11 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 910/13039/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
представників:
позивача - Сібілєва М.А.,
відповідача - Колток О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
на постанову від 01.10.2025, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 (головуючий - Кравчук Г.А., судді - Тищенко А.І., Коробенко Г.П.) в частині задоволення заяви, рішення від 15.01.2025 та додаткове рішення від 29.01.2025 Господарського суду міста Києва (суддя Босий В.П.)
у справі №910/13039/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресивні нафтогазові технології"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
про стягнення 1 734 000,00 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогресивні нафтогазові технології" (далі також ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі також ТОВ "Оператор газотранспортної системи України") про стягнення 1 734 000 грн
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Оператор газотранспортної системи України", всупереч умовам договору про закупівлю послуг №4600006939 від 23.12.2022 та статті 27 Закону "Про публічні закупівлі", не повернуло суму гарантійного платежу, яка була отримана останнім як забезпечення виконання вищевказаного договору за банківською гарантією №30253/ЮГ-22 від 14.12.2022, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача кошти у розмірі 1 734 000,00 грн.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
3. 23.12.2022 між ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" (підрядник) та ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" (замовник) було укладено договір про закупівлю послуг №4600006939 (надалі - "Договір"), відповідно до пункту 1.1 якого підрядник за завданням замовника, відповідно до умов цього договору, зобов'язується на свій ризик надати послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пунктів вимірювання витрат газу ГРС Дубно), відповідно до вимог чинних нормативних документів і технічної документації, (які, з урахуванням частини першої статті 41 Закону "Про публічні закупівлі" (зі змінами та доповненнями), норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, далі іменуються - роботи), а замовник - прийняти та оплатити такі роботи відповідно до умов цього договору.
4. У відповідності до пункту 1.2 Договору склад, обсяги, вартість робіт та строки визначені технічними, якісними та кількісними характеристиками (додаток №1), договірною ціною (додаток №2) та графіком виконання робіт (додаток №3), які є невід'ємною частиною договору.
5. Згідно з пунктом 3.1 Договору загальна вартість виконуваних робіт за цим договором, що є ціною договору згідно із договірною ціною (додаток №2) становить 34 680 000,00 грн, в тому числі ПДВ 20% 5 780 000,00 грн.
6. 04.12.2023 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 в якій сторони дійшли згоди викласти пункт 3.1 Договору у наступній редакції: "Загальна вартість виконуваних робіт за цим Договором, що є ціною договору згідно із договірною ціною (додаток №2), становить: 34 667 157,52 грн у тому числі ПДВ 20% 5 777 859,59 грн.".
7. Пунктом 11.1 Договору передбачено, що договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє протягом 395 календарних днів. В частині гарантійних зобов'язань договір діє до закінчення гарантійного строку, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.
8. Відповідно до пункту 10.9.1 Договору сторонами узгоджено, що відповідно до умов пункту 6 розділу VI тендерної документації процедури закупівлі по предмету закупівлі "Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Розвадів)" згідно оголошення про проведення процедури закупівлі №UA-2022-11-17-004972-а, оприлюдненого на веб-порталі Уповноваженого органу 17.11.2022, підрядник зобов'язується надати замовнику не пізніше дати укладення цього договору в забезпечення виконання договору безвідкличну безумовну банківську гарантію (надалі - гарантія) на суму 1 734 000,00 грн, що становить 5% ціни цього договору.
9. Термін дії гарантії - до 28.02.2024 включно (пункт 10.9.3 Договору).
10. 14.12.2022 між позивачем (принципал) та Акціонерним товариством "Комерційний банк "Глобус" (банк-гарант) укладено договір про надання гарантії №30253/ЮГ-22, відповідно до якого гарант надає гарантії виконання договору з метою забезпечення належного виконання принципалом умов договору, що укладається за результатами процедури закупівлі: "Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пунктів вимірювання витрат газу ГРС Дубно)", згідно оголошення про закупівлю №UA-2022-11-17-004972-а, що проводилася ТОВ "Оператором газотранспортної системи України" (бенефіціар); сума гарантії 1 734 000,00 грн.
11. 14.12.2022 АТ "КБ "Глобус" (гарант) видано банківську гарантію №30253, якою гарант гарантував належне виконання принципалом (позивачем) зобов'язань по виконанню договору та безумовно зобов'язався протягом п'яти банківських днів після отримання вимоги бенефіціара (відповідача) сплатити йому повну суму банківської гарантії у розмірі 1 734 000,00 грн без необхідності для бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім вимоги, або виконання інших умов, за умови, що в тексті вимоги буде зазначено, що сума, яка вимагається, повинна бути сплачена у зв'язку з невиконанням/неналежним виконанням принципалом зобов'язань за договором.
12. У пункті 10.9.5 Договору визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) підрядником своїх зобов'язань за цим договором замовник має право одержати задоволення своїх вимог, передбачених умовами цього договору та чинним законодавством України, на умовах визначених гарантією.
13. Бенефіціар звернувся до АТ "КБ "Глобус" із вимогою (SWIFT-повідомлення від 26.02.2024) про сплату грошової суми за банківською гарантією №30253 від 14.12.2022, що була видана на користь позивача, в розмірі 1 734 000,00 грн.
14. АТ "КБ "Глобус" листом №1-747 від 26.02.2024 повідомив позивача про необхідність здійснення гарантійного платежу в розмірі 1 734 000,00 грн, у зв'язку з чим просив перерахувати кошти у зазначеному розмірі на рахунок банку.
15. 05.03.2024 позивач сплатив на користь АТ "КБ "Глобус" грошові кошти у розмірі 1 734 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №176 від 05.03.2024.
16. В той же час, за твердженням позивача, роботи за Договором були виконані в повному обсязі, однак, відповідачем, в силу норм статті 27 Закону "Про публічні закупівлі", не було повернуто грошові кошти, які були ним отримані як забезпечення виконання договору, що стало підставою для звернення до суду із цією позовною заявою.
17. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у цій справі відповідач стверджував про неналежне виконання підрядником зобов'язань за договором, що є підставою для задоволення замовником (бенефіціаром) своїх вимог на умовах, визначених гарантією.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
18. Господарський суд міста Києва рішенням від 15.01.2025 у справі №910/13039/24 позов ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" задовольнив повністю; стягнув з ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" на користь ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" грошові кошти у розмірі 1 734 000 грн та судовий збір у розмірі 20 808 грн.
19. Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 29.01.2025 у справі №910/13039/24 заяву ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" про розподіл судових витрат задовольнив повністю. Стягнув з ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" на користь ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35 000 грн.
20. Північний апеляційний господарський суд постановою від 01.10.2025 у справі №910/13039/24 рішення від 15.01.2025 та додаткове рішення від 29.01.2025 Господарського суду міста Києва у справі №910/13039/24 залишив без змін.
21. Судові рішення, якими спір вирішено по суті, мотивовані таким:
- зі змісту наведених умов розділу 5 "Порядок приймання-передачі виконаних Робіт" договору вбачається, що сторони у договорі не передбачили складання окремих актів за кожним з пунктів Графіку виконання робіт, які відповідач вважає окремими етапами;
- матеріалами справи підтверджується виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором. Акти приймання виконаних будівельних робіт за договором підписані представниками обох сторін без будь-яких зауважень щодо обсягу та якості виконаних робіт;
- суд приходить до висновку, що підрядником виконані роботи за договором із порушенням строків. У той же час судом встановлено, що також не заперечується сторонами, що позивачем зобов'язання/роботи за Договором виконанні у повному обсязі, а відповідачем вказані роботи були прийняті без будь-яких зауважень, що підтверджується наведеними вище підписаними актами приймання виконаних будівельних робіт та протоколом технічної наради з питань виконання умов Договору від 11.05.2024;
- змістом частини другої статті 27 Закону "Про публічні закупівлі" , яка безпосередньо регулює відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачений момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, в той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору;
- у пункті 10.9.6 Договору сторонами визначено, що забезпечення виконання договору повертається у випадках, передбачених статтею 27 Закону "Про публічні закупівлі", за умови настання граничної дати оплати (остаточного розрахунку) згідно з умовами договору, протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня настання таких обставин;
- з моменту повного виконання позивачем зобов'язань за договором та проведення остаточних розрахунків, у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення забезпечення виконання договору, що не було виконано відповідачем в порушення вимог статті 27 Закону "Про публічні закупівлі" та пункту 10.9.6 Договору;
- приймаючи до уваги вищенаведене у сукупності та встановлені судами обставини повного виконання позивачем робіт за Договором, колегія судів доходить висновку про наявність підстав для повернення замовником (відповідачем) забезпечення виконання договору про закупівлю послуг після виконання учасником-переможцем договору, не залежно від доводів відповідача про неналежне виконання позивачем умов договору в частині строків виконання робіт;
- суди прийняли до уваги висновки Верховного суду, наведені у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, в якій колегія суддів виснувала, що до правовідносин у даній справі підлягає застосуванню не лише Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України, а і спеціальний закон - Закон "Про публічні закупівлі".
22. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у справі №910/13039/24 та постанова апеляційного суду в частині перегляду зазначеного додаткового рішення, мотивовані тим, що беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 35 000,00 грн є обґрунтований та пропорційний до предмета спору, з урахуванням ціни позову.
23. Північний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 13.10.2025 заяву представника ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" адвоката Пушинського М.В. про ухвалення додаткового рішення у справі №910/13039/24 задовольнив частково. Стягнув з ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" на користь ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. В іншій частині у задоволенні заяви ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" відмовив.
24. Додаткова постанова апеляційного суду про часткове задоволення заяви ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, мотивована таким:
- дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані позивачем до матеріалів справи докази понесення витрат на професійну правничу допомогу та висловлені відповідачем заперечення, колегія суддів, керуючись такими критеріями визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до предмета позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, вважає заявлену позивачем до стягнення з відповідача суму витрат на правничу допомогу в розмірі 37 900,00 грн під час апеляційного перегляду справи завищеною;
- ураховуючи подані відповідачем заперечення проти стягнення з нього судових витрат позивача на правничу допомогу, принципи співмірності та розумності судових витрат, обсяг доказів, що підлягали вивченню та аналізу, зважаючи на рівень складності справи, суд доходить висновку, що заява ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" про розподіл судових витрат на правничу допомогу за результатами розгляду апеляційної скарги ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у цій справі підлягає частковому задоволенню на загальну суму 15 000,00 грн (10 000,00 грн "за подання відзиву" та 5 000,00 грн за "представництво інтересів клієнта у Північному апеляційному господарському суді під час здійснення господарського судочинства, у тому числі участь у всіх судових засіданнях").
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи іншої сторони.
25. ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 у справі №910/13039/24 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/13039/24 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" до ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" про стягнення 1 734 000 грн - відмовити повністю; додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у справі №910/13039/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" у задоволенні заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
26. Підставами касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій у цій справі скаржник вважає наявність випадків, передбачених пунктами 1, 2 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), зазначаючи:
- про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, зокрема висновку, викладеного в постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, щодо застосування статті 27 Закону "Про публічні закупівлі";
- про відсутність висновку Верховного Суду щодо норм права, а саме: статті 27 Закону "Про публічні закупівлі", статті 200 Господарського кодексу України, статті 560 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 563 ЦК з урахуванням статті 568 ЦК та статті 599 ЦК щодо припинення зобов'язання його виконанням;
- про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, щодо застосування статей 126 та 129 ГПК.
27. Крім того, ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 по справі №910/13039/24, в частині задоволення заяви ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" про ухвалення додаткового рішення у справі №910/13039/24 та стягнення з ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" на користь ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн; ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у повному обсязі ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" у задоволенні заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
28. Підставами касаційного оскарження означеного судового рішення у цій справі скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду: від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц, від 20.07.2021 у постанові №922/2604/20, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 27.01.2019 у справі №910/7054/18, від 12.02.2019 у справі №911/1694/18, від 13.02.2024 у справі №910/12155/24, щодо застосування статей 126 та 129 ГПК.
29. ТОВ "Прогресивні нафтогазові технології" подало відзив на касаційні скарги, в якому, зазначаючи про безпідставність викладених у скаргах доводів, просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін як такі, що прийняті у відповідності з нормами процесуального права та з правильним застосуванням матеріальних норм.
Позиція Верховного Суду.
Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК.
30. У касаційній скарзі ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами в оскаржуваних судових рішеннях, а саме висновку, викладеного в постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, щодо застосування статті 27 Закону "Про публічні закупівлі".
31. Скаржник цитує наступні висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, щодо застосування статті 27 Закону "Про публічні закупівлі":
"5.52. До того ж до правовідносин у даній справі підлягає застосуванню не лише Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України, а і спеціальний закон - Закон України "Про публічні закупівлі", відповідно до частини другої статті 27 якого замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю, а також за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.
5.53.Тобто вказана норма Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, у той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.
5.54. При цьому, невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/6433/18, від 21.02.2020 року у справі №910/4460/19, від 14.01.2019 року у справі №910/3777/18.".
32. Скаржник вважає, що сформовані у справі №910/12114/23 Верховним Судом висновки щодо застосування положень статті 27 Закону "Про публічні закупівлі" породили систематичне безпідставне ототожнення банківської гарантії та результату її виконання як єдиного заходу забезпечення виконання договору про публічну закупівлю та безумовне ухвалення судами рішень про стягнення коштів, отриманих в результаті виконання банківської гарантії, вже у зв'язку із фактом виконання такого договору - незалежно від наявності або відсутності гарантійного випадку.
33. На думку скаржника зміст статті 27 Закону "Про публічні закупівлі" вказує на те, що по завершенню виконання договору про публічну закупівлю повертається саме забезпечення виконання договору, а не сума, яка є відповідальністю гаранта.
34. Скаржник вказує, що хибно ототожнивши різні види забезпечення виконання договору про закупівлю (грошове забезпечення та банківську гарантію), та не порівнявши умови договорів у справі №910/12114/23 з умовами договорів у справах №910/4460/19, №910/3777/18 та у справі №910/6433/18, а також фактично проігнорувавши положення статей 568, 599 ЦК, суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про можливість та необхідність повернення банківської гарантії як забезпечення виконання договору шляхом стягнення коштів.
35. Щодо наведених доводів колегія суддів зазначає таке.
36. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
37. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
38. Верховний Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження судових рішень є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
39. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
40. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
41. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
42. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумачення судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
43. Задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах №757/1660/17-ц (пункти 43- 44) і №818/1688/16 (пункти 44- 45), від 15.05.2019 у справі №227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (пункти 44- 45), від 21.08.2019 у справі №2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах №264/5957/17 (пункт 41) і №727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі №260/91/19 (пункти 58- 59), від 29.09.2020 у справі №712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі №149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі №917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі №214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі №147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі №362/643/21(пункт 45).
44. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
45. Частиною другою статті 302 ГПК передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
46. Отже, даною нормою передбачено, що колегія суддів або палата передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
47. Проте скаржник у касаційній скарзі, у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК, не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладених у пунктах 5.52-5.54 постанови від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, та інших зазначених постановах Верховного Суду щодо застосування статті 27 Закону "Про публічні закупівлі", а саме не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту). Аргументи скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права, що регулюють спірні правовідносини та на незгоді з правовою позицією, викладеною у вказаних постановах; у свою чергу вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, вміщеної в таких постановах.
48. Водночас колегія суддів вважає, що сформований Верховним Судом узагальнений висновок про те, що підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання договору, а не певне порушення строків його виконання, відповідає змісту такого забезпечувального заходу виконання зобов'язань як гарантія, статті 27 Закону "Про публічні закупівлі", а також загальним засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність і розумність, та не вбачає підстав відступу від вказаної правової позиції за наведених скаржником підстав.
49. Доводи скаржника про необхідність відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, з тих підстав, що на думку скаржника, у вказаній справі Верховний Суд хибно ототожнив різні види забезпечення виконання договору про закупівлю (грошове забезпечення та банківську гарантію), колегія суддів відхиляє, оскільки банківська гарантія є одним з можливих способів забезпечити тендерну пропозицію чи виконання договору, яка подається разом із пропозицією.
50. Посилання скаржника на правову природу банківської гарантії як одностороннього правочину не суперечить необхідності виконання ним обов'язку відповідно до частини другої статті 27 Закону "Про публічні закупівлі", адже спір про право у цьому випадку виник щодо повернення замовником грошових коштів забезпечення, отриманих ним у вигляді банківської гарантії за одностороннім правочином.
51. З урахуванням вищевикладеного з моменту повного виконання позивачем договору та проведення остаточних розрахунків у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення забезпечення виконання договору, отриманих ним у вигляді банківської гарантії за одностороннім правочином, що не було ним виконано в порушення вимог статті 27 Закону "Про публічні закупівлі".
52. У касаційній скарзі скаржник ототожнює підставу для отримання грошових коштів за банківською гарантією і підставу для повернення забезпечення виконання договору між собою. Водночас, ці правовідносини є різним за своїм нормативним регулюванням та змістом.
53. Посилання скаржника на те, що наведені висновки Верховного Суду зроблені без урахування правової позиції, викладеної об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20, колегія суддів вважає також безпідставними, оскільки по-перше, у наведених скаржником постановах не міститься протилежних висновків щодо правової природи банківської гарантії та її значення у правовідносинах між принципалом, гарантом та бенефіціаром, по-друге, під час вирішення спору у справі №910/17772/20 перед Судом постало питання, чи вправі гарант робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, чи гарант зобов'язаний платити, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії застосування норм права. При цьому спір у справі №910/17772/20 виник між гарантом та бенефіціаром. Водночас касаційний перегляд у постановах Верховного Суду, про відступ від висновків в яких зазначає скаржник, здійснювався щодо інших сторін спірних правовідносин (боржника і кредитора) та щодо інших питань, які входили у предмет доказування у спорі, а саме щодо наявності/відсутності виконання договору, забезпеченого гарантією, підстав для повернення гарантії тощо.
54. Тобто, порівнювані скаржником справи не є подібними за критеріями, визначеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
55. З огляду на викладене вище колегія суддів вважає відсутніми підстави для відступу від наведених скаржником висновків Верховного Суду та передачі справи №910/13039/24 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для такого відступу.
Щодо доводів скаржника про відсутність висновку Верховного Суду відносно застосування норм права
56. У касаційній скарзі відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо норм права, а саме: статті 27 Закону "Про публічні закупівлі", статті 200 Господарського кодексу України, статті 560 ЦК, статті 563 ЦК, з урахуванням статті 568 ЦК та статті 599 ЦК щодо припинення зобов'язання його виконанням.
57. Скаржник просить Суд сформувати висновок, відповідно до якого з огляду на припинення існування забезпечення виконання договору про публічну закупівлю у виді банківської гарантії внаслідок його належного виконання, його повернення не є можливим.
58. Наведені доводи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Верховний Суд у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, на яку посилається сам скаржник, та яка існувала на час звернення з касаційною скаргою у справі, що розглядається, виклав висновок з наведених відповідачем питань.
59. Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23 (пункти 5.53, 5.54), стаття 27 Закону "Про публічні закупівлі", яка безпосередньо регулює відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, у той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору. При цьому, невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/6433/18, від 21.02.2020 у справі №910/4460/19, від 14.01.2019 у справі №910/3777/18.
60. Невідповідності постанови суду апеляційної інстанції наведеним вище висновкам Судом не встановлено.
61. Колегія суддів зазначає що у цій частині доводи касаційної скарги, знову ж таки, зводяться до незгоди з висновком, наведеним Верховним Судом у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, адже скаржник просить сформувати протилежний висновок, ніж той, що міститься у вказаній постанові, відповідно до якого, за подібних правовідносин (фактична сплата банком бенефіціару гарантії; встановлення обставин порушення строку виконання зобов'язання принципалом перед бенефіціаром; повне виконання умов договору), які виникли як у справі №910/12114/23, так і у справі №910/13039/24, повернення забезпечення виконання договору, отриманого бенефіціаром від гаранта у вигляді банківської гарантії за одностороннім правочином, є неможливим.
62. Втім, як було зазначено вище, колегія суддів вважає відсутніми підстави для відступу від наведеної правової позиції Верховного Суду та формування протилежного висновку у спірних правовідносинах.
63. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
64. Отже, ураховуючи наведене, Верховний Суд відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 296 ГПК дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження, відкритого з підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК.
Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК.
65. Оскаржуючи додаткове рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду в частині перегляду цього додаткового рішення, а також додаткову постанову суду апеляційної інстанції, скаржник посилається на неврахування судами висновків, викладених в постановах Верховного Суду: від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 27.01.2019 у справі №910/7054/18, від 12.02.2019 у справі №911/1694/18, від 13.02.2024 у справі №910/12155/24, щодо застосування статей 126 та 129 ГПК.
66. Узагальнено скаржник вказує на неврахування висновків Верховного Суду щодо необхідності дотримання судами процесуальних вимог при дослідженні та оцінці доказів в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу щодо підтвердження факту надання правової допомоги, понесення цих витрат учасником справи, критерію розумності їхнього розміру, відповідності іншим критеріям витрат, визначеним статтями 126, 129 ГПК.
67. Колегія суддів вважає безпідставними наведені доводи з огляду на таке.
68. Як вбачається з тексту додаткового рішення, постанови, додаткової постанови суду апеляційної інстанції, в обґрунтування заявлених судових витрат позивач посилався на докази, які містяться в матеріалах справи, а саме: договір про надання правової (професійної правничої) допомоги №88365-1 від 17.11.2023, додаткову угоду №07/10 від 07.10.2024 до вказаного договору, акт приймання-передачі №16/01-1 від 16.01.2025 та платіжну інструкцію №197 від 15.01.2025. Також в суді апеляційної інстанції позивачем було надано додаткову угоду №10/02 від 10.02.2025 до Договору про надання правової (професійної правничої) допомоги №88365-1 від 17.11.2023, акт приймання-передачі №01/10-1 від 01.10.2025 до договору про надання правової (професійної правничої) допомоги №88365-1 від 17.11.2023.
69. Суди попередніх інстанцій при вирішенні питання щодо розподілу витрат на правову допомогу у зв'язку із розглядом цієї справи у судах першої та апеляційної інстанцій дослідили наведені докази та прийняли на їх підставі відповідні рішення.
70. Суд першої інстанції у додатковому рішенні дійшов висновку, що вказані позивачем витрати є реальними, співмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та ціною позову і задовольнив заяву позивача про розподіл витрат на правову допомогу, понесених в суді першої інстанції, повністю. З такими висновками погодився апеляційний суд, переглядаючи додаткове рішення місцевого господарського суду.
71. Апеляційний суд у додатковій постанові зазначив, що ураховуючи подані відповідачем заперечення проти стягнення з нього судових витрат позивача на правничу допомогу, понесену в апеляційному суді, те, що позиція останнього на час апеляційного перегляду справи вже була сформована та не змінювалася, принципи співмірності та розумності судових витрат, обсяг доказів, що підлягали вивченню та аналізу, зважаючи на рівень складності справи, заява позивача про розподіл витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню, стягнувши на користь останнього 15 000 грн відповідних витрат.
72. Зазначаючи про незгоду із вказаними судовими рішеннями, скаржник не вказує у чому саме полягає недотримання судами першої та апеляційної інстанцій наведених ним правових позицій Верховного Суду.
73. Фактично скаржником лише перераховуються та цитуються постанови Верховного Суду, однак жодних спростувань чи вказівок у чому саме полягає незаконність додаткового рішення суду першої інстанції та додаткової постанова апеляційного суду, касаційні скарги не містять.
74. Скаржник цитує норми процесуального права та висновки Верховного Суду, відповідно до яких витрати на правову допомогу мають бути співмірним зі складністю справи, відповідати критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру.
75. Разом з тим відповідач не зазначає та не обґрунтовує яка, на його думку, конкретна сума витрат на правову допомогу, відмінна від тої, що зазначена позивачем, відповідає критеріям розподілу відповідних витрат, визначених статтями 126 та 129 ГПК.
76. Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до спонукання Верховного Суду надати власну оцінку наявним у справі доказам щодо співмірності розміру витрат на правову допомогу за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій, що, відповідно до статті 300 ГПК, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
77. Також скаржник зазначає про необхідність відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу, оскільки позивачем не надано до матеріалів справи доказів, які підтверджують дійсну сплату вартості послуг, наданих в судах першої та апеляційної інстанцій.
78. Колегія суддів вважає наведені доводи безпідставними з огляду на таке.
79. Верховний Суд у своїх постановах від 26.06.2019 у справі №813/481/18, від 02.10.2019 у справі №815/1479/18, від 29.10.2020 у справі №686/5064/20 зазначив, що у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладенні договору про надання правничої допомоги оплати таких витрат у майбутньому, ці витрати також підлягають відшкодуванню.
80. Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Така позиція висловлена Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2019 у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 29.10.2020 у справі №686/5064/20, від 19.01.2022 у справі №910/789/21.
81. Крім того, у додатковій постанові від 16.11.2022 у справі №906/513/18 Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи скаржника про можливість відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу з огляду на ненадання доказів фактичної оплати таких послуг, зазначивши:
"Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи ТОВ "Малинський спецкар'єр" про необхідність відмовити у задоволенні вимог АТ "Житомиробленерго" через те, що воно не надало докази сплати адвокату Приведьону В. М. відповідних сум, оскільки за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги в разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (див. пункти 138, 139 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).".
82. З огляду на викладене колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційних скарг щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат.
83. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
84. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
85. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК).
86. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим немає підстав для задоволення касаційних скарг.
87. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1.Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/13039/24, відкрите з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" залишити без задоволення.
3.Постанову від 01.10.2025, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 в частині задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресивні нафтогазові технології" про ухвалення додаткового рішення у справі №910/13039/24, рішення від 15.01.2025 та додаткове рішення від 29.01.2025 Господарського суду міста Києва у справі №910/13039/24 залишити без змін.
Потанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді О.Р. Кібенко
В.І. Студенець