Е
Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.
Доповідач Назарова М. В.
27.01.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради в особі свого представника Вознюк Анастасії Володимирівни
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2025 року, ухвалене Приморським районним судом м. Одеси у складі: судді Науменка А.В. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про захист порушених прав на житло,
03.08.2024 позивач ОСОБА_1 звернувся із вищевказаним позовом, в якому із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на положення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16 Конвенції про права дитини, ст. 19, 47 Конституції України, ст. 15, 16, 21 ЦК України, ст. 3, 4, 17-19 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», п. 50, 61, 62, 69, 87, 91-93 Порядку декларування та реєстрації проживання (перебування), затвердженого постановою КМУ від 07.02.2022 № 265, просив:
1. Визнати протиправним внесення відомостей до реєстру територіальної громади про зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
2. Скасувати відомості про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
3. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 1211,2 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 з 21 листопада 1998 року. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2022 року шлюб розірвано. Квартира на АДРЕСА_2 придбана подружжям у період шлюбу за договором купівлі-продажу від 18 вересня 2002 року.
31 травня 2024 року представник ОСОБА_1 направив адвокатський запит до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради з клопотанням про поновлення відомостей про реєстрацію ОСОБА_1 за зазначеною адресою. З відповіді на запит від 07.06.2024 року вбачається, що зняття з реєстрації відбулось за заявою власника житла.
Позивач вважає зняття з реєстрації протиправним, оскільки він є співвласником нерухомого майна. Крім того, ОСОБА_2 звернулась до департаменту одразу після подачі ОСОБА_1 позовної заяви про розподіл майна подружжя. До позовної заяви було долучено клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на спірну квартиру (а.с. 1-5).
23.08.2024 року Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, зазначаючи, що не є належним відповідачем у даній справі, а зняття позивача із реєстрації місця проживання здійснено відповідно до норм діючого законодавства після підтвердження ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_3 , яка згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 13 грудня 2023 року № 358233199 належить ОСОБА_2 , розмір частки 1/1, а отже відомості про те, що позивач є співвласником квартири у Департаменту були відсутні (а.с. 38-46).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про захист порушених прав на житло задоволено частково.
Визнано протиправним внесення відомостей до реєстру територіальної громади про зняття ОСОБА_1 , з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині рішення відмовлено (а.с. 102-107).
В апеляційній скарзі Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради в особі свого представника Анастасії Вознюк просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.01.2025 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги є те, що:
- Департамент не міг знати, що квартира була придбана в період перебування подружжя ОСОБА_3 у шлюбі і належить їм на праві спільної сумісної власності, а отже не мав підстав для відмови ОСОБА_2 в наданні адміністративної послуги щодо зняття з реєстрації позивача;
- вважає, що не є належним відповідачем у даній справі, оскільки належним відповідачем у даній категорії спору є особа, за заявою якої позивача було знято з реєстрації місця проживання;
- позивач обрав неналежний спосіб захисту прав, заявляючи позовні вимоги, зокрема, про визнання протиправним внесення відомостей до реєстру територіальної громади, про зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання, оскільки Департамент зобов'язаний діяти виключно до вимог, визначених законодавством, натомість, в даному випадку, протиправними є дії ОСОБА_2 через подання відповідної заяви про зняття позивача із зареєстрованого місця проживання (а.с. 141-152).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, зазначаючи, що на час прийняття рішення про зняття з задекларованого/зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 та вчинення відповідних дій внесення даних про зняття ОСОБА_1 з задекларованого/ зареєстрованого місця проживання, не було судових рішень, якими б була спростована презумпція права спільної сумісної власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Всупереч п. 56 Порядку один співвласник житлового будинку ОСОБА_2 , одноосібно ініціювала зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування) іншого співвласника житла ОСОБА_1 . Позивач був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 . та знятий з реєстрації за заявою відповідача без згоди позивача. Суд першої інстанції за наслідками повного та всебічного розгляду справи, надавши належної оцінки доводам сторін, викладеним у позовній заяві, вірно встановивши норми матеріального права, що підлягають застосуванню під час вирішення справи по суті заявлених позовних вимог, дійшов обґрунтованого та законного висновку про наявність порушеного права позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
У судовому засіданні 27.01.2026 представник Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради - Вознюк А.В. просила апеляційну скаргу задовольнити.
Інші учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зокрема, позивач ОСОБА_5 - у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України, оскільки його повноважний представник ОСОБА_4 отримала судову повістку-повідомлення на 27.01.2026 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 18.12.2025 о 04:54:36, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с. 189), відповідач ОСОБА_2 - у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки судову повістку-повідомлення на 27.01.2026 отримала в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 18.12.2025 о 04:57:01, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с. 188).
Вказане в силу положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебував в шлюбі з ОСОБА_2 , який був зареєстрований 21 листопада 1998 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, актовий запис № 1189, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2022 року шлюб розірваний.
На підставі договору купівлі продажу від 18 вересня 2002 року, посвідченого держаним нотаріусом Першої Одеської нотаріальної контори Шепелюк Р.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 7-2315, ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_3 , вартість якої становила 234 000 (двісті тридцять чотири тисячі) гривень 00 коп. В подальшому на квартиру АДРЕСА_3 Виконавчим комітетом Одеської міської ради було видане свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 , що посвідчує той факт, що об'єкт розташований за адресою: АДРЕСА_1 в цілому належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, та складається в цілому з приміщень, загальною площею 175,3 кв.м.
Отже, квартира АДРЕСА_3 являється об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто - ОСОБА_1 , його колишньої дружини - ОСОБА_2 .
З Витягу з Реєстру територіальної громади вбачається, що ОСОБА_1 було знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 з 13.12.2023. Зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 відбулось за заявою власника житла відповідно до підпункту 5 пункту 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад».
З відповіді на запит 826ел/01-09 від 07.06.2024 вбачається, що зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 відбулось за заявою власника житла відповідно до підпункту 5 пункту 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад».
На підставі наведеного суд встановив що ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_3 , у період перебування у шлюбі з позивачем ОСОБА_1 .
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття рішення про зняття з задекларованого/зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 та вчинення відповідних дій внесення даних про зняття ОСОБА_1 з задекларованого/зареєстрованого місця проживання, не було судових рішень, якими б була спростована презумпція права спільної сумісної власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
За змістом п. 56 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07.02.2022 (далі Порядок), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) співвласника житла за заявою іншого співвласника такого житла не здійснюється.
Вказані вимоги Порядку, рівно як і презумпція права спільної сумісної власності залишились поза увагою відповідача. Всупереч п. 56 Порядку один співвласник житлового будинку - ОСОБА_2 - одноосібно ініціювала зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) іншого співвласника житла ОСОБА_1 .
Враховуючи, що позивач був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 , та знятий з реєстрації за заявою відповідача без згоди позивача, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позову в частині визнання протиправним та скасування рішення про зняття ОСОБА_1 з зареєстрованого місця проживання.
Виходячи з того, що судом визнано протиправним внесення відомостей до реєстру територіальної громади про зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вимога позивача про скасування відомостей про зняття з реєстрації місця проживання позивача не підлягає задоволенню, адже здійснюється у позасудовому порядку на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад».
Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З 01 грудня 2021 року набув чинності Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон №1871-IX), який регулює відносини у сфері надання публічних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання.
Згідно ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) особи за заявою співвласника житла в порядку, передбаченому пунктом 2 частини першої цієї статті (зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності), здійснюється за згодою іншого співвласника житла, яка надається особисто або через представника.
Згідно ст. 19 ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» скасування рішення про зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється відповідно до вимог, встановлених для скасування відомостей про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи статтею 17 цього Закону (Відомості про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи скасовуються органом реєстрації у разі проведення реєстраційних дій з порушенням вимог, встановлених законом) та в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 256 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).
Згідно з пунктами 50, 61 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265, підставою зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за заявою власника житла є подання останнім заяви установленої форми згідно з додатком 6, документа, що посвідчує особу (у разі особистого звернення) та документа, що підтверджує право власності на житло, в якому задекларовано/зареєстровано місце проживання (перебування) особи (осіб), що знімається.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється за заявою власника житла без згоди на те зареєстрованої особи.
Наведене відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 26 січня 2024 року у справі № 161/5576/23.
Відповідно до пункту 4 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1871-IX місце проживання (перебування) особи, зареєстроване до дня набрання чинності цим Законом, обліковується в реєстрі територіальної громади, знімається з реєстрації/скасовується у порядку, встановленому для зняття/скасування зняття з реєстрації місця проживання, визначеного цим законом.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказував, що зняття його з реєстрації в спірній квартирі відбулось з порушенням норм законодавства, оскільки він є співвласником вказаної квартири, а Департамент не перевірив цього і в добровільному порядку не скасовує проведення вказаних реєстраційних дій.
Відповідно до ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.Спільна сумісна власність - це власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.
Статтею 57 СК України встановлено, що майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка зокрема є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України).
У статті ст. 60 СК України зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України, ст. 60 СК України); майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (ч. 4 ст. 368 ЦК України); майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів (ст. 175 СК України); земельні ділянки членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними (ст. 89 ЗК України); квартира (будинок), передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), у їх спільну сумісну власність (ч. 2 ст. 8 Закону № 2482-ХІІ); приміщення загального користування, опорні конструкції багатоквартирного будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у багатоквартирному житловому будинку - належать співвласникам будинку (ч. 2 ст. 382 ЦК України); майно, набуте жінкою та чоловіком за час спільного проживання однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 СК України).
Як роз'яснено в п. 23, 24, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України) відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 334/4220/18 (провадження № 61-19010св20), від 07 липня 2021 року у справі № 760/18983/16 (провадження № 61-16673св20), у постанові Верховного суду від 23.02.2023 року у справі № 405/3776/19.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено в статті 41 Конституції України, в якій гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право користування полягає в тому, що власник має юридично закріплену можливість використовувати корисні якості речі (майна) для себе, здобувати з цього користь, вигоду. Право розпорядження означає юридично забезпечену можливість встановлювати, змінювати, припиняти юридичну долю речі (майна). Право розпорядження закріплює абсолютну владу власника над річчю (майном), яка може виражатися навіть у відчуженні або знищенні речі (майна).
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 379 ЦК України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (ст. 380 ЦК України). Відповідно до ст. 383 ЦК України квартира використовується власником для власного проживання та проживання членів його сім'ї, інших осіб.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.
Стаття 369 ЦК України вказує на те, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду про те, що всупереч п. 56 Порядку один співвласник житлового будинку ОСОБА_2 одноосібно ініціювала зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) іншого співвласника житла ОСОБА_1 , так як об'єкт нерухомості, в якому був зареєстрований позивач, придбано в період перебування ОСОБА_3 у шлюбі і належить їм на праві спільної сумісної власності, а отже підстави для зняття позивача із зареєстрованого місця проживання були відсутні. При цьому, необізнаність Департаменту про належність майна на праві спільного сумісної власності подружжя на неправомірність зняття позивача із місця реєстрації не впливає.
Щодо доводу про обрання позивачем неналежного способу захисту, то згідно з п. 91 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування) у разі проведення реєстраційних дій з порушенням вимог, встановлених законом, відомості про задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування)/зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи визнаються недійсними та скасовуються органом реєстрації. А отже оскаржуване судове рішення, яким встановлено неправомірність зняття позивача із зареєстрованого місця проживання є підставою для скасування органом реєстрації відомостей про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи у реєстрі територіальної громади із актуалізацією відповідних відомостей про місце проживання особи. Тому такі доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє.
З наведених підстав не заслуговують на увагу і доводи заявника про те, що він не є належним відповідачем по справі, оскільки за змістом п. 56 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) співвласника житла за заявою іншого співвласника такого житла не здійснюється, що залишилося поза увагою вказаного відповідача. Саме скасування відомостей про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) такої особи вважається таким, що задекларовано/зареєстроване за попередньою адресою.
Хоча заявником і ставиться питання про скасування судового рішення в цілому, проте жодних доводів щодо незаконності та необгрунтованості оскаржуваного рішення в частині відмови судом у задоволенні позовних вимог про скасування відомостей про зняття з реєстрації місця проживання позивача апеляційна скарга не містить.
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене із додержанням вимог закону і не може бути скасоване з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради в особі свого представника Вознюк Анастасії Володимирівни залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.В. Кострицький
В.А. Коновалова