Номер провадження: 22-ц/813/640/26
Справа № 946/2411/20
Головуючий у першій інстанції Бурнусус О. О.
Доповідач Назарова М. В.
27.01.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Одеської області, приватний нотаріус Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Гіренко Максим Михайлович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 липня 2024 року, ухвалене Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області у складі: судді Бурнусуса О.О. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , діючого в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Одеської області, приватний нотаріус Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Гіренко Максим Михайлович, про визнання договору дарування недійсним та припинення права власності,
28 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, який згодом уточнив (т. 2, а.с. 38-42, 169-170), та з посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на положення ст. 55, 59 Конституції України, ст. 5, 15, 29, 215, 224 ЦК України просив визнати недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку із надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 24.04.2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Гіренко М.М., зареєстрований в реєстрі за № 613, а також скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Ізмаїльського міського нотаріального округу Гіренко Максима Михайловича від 24.04.2018 року, індексний номер рішення: 121751560, номер запису про право власності: 25860977.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент відчуження 1/2 частини житлового будинку із надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування частки житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Гіренко М.М., зареєстрованого в реєстрі за № 613, у вказаному будинку позивач проживав разом з малолітньою ОСОБА_2 . Зазначає, що укладення договору дарування відбулося без отримання згоди органу опіки та піклування. Також зазначає, що дарувальнику 1/2 частина житлового будинку по АДРЕСА_1 на праві власності на підставі договору № 2-5993 не належала, а нотаріусом не було перевірено належність ОСОБА_6 1/2 частини вказаного житлового будинку.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 липня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , діючого в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Одеської області, приватний нотаріус Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Гіренко Максим Михайлович про визнання договору дарування недійсним та припинення права власності відмовлено (т. 2, а.с. 248-251).
В апеляційний скарзі ОСОБА_1 просить Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04.07.2024 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Доводами апеляційної скарги є те, що:
- спадкоємцями за законом першої черги відповідно до ст. 1261 ЦК України після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її діти - ОСОБА_1 (син спадкодавця), який прийняв спадок шляхом проживання зі спадкодавцем за адресою знаходження спадкового майна та ОСОБА_3 (дочка померлої), яка зі спадкодавцем не проживала та дій, пов'язаних із оформленням спадщини не здійснювала;
- для відчуження нерухомості без згоди органу опіки та піклування не тільки дитина, а й його батьки (один з них) не повинні проживати та/або бути зареєстрованими за адресою відчужуваного об'єкту, а в даному випадку в будинку проживають та зареєстровані як батьки малолітньої, так і сама дитина; вважає, що малолітня дитина набула право користування будинку з дня народження, де проживають та зареєстровані її батьки, іншого житла ані батьки, ані дитина не мають;
- зауважує, що дарувальник надав нотаріусу невірні відомості щодо того, що вона є власником частини відчужуваного житлового будинку, що у п. 2 Договору дарування відображено нотаріусом та про це йдеться в заяві ОСОБА_6 ; вважає, що мати підписувала як заяви, так і сам договір, не розуміючи їх змісту (українською мовою не володіла), а копія договору, на що посилається суд, не може підмінити нотаріально посвідчений договір із реєстровим номером, ця обставина також підтверджена відповіддю нотаріуса;
- вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, тим самим позбавив позивача права на проживання у будинку по АДРЕСА_1 , а також можливості реалізувати його право на спадкове майно (т. 3, а.с. 1-7).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_7 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, зазначаючи, що обставини, заявлені скаржником в апеляційній скарзі про наявність у нього права на спадщину після померлої ОСОБА_6 , не були предметом спору та не досліджувалися судом першої інстанції в ході розгляду справи, а отже не можуть бути прийняті до уваги судом. При цьому, зауважує, що в ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що вже після укладання договору дарування частини будинку, а саме 23.04.2020, за вказаною адресою ОСОБА_1 зареєстрував ОСОБА_2 та подав позов про визнання недійсним договору дарування частини житлового приміщення, незаконно, на думку сторони відповідача, використовуючи цю обставину для позбавлення відповідача права власності на нерухоме майно, яке отримано у законний спосіб, так як на момент укладання договору дарування ОСОБА_2 не була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6 є бабою ОСОБА_2 та не є особою, яка замінює її батьків, тобто не зобов'язана утримувати та опікуватися ОСОБА_2 , а тому для укладення договору дарування частки житлового будинку згоди органу опіки та піклування не вимагалося (т. 3, а.с. 36-38).
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У судовому засіданні 27.01.2026 представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_8 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 , який брав участь у судовому засіданні в режимі відео конференції, проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Інші учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зокрема, позивач ОСОБА_1 - у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки судову повістку-повідомлення на 27.01.2026 отримав особисто 29.12.2025, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (т. 3, а.с. 95), відповідач ОСОБА_3 - у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки отримала судову повістку-повідомлення на 27.01.2026 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 18.12.2025 о 06:03:01, що підтверджується довідкою про доставку електронного кабінету (т. 3, а.с. 94 зв.), треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Одеської області - у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, про що свідчать підписи про отримання судових повісток на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення (т. 3, а.с. 96-97, 107), третя особа приватний нотаріус Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Гіренко М.М. - у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки судова повістка-повідомлення на 27.01.2026 повернулася до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 3, а.с. 98-98зв.).
Вказане в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, що з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно виписки з рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради народних депутатів № 32/7 від 20.01.1978 року виділено земельну ділянку під індивідуальне будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 , пл. 600 кв.м. за рахунок земель держземфонду ОСОБА_9 та ОСОБА_6 та зобов'язано оформити відповідну технічну документацію в Управлінні головного архітектора міста, Нотаріальній конторі, Міськомунгоспі, МБТІ (т. 2, а.с. 45).
Відповідно до договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 15.10.1979 року надано ОСОБА_9 та ОСОБА_6 у безстрокове користування земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 168-169).
Згідно листа завідувача Ізмаїльської державної нотаріальної контори від 19.04.2024 року за № 526/01-16 надано завірену копію договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 15.10.1979 року, яку було надано ОСОБА_9 та ОСОБА_6 у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області Богдан О.М., перший примірник був зареєстрований в реєстрі за № 2-5993 (т. 2, а.с. 235-239).
Як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи на об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яку було витребувано судом з КП «Ізмаїльське МБТІ», в матеріалах інвентаризаційної справи наявна копія договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 15.10.1979 року, яку було надано ОСОБА_9 та ОСОБА_6 у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , який був посвідчений державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області Богдан О.М., реєстровий № 2-5994 ( в правому верхньому куті вказаного договору проставлена відмітка «копія») (інвентаризаційна справа, а.с. 12-12зв.).
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 116366300 від 06.03.2018 року вбачається, що державним реєстратором комунального підприємства «Департамент державної реєстрації» на підставі виписки з рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради народних депутатів № 32/7 від 20.01.1978 року та договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 15.10.1979 року, було зареєстровано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину житлового будинку із надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 172-172).
Згідно з договором дарування частки житлового будинку від 24 квітня 2018 року, укладеного між ОСОБА_6 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровувана), за цим договором дарувальник передає безоплатно у власність обдаровуваної (дарує), а обдаровувана приймає у власність 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 165-167).
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання за вих. № 08-07/1363 від 23.04.2020 у вищевказаному житловому будинку з 23 квітня 2020 року зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а.с. 11), яка є донькою позивача ОСОБА_1 , на підтвердження чого надано копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 27.05.2008 (т. 1, а.с. 10).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 належала на праві власності 1/2 частина житлового будинку із надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 15.10.1979 року, перший примірник якого був зареєстрований в реєстрі за № 2-5993.
Суд вважав, що сам по собі факт реєстрації права власності за ОСОБА_6 на 1/2 частину житлового будинку із надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі засвідченої копії договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 15.10.1979 року, зареєстрованої в реєстрі за № 2-5994, не спростовує наявність у неї права власності на таке майно.
З урахуванням наведеного, суд відхилив доводи позивача про те, що 1/2 частина житлового будинку із надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , не належала на праві власності ОСОБА_6 .
Згідно договору дарування частки житлового будинку, укладеного 24 квітня 2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Гіренко М.М., зареєстрованого в реєстрі за № 613, ОСОБА_6 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_3 прийняла у власність 1/2 частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, суд зазначив, що як вбачається з пункту 2 вищевказаного договору дарування частки житлового будинку від 24 квітня 2018 року, відчужувана 1/2 частка житлового будинку належить Дарувальнику на праві приватної власності. Державну реєстрацію права власності проведено за Дарувальником в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.12.2017 року Комунальним підприємством «Департамент державної реєстрації» Одеської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1409862751106, номер запису про право власності: 24471677, що підтверджується витягом з зазначеного реєстру про реєстрацію права власності № 116366300 від 06.03.2018 року, Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, індексний № 121735098 від 24.04.2018 року.
Суд відхилив доводи позивача про те, що нотаріусом не було перевірено належність ОСОБА_6 на праві власності 1/2 частини вказаного житлового будинку, оскільки це спростовується наданими приватним нотаріусом на виконання ухвали Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10.03.2021 року документами, а також положеннями пункту 2 Договору дарування частки житлового будинку від 24 квітня 2018 року.
Щодо доводів позивача про порушення прав малолітньої та невідповідності оспорюваного договору положенням ст. 177 СК України, ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» суд зазначив, що ОСОБА_6 є бабою малолітньої ОСОБА_2 та не є особою, що замінює її батьків, а тому дійшов висновку, що для укладення оспорюваного договору дарування частини житлового будинку згоди органу опіки і піклування не вимагалося.
Суд встановив, що на момент укладення оспорюваного договору дарування частки житлового будинку, батьки малолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , а тому малолітня ОСОБА_2 мала право на проживання у житловому будинку за вказаною адресою.
Крім того, малолітня ОСОБА_2 не була співвласником 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 .
З огляду на це, суд першої інстанції виснував, що до укладення оспорюваного договору дарування частки житлового будинку малолітня ОСОБА_2 мала право лише на проживання у житловому будинку.
Судом також враховано, що сторонами не заперечувався факт проживання малолітньої ОСОБА_2 у вказаному житловому будинку після укладення оспорюваного договору дарування частки житлового будинку.
Стороною позивача не наведено конкретних наслідків звуження обсягу існуючих прав дитини, та/або порушень охоронюваних законом і яких саме інтересів малолітньої ОСОБА_2 , зменшення або обмеження її прав та інтересів, як користувача будинку по АДРЕСА_1 , вчиненням ОСОБА_6 та ОСОБА_3 оспорюваного договору дарування частки житлового будинку.
Враховуючи, що права та інтереси малолітньої ОСОБА_2 вчиненням оспорюваного договору дарування частки житлового будинку не порушені, то й відсутні правові підстави для визнання його недійсним. ОСОБА_2 має право на проживання за місцем проживання кожного з батьків, а тому її житлові права відчуженням частки житлового будинку, що належала її бабі, не порушені.
Переглядаючи вказане рішення за д оводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом позову у даній справи є вимоги позивача про визнання недійсним договору дарування, які він обґрунтовував тим, що вказаний правочин укладений без отримання згоди органу опіки та піклування, оскільки предметом договору дарування є 1/2 частка житлового будинку, в якому зареєстровано місце проживання малолітньої дитини.
За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першої-третьої, п'ятої, шостої статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного правочину) батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Передбачене статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.
Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного правочину) органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.
Системний аналіз статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» дає підстави для висновку про те, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх.
З урахуванням того, що ОСОБА_6 є бабою ОСОБА_2 та не є особою, яка замінює батьків, вона могла розпоряджатися належною їй на праві власності часткою у житловому будинку без попереднього дозволу органу опіки та піклування на проведення його відчуження, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні, якщо власник не є їх батьком (матір'ю) або ж особою, яка замінює останніх, та необхідність отримання на відчуження власником частки у спільному майні згоди інших співвласників.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що доньці позивача перешкоджають у користуванні вказаним житловим будинком.
Крім того, як правильно зауважив суд першої інстанції, реєстрація місця проживання ОСОБА_2 (23.04.2020) у даному житловому будинку відбулася після укладення оспорюваного договору (24.04.2018), фактично через два роки від укладання даного правочину, та за кілька днів до звернення позивача до суду із даним позовом (28.04.2020), що може свідчити про недобросовісність позивача щодо реалізації ним свої прав та захисту його інтересів та інтересів неповнолітньої дитини, на захист прав якої він звертається до суду.
За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо порушення порядку укладення договору дарування є помилковими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення прав позивача як спадкоємця першої черги за законом після смерті його матері ОСОБА_6 апеляційний суд до уваги не бере, оскільки такі не були предметом розгляду у суді першої інстанції та позивач не обґрунтовував ними позовні вимоги, тому таке не узгоджується із вимогами ст. 12, 13, ч. 1 с. 367 ЦПК України щодо диспозитивності та змагальності сторін, а також меж розгляду справи апеляційним судом.
Посилання скаржника на неналежність частки подарованого майна ОСОБА_6 на момент укладення оспорюваного договору дарування колегія суддів також відхиляє, оскільки таке спростовуються наявними в матеріалах справи доказами і зазначеним доводам була надана належна оцінка під час розгляду даної справи судом першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції вірно визначився із характером правовідносин сторін, дав їм належну правову оцінку та застосував відповідні норми права, вірно витлумачивши їх у світлі виниклих спірних правовідносин сторін та ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, вірно оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, а помилкові доводи апеляційної скарги цих висновків не спростували.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та відповідно не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції- без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.В. Кострицький
В.А. Коновалова