справа № 752/18344/25 головуючий у суді І інстанції Данілова Т.М.
провадження № 22-ц/824/4246/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
10 лютого 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Більчуком Олександром Олександровичем на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей,
у липні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Більчук О.О. звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей, у якому просив:
стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 7 500,00 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред'явлення позову і до досягнення кожним із синів повноліття.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що з 11 листопада 2011 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, в якому народилося двоє синів - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивачка разом з дітьми проживає у тій же квартирі, що і відповідач за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач працює водієм з міжнародних перевезень автомобілів у ТОВ «Глобал логістик ЛТД» та постійно перебуває в рейсах та тривалих відрядження, у зв'язку з чим подружжя не веде спільного побуту, та фактично проживають у різних кімнатах. Внаслідок такого способу життя відповідач майже перестав брати участь в утриманні дітей, не бере участь у вихованні дітей, не цікавиться їх повсякденним життям, навчанням старшого сина, станом здоров'я та розвитком молодшого сина. Діти виховуються виключно позивачкою, яка самостійно забезпечує їх щоденний догляд, навчання, медичне обслуговування та всі інші аспекти життя дітей. Кошти, які дає відповідач для позивача на утримання дітей, не покривають навіть більшу частину базових потреб дітей у харчуванні. Окрім того, відповідач дає кошти на утримання дітей нерегулярно, зі значними часовими проміжками.
До позовної заяви долучено клопотання про витребування доказів.
У відзиві на позовну заяву від 02 вересня 2025 року, представниця відповідача ОСОБА_2 - адвокатка Савченко Т.В. просила відмовити в задоволенні позову, оскільки визначена позивачем сума аліментів є завищеною та такою, що не відповідає рівню доходу відповідача, а також реальним обставинам сімейного життя та участі відповідача в житті дітей. Зазначає, що подружжя проживають спільно, разом з двома неповнолітніми дітьми. Починаючи з 2011 року сторони перебувають у шлюбі, проживають разом, ведуть спільне господарство. Весь час у них були хороші, люблячі відносини, відповідач в повному обсязі приймає участь у вихованні дітей та матеріальному забезпеченні родини. Позивач перебуває у декретній відпустці, тому не працює та не має власного доходу. З 08 жовтня 2019 року по теперішній час відповідач працює на посаді водія у ТОВ «Глобал Логістик», де отримує заробітну плату від 10 000 грн. до 20 000 грн. без врахування податкових відрахувань.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 3 000 грн. на кожного до досягнення найстаршою дитиною повноліття, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 липня 2025 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми платежу по аліментам за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 1 211,20 грн. судового збору.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Більчук Олександр Олександрович 06 листопада 2025 року засобами поштового зв'язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що до позовної заяви позивачем долучено клопотання про витребування доказів про доходи відповідача та про рух коштів за усіх його карткових та банківських рахунках. Вказана інформація відноситься до банківської таємниці та не могла бути отримана позивачкою самостійно, що і стало підставою подання клопотання. Проте, місцевий суд вказане клопотання не вирішив, мотивів відмови у задоволенні вказаного клопотання у оскаржуваному рішення не навів чим обмежив сторону позивача у поданні доказів. Невирішення судом клопотання про витребування доказів вплинуло на результат розгляду справи, адже витребовувані докази мали підтвердити наявність у відповідача достатніх доходів для утримання дітей у заявленому позивачкою розмірі.
Вважає, що у зв'язку з цим під час апеляційного розгляду необхідно дослідити нові обставини справи, а саме надходження на карткові/ банківські рахунки відповідача.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Більчуком Олександром Олександровичем на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
08 грудня 2025 року представниця ОСОБА_2 - адвокатка Савченко Т.В. подала відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечила проти доводів апелянта вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
22 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Більчук О.О. подав додаткові пояснення, у яких підтримав доводи апеляційної скарги. Звернув увагу на те, що до квітня 2025 року відповідач систематично перераховував позивачці щомісяця грошові кошти у розмірі близько 10 000,00 грн, що свідчить про те, що дохід відповідача дозволяв йому забезпечувати і свої потреби і нести витрати на утримання синів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 11 листопада 2011 року.
Від шлюбу сторони мають двох синів - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Сторони не заперечували в ході розгляду справи, що проживають разом з дітьми за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 з 08 жовтня 2019 року по теперішній час працює на посаді водія у ТОВ «Глобал Логістик», де отримує заробітну плату від 10 000 грн. до 20 000 грн. без врахування податкових відрахувань, що підтверджується довідкою від 12 серпня 2025 року №ГЛ1208/25. Загальна сума доходу за період з серпня 2024 року по липень 2025 року становить 143 438,73 грн.
Вирішуючи спір у справі суд першої інстанції виходив з рівності прав та обов'язків батьків щодо дітей. За фактичних обставин цієї справи, суд встановив доведеним, що діти проживають разом з матір'ю, на яку окрім матеріального забезпечення дітей покладено й обов'язок у постійному вихованні дітей, контролі. Враховуючи вік і стан здоров'я дітей, вік платника аліментів, а також враховуючи приписи ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України, суд визначив розмір аліментів на утримання дітей в розмірі по 3 000 грн. на кожного.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з Закону України «Про охорону дитинства», а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, декларує, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у Сімейному кодексі України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
У статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із частиною третьою статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 цього Кодексу) за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанцій встановив, що відповідач є батьком двох синів - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому згідно зі статтею 180 СК України зобов'язаний утримувати їх до досягнення повноліття.
Суд звертає увагу сторін, що відповідно до ст. 179 СК аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
Тобто, аліменти - це платіж, спрямований на утримання дітей, і повинен бути достатнім для цього та співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов'язання, яке є в обох із батьків, і має бути рівним, та покликаний захистити інтереси дітей в коштах у розмірі, необхідному для їх життєдіяльності, збереження достойного рівня життя, який необхідний для їх фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, їх гармонійного розвитку, з врахуванням визначеного законом рекомендованого розміру прожиткового мінімуму для дитини.
Прожитковий мінімум для дитини віком від 6 до 18 років, до вікової категорії якої належить неповнолітній ОСОБА_3 , на час розгляду справи становить 3 196 грн (стаття 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік»).
Прожитковий мінімум для дитини віком до 6 років, до вікової категорії якої належить малолітній ОСОБА_4 , на час розгляду справи становить 2 563 грн (стаття 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік»).
Вирішуючи питання про розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача місцевий суд вважав, що заявлений позивачкою до стягнення розмір аліментів саме у розмірі по 7 000,00 грн на кожну дитину щомісячно, не відповідає доходам відповідача.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява №14448/88, § 33).
Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).
Частина перша статті 84 ЦПК України визначає, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з ч. ч. 2, 4 ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Вирішуючи спір у справі місцевий суд залишив поза увагою, що позивачкою до позовної заяви долучено клопотання про витребування доказів, а саме: відомостей з ТОВ «Глообал логістік ЛТД» про розмір доходу нарахованого та виплаченого відповідачу за період з 01 січня 2024 року по 01 липня 2024 року; інформацію про рух коштів на усіх карткових та інших банківських рахунках відповідача у вигляді банківських виписок з АТ «ОТП БАНК», АТ «УКРСИББАНК», АТ «ПУМБ» за період часу з 01 січня 2024 року по 01 липня 2025 року. Позивачка посилалася на те, що вказані докази дадуть суду можливість повно та всебічно дослідити матеріальне становище позивача, що впливає на вирішення питання про розмір аліментів, які належить з нього стягнути.
Таким чином, місцевий суд, вирішуючи спір дійсно, допустив порушення норм процесуального права, не вирішивши клопотання позивача про витребування доказів, обмежив її право на судовий захист та на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Поряд з цим, стаття 367 ЦПК України визначає межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно доводів апеляційної скарги позивачка просила дослідити нові обставини справи, а саме надходження на карткові/ банківські рахунки відповідача. Проте, таких доказів самостійно не надала, а також не клопотала апеляційний суд усунути допущені місцевим судом порушення та витребувати вказані доказів.
Враховуючи, що у позовному провадженні суд обмежений процесуальними діями сторін та у порядку ст. 13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, апеляційний суд позбавлений можливості самостійно, з власної ініціативи витребувати докази на підтвердження позовних вимог та спростування висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні.
В той же час, відповідно до довідки про доходи ОСОБА_2 , його середньомісячний дохід з серпня 2024 року по липень 2025 року становить 11 953,22 грн, у зв'язку з чим визначений районним судом розмір аліментів по 3 000,00 грн на кожну дитину враховує доведений матеріальний стан відповідача та не суперечить визначеному законом (не менше, ніж 50 відсотків) рекомендованому розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Інші, доводи апеляційної скарги зводяться лише до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Однак, такі посилання й доводи апелянта не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про визначення розміру аліментів, які стягнуто на утримання дітей сторін.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Враховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним, а тому у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Більчуком Олександром Олександровичем - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова