КИЇВСЬКИЙ AПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
04 лютого 2026 року м. Київ
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Ігнатов Р.М., за участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду міста Києва від 11 листопада 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку м. Києва, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючу за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнано винуватою у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, з накладенням на неї адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 притягнута до адміністративної відповідальності за те, що 29.08.2025 об 11 год. 10 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно своєї матері ОСОБА_2 , а саме: висловлювала образи та погрози, била по обличчю та нозі, душила, закривала ніс та рот, чим завдала шкоди психологічному та фізичному здоров'ю потерпілої. Вказаними діями порушила п. п. 4, 14 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 11 листопада 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 340 грн.
Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову Печерського районного суду міста Києва від 11 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою закрити провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 вказала, що висновок суду про те, що вона прийшла вчиняти домашнє насильство до матері суперечить фактичним обставинам справи, оскільки як вказувалось у письмових поясненнях, квартира за адресою: АДРЕСА_1 є її місцем проживання. Відповідно ОСОБА_1 перебувала у власному житлі, а не прийшла до своєї матері, що на думку апелянта є важливим для встановлення та доведення умислу на вчинення насильницьких дій щодо іншої особи. Суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки реєстрації апелянта та проживанню за зазначеною адресою.
Апелянт також зазначає, що в межах тривалого конфлікту відносно неї вчинялось економічне та майнове насильство, що полягало у перешкоджанні користуватися житлом, у якому вона зареєстрована та має законне право перебувати, обмеженні доступу до приміщення, а також забороні забрати особисті речі. З огляду на відсутність належної та допустимої оцінки доказів, а також ігнорування судом першої інстанції медичних документів, фотофіксації ушкоджень, доказів системного насильства та факту перешкоджання користуванню житлом, апелянт вважає висновки суду передчасними.
Матеріали справи містять численні докази, що свідчать про те, що саме потерпіла могла вчиняти насильницькі дії щодо ОСОБА_1 , а не навпаки, а саме: письмові пояснення; фото тілесних ушкоджень, отриманих нею внаслідок конфлікту; підтвердження звернення до судово-медичного експерта; консультаційний висновок лікаря щодо травмованого пальця; фото ушкоджень шкіри голови; а також дані про довготривалі та систематичні епізоди насильства з боку ОСОБА_2 . Усі ці матеріали були надані суду, але жоден із них не був досліджений. Суд першої інстанції обмежився формальним прийняттям її заяви без критичної оцінки належних доказів. Апелянт неодноразово наголошувала, що її дії під час інциденту були реакцією на фізичну агресію з боку потерпілої. У ситуації раптової атаки вона діяла у стані необхідної оборони, захищаючи власне життя і здоров'я.
Потерпіла ОСОБА_2 у своїх поясненнях стверджує, що ОСОБА_1 «перебуваючи у лежачому положенні у кросівках зламала їй палець ноги», проте вказане є фізично неможливо. Попри очевидну суперечливість і фізичну неможливість заявленого механізму ушкодження, суд першої інстанції не перевірив достовірність цих тверджень, не витребував медичні документи, не встановив характер і походження травм та не оцінив альтернативні пояснення походження ушкодження. Фактично суд визнав твердження заявниці правдивими без процесуального аналізу, що є порушенням вимог ст. 252 КУПАП щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу на те, що під час складання адміністративного протоколу вона не висловлювала заперечень щодо слів матері, бо на момент їх складання перебувала у сильному емоційному стані та жаліла свою матір, яка перебувала у збудженому і нестабільному стані. Працівники поліції не ознайомили її з показаннями матері і не зачитали їх. Апелянт не знала про зміст її слів, не могла їх оцінити і, відповідно, не могла висловити заперечення. Поліцейські не роз'яснили ОСОБА_1 процесуальні права, передбачені ст. 268 КУпАП. Відсутність заперечень у протоколі не може тлумачитися як згода з викладеними там обставинами або визнання вини, це було наслідком емоційного стану, відсутності інформації про зміст заяви матері та неналежного роз'яснення прав поліцейськими.
Апелянт також звертає увагу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14.10.2025 року, яким заяву ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису залишено без задоволення, суд не встановив підстав для видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_1 , що має істотне значення для розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, суд першої інстанції ухвалив рішення, виходячи не з доведеності вини ОСОБА_1 , а з припущень та однобічного прийняття тверджень потерпілої без їх належної перевірки, що прямо суперечить ст. 62 Конституції України.
Крім того, представником потерпілої ОСОБА_2 - адвокатом Омельченко Д.В. до суду було подано письмові пояснення, у яких вона просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 в повному обсязі, а постанову Печерського районного суду міста Києва від 11 листопада 2025 року залишити без змін.
Представник потерпілої зазначає, що 29 серпня 2025 року після 10 год. ранку за попередньою домовленістю до ОСОБА_2 додому прийшла ОСОБА_1 , яка сказала, що їй необхідно забрати документи та замінити речі. Оскільки раніше вона без дозволу забрала з квартири деякі речі, ОСОБА_2 попросила показати рюкзак ОСОБА_1 та побачила в ньому свої речі, які донька взяла без дозволу. На це апелянт відреагувала, грубо вирвала рюкзак з рук, після цього вона накинулась на ОСОБА_2 , повалила та почала завдавати удари ліктями по обличчю, душила та закривала руками ніс та рот, завдавала ударів по тілу ОСОБА_2 ногами, які були взуті в кросівки. Під час того, як вона душила, висловлювала на адресу ОСОБА_2 погрози та словесно ображала її лайкою. ОСОБА_2 почала кричати, а коли їй вдалось звільнитись, схопила телефон, вибігла в під'їзд та викликала поліцію. Працівниками поліції було винесено терміновий заборонний припис.
Після нападу ОСОБА_2 звернулася до Київської міської клінічної лікарні №12 по медичну допомогу, де під час обстеження було виявлено перелом пальця на нозі. У зв'язку із наявністю численних синців та пошкоджень ОСОБА_2 звернулася до ДСУ «Київське міське бюро судово-медичної експертизи», де 05.09.2025 року було складено висновок експертного дослідження №043-171-2025, відповідно до якого внаслідок нападу ОСОБА_2 було завдано тілесні ушкодження середнього та легкого ступеню.
Враховуючи тяжкість тілесних ушкоджень ОСОБА_2 звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 , передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Також наразі у Київському апеляційному суді здійснюється апеляційний розгляд справи про скасування рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2025 року та ухвалення нового рішення про задоволення заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису щодо заборони наближатися ОСОБА_1 на відстань 500 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 (шість) місяців.
Крім того, представник потерпілої просить звернути увагу на копію нотаріально посвідченої заяви сина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , який надав свої пояснення щодо поведінки його сестри ОСОБА_4 та її агресію щодо матері та нього. Зазначена заява містить відомості про характер сімейних відносин, поведінку членів сім'ї у побуті, тривалий період та системність конфліктних ситуацій, а також оцінку поведінки матері й доньки з боку повнолітнього члена сім'ї, який безпосередньо спостерігав за цими обставинами протягом тривалого часу. Наявність цієї заяви в матеріалах справи додатково підтверджує, що ОСОБА_1 є особою, яка систематично вчиняє домашнє насильство, що узгоджується з іншими доказами у справі.
Таким чином, представник потерпілої вважає, що вина ОСОБА_1 цілком доведена, а в її діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. За таких обставин, постанова Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2025 року є законною і обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом фактичних обставин справи та зводяться до незгоди апелянта з належною оцінкою доказів.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 , яка підтримала свою апеляційну скаргу та просила її задовольнити, передослідивши з урахуванням позиції особи, яка притягається до адміністративної відповідальності письмові матеріали справи та відеозапис, перевіривши законність та обґрунтованість постанови місцевого суду в межах апеляційної скарги, а також доводи апеляційної скарги та відповіді на запитання суду, суд апеляційної інстанції вважає апеляційні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
У судове засідання, призначене на 04 лютого 2026 року о 15 год. 00 хв. не з'явилися потерпіла ОСОБА_2 та її представник, які були повідомлені належним чином про дату та час судового засідання телефонограмою (а. с. 74) та шляхом направлення повістки на електронну адресу представника (а. с. 71, 73). Будь яких клопотань про відкладення розгляду справи від потерпілої та її представника не надходило. З врахуванням приписів ч.6 ст. 294 КУпАП суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності потерпілої та її представника, які є належним чином повідомленими про дату та час апеляційного розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Між тим, згідно зі ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено в ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.
Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Частиною 1 статті 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи (п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному (п.17 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч.1 ст.173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, і такі діяння є умисними.
Вина ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП підтверджується дослідженими судом першої інстанції та наведеними в оскаржуваній постанові доказами, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАБ №458665 від 29.08.2025 року;
- довідкою про проведення перевірки за зверненням ОСОБА_2 ;
- протоколом про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 29.08.2025 року;
- письмовими поясненнями ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
- формою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 29.08.2025 року;
- терміновим заборонним приписом стосовно кривдника серії АА №373207 від 29.08.2025 року;
- відеозаписом, долученим до протоколу.
Суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено наявність у діях ОСОБА_1 ознак психологічного та фізичного насильства відносно ОСОБА_2 , внаслідок якого завдано шкоду психологічному та фізичному здоров'ю потерпілої. Таким чином, суд вірно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Висновок суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні наведених вище обставин справи.
В дослідженому за участі ОСОБА_1 в судовому засіданні відеозапису із нагрудної камери працівників поліції зафіксовано пояснення учасників вже після того, як відбувся конфлікт, а також складення матеріалів справи про адміністративне правопорушення. Так, потерпіла ОСОБА_2 вказала, що її донька ОСОБА_1 прийшла до неї додому забрати документи та змінити речі, проте також взяла й особисті речі потерпілої, а потім накинулась і почала бити її. ОСОБА_1 на відеозаписі вказує, що прийшла до матері забрати свої документи, також взяла чай і рушник, внаслідок чого мати почала забирати рюкзак і між ними зав'язався конфлікт.
У судовому засіданні при апеляційному розгляді ОСОБА_1 вказала, що між нею і її матір'ю стався конфлікт, а не насильство, оскільки у неї не було умислу вчиняти насильство. ОСОБА_1 надавала до суду першої інстанції докази, які підтверджують, що вона сама протягом тривалого часу зазнавала фізичного, психологічного та економічного насильства з боку своєї матері. Апелянт зазначила, що не нападала, а лише самооборонялась та намагалась зменшити фізичний тиск на себе, оскільки не насмілилась би вдарити свою матір.
Доводи апеляційної скарги про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, у зв'язку із відсутністю в неї умислу на вчинення домашнього насильства є безпідставними, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Доводи ОСОБА_1 про те, що вона не вчиняла домашнього насильства, а лише захищалась від насильницьких дій з боку матері не виключають її вини у вчиненні інкримінованого правопорушення відносно потерпілої ОСОБА_2 , що в повній мірі підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, як вбачається із відеозапису в матеріалах справи, протокол про адміністративне правопорушення за фактом вчинення домашнього насильство було складено також відносно ОСОБА_2 , тож її винуватість встановлювалась в межах іншої справи про адміністративне правопорушення та не спростовує наявність або відсутність складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 .
Таким чином, всупереч доводам апеляційної скарги, висновки суду першої інстанції про встановлення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП ґрунтуються на повному, об'єктивному та всебічному з'ясуванню всіх обставин справи.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП не узгоджуються із фактичними обставинами справи та спростовуються наявними в справі доказами.
Відповідно до п. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право змінити постанову.
Так, Печерським районним судом м. Києва в оскаржуваній постанові вказано, що ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство відносно своєї матері ОСОБА_2 , а саме, крім іншого, била її по нозі. Апеляційний суд звертає увагу на те, що на час розгляду справи, до суду першої інстанції належних доказів, які б підтверджували завдання шкоди потерпілій у вигляді удару ( ударів ) по нозі потерпілої, не надано.
Лише до письмових пояснень, наданих до суду апеляційної інстанції, представник потерпілої долучила висновок експертного дослідження №043-171-2025 (а. с. 58-61), у якому вказано, що тілесне ушкодження ОСОБА_2 , а саме перелом основи дистальної фаланги 1-го пальця відносить до середнього ступеню тяжкості. На підставі цього за заявою ОСОБА_2 до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про можливе вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України (а. с. 62). Цей висновок не був предметом розгляду у суді першої інстанції . Відтак, питання про можливе завдання тілесних ушкоджень в області ноги потерпілій ОСОБА_2 підлягає вирішенню в межах кримінального провадження.
В іншій частині постанови суд апеляційної інстанції в повній мірі погоджується із висновками Печерського районного суду м. Києва.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 не може бути задоволена, оскільки вона не містить у собі достатніх підстав для висновку про те, що постанова Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2025 року є незаконною та необґрунтованою, а тому, за наслідками її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне прийняти рішення, яким залишити вказану апеляційну скаргу без задоволення, а постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2025 року щодо ОСОБА_1 змінити, виключивши з мотивувальної частини постанови слово «нозі», а в решті залишити без змін. Вказана зміна постанови суду першої інстанції не погіршує становище ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 294 КУпАП суддя -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Печерського районного суду міста Києва від 11 листопада 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 340 грн, - змінити, виключивши з мотивувальної частини постанови слово «нозі».
В іншій частині постанову Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду Р.М. Ігнатов
Справа № 757/48244/25-п
Апеляційне провадження № 33/824/654/2026
Категорія: ч. 1 ст. 173-2 КУпАП
Суддя у першій інстанції - Гречана С.І.
Суддя в апеляційній інстанції - Ігнатов Р.М.