ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
16.02.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1366/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом: Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго", вул.Б.Хмельницького, буд. 59 А, м. Івано-Франківськ, 76009
до відповідача: Приватного підприємства "Редакція часопису "Вперед", вул. Короля Данила, буд. 11, м. Івано-Франківськ, 76010
про стягнення заборгованості в сумі 32071,66 грн, а саме: 23960,83 грн - основного боргу, 5822,21 грн - інфляційних втрат, 2288,62 грн - три відсотки річних.
встановив: Державне міське підприємство "Івано-Франківськтеплокомуненерго" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства "Редакція часопису "Вперед" про стягнення заборгованості в сумі 32071,66 грн, а саме: 23960,83 грн - основного боргу, 5822,21 грн - інфляційних втрат, 2288,62 грн - три відсотки річних.
Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 28.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі; відповідно до приписів ст. 252 ГПК України, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та запропонував сторонам у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження подати заяву з відповідним обґрунтуванням своїх заперечень.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі, згідно вимог ст. 120 ГПК України, суд надіслав відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою місцезнаходження Приватного підприємства "Редакція часопису "Вперед" - вул. Короля Данила, буд. 11, м.Івано-Франківськ, 76010.
Зазначена кореспонденція повернута до суду АТ "Укрпошта" 03.12.2025 за закінченням терміну зберігання.
Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначками “Судова повістка», “Повістка ТЦК» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою “Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
Виходячи зі змісту положень статей 120, 242 ГПК України та Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДРЮОФОПГФ прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах, передбачена стаття 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19).
Крім того, відповідно до частини другої ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами першою та другою ст. 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (частина перша ст. 4 цього Закону).
З огляду на вказане, відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у даній справі.
Враховуючи, що клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України, справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору № 397 про постачання теплової енергії від 01.02.2019, договору № 198Д-2/22 про реструктуризацію заборгованості за послуги з теплопостачання від 10.10.2022, в частині оплати відповідачем боргу за спожиту теплову енергії, внаслідок чого утворився борг в сумі 23960,83 грн. На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання зобов'язання позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати в сумі 5822,21 грн та 3 % річних в сумі 2288,62 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач відзиву на позов або будь-яких заперечень на позов не подав.
Обставини справи. Оцінка доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.
01.02.2019 між Державним міським підприємством «Івано-Франківськтеплокомуненерго» (як виробником) та Приватним підприємством «Редакція часопису «Вперед» (як споживачем) укладено договір № 397 про постачання теплової енергії.
Відповідно до п.1.1 договору виробник зобов'язується постачати споживачеві теплову енергію у відповідності з умовами договору, а споживач зобов'язується своєчасно проводити оплату за використану енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим Договором.
Відповідно до п.2.1 договору енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком № 1 до даного договору на опалення та вентиляцію, гаряче водопостачання, технологічні потреби. Опалювальним об'єктом з відповідним тепловим навантаженням за додатком № 1 до договору є приміщення на вул. К.Данила, 11.
Пунктами 2.3-2.4 договору сторони погодили, що відпуск теплової енергії здійснюється відповідно до чинних тарифів протягом періоду надання послуг. У разі зміни у встановленому законодавством порядку тарифів на послугу з централізованого опалення, виробником в односторонньому порядку, без попереднього узгодження із споживачем, застосовуються нові тарифи.
Пунктом 3.1.3 договору встановлене право споживача на отримання вчасно та відповідної якості послуг згідно із законодавством та умовами договору, при цьому такому праву прямо відповідає його обов'язок виконувати умови та порядок оплат спожитої енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором, визначений п. 3.2.2 договору.
В свою чергу, до обов'язку виробника згідно п. 4.2.1 договору належить забезпечувати постачання енергії споживачу в обсягах згідно з договором, якому відповідає його право на отримання оплати її вартості у відповідних обсягах та в терміни, встановлені договором (п.п. 5.6-5.8 договору).
Відповідно до п.5.6. договору, розрахунки за теплову енергію, що постачається споживачу, проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом для встановлення обсягів та розрахунків за спожиту енергію є календарний місяць.
Згідно п.5.8 договору, оплата за теплову енергію та інші послуги здійснюється споживачем на підставі виставлених виробником рахунків-фактур. Рахунки-фактури позивачем своєчасно надавались споживачу за адресою місцезнаходження об'єкта теплопостачання.
До моменту відключення опалювального об'єкта відповідача від мереж, згідно з актом від 01.06.2023, позивач належним чином надавав послуги, однак, відповідач обов'язків щодо оплати не виконував, що призвело до утворення боргу в сумі 23960,83 грн.
10.10.2022 між ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" та ПП «Редакція часопису «Вперед» укладено договір № 198Д-2/22 про реструктуризацію заборгованості за послуги з теплопостачання.
Згідно з п.1 вказаного договору, сторони домовилися про розстрочення боргу в сумі 46177,43 грн, яка утворилася станом на 01.10.2022, на 6 місяців (з 01.10.2022 до 31.03.2023).
Відповідач зобов'язався щомісяця виплачувати суму боргу та поточні платежі рівними частинами згідно з графіком не пізніше останнього числа місяця. Термін дії даного договору закінчився 31.03.2023, однак відповідачем порушено взяті на себе зобов'язання щодо погашення боргу.
Додатковою угодою від 04.07.2023 сторони припинили дію договору № 397 з 01.06.2023 у зв'язку з відключенням приміщення від мереж теплопостачання. Відповідно до пунктів 2-3 цієї угоди, припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної оплати за використану енергію. Споживач підтвердив заборгованість в сумі 36560,83 грн та зобов'язався погасити її до 01.08.2023, проте зобов'язання не виконав.
Станом на день звернення позивача до суду з даним позовом, борг відповідача перед позивачем становить 23960,83 грн.
На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання зобов'язання позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати в сумі 5822,21 грн та 3 % річних в сумі 2288,62 грн.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновок суду.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтями 633, 634 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться, а договором приєднання, в свою чергу, є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому і друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 525 та частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Встановлені судом обставини свідчать про те, що позивач належним чином виконав договірні зобов'язання, однак, відповідачем не здійснив оплату поставленої позивачем теплової енергії згідно договору № 397 про постачання теплової енергії від 01.02.2019 та порушив умови договору № 198Д-2/22 про реструктуризацію заборгованості.
Враховуючи вказане, позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення 23960,83 грн основного боргу.
Розмір вказаного боргу підтверджується документально та не спростований відповідачем, отже вказана позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
Зважаючи на те, що факт прострочки виконання зобов'язання підтверджується матеріалами справи, нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат є правомірним.
Суд перевірив правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат і встановив, що наведений позивачем розрахунок є арифметично та методологічно правильними.
Отже, позовні вимоги про стягнення 5822,21 грн інфляційних втрат, 2288,62 грн 3% річних підлягають задоволенню.
Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
За наведених обставин, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.
Судові витрати.
Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, враховуючи те, що позов підлягає задоволенню, судовий збір слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 77, 86, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" до Приватного підприємства "Редакція часопису "Вперед" про стягнення 32071,66 грн - задовольнити.
Стягнути з Приватного підприємства "Редакція часопису "Вперед", вул. Короля Данила, буд. 11, м. Івано-Франківськ, 76010 (ідентифікаційний код 02472988) на користь Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго", вул.Б.Хмельницького, буд. 59-А, м.Івано-Франківськ, 76009 (ідентифікаційний код 03346058) 23960 (двадцять три тисячі дев'ятсот шістдесят) грн 83 коп. основного боргу, 5822 (п'ять тисяч вісімсот двадцять дві) грн 21 коп. інфляційних втрат, 2288 (дві тисячі двісті вісімдесят вісім) грн 62 коп. 3% річних, 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 16.02.2026.
Суддя Неверовська Л. М.