12 лютого 2026 року
м. Черкаси
Справа № 710/302/25
Провадження № 22-ц/821/386/26
Категорія: скарга на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
представник позивача: адвокат Скіць Станіслав Миколайович,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скіця Станіслава Миколайовича на ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 01 грудня 2025 року (постановлену під головуванням судді Сивоконя С.С. в приміщенні Шполянського районного суду Черкаської області, повний текст ухвали складено 03 грудня 2025 року) про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики ,-
Короткий зміст позовних вимог
03 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просив :
стягнути з відповідача на свою користь грошову суму у вигляді відсотків за користування позикою за договором №20/12 від 20.12.2023 в розмірі 501 600,00 грн;
стягнути з ОСОБА_2 (на користь ОСОБА_1 суму позики за договором №1 від 01.01.2021 2 700 000,00 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму позики за договором №2 від 01.01.2022 3 500 000,00 грн.
В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що між сторонами були укладені договори позики № 1 від 01.01.2021, № 2 від 01.01.2022 та № 20/12 від 20.12.2023, відповідно до умов яких відповідач отримав від позивача відповідно у позику кошти у розмірі 2 700 000,00 грн, 3 500 000,00 грн та 4 180 000,00 грн, і відповідно до умов яких відповідач зобов'язався у строки, визначені умовами договору повернути позику, проте в порушення договірних зобов'язань, відповідач до теперішнього часу борг не повернув, у зв'язку з чим він змушений звернутися до суду із даним позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 01 грудня 2025 року закрито провадження у справі в частині позовних вимоги щодо стягнення заборгованості за договором позики грошових коштів №1 від 01.01.2021 та договором позики грошових коштів №2 від 01.01.2022.
Роз'яснено позивачу, що розгляд справи в цій частині віднесено до юрисдикції Господарського суду Черкаської області.
Ухвала суду мотивована тим, що спір у цій справі в частині позовних вимог за суб'єктним складом учасників та характером правовідносин підлягає вирішенню в господарських судах.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 19 грудня 2025 року через систему «Електронний суд», представник ОСОБА_1 - адвокат Скіць С.М., вважаючи ухвалу суду першої інстанції необгрунтованою, постановленою з істотним порушенням норм процесуального права та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 01 грудня 2025 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що спірні договори позики були укладені між фізичними особами, що прямо підтверджується текстом самих договорів, зазначенням сторін без посилання на їх підприємницький статус, відсутністю реквізитів фізичних осіб-підприємців, а також особистими підписами сторін як фізичних осіб. Зазначені договори не укладалися від імені фізичних осіб-підприємців, не містять відомостей про державну реєстрацію сторін як суб'єктів господарювання, не визначають їх як учасників господарських правовідносин та не передбачають виконання зобов'язань у межах здійснення підприємницької діяльності.
Передача грошових коштів за спірними договорами позики здійснювалася позивачем у статусі фізичної особи, що випливає зі змісту договорів, у яких позивач не визначений як суб'єкт підприємницької діяльності, а також за відсутності будь-яких умов чи застережень щодо укладення зазначених правочинів у межах господарської діяльності.
Вказує, що наявність у тексті договорів відбитків печаток юридичних осіб або суб'єктів господарювання не змінює правової природи спірних правовідносин і не трансформує їх у господарські договори.
Той факт, що грошові кошти, отримані за договорами позики, у подальшому використовувалися відповідачем для здійснення господарської діяльності, не змінює цивільно-правову природу зобов'язань та не є підставою для віднесення спору до господарської юрисдикції.
Вважає, що у даній справі має місце цивільно-правовий спір, що виник із договорів позики між фізичними особами, а не спір, який виник у процесі здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання.
Крім того, суд першої інстанції не врахував, що господарська юрисдикція є спеціальною, тоді як цивільна юрисдикція має загальний характер, а застосування спеціальної юрисдикції можливе виключно за наявності чітко встановлених та безумовних ознак господарського спору.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за договорами позики № 1 від 01.01.2021 та № 2 від 01.01.2022 на підставі п. 1.ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що спір, який виник із зазначених правовідносин за своїм суб'єктним складом учасників та характером правовідносин підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 та інші).
У статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з пунктами 1, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
- інші справи у спорах між юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність, та/або фізичними особами - підприємцями.
Під час вирішення питання про те, чи є правовідносини господарськими, а отже, спір - господарським, необхідно керуватися визначеннями, наведеними у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб'єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики грошових коштів № 1 від 01.01.2021 та № 2 від 01.01.2022.
На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надав суду копії зазначених договорів, із яких вбачається, що вказані договори укладено між ОСОБА_1 («Позикодавець») та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 («Позичальник»).
Предметом договору позики грошових коштів № 1 від 01.01.2021 сума позики становить 2 700 000,00 грн ( п. 1.1), а згідно договору позики грошових коштів № 2 від 01.01.2022, становить 3 500 000,00 грн ( п.1.1).
Пунктом 1.4 сторонами вказаних договорів визначено, що грошові кошти можуть бути використані «Позичальником» виключно для здійснення господарської діяльності. Використання грошових коштів в інших операціях допускається з дозволу «Позикодавця» за його письмової згоди.
Також вказані договори позики грошових коштів були підписані не як фізичними особами, а як ФОП ОСОБА_1 та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 та стверджені відповідними печатками, зокрема, ФОП ОСОБА_3 та СФГ «Оріон».
Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції сторона позивача підтвердила, що позивач має статус фізичної особи-підприємця.
Колегія суддів, перевіривши статус позивача за відомостями Опендатабот (джерело у вільному доступі), встановила, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець (ФОП) з 28.07.2004 по теперішній час. Відповідач ОСОБА_2 є керівником СФГ «Оріон», зареєстрований 25.05.2025. Факт реєстрації підтверджує здійснення сторонами підприємницької (господарської) діяльності.
Отже, із наведеного слідує, що договори позики кредитних коштів № 1 від 01.01.2021 та №2 від 01.01.2022, були укладені між ФОП ОСОБА_1 та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 .
За таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за договорами позики грошових коштів № 1 від 01.01.2021 та договором позики грошових коштів № 2 від 01.01.2022, оскільки спір у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.
Є необґрунтованими посилання в апеляційній скарзі на те, що наявність факту використання, в подальшому, грошових коштів, отриманих за договорами позики, для здійснення господарської діяльності, не змінює цивільно-правову природу зобов'язань та не є підставою для віднесення спору до господарської юрисдикції, оскільки грошові кошти бралися спеціально для фінансування господарських потреб, що робить цей договір частиною господарських правовідносин, а не особистих потреб фізичних осіб.
Доводи скаржника на істотне порушення судом першої інстанції норм процесуального права, допущені під час вирішення питання про закриття провадження у справі, є безпідставними, оскільки норми цивільно-процесуального законодавства не містять заборони щодо закриття провадження на будь-якій стадії розгляду справи, якщо буде встановлено, що даний спір не відноситься до цивільної юрисдикції.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості ухвали суду фактично зводяться до незгоди з ухвалою суду та переоцінки висновків суду, при цьому, будь-яких інших доказів, що спростовують правильність ухвали суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу, відповідно до ст. 375 ЦПК України, слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скіця Станіслава Миколайовича - залишити без задоволення.
Ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 01 грудня 2025 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М. Новіков
Л.І. Василенко