Справа № 144/1129/25
Провадження № 22-ц/801/195/2026
Категорія: 44
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондарук О. П.
Доповідач:Міхасішин І. В.
10 лютого 2026 рокуСправа № 144/1129/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,
суддів: Матківської М.В., Стадника І.М.
з участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 144/1129/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,
за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2025 року в частині задоволених вимог, ухвалене у складі судді Бондарук О.П., -
встановив:
22 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 100 000 грн та моральну шкоду в сумі 65 000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 09.07.2025 року, працюючи із соціальною мережею «Фейсбук», на сторінці групи «Теплик оголошення», адміністратором якої являється ОСОБА_2 , побачив змонтований фотознімок із своїм зображенням та підписом образливого змісту. На вказаному фотознімку його зобразили поруч із ворожим для України командиром ЧВК «Вагнер» Пригожиним, і напротязі трьох днів під ним розгортались коментарі різного змісту, як обурливого, так і глузливого, що негативно вплинуло на його репутацію та завдало йому марального пригнічення. Він зафіксував факт появи цього фото, зробивши знімок екрану (скріншот), який є доказом того, що відповідач ОСОБА_2 не видалила образливе фото зі сторінки групи «Теплик оголошення», за яку несе відповідальність як єдиний адміністратор. Стверджує, що такими діями ОСОБА_2 принизила його честь та гідність, дозволила у створеній нею групі обговорення його приватного життя, в наслідок чого він зазнав приниження, погіршився стан його здоров'я. Просив звернути увагу на той факт, що він працює на посаді старости Маломочульського старостинського округу №4 Теплицької селищної ради, а тому на ньому зосереджена увага не лише місцевого населення, а й людей з інших регіонів. Після розміщення у «Фейсбуці» вказаного вище фото, у нього погіршились відносини з підлеглими, підірвано його авторитет, зачеплено його ділову репутацію та подальший кар'єрний ріст.
Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що відповідач є особою, яка поширила образливу інформацію про позивача у соціальний мережі «Facebook». Судом не враховано, що відповідач не є автором спірного допису та не має жодного відношення до його створення чи публікації. Також зазначає, що після того як вона дізналась про наявність публікації, остання негайно її видалила, чим припинила будь-яке поширення матеріалу. Також зазначила, що вона не є власником веб - сайту, не здійснює контроль за її функціонуванням і не має технічної можливості перевіряти або схвалювати кожну публікацію користувачів групи.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив .
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просила суд її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином.
09 лютого 2026 року на адресу суду надійшла заява від позивача ОСОБА_1 з проханням провести розгляд справи у його відсутність.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 являється власником загальнодоступної групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 », створеної у соціальній мережі «Фейсбук», на сторінці якої було розміщено фотознімок із зображенням позивача ОСОБА_1 поруч із Пригожиним, та підписом «П'яний староста села чатував свого опонента, щоб вручити йому «повістку» (а.с. 7,8).
Статтею 269 ЦК України встановлено, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом, не мають економічного змісту, тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав, якими фізична особа володіє довічно.
Основні положення, які регулюють відносини між особою, яка зображена на фотографії та особою (-ми), які збираються публічно показати, відтворити та (або) поширити фотографію, на якій зображено таку особу, є положення статтей 307-308 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої, другої статті 307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов'язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою.
Згідно статті 308 ЦК України фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу. Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.
Аналіз наведеної норми права вказує на те, що охороні підлягає право фізичної особи на зображення, а саме на охорону інтересів зображеної фізичної особи.
Таким чином, вказана вище норма забороняє вчинення без отримання згоди особи таких трьох дій: публічно показувати, відтворювати та поширювати.
Отже на законодавчому рівні закріплено гарантію, що «без згоди» така фотографія не буде публічно показана, відтворена, та розповсюджена. Форма такої «згоди», процедура її запиту та отримання, строк її дії та таке інше, законодавчо не встановлені.
Така заборона кореспондує із закріпленими у Цивільному кодексі України правами особи на індивідуальність (ст. 300 ЦК України), на повагу до її гідності та честі (п. 1 ст. 297 ЦК України), на недоторканність своєї ділової репутації (п. 1 ст. 299 ЦК України), на особисте життя (п. 1 ст. 301 ЦК України), на збереження у таємниці обставин свого особистого життя (п. 3 ст. 301 ЦК України).
Згідно з положеннями ч.ч. 1 - 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач ОСОБА_2 , у відповідності до вище вказаних вимог ЦПК України, не надала суду доказів щодо наявності згоди позивача на розміщення і розповсюдження фотознімку із своїм зображенням.
Статтею 3 Конституції України, статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його честі і гідності. Честь і гідність фізичної особи є недоторканними. У разі порушення цих прав фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її честі і гідності.
У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Судом першої інстанції встановлено, що і не заперечувалось Відповідачем, що вона, будучи власником сторінки у соціальній мережі «Фейсбук» із назвою «Теплик оголошення, являючись її єдиним адміністратором, зберігала на вказаній сторінці допис образливого змісту стосовно Позивача.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Згідно з п. 12 належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» вебсайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об'єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов'язаних між собою і структурованих у межах адреси вебсайту і (або) облікового запису власника цього вебсайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; вебсторінка - складова частина вебсайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об'єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо; власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту.
За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу; власник вебсторінки - особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення вебсторінки на вебсайті, та яка управляє і (або) розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої вебсторінки. Власник вебсайту не є власником вебсторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника вебсайту, розміщувати інформацію на вебсторінці та управляти нею.
Отже, автором публікацій і дописів на персональній вебсторінці у соціальній мережі «Facebook» є власник вебсторінки, який незалежно від власника вебсайту розміщує інформацію на вебсторінці та управляє нею.
Власник соціальної мережі «Facebook» не бере безпосередньої участі у розміщенні інформації власником вебсайту, недостовірність якої доводить позивач.
При вивченні справи суд встановив, що позивач на підтвердження належності сторінки у мережі Facebook відповідачці, надав суду скріншот тексту допису на сторінці із назвою «Теплик оголошення», власником якої зазначено ОСОБА_4 , тобто Відповідача.
Під час розгляду справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі в будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Тлумачення частини першої статті 308 ЦК України свідчить, що, за загальним правилом, фотографія на якій зображено фізичну особу, може бути публічно показана, відтворена, розповсюджена тільки за згодою фізичної особи. Винятком є випадки, за яких: (а) фізична особа позувала авторові за плату; (б) це викликано необхідністю захисту інтересів зображеної фізичної особи або інтересів інших осіб.
Така позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 30 січня 2019 року в справі № 308/5318/15-ц.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Відповідно до Закону України «Про телекомунікації» доменне ім'я - позначення (словесне, цифрове, словесно-цифрове), яке використовується для ідентифікації діяльності юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, з будь-якою метою. Під час реєстрації доменного імені реєстрант надає контактну інформацію про себе реєстратору, таким чином, ці дані є в розпорядженні реєстратора та адміністратора. Факт реєстрації доменного імені означає делегування прав на нього реєстранту, який використовує відповідне доменне ім'я для позначення сайту, тобто є власником цього сайту.
Оскільки реєстрант доменного імені має можливість здійснювати налаштування/зміну адресації доменного імені, отримувач послуг хостингу має можливість здійснювати налаштування/зміну адресації веб-сайту таким доменним іменем, вони є відповідальними за створення технологічної можливості функціонування (працездатності) веб-сайту та доступу до нього інших осіб через мережу Інтернет. А володілець облікового запису встановлює порядок та умови використання веб-сайту та є особою, відповідальною за зміст веб-сайту.
При цьому першочерговою умовою для можливості адресації веб-сайту відповідним доменним іменем є реєстрація такого доменного імені.
Власником веб-сайту є особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого, власником веб-сайту вважається реєстрант доменного імені, яким адресується веб-сайт, та/або отримувач послуг хостингу.
Слід зазначити, що згідно із усталеною практикою, реєстрація доменних імен та замовлення послуг хостингу здійснюється в онлайн-режимі. При цьому реєстрант доменного імені та отримувач послуг хостингу під особисту відповідальність зазначає свої дані без їх додаткової перевірки реєстратором та хостинг-провайдером.
Згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права» власником веб-сайту є особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.
Власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання, зобов'язані розміщувати у вільному доступі на власних вебсайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім'я або найменування власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв'язатися. Фізичні особи, які не є суб'єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту, передбачену пунктом (ч. 11 ст. 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Межі припустимої критики за певних обставин можуть бути ширшими, коли йдеться про державного службовця, що виконує або виконував свої повноваження, ніж коли йдеться про фізичних осіб, проте не можна стверджувати, що державні службовці свідомо піддають ретельному обстеженню кожне своє слово чи дію в тій самій мірі, як це роблять політики, і, отже, до них повинні застосовуватись ті самі механізми, що й до останніх, коли йдеться про критику їх діяльності. Державні службовці повинні користуватися громадською довірою в умовах, позбавлених надзвичайного занепокоєння, що зробить вдалим виконання ними своїх завдань. Отже, може постати необхідність у їх захисті від образливих словесних нападок під час виконання ними своїх обов'язків (Janowski, п. 33, and Nikula v. Finland, no. 31611/96, п. 48, ECHR 2002-11).
Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар'єру публічної особи, погодились на таку увагу.
Оскільки Позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Відповідно до ст. 81 кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи, що позивач надав суду докази належності сторінки «Теплик оголошення» у мережі Facebook Відповідачці, хоч вона і не є автором спірної інформації, однак протягом більше як трьох днів не видаляла зі своєї сторінки образливого допису, суд приходить до висновку, що відповідачкою все ж були порушені права Позивача.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.
Згідно з частиною першою ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідач на спростування позовних вимог жодних доказів не надала.
Матеріалами справи безспірно підтверджується, а сторонами визнається те, що сторінка у соціальній мережі Facebook із назвою «Теплик оголошення» належить ОСОБА_2 . Враховуючи встановлення належності вказаної сторінки у соціальній мережі Facebook, надані позивачем скріншоти матеріалів у соціальній мережі є належним доказом їх опублікування, тобто Позивачем доведено наявність усіх обставин юридичного складу правопорушення, що стало підставою його звернення до суду.
Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
У статті 280 ЦК України передбачено, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, якихи фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р., «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних наслідків, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Оскільки, неправомірними діями відповідача були завдані моральні страждання та психологічні переживання позивачу, і факт спричинення останньому моральної шкоди знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між вказаними незаконними діями відповідача та нанесенням моральної шкоди є причинно-наслідковий зв'язок, а відтак, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховав глибину моральних та душевних страждань позивача, тривалості цих страждань, їх характер, характер правопорушення, допущеного відповідачем та виходячи з принципу розумності, виваженості і справедливості,
Суд першої інстанції врахувавши всі обставини справи, дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 гривень, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, що відповідає засадам розумності та справедливості.
Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованих висновків суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскількивідповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до ст. 275 Цивільного кодексу України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
У справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19), Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року зробила такий висновок щодо застосування норм права: «Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства».
У справі «Sanchez v. France» (заява № 45581/15) ЄСПЛ ухвалив рішення від 02 вересня 2021 року, яким суттєво переглянув власний підхід та поклав відповідальність за коментарі третіх осіб на власників облікових записів соціальних мереж. У своєму рішенні Суд зазначив, що особу-власника сторінки варто притягнути до відповідальності за ненависницькі висловлювання, які з'явилися в коментарях під його публікацією. При цьому, сама публікація власника сторінки була законною - у ній виражалася політична критика і вона була здійснена в межах законних публічних дебатів. Однак під оригінальною публікацією треті особи написали коментарі, які були явно дискримінаційними щодо мусульманської громади. У зв'язку з цим, Суд розкритикував автора сторінки за “відсутність пильності та реакції на деякі опубліковані коментарі». Фактично, на власника сторінки у соціальній мережі поклали відповідальність за сторонній контент (чужі коментарі). І це при тому, що такий власник не здійснював редакційний контроль і не надавав послуг передачі мовлення.
Таким чином ЄСПЛ розширив межі відповідальності власників облікових записів соціальних мереж поклавши на них позитивний обов'язок здійснювати належну модерацію своїх облікових записів та встановив, що власники облікових записів соціальних мереж несуть відповідальність не лише за дописи але й за коментарі третіх осіб під такими дописами.
Видалення незаконної інформації після скарг не позбавляє особу права на стягнення моральної шкоди, оскільки факт порушення прав вже відбувся, спричинивши душевні страждання, приниження честі, гідності або шкоду діловій репутації. Законодавство України дозволяє вимагати відшкодування навіть у разі добровільного видалення контенту, якщо шкода була завдана.
Вимога про стягнення моральної шкоди може бути заявлена окремо без вимоги про спростування недостовірної інформації. Законодавство (стаття 23, 280 ЦК України) дозволяє захищати особисті немайнові прав, вимагаючи відшкодування завданої шкоди, навіть якщо інформація вже видалена або спростування не є основною метою позивача.
Відшкодування моральної шкоди є самостійним способом захисту цивільних прав, передбаченим п. 9 ч. 2 ст. 16 та ст. 23 Цивільного кодексу.
Для відповідальності у деліктних правовідносинах має бути наявний склад цивільного правопорушення: шкода; протиправна поведінка особи; причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою; вина особи.
Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідачка ОСОБА_2 визнала той факт, що допис із недостовірною інформацію щодо позивача ОСОБА_1 , видалила на третій день, після того як дізналася про його наявність. Водночас, не вважала себе винною за несвоєчасне видалення цього допису з приводу якого виник спір.
Тобто, на переконання апеляційного суду відповідачка ОСОБА_2 проявила бездіяльність, оскільки на протязі трьох днів як адміністратор групи не здійснювала належного контролю та управління контентом, зокрема не видалила допис, не заблокувала автора, не обмежила коментарі.
Модерація - це процес контролю та управління контентом (текстами, зображеннями, відео, коментарями) на онлайн-платформах (форумах, соцмережах, сайтах), щоб забезпечити його відповідність встановленим правилам, видалити заборонений контент (спам, образи, флуд, дезінформацію) та підтримувати безпечне, комфортне середовище для користувачів. Це може бути як ручне втручання модератора, так і автоматизована система перевірки, що регулює спілкування та контент.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Проте, відповідачка ОСОБА_2 не довела належними і допустимими доказами, що саме перешкоджало їй належним чином виконати основні завдання модерації.
У цій справі судом першої інстанції обґрунтовано встановлено вину та причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідачки ОСОБА_2 та завданням моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 , який є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Проте, відповідачка ОСОБА_2 не довела належними і допустимими доказами, що саме перешкоджало їй належним чином виконати основні завдання модерації.
Отже, з огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апелянта ОСОБА_2 викладені в апеляційній скарзі є безпідставним, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати, у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив :
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий: І.В. Міхасішин
Судді: М.В. Матківська
І.М. Стадник