Ухвала від 11.02.2026 по справі 916/86/25

УХВАЛА

11 лютого 2026 року

м. Київ

cправа № 916/86/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

позивача - не з'явились,

відповідача - Воронкова В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луч"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 (головуючий - Аленін О.Ю., судді - Богатир К.В., Філінюк І.Г.) та рішення Господарського суду Одеської області від 07.07.2025 (суддя Щавинська Ю.М.)

у справі №916/86/25

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луч"

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луч" (далі за текстом також - ТОВ "Луч") про зобов'язання ТОВ "Луч" надати особисто учаснику ТОВ "Луч" ОСОБА_1 :

- завірені копії усіх документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності ТОВ "Луч" за період 01.01.2020 - 01.09.2024;

- завірені копії документів, що підтверджують права ТОВ "Луч" на майно, яке є у власності чи у користуванні станом на дату надання відповіді, та право власності чи право користування на яке припинено протягом періоду 01.01.2020 - 01.09.2024;

- завірений підписом директора товариства повний перелік клієнтів ТОВ "Луч", окремими списками станом на 01.03.2020, 01.09.2020, 01.03.2021, 01.09.2021, 01.03.2022, 01.09.2022, 01.03.2023, 01.09.2023, 01.03.2024, 01.09.2024 та станом на дату надання відповіді;

- завірений підписом директора товариства повний перелік постачальників ТОВ "Луч", окремими списками станом на 01.03.2020, 01.09.2020, 01.03.2021, 01.09.2021, 01.03.2022, 01.09.2022, 01.03.2023, 01.09.2023, 01.03.2024, 01.09.2024 та станом на дату надання відповіді;

- завірений підписом директора товариства повний перелік всіх інших контрагентів ТОВ "Луч", окремими списками станом на 01.03.2020, 01.09.2020, 01.03.2021, 01.09.2021, 01.03.2022, 01.09.2022, 01.03.2023, 01.09.2023, 01.03.2024, 01.09.2024 та станом на дату надання відповіді;

- виписки по всім банківським рахункам ТОВ "Луч" за період з 01.01.2020 по дату надання відповіді, а також здійснити розподіл судових витрат.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він як учасник відповідача не обізнаний з поточним станом господарської діяльності товариства та не отримує прибуток. Звернення позивача до відповідача з приводу надання документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності товариства були проігноровані останнім, що порушує право позивача на отримання інформації та його корпоративні права.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

3. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками (учасниками) ТОВ "Луч" є ОСОБА_1 (розмір внеску - 11 000 грн, що становить 50% від статутного капіталу) та ОСОБА_2 (розмір внеску - 11 000 грн, що становить 50% від статутного капіталу), котрий обіймає посаду директора товариства.

4. На виконання ухвали суду про витребування доказів від 12.03.2025 Ізмаїльська районна державна адміністрація направила копію реєстраційної справи ТОВ "Луч", у якій міститься Статут товариства (нова редакція, 2005 рік), відповідно до пункту 5.1.6 якого учасники товариства мають право одержувати дані та відомості щодо діяльності товариства, стану його майна, розмірів прибутків та збитків. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

5. Пунктами 6.3, 6.4 Статуту (в редакції 2010 року) передбачено, що статутний фонд товариства дорівнює 22 000 грн. Розподіл Статутного фонду між учасниками відбувається наступним чином: ОСОБА_2 володіє часткою, яка дорівнює 50% статутного капіталу товариства: в грошовому вигляді 10 000 грн, а також 1/2 частини ізольованого підвального приміщення вартістю 1 000 грн; ОСОБА_1 володіє часткою, яка дорівнює 50% статутного капіталу товариства: в грошовому вигляді 10 000 грн, а також 1/2 частини ізольованого підвального приміщення вартістю 1 000 грн.

6. Матеріали вказаної реєстраційної справи містять протокол загальних зборів учасників ТОВ "Луч" від 12.01.2024, згідно з яким Головою загальних зборів учасників було обрано ОСОБА_1 , а секретарем загальних зборів учасників - ОСОБА_2 , а також змінено адреси учасників та відомості про паспорт ОСОБА_1 . На загальних зборах були присутні учасники, що володіють 100% голосів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , збори є повноважними.

7. 13.09.2024 позивач направив на адресу директора ТОВ "Луч" вимогу про надання копій усіх документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності ТОВ"Луч" за період з 01.01.2020-01.09.2024, а саме:

- виписки по всім банківським рахункам ТОВ "Луч" за період з 01.01.2020 по дату надання відповіді.

8. Відповідь на цю вимогу та копії усіх документів позивач просив надати особисто в руки ОСОБА_1 у встановлений законом 10-ти денний строк з дня отримання даної вимоги.

9. Направлення вказаної вимоги підтверджується описом вкладення від 13.09.2024, накладною про відправлення 6504522079537 та квитанцією. Згідно з трекінгом поштового відправлення АТ "Укрпошта" поштове відправлення 6504522079537 повернулось неврученим позивачу 11.11.2024 через закінчення встановленого терміну зберігання.

10. Відповідач надав суду акт огляду технічного стану обладнання від 07.04.2025 та акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 07.04.2025 щодо необхідності ремонту серверного комп'ютеру ТОВ "Луч", акт №1 про втрату документів від 28.11.2024 щодо втрати оригіналів документів за звітні періоди 2020-2024 років внаслідок підтоплення офісу товариства стоками та акт про залиття приміщення від 27.11.2024, у якому зазначено про підтоплення архіву бухгалтерських документів ТОВ "Луч" за період 2020-2024 років.

11. 07.05.2025 позивач направив адвокатський запит до ГУ ДПС в Одеській області з проханням надати відомості та документи про подання ТОВ "Луч" повідомлення про подію залиття 27.11.2024 та про події поломки серверу березня-квітня 2025, надати відомості чи відновило ТОВ "Луч" документи, у відповідь на який ГУ ДПС в Одеській області надало лист від 14.05.2025 №22340/6/15-32-07-03-06, в якому зазначило, що ТОВ "Луч", код за ЄДРПОУ 32319496, не надавало до ГУ ДПС в Одеській області повідомлення про втрату та пошкодження первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаної з обчисленням та сплатою податків і зборів, яке відбулося 27.11.2024 через підтоплення стоками в приміщенні офісу ТОВ "Луч" за адресою: пр. Миру, 6.2, офіс 309, м. Ізмаїл. Повідомлення про втрату та пошкодження первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаної з обчисленням та сплатою податків і зборів, яке відбулось у березні-квітні 2025 року через поломку та несправність сервісного комп'ютера ТОВ "Луч", код за ЄДРПОУ 32319496, до ГУ ДПС в Одеській області також не надходило.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

12. Господарський суд Одеської області рішенням від 07.07.2025 у справі №916/86/25, яке Південно-західний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 01.12.2025, позов задовольнив частково, зобов'язав ТОВ "Луч" надати учаснику ТОВ "Луч" ОСОБА_1 : завірені копії усіх документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності ТОВ "Луч" за період 01.01.2020 - 01.09.2024; завірені копії документів, що підтверджують права ТОВ "Луч" на майно, яке є у власності чи у користуванні станом на дату набрання рішенням суду законної сили, та право власності чи право користування на яке припинено протягом періоду 01.01.2020 - 01.09.2024; виписки по всім банківським рахункам ТОВ "Луч" за період 01.01.2020 по дату набрання рішенням суду законної сили; в задоволенні решти позову відмовив.

13. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач допустив порушення положень частини п'ятої статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та порушення прав позивача як учасника товариства на отримання інформації про господарську діяльність останнього;

14. При цьому щодо позовних вимог стосовно надання особисто учаснику ТОВ "Луч" ОСОБА_1 вказаних документів суд врахував доводи відповідача щодо відсутності нормативних приписів стосовно особистого надання запитуваних документів, та звернув увагу на те, що позивач зазначив про використання ним формулювання "надати особисто" виключно для уникнення затягування строків, пов'язаних з поштовим перебігом, та з огляду на те, що він готовий прибути особисто для отримання відповідних документів.

15. Суд зауважив, що у цьому випадку відсутні підстави для встановлення порядку надання вказаних документів при прийнятті рішення суду, оскільки такий порядок (стосовно направлення копій документів позивачеві засобами поштового зв'язку, особисто або іншим чином) стосується саме виконання рішення суду у добровільному чи примусовому порядку у випадку невиконання судового рішення у добровільному порядку, який встановлюється безпосередньо державним/приватним виконавцем.

16. За висновками судів, вимоги позивача про надання відповідачем завірених підписом директора товариства повних переліків клієнтів, постачальників та всіх інших контрагентів ТОВ "Луч", окремими списками, станом на певні дати, не підлягають задоволенню, так як нормами чинного законодавства не передбачено відповідне (додаткове) оформлення документів, які мають бути надані учаснику товариства. Відповідні переліки не є первинними документами, а є суто вторинними документами, що містять результат аналітико-синтетичної та іншої переробки первинних документів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи

17. ТОВ "Луч" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 07.07.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 у справі №916/86/25 в частині часткового задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Луч" про зобов'язання вчинити певні дії відмовити у повному обсязі.

18. Підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій у цій справі скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом також - ГПК), зазначаючи, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах: від 22.08.2022 у справі №597/977/21, від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, від 03.06.2020 у справі №318/89/18, від 23.10.2019 у справі №686/2030/15-ц, від 19.12.2024 у справі №990/28/24, щодо застосування статті 16 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК) (ефективного способу захисту); від 21.05.2025 у справі №922/3416/24, щодо застосування статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

19. Доводи скаржника зводяться до того, що:

(1) наведена ним судова практика не створює передумов для зобов'язання відповідача особисто надати позивачу витребуваний ним обсяги інформації, так як у справах №910/13808/19 та №911/73/20 відповідача зобов'язано надати визначений судом обсяг інформаціях засобами поштового зв'язку, а у справі №906/157/19 - шляхом надання завірених копій уповноваженою особою відповідача;

(2) зобов'язання відповідача надати його учаснику певну інформацію та зобов'язання відповідача особисто надати його учаснику певну інформацію за своєю суттю є різними способами захисту порушеного права, перший - є належним та ефективним, тоді як інший - викликає сумніви, двозначне тлумачення і не підтверджений судовою практикою;

(3) в матеріалах цієї справи №916/86/25 відсутнє письмове звернення позивача до товариства, а є лише докази направлення якоїсь письмової кореспонденції директору, яку директор товариства не отримав (цей факт підтверджено трекінгом "Укрпошти"), з огляду на що можна констатувати відсутність письмового звернення учасника до товариства про надання йому (учаснику) документів, визначених частиною першою статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", та, відповідно, відсутність у директора такого товариства обов'язку у десятиденний термін комусь щось надати;

(4) висновки суду першої інстанції, який врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.05.2025 у справі №922/3416/24, у контексті критичної оцінки доводів відповідача стосовно відсутності письмової вимоги позивача до відповідача стосовно надання запитуваних документів є нелогічними, зокрема в частині визнання позовної заяви письмовою вимогою до товариства про надання документів, оскільки саме наявність належної вимоги учасника до товариства про надання документів може бути належною підставою відповідного позову, тоді як позивач у цій справі не здійснив належних дій для отримання запитуваних документів, оскільки надіслав свою вимогу за неправильною адресою та неналежному суб'єкту, що має бути враховано судом та мати своїм наслідком відмову у позові, а також не отримав відмови від товариства в отриманні таких документів;

(5) в усіх наведених ним справах наявні факти отримання відповідачем попередньої письмової вимоги позивача як учасника товариства про надання документів (у справі №911/73/20 наявна конкретна дата отримання вимоги, а у справі №910/13808/19 - переписка між сторонами) або неодноразового її надсилання відповідачу (у справі №906/157/19 позивач чотири рази звертався до відповідача, проте відповіді не отримав);

(6) позивач штучно створив умови для тиску на господарську діяльність свого колишнього партнера, який є співзасновником та директором ТОВ "Луч", та безпосередньо на ТОВ "Луч", які свідчать про зловживання позивачем своїм матеріальним правом, з огляду на що таке (право) не потребує судового захисту, внаслідок чого в позові йому необхідно відмовити;

(7) відбулась поломка сервера, на якому знаходились відповідні документи щодо фінансово-господарської діяльності відповідача, з огляду на що незрозумілою є технічна можливість виконання відповідного рішення суду, що свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту через технічну неможливість виконання рішення суду.

Позиція Верховного Суду

20. Касаційне провадження у цій справі Верховний Суд відкрив на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

21. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

22. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

23. При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК (що визначив сам скаржник у цій справі), покладається на скаржника.

24. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

25. Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

26. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

27. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

28. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

29. Суд враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

30. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

31. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис необхідно визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК, таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.

32. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

33. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.

34. Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

35. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК, зазначив про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

від 22.08.2022 у справі №597/977/21, від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, щодо застосування статті 16 ЦК (ефективного способу захисту);

від 21.01.2020 у справі №906/157/19; від 03.12.2020 у справі №910/13808/19 та від 24.12.2020 у справі №911/73/20, щодо надання учаснику товариства документів засобами поштового зв'язку або шляхом надання завірених уповноваженою особою відповідача копій, а не особисто;

від 21.05.2025 у справі №922/3416/24, щодо застосування статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (обов'язку суду встановити наявність відмови товариства у наданні документів та врахувати здійснення або нездійснення самим учасником конкретних дій щодо отримання запитуваних документів);

від 03.06.2020 у справі №318/89/18, від 23.10.2019 у справі №686/2030/15-ц, від 19.12.2024 у справі №990/28/24, щодо зловживання процесуальними правами.

36. Надаючи оцінку доводам скаржника, наведеним у пункті 19 цієї постанови, щодо визначеної ним (скаржником) підстави касаційного оскарження про неврахування судами висновків, викладених у вказаних справах, Суд виходить з такого.

37. У справі №338/180/17 предметом розгляду були вимоги за первісним позовом про стягнення безпідставно одержаних коштів та нарахованих на них 3% річних та інфляційних втрат, обґрунтовані помилковим перерахуванням позивачем відповідачу вказаних коштів та відсутністю між сторонами будь-яких договірних відносин, та за зустрічним позовом про визнання укладеним договору підряду та стягнення заборгованості за цим договором, мотивовані тим, що за результатами досягнутої сторонами домовленості відповідач підписав зі свого боку примірник договору підряду та неодноразово надсилав його для підписання позивачу; перераховані кошти відповідач вважав частиною авансу, з перерахуванням якого договір пов'язував початок виконання робіт, відтак вважав, що договір є укладеним з 03.08.2026; відповідач виконав зобов'язання за цим договором, виготовив і поставив товар за узгодженою адресою, проте представник позивача відмовився від підписання акта виконаних робіт.

38. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, первісний позов залишив без розгляду, зустрічний позов задовольнив повністю, визнав укладеним договір підряду та стягнув з позивача на користь відповідача недоплачені кошти за виконану роботу та поставлені будівельні матеріали, мотивуючи своє рішення, зокрема, тим, що позивач, перерахувавши відповідачу кошти як частину авансу за будівельні матеріали, підтвердив укладення з ним договору підряду. Оскільки представник позивача відмовився від підписання акта виконаних робіт, не заявивши про їх недоліки, позивач не був звільнений від обов'язку оплатити відповідні роботи.

39. Велика Палата Верховного Суду постановою від 05.06.2018 у справі №338//180/17 рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувала в частині визнання укладеним договору підряду та ухвалила в цій частині нове рішення, яким зустрічну позовну заяву в частині визнання укладеним договору підряду залишала без задоволення. В іншій частині рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишила без змін.

40. У справі №905/1926/16 предметом розгляду були вимоги (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про зобов'язання виконати умови укладеного з відповідачем договору, а саме: прийняти виконання зобов'язань позивача за договором шляхом надання позивачу актів приймання-передачі електроенергії за визначені періоди, на відповідну кількість і вартість електроенергії, обґрунтовані тим, що відповідач своєчасно не підготував, не підписав та не передав позивачу акти приймання-передачі електричної енергії за визначений період, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача як виробника за договором. Зазначена бездіяльність відповідача створює перешкоди у здійсненні позивачем бухгалтерського обліку господарських операцій з продажу електроенергії, розрахунків податкових зобов'язань позивача перед бюджетом, порушує майнові інтереси останнього, а тому заявлені позовні вимоги є ефективним способом захисту порушеного права позивача.

41. Суд першої інстанції позов задовольнив частково, а саме зобов'язав відповідача виконати умови договору шляхом надання відповідачу актів приймання-передачі електроенергії за відповідний період; у задоволенні решти позовних вимог відмовив, мотивуючи своє рішення (1) бездіяльністю відповідача, що призвело до порушення договору в частині виконання зобов'язань з надання актів приймання-передачі електроенергії за визначений період; (2) відсутністю визначеного договором обов'язку відповідача надати позивачу спірні акти за вказаний період саме з тими показниками, що були зазначені позивачем.

42. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині відхилених позовних вимог скасував та ухвалив у цій частині нове, яким позов задовольнив повністю, мотивуючи своє рішення тим, що відповідач не мав підстав для ухилення від виконання обов'язку з надання позивачу актів приймання-передачі електроенергії з конкретно визначеними показниками за спірний період за договором. Спонукання відповідача до оформлення актів приймання-передачі електричної енергії без вирішення питання щодо конкретних параметрів таких актів знецінює значення часткового задоволення позовних вимог, адже спір у такий спосіб не буде вирішено по суті, а порушені суб'єктивні права/інтереси позивача фактично не будуть відновлені.

43. Велика Палата Верховного Суду постановою від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 рішення судів попередніх інстанцій скасувала, провадження у цій справі закрила.

44. У справі №569/17272/15-ц предметом розгляду були вимоги про зобов'язання вчинити дії - здійснити публікацію на офіційному сайті відповідача про порушення авторських права позивачів та стягнення компенсації за використання твору, створеного творчою працею позивача 1 як художника-постановника позивача 2, якому (позивачу 2) відповідно до договору про розподіл майнових прав на службові твори належать всі виключні майнові права на вказаний твір, який відповідач використав без доводу шляхом його розміщення в мережі інтернет у шести окремих (самостійних) випусках своєї програми.

45. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, мотивуючи своє рішення тим, що позивачі належними та допустимими доказами не довели, що відповідач у своїй програмі використовував саме твір образотворчого мистецтва, авторське право на який зареєстроване за позивачем 1, та не довели ідентичність такого твору із графічним зображенням логотипу, авторське право на яке зареєстроване за іншою особою.

46. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким позов задовольнив, мотивуючи своє рішення тим, що рішенням господарського суду встановлено, що всі авторські (майнові) права інтелектуальної власності на службовий твір образотворчого мистецтва належать позивачу 2, автором цього твору є позивач 1; відповідач використовував спірний твір (без будь-якого на те дозволу позивача 2) та розмістив його у випусках власної програми, що відповідно до частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, не потребує доказування.

47. Велика Палата Верховного Суду постановою від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц рішення судів попередніх інстанцій у частині вимоги про зобов'язання відповідача опублікувати на своєму офіційному сайті повідомлення про те, що відповідач порушив авторські права позивача 2 на твір образотворчого мистецтва скасувала, провадження у цій частині закрила, змінивши резолютивну частину рішення апеляційного суду. Рішення судів попередніх інстанцій у частині вимоги про стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав скасувала, провадження у справі у цій частині закрила. В іншій частині рішення апеляційного суду залишила без змін.

48. У справі №916/3156/17 предметом розгляду (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) були вимоги про визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав, обґрунтовані тим, що під час перевірки правочинів неплатоспроможного банку було встановлено вилучення ліквідних предметів застави шляхом укладення додаткових договорів і договорів про розірвання відповідних договорів застави, зокрема спірного договору. Розірвавши договір застави, банк фактично при непогашеній заборгованості за кредитним договором безпідставно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості позичальника, внаслідок чого відповідний договір про розірвання є нікчемним у силу відповідної норми закону. Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду, однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

49. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав з посиланням на недоведеність позивачем його вимог і ненадання ним відповідних доказів, зокрема на відсутність підстав для визнання недійсним нікчемного договору, укладання якого не підтверджено належними доказами у справі.

50. Велика Палата Верховного Суду постановою від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 рішення судів попередніх інстанцій змінила, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині ці рішення залишила без змін.

51. У справі №597/977/21 предметом розгляду були вимоги про визнання недійсним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації, обґрунтовані незаконним вилученням земельної ділянки, наданої позивачці у постійне користування для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд згідно з відповідним рішенням місцевої ради, на підставі якого вона отримала державний акт на право постійного користування землею.

52. Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив, мотивуючи своє рішення тим, що позивачка не спростувала висновків, викладених в акті постійної депутатської комісії з питань земельних відносин та охорони довкілля, яка рекомендувала міській раді вилучити у неї земельну ділянку у зв'язку з невикористанням її за цільовим призначенням із її землекористування, та не надала доказів на підтвердження використання наданої їй земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

53. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову з інших підстав, зокрема з огляду на те, що вилучення земельної ділянки у позивачки в порушення статті 143 Земельного кодексу України відбулося не на підставі судового рішення, а за рішенням органу місцевого самоврядування, та що обраний позивачкою спосіб захисту її прав не є ефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення міської ради незаконним та про його скасування не призведе до відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема до повернення у її володіння або користування спірної земельної ділянки.

54. Верховний Суд постановою від 22.08.2022 у справі №597/977/21 постанову апеляційного суду залишив без змін.

55. Проаналізувавши зміст наведених скаржником постанов у контексті висновків судів попередніх інстанцій, які стали підставою для часткового задоволення позову про зобов'язання відповідача надати учаснику товариства - позивачу визначені документи, та доводів касаційної скарги на спростування таких висновків, зокрема стосовно неефективності обраного позивачем способу захисти в частині зобов'язання відповідача надати особисто учаснику - позивачу відповідні документи, Суд зазначає, що правовідносини, щодо яких ухвалені відповідні судові рішення Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, є неподібними до правовідносин у цій справі ні за суб'єктним складом, предметом, підставами позовів, ні за змістовим критерієм.

56. При цьому Суд враховує, що правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, від 22.08.2022 у справі №597/977/21, на які скаржник посилається у питанні застосування статті 16 ЦК (елективного способу захисту), узагальнено зводяться до того, що:

(1) застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови у справах №338/180/17, №905/1926/16, №569/17272/15-ц, №916/3156/17);

(2) реалізуючи право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, повинна вказати суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства, без додаткових (повторних) звернень до суду (постанова у справі №597/977/21), які (висновки) є універсальними у своєму правозастосуванні при вирішенні будь-якого спору, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.

57. У кожній з наведених справ відповідні рішення були ухвалені з урахуванням конкретних предмету та підстав позову, доводів сторін та наданих ними доказів, предмету їх доказування, а також фактично-доказової бази (встановлених судами обставин справи і зібраних та досліджених в них доказів), зокрема з урахуванням того, що:

у справі №338/180/17 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що оскільки дії сторін свідчать про те, що договір підряду фактично був ними укладений, з метою ефективного захисту порушеного права суди мали вирішити питання щодо наслідків часткового виконання сторонами вказаного договору, а саме: задовольнити вимогу відповідача про стягнення коштів, які становлять різницю між перерахованим позивачем авансом і вартістю доставлених брусів та відмовити у задоволенні вимоги про визнання укладеним договору підряду;

у справі №905/1926/16 Велика Палата Виходила з того, що заявлена позивачем у цій справі вимога про зобов'язання відповідача надати акт приймання-передачі електроенергії за відповідним договором купівлі-продажу не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права позивача;

у справі №569/17272/15-ц Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що не всі із зазначених способів захисту можуть застосовуватись при порушенні особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності, належний спосіб або способи захисту обумовлюються змістом порушеного права та характером його порушення, зокрема зауважила, що позовна вимога позивача 1, який звернувся до суду за захистом особистого немайнового права, про публікацію у пресі інформації про допущене порушення відповідає належному способу захисту вказаного особистого немайнового права інтелектуальної власності на твір; позовна вимога відповідача 2, який звернувся до суду за захистом свого виключного майнового права, про стягнення компенсації відповідає належному способу захисту виключного майнового права, оскільки має економічний зміст, тоді як вимога позивача 2 про публікацію у пресі інформації про допущене порушення не приведе до поновлення майнової сфери позивача, адже виключне майнове право дозволяти використання твору не може бути захищене шляхом опублікування повідомлення про порушення;

у справі №916/3156/17 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що вимога про визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

у справі №597/977/21 Верховний Суд виходив з того, що обраний позивачкою спосіб захисту права на постійне користування спірною земельною ділянкою шляхом визнання недійсним та скасування рішення міської ради, на підставі якого спірна земельна ділянка вибула з її постійного користування, визнання недійсним виданого іншій особі державного акта на право власності на цю земельну ділянку та скасування запису про державну реєстрацію права власності такої особи, не відповідає характеру порушення суб'єктивних прав позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду.

58. Тобто, виснуючи, зокрема, про неефективність обраного позивачами у цих справах способу захисту, Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду виходили насамперед з характеру спірних правовідносин (предмету і підстав позову), наявності/відсутності порушеного права чи інтересу та можливості його поновити/захистити в обраний спосіб, які очевидно є відмінними від правовідносин сторін у цій справи №916/86/24.

59. При цьому Суд звертає увагу, що у жодній з цих справ не вирішувалось питання щодо належності та ефективності такого способу захисту як зобов'язання товариства надати його учаснику особисто визначені документи, зокрема у аспекті того, що частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував заперечення відповідача в цій частині та у резолютивній частині рішення не вказував про обов'язок відповідача надати відповідні документи особисто учаснику товариства - позивачу.

60. У справі №906/157/19 предметом розгляду були вимоги учасника товариства (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) про зобов'язання останнього надати завірені підписом уповноваженої особи товариства копії запитуваних позивачем документів, обґрунтовані тим, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами надати відповідні документи, однак відповідач у порушення положень статей 5, 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не надав на запити позивача вказані документи, чим порушив корпоративні права останнього.

61. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, позов задовольнив, зобов'язав надати позивачу завірені підписом уповноваженої особи товариства визначені в резолютивній частині рішення копії документів, мотивуючи своє рішення тим, що відповідно до статей 5, 43 згаданого Закону та положень статуту товариства позивач як учасник товариства має право на отримання документів, визначених у запитах, а ненадання товариством запитуваної учасником інформації - порушує права та законні інтереси останнього.

62. Верховний Суд постановою від 21.01.2020 у справі №906/157/19 рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін, зокрема, з огляду на те, що вважав обґрунтованими мотивування судів попередніх інстанцій.

63. У справі №910/130808/19 предметом розгляду були вимоги учасника товариства про зобов'язання останнього надати письмово через поштові відправлення належним чином завірені копії документів відповідно до статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", обґрунтовані тим, що відповідач не в повному обсязі надає учасникам товариства інформацію про фінансово-майновий стан підприємства та прийняті рішення.

64. Суд першої інстанції позов задовольнив частково, зобов'язав відповідача направити засобами поштового зв'язку позивачу належним чином засвідчені копії визначених у резолютивній частині документів, відмовив в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача направити засобами поштового зв'язку позивачу належним чином засвідчені копії інших документів, визначених у резолютивній частині рішення суду.

65. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив, зобов'язав відповідача направити засобами поштового зв'язку позивачу належним чином засвідчені копії визначених у резолютивній частині постанови документів.

66. Судові рішення місцевого та апеляційного судів мотивовані посиланням на статті 5 та 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

67. Верховний Суд постановою від 03.12.2020 у справі №910/13808/19 рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін, зокрема, з огляду на те, що за встановлених судами обставин, позивач як учасник товариства неодноразово звертався до відповідача з вимогами щодо надання йому документів з посиланням на статтю 45 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", в тому числі шляхом надсилання йому поштою копiй документiв щодо дiяльностi товариства. Натомість відповідач вимоги позивача щодо надання йому відповідної інформації про господарську діяльність товариства у формі, в якій просив позивач, не виконав.

68. У справі №911/73/20 предметом розгляду були вимоги учасника товариства про зобов'язання останнього вчинити дії щодо надання належним чином завірених копій документів, які стосуються діяльності товариства, обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача з вимогою надати документи, проте відповідач, у порушення положень статей 5, 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", не надав на запит позивача документи, ухиляється від виконання цього обов'язку, чим порушує корпоративні права позивача.

69. Суд першої інстанції позов задовольнив, зобов'язав відповідача надати учаснику товариства - позивачу шляхом надіслання на визначену адресу копії зазаначених судом в резолютивній частині рішення документів, мотивуючи своє рішення доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

70. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції змінив, виклав його резолютивну частину в новій редакції, позовні вимоги задовольнив частково, зобов'язав надати учаснику товариства - позивачу шляхом надіслання на визначену адресу копії зазаначених в резолютивній частині постанови документів, в решті позовних вимог відмовив, мотивуючи своє рішення тим, що:

(1) як у вимозі про надання копій документів, так і в позовній заяві позивач просить надати частину документів за весь період діяльності товариства з відповідної дати, при цьому не зазначає кінцеву дату цього періоду. За наданими апеляційному суду поясненнями, позивач вважає кінцевим періодом момент виконання рішення суду;

(2) датою кінця відповідного періоду, за який вимагається надання документів, необхідно вважати дату отримання вимоги товариством;

(3) оскільки іншу частину документів позивач просить витребувати "за останні три роки", при цьому не зазначає ні дату початку, ні дату закінчення цього періоду, відповідний період необхідно розраховувати за три роки до моменту отримання вимоги відповідачем;

(4) у задоволенні вимоги про надання документів, що стосуються періоду, який розпочав свій відлік після отримання вимоги, необхідно відмовити, так як обов'язковою умовою надання документів відповідно до статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" є надходження вимоги про надання документів, яка виконується протягом 10 днів, тоді як позивач не надав жодних належних та допустимих доказів звернення до відповідача з вимогою про їх надання. З огляду на відсутність такої вимоги, поведінка відповідача в цій частині не може вважатись протиправною та такою, що порушує права позивача.

71. Верховний Суд постановою від 24.12.2020 у справі №911/73/20 постанову апеляційного суду залишив без змін, зокрема з огляду на те, що суди попередніх інстанцій встановили невиконання відповідачем свого обов'язку з надання відповідної інформації на вимогу позивача, тоді як надання визначених позивачем документів є обов'язком товариства відповідно до положень статей 5, 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та положень статуту товариства і, відповідно, ненадання відповідачем запитуваної учасником товариства інформації (ненадання копій відповідних документів) порушує права та законні інтереси учасника товариства.

72. Верховний Суд погодився з висновками апеляційного господарського суду щодо часткового задоволення позову, оскільки згідно частини 5 статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передумовою для надання запитуваних документів, визначених частиною першою цієї статті, є дія учасника товариства у вигляді надання письмової вимоги про надання таких документів.

73. При цьому Суд зазначив, що:

(1) доводи скаржника про те, що вимога про надання документів бухгалтерського обліку відсутня в чинному законодавстві, вже були відхилені апеляційним господарським судом з посиланням на пункт 13 частини першої статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", яким у контексті з частиною п'ятою вказаної статті передбачено право учасника вимагати бухгалтерські документи без обмеження їх переліку та видів;

(2) посилання скаржника на ймовірну недобросовісність дій позивача та загрозу зловживання отриманою інформацією, не спростовують того факту, що позивач є чинним учасником Товариства і він має безумовне право на отримання визначеної законом інформації щодо діяльності товариства.

74. Посилаючись на постанови Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №906/157/19, від 03.12.2020 у справі №910/13808/19 та від 24.12.2020 у справі №911/73/20, скаржник за текстом касаційної скарги стверджує, що, зокрема, зазначена судова практика не створює передумов для зобов'язання відповідача особисто надати позивачу витребуваний ним обсяг інформації, так як у справах №910/13808/19 та №911/73/20 відповідача зобов'язано надати визначений судом обсяг інформації засобами поштового зв'язку, а у справі №906/157/19 - шляхом надання завірених копій уповноваженою особою відповідача.

75. Скаржник стверджує, що зобов'язання відповідача надати його учаснику певну інформацію та зобов'язання відповідача особисто надати його учаснику певну інформацію за своєю суттю є різними способами захисту порушеного права, перший - є належним та ефективним, тоді як інший - викликає сумніви, двозначне тлумачення і не підтверджений судовою практикою.

76. При цьому, посилаючись на зміст вказаних постанов Верховного Суду, зокрема на те, що за результатами розгляду вимог учасника товариства про зобов'язання останнього надати визначені документи (шляхом надіслання засобами поштового зв'язку або шляхом надання завірених копій уповноваженою особою відповідача), скаржник не наводить правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, отже, не доводить, що наведене в указаних постановах, зокрема, задоволення (часткове задоволення) позовних вимог про зобов'язання товариства надати учаснику відповідні документи (шляхом надіслання засобами поштового зв'язку або шляхом надання завірених копій уповноваженою особою відповідача), є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Відповідно, не доводить достатньої підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій з наведених обґрунтувань, у світлі того, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги, врахував заперечення відповідача (скаржника) в цій частині та в резолютивній частині оскаржуваного рішення не вживав відповідне словосполучення та не зобов'язував відповідача надати особисто позивачеві копії документів, а зазначив "зобов'язати ТОВ "Луч" надати учаснику ТОВ "Луч" ОСОБА_1 " визначені документи. Так, суд вказав у мотивувальній частині, що у цьому випадку відсутні підстави для встановлення порядку надання вказаних документів при прийнятті рішення суду, оскільки такий порядок (стосовно направлення копій документів позивачеві засобами поштового зв'язку особисто або іншим чином) стосується саме виконання рішення суду у добровільному чи примусовому порядку у випадку невиконання судового рішення у добровільному порядку, який (порядок) встановлюється безпосередньо державним/приватним виконавцем, що скаржник за текстом касаційної скарги у межах визначеної ним підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК) з посиланням на відповідні постанови Верховного Суду не спростовує.

77. Доводи скаржника стосовно того, що зобов'язання відповідача надати його учаснику певну інформацію та зобов'язання відповідача особисто надати його учаснику певну інформацію за своєю суттю є різними способами захисту порушеного права, перший - є належним та ефективним, тоді як інший - викликає сумніви, двозначне тлумачення і не підтверджений судовою практикою, наведені фактично безвідносно до правових висновків Верховного Суду, викладених у вищенаведених постановах Верховного Суду (у тому числі до універсальних правових висновків щодо ефективного способу захисту).

78. Тоді як для спростування висновків судів попередніх інстанцій, наведених в оскаржуваних у цій справі рішеннях судів у цій справі, скаржнику в межах визначної ним підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК) недостатньо лише посилатись на правову позицію у справі, яка є подібною за суб'єктним складом та предметом спору, він повинен довести, що зазначені ним правові позиції Верховного Суду, є правовими позиціями щодо застосування конкретних норми права у подібних правовідносинах, а не будь-якими висновками щодо суті спору у подібних правовідносинах, а також те, що застосування конкретних норми права у подібних відносинах є свідченням порушення судами норм матеріального права, яке полягає у неправильному їх тлумаченні, застосуванні норм, які не підлягали застосуванню, або незастосуванні норм, які підлягали застосуванню, чого скаржник в аспекті посилання на вищенаведені постанови Верховного Суду не доводить.

79. Посилаючись на відповідні постанови Верховного Суду, скаржник залишає поза увагою, що Верховний Суд:

(1) у жодній з наведених постанов не з'ясовував питання ефективності обраного позивачем способу захисту в аспекті порядку надання учаснику відповідних документів (засобами поштового зв'язку, особисто учаснику або шляхом надання завірених копій уповноваженою особою товариства);

(2) у справах №906/157/19 та №911/73/20 не вирішував питання щодо правильності визначеного порядку надання документів;

(3) у справі №910/13808/19 зазначив лише про те, що:

"З аналізу положень ч. 5 ст. 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вбачається обов'язок товариства (виконавчого органу) протягом 10 днів з дня надходження письмової вимоги учасника товариства надати такому учаснику копії відповідних документів. Вказаний обов'язок не ставиться в залежність від згоди чи незгоди учасника отримати такі документи у запропонований товариством спосіб.

Суд звертає увагу, що відсутність визначеного способу надання інформації не може бути достатньою підставою для відмови Товариства надати його учаснику інформацію про свою діяльність у спосіб, в який просить учасник. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №904/3679/17.

Крім того, Суд зауважує, що ч. 5 ст. 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачає один із способів надання учаснику документів - пересиланням їх поштою.",

що узагальнено зводиться до того, що закон визначає обов'язок товариства надати учаснику відповідні документи, який (обов'язок) не ставить в залежність від згоди чи незгоди учасника отримати такі документи у запропонований товариством спосіб; одним із способів за наведеною нормою є пересилання поштою. При цьому Суд не виснував, що інші способи надання учаснику документів є неналежним та/або неефективним способом захисту порушеного права.

80. За наведеного Суд також враховує, що скаржник за текстом касаційної скарги (1) сам зазначає, що у наведених справах така вимога як надати документи особисто відповідачем позивачу судами не розглядалась, що додатково свідчить про неподібність правовідносин у наведених скаржником справах зі справою, що розглядається, зокрема за змістовим критерієм щодо способу (порядку) надання товариством учаснику відповідних документів; (2) неодноразовою вказує, що позивач просив зобов'язати відповідача особисто надати позивачу відповідні документи, тоді як позивач просив зобов'язати відповідача надати особисто йому (позивачу) відповідні документи, що має різне змістовне значення (хто має надати особисто, чи кому потрібно надати особисто), при тому що, як неодноразово зазначалось, частково задовольняючи позов, суд першої інстанції взагалі не вживав формулювання зі словом особисто.

81. У справі №922/3416/24 предметом розгляду були вимоги учасника товариства про зобов'язання останнього надати належним чином засвідчені копії визначених позивачем документів, обґрунтовані тим, що позивач у межах здійснення корпоративних прав щодо товариства звернувся до останнього із запитом про надання відповідної інформації, проте товариство у встановлені строки ані відповіді на лист позивача, ані запитуваної інформації не надало.

82. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, позов задовольнив частково, зобов'язав товариство протягом 10 днів з дати набрання рішенням законної сили надати позивачу належним чином засвідчені копії визначених у резолютивній частині рішення документів товариства, мотивуючи своє рішення тим, що обов'язок відповідача надати позивачу документи, які останній просить в позовній заяві, передбачений законодавством, а відтак позовні вимоги є частково обґрунтованими (у наведеному судом обсязі).

83. Щодо інших документів суди зазначили, що чинним законодавством, а саме положеннями Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не передбачено обов'язку з надання учасникам товариства доступу до документів, які не є первинними бухгалтерськими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а відтак такі документи не можуть бути надані учаснику товариства на його вимогу на підставі частини першої статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

84. Верховний Суд постановою від 21.05.2025 у справі №922/3416/24, на неврахування якої вказує скаржник у цій справі, рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині (в частині незадоволених позовних вимог) скасував, справу в скасованій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

85. Посилаючись на вказану постанову Верховного Суду, скаржник за текстом касаційної скарг вказує, що:

(1) в матеріалах цієї справи №916/86/25 не має письмового звернення позивача до товариства, а є лише докази направлення якоїсь письмової кореспонденції директору, яку директор товариства не отримав (цей факт підтверджено трекінгом "Укрпошти"), з огляду на що можна констатувати відсутність письмового звернення учасника до товариства про надання йому (учаснику) документів, визначених частиною першою статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", та, відповідно, відсутність у директора такого товариства обов'язку у десятиденний термін комусь щось надати;

(2) суд першої інстанції у контексті вказаного, навівши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.05.2025 у справі №922/3416/24, стосовно того, що "У свою чергу, для задоволення позову про зобов'язання товариства надати учаснику документи, які товариство зобов'язане йому надати, суд має встановити наявність відмови товариства у наданні документів та врахувати здійснення або нездійснення самим учасником товариства конкретних дій для отримання запитуваних документів.", критично оцінив доводи відповідача стосовно відсутності письмової вимоги позивача до відповідача стосовно надання запитуваних документів з наведенням відповідного мотивування, яке, на думку скаржника, є нелогічними в частині визнання позовної заяви письмовою вимогою до товариства про надання документів, оскільки саме наявність належної вимоги учасника до товариства про надання документів може бути належною підставою відповідного позову, тоді як позивач у цій справі не здійснив належних дій для отримання запитуваних документів, оскільки надіслав свою вимогу за неправильною адресою та неналежному суб'єкту, що має бути враховано судом та мати своїм наслідком відмову у позові, а також не отримав відмови від товариства в отриманні таких документів.

86. За твердженнями скаржника, в усіх наведених ним справах наявні факти (тобто встановлені обставини) (1) отримання відповідачем попередньої письмової вимоги позивача як учасника товариства про надання документів (у справі №911/73/20 наявна конкретна дата отримання вимоги, а у справі №910/13808/19 - переписка між сторонами) або (2) неодноразового її надсилання відповідачу (у справі №906/157/19 позивач чотири рази звертався до відповідача, проте відповіді не отримав).

87. Проаналізувавши зміст цієї постанови Верховного Суду від 21.05.2025 у справі №922/3416/24 у аспекті висновків судів попередніх інстанцій, які стали підставою для часткового задоволення позову про зобов'язання відповідача надати учаснику товариства - позивачу визначені документи, та доводів касаційної скарги на спростування таких висновків, зокрема, щодо відсутності підстав для зобов'язання відповідача надати позивачу відповідні документи через відсутність відмови товариства та невчинення позивачем належних дій щодо отримання таких документів, Суд враховує, що, зазначаючи про те, що для задоволення позову про зобов'язання товариства надати учаснику документи, які товариство зобов'язане йому надати, суд має встановити наявність відмови товариства у наданні документів та врахувати здійснення або нездійснення самим учасником товариства конкретних дій для отримання запитуваних документів, Верховний Суд у наведеній постанові не виснував про те, на підставі яких саме доказів суд має встановити відмову товариства в наданні документів та врахувати здійснення учасником товариства конкретних дій для отримання запитуваних документів.

88. Як вбачається зі змісту оскаржуваних у цій справі рішень:

(1) частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив зі встановлених обставин щодо направлення позивачем на адресу директора ТОВ "Луч", який є єдиним, окрім позивача, учасником товариства, вимоги про надання копій усіх документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності ТОВ "Луч" за період з 01.01.2020 по 01.09.2024 (із зазначенням переліку, які саме документи позивач просив); повернення цієї вимоги через закінчення встановленого терміну зберігання; ненадання відповідачем запитуваних позивачем документів, з огляду на які дійшов висновку про порушення відповідачем частини п'ятої статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та порушення прав позивача як учасника ТОВ "Луч" на отримання інформації про господарську діяльність відповідного товариства;

(2) апеляційний суд щодо доводів скаржника про те, що позивач не звертався безпосередньо до ТОВ "Луч" із запитами про надання затребуваних документів, врахував, що:

- місцезнаходження ТОВ "Луч" є Одеська область, Кілійський р-н, м. Вилкове, вул. Татарбунарського повстання, будинок, 142, на яку позивач направляв вимогу про надання копій затребуваних документів, про що свідчить наявний у матеріалах справи опис вкладення;

- така вимога була спрямована не на адресу фізичної особи, іншого учасника товариства (адреса якого є відмінною від місцезнаходження товариства), а саме до ТОВ "Луч" в особі його директора, який в силу статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" здійснює управління поточною діяльністю товариства. До його компетенції належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства. Директор може діяти від імені товариства без довіреності.

Частина четверта статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" встановлює обов'язок товариства забезпечити кожному учаснику доступ до документів, а частина п'ята цієї статті конкретизує, що виконавчий орган зобов'язаний протягом 10 днів з дня надходження вимоги надати учаснику копії документів.

З огляду на таке, направлення вимоги на ім'я директора товариства, за місцезнаходження останнього, цілком узгоджується із положеннями чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

89. Тоді як скаржник, стверджуючи в аспекті наведених висновків Верховного Суду про відсутність підстав для задоволення позову про зобов'язання товариства надати учаснику відповідні документи через відсутність відмови товариства в їх наданні та нездійсненні позивачем належних дій щодо їх отримання, не спростовує висновки судів попередніх інстанцій в цій частині, зокрема щодо встановлених ними обставин про направлення позивачем відповідної вимог та її невиконання відповідачем, які є відмінними від встановлених судами в цій частині обставин справи №922/3416/24, а саме, з огляду на те, що апеляційний суд у цій справі врахував правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у цьому випадку, позивача, що скаржник посиланням на постанову Верховного Суду у справі №922/3416/24 жодним чином не спростовує.

90. Доводи скаржника в цій частині з посиланням на наведену ним постанову Верховного Суду фактично зводяться до спонукання Суду здійснити переоцінку відповідних доказів, проте не доводять, що наведена позиція Верховного Суду є свідченням порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, яке полягає у неправильному їх тлумаченні, застосуванні норм, які не підлягали застосуванню, або незастосуванні норм, які підлягали застосуванню, зокрема в аспекті обставин інших справ щодо отримання товариством заяви учасника або неодноразового звернення учасника до товариства та неотримання від нього відповіді, на які посилається скаржник у цій частині, та з огляду на те, що у жодній з наведених справ, зокрема у справі №922/3416/24, Верховний Суд не виснував, що встановлені у рамках конкретної справи обставини є в усіх випадках свідченням відмови товариства у наданні учаснику відповідних документів та вчинення або невчинення учасником дій щодо їх отримання.

91. У справі №686/2030/15-ц предметом розгляду були вимоги двох фізичних осіб та об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) до обслуговуючого кооперативу та товариства з обмеженою відповідальністю про визнання незаконною передачі житлового будинку з балансу на баланс, визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору, обґрунтовані, зокрема, тим, що з дня передачі житлового комплексу на баланс ОСББ до дня передачі з балансу ОСББ на баланс товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) загальні збори об'єднання, членами якого є позивачі, рішення про передачу будинку з балансу на баланс не приймали; станом на момент виникнення спірних правовідносин особи, що підписали акт прийому-передачі будинку з балансу ОСББ на баланс іншої юридичної особи не мали відповідного обсягу повноважень для його підписання, оскільки не були власниками приміщень у будинку, а відтак не були членами ОСББ.

92. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, позов задовольнив, мотивуючи своє рішення порушенням прав позивачів - фізичних осіб як членів ОСББ, та ОСББ як балансоутримувача та власника загального і неподільного майна об'єднання, яке створене у житловому будинку в інтересах всіх власників квартир та нежитлових приміщень.

93. Верховний Суд постановою від 23.10.2019 у справі №686/2030/15-ц рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасував, провадження у справі закрив, роз'яснив ОСББ, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

94. Посилаючись на вказану постанову Верховного Суду, скаржник за текстом касаційної скарги зазначає, що в останній зазначено, що "подання позову, підставою якого є правовідносини між іншими особами, за умови відсутності обґрунтування, що ними порушені права позивача, може визнаватися зловживанням процесуальними правами", хоча Верховний Суд про відповідне у цій постанові не виснував, а виходив з того, що (1) позивачі 1 та 2 (фізичні особи) як власники квартири, звертаючись разом із ОСББ до суду з цим позовом до ТОВ, допустили зловживання процесуальними правами, оскільки в частині захисту їхніх порушених, оспорюваних або невизнаних прав спір має очевидно штучний характер з огляду на те, що акт приймання-передачі будинку з балансу на баланс може свідчити про порушення прав позивачів лише за наявності належних та допустимих доказів такого порушення, які останніми надано не було; (2) оскільки ОСББ звернулось до суду з позовом до обслуговуючого кооперативу та ТОВ у зв'язку із незаконною, на думку позивача, передачею житлового будинку на баланс іншої юридичної особи, такий спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства незалежно від його суб'єктного складу.

95. У справі №318/89/18 предметом розгляду були вимоги двох фізичних осіб до іншої фізичної особи про стягнення грошових коштів, обґрунтовані, зокрема, тим, що вселення відповідача у спірний будинок скасувало можливість виконання рішення суду у частині зобов'язання відповідача виплатити їм грошові кошти в зазначеному розмір або суму за вказане майно станом на момент виконання даного рішення. Вселення відповідача в будинок без сплати позивачам грошових коштів позбавило їх можливості придбати інше житло.

96. Суд першої інстанції позов задовольнив, стягнув з відповідача на користь позивачів відповідні кошти, мотивуючи своє рішення тим, що спір про стягнення з відповідача на користь позивачів суми вартості домоволодіння судом раніше не розглядався, йшлося лише про зобов'язання відповідача передати подружжю певну суму, з огляду на що суд не прийняв до уваги відповідні доводи відповідача.

97. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове про відмову в задоволенні позовних вимог позивачів, зокрема з огляду на те, що аналогічні вимоги подружжя вже були предметом розгляду спору, за яким прийнято рішення; дії позивачів, пов'язані з подачею завідомо безпідставного позову, за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер, можна кваліфікувати як зловживання процесуальними правами; відповідач не є власником спірного будинку або особою, в якої вказаний будинок перебуває на законних підставах, що підтверджується відповідним рішенням суду, яким суд визнав недійсним договір купівлі-продажу будинку, відтак не мав права бути замовником оцінки майна та не мав права укладати договір на проведення відповідної оцінки, з огляду на що відповідний висновок про ринкову вартість спірного об'єкта є недопустимим доказом.

98. Верховний Суд постановою від 03.06.2020 у справі №318/89/18 постанову апеляційного суду скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на те, що апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у позові, пославшись на зловживання процесуальними правами та недопустимість як доказу висновку про оцінку спірного житлового будинку, хоча процесуальне законодавство не передбачає такої підстави для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в позові як зловживання процесуальними правами.

99. За наведеного Верховний Суд зауважив, що "потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідки щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові", на що за змістом касаційної скарги посилається скаржник у цій справі.

100. У справі №990/28/24 предметом розгляду були вимоги фізичної особи до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про зобов'язання останньої ухвалити рішення про зупинення повноважень члена ВРП, про визнання протиправними дій ВРП щодо відмови в ухваленні рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення члена ВРП та ухваленні рішення про зупинення повноважень такого члена ВРП та про зобов'язання відповідача ухвалити рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення члена ВРП.

101. Верховний Суд, який розглядав цю справу як суд першої інстанції, відмовив у задоволенні позову, мотивуючи своє рішення тим, що правовідносини, які виникли між членом ВРП та іншими суддями (яких позивач згадує у позовній заяві), не впливають на права та інтереси самого позивача, оскільки позивач не є суб'єктом, визначеним у статті 351 Закону України "Про запобігання корупції" від 14.10.2014 №1700-VII, та не довів, яким чином дії чи рішення члена ВРП щодо інших суддів вплинули на права та/або інтереси позивача .

102. Велика Палата Верховного Суду постановою від 19.12.2024 у справі №990/28/24 рішення Верховного Суду змінила, виклавши його мотивувальну частину в редакції своєї постанови, зазначивши, що погоджується з вищенаведеними висновками Верховного Суду та додатково наголошує на тому, що позивач не конкретизує прізвищ суддів, обставини, які стосуються і позивача, і відповідача одночасно; не зазначає конкретних подій чи відомостей, за яких виникає порушення його прав та інтересів у цій справі. Позивач наводить виключно абстрактні та загальні доводи стосовно члена ВРП (зокрема, і як громадського діяча, і як члена ВРП), які, на його думку, породжують порушення особистих прав та/або інтересів позивача.

103. Посилаючись на неврахування вказаної постанови, скаржник за текстом касаційної скарги наводить цитату стороно того, що "Захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.", про що Велика Палата Верховного Суду дійсно зазначила в пункті 60 цієї постанови.

104. Проаналізувавши зміст наведених постанов у аспекті висновків судів попередніх інстанцій, які стали підставою для часткового задоволення позову про зобов'язання відповідача надати учаснику товариства - позивачу визначені документи, та доводів касаційної скарги на спростування таких висновків, Суд зазначає, що правовідносини, щодо яких ухвалені відповідні судові рішення Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, є неподібними до правовідносин у цій справі ні за суб'єктним складом, предметом, підставами позовів, ні за змістовим критерієм.

105. При цьому Суд враховує, що на постанови Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №318/89/18, від 23.10.2019 у справі №686/2030/15-ц, від 19.12.2024 у справі №990/28/24 скаржник посилається у контексті своїх доводів щодо зловживання позивачем своїми правами на подання позову у цій справі, яке полягає в штучному створенні тиску на господарську діяльність свого колишнього партнера, який є співзасновником ТОВ "Луч", хоча суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи відповідного не встановили, а вищезгадані постанови Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, зокрема, результати їх розгляду та наведені у них позиції (за їх наявності), на які посилається скаржник, не свідчать про те, що наведені скаржником, поза межами встановлених судами попередніх інстанції обставини щодо правовідносин позивача з іншим співзасновником ТОВ "Луч" та щодо іншого заснованого ними товариства, свідчать про зловживання позивачем своїм матеріальним правом, внаслідок чого таке (право) не підлягає захисту.

106. Посилаючись на вказані постанови, скаржник не доводить, що висновки в них є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, відповідно, достатньою підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій з вищенаведеним мотивуванням, та для ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав зловживання позивачем своїм правом на подання позову у спорі, який стосується інших осіб.

107. При цьому Суд враховує, що доводи скаржника стосовно того, що відбулась поломка сервера, на якому знаходились відповідні документи щодо фінансово-господарської діяльності відповідача, з огляду на що незрозумілою є технічна можливість виконання відповідного рішення суду, що свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту через технічну неможливість виконання рішення суду, фактично наведені безвідносно до визначеної скаржником підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК), а саме до будь-якої з вищезазначених та проаналізованих Судом постанов Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

108. З огляду на наведене, проаналізувавши зміст усіх визначених скаржником постанов у аспекті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій у цій справі, які стали підставою для часткового задоволення позову про зобов'язання відповідача надати учаснику товариства - позивачу визначені документи, Суд зазначає про те, що висновки Верховного Суду в наведених скаржником постановах (в цілому або в зазначеній ним частині) та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними як через відмінність за суб'єктним складом, предметом, підставами позовів, відповідним правовим регулюванням та встановленими судами фактичними обставинами, так і за змістовим критерієм через відмінність спірних питань, що формують зміст правовідносин з урахуванням їх специфіки, що, в свою чергу, виключає подібність правовідносин у вказаних справах.

109. Наведене свідчить, що визначена скаржником - ТОВ "Луч" підстава касаційного оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 07.07.2025 у справі №916/86/25 не знайшла свого підтвердження, що є підставою для закриття цього касаційного провадження на підставі пункт 5 частини першої статті 296 ГПК.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

110. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК).

111. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Луч" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 07.07.2025 у справі №916/86/25.

Розподіл судових витрат

112. З огляду на те, що Верховний Суд закриває касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Луч", сплачений ним за подання касаційної скарги судовий збір у порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Луч" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 07.07.2025 у справі №916/86/25, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.Р Кібенко

В.І. Студенець

Попередній документ

134085334

Наступний документ

134085336

Інформація про рішення:

№ рішення:	134085335
№ справи:	916/86/25
Дата рішення:	11.02.2026
Дата публікації:	17.02.2026
Форма документу:	Ухвала
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Касаційний господарський суд Верховного Суду
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (11.02.2026)
Дата надходження:	16.12.2025
Предмет позову:	про зобов'язання вчинити певні дії

Розклад засідань:

Минулі засідання (11)

12.02.2025 12:30	Господарський суд Одеської області
12.03.2025 11:00	Господарський суд Одеської області
09.04.2025 13:45	Господарський суд Одеської області
30.04.2025 15:00	Господарський суд Одеської області
07.05.2025 15:00	Господарський суд Одеської області
28.05.2025 14:30	Господарський суд Одеської області
30.06.2025 11:00	Господарський суд Одеської області
07.07.2025 12:45	Господарський суд Одеської області
19.11.2025 14:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
01.12.2025 15:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
11.02.2026 11:45	Касаційний господарський суд