Справа № 381/53/26 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/1984/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
27 січня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 січня 2026 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Фастів, Київської області, українця, громадянина України, з загальною середньою освітою, офіційно не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 127 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 січня 2026 року задоволено клопотання старшого слідчого відділення розслідувань злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Фастівського РУП ГУНП в Київській області, майора поліції ОСОБА_9 , погоджене прокурором Київської обласної прокуратури ОСОБА_10 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 12026111310000024 від 04.01.2026 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 127 КК України.
Застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Фастів, Київської області, українця, громадянина України, з загальною середньою освітою, офіційно не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого - запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 05.03.2026 року до 16 год. 05 хв.
На підставі приписів частини 3, 4 статті 183 КПК України розмір застави для підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не визначено.
Вказано, що строк дії ухвали до 05.03.2026 року до 16 год. 05 хв.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 січня 2026 року про обрання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу ОСОБА_7 .
На обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник посилається на те, що слідчий суддя у своєму рішенні дійшов взаємовиключних висновків, що викликає сумнів у його об'єктивності.
Так, в ухвалі від 06.01.2026 слідчий суддя зазначив, що ОСОБА_7 немає постійного джерела заробітку, роботи, тому існує доведений та обґрунтований ризик продовження злочинної діяльності, усунення цього ризику у випадку застосування більш м'якого запобіжного заходу не виглядає можливим. Разом з цим, ст. 127 КК України, міститься у главі «Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи», і ніяким чином непов'язана із майновим станом підозрюваного. Окрім цього, в матеріалах клопотання міститься протокол допиту свідка ОСОБА_11 , яка являється біологічною матір'ю ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у яких виявлені тілесні ушкодження, в якому вона зазначила, що підозрюваний проявив себе як турботливий чоловік, він купував одяг, іграшки дітям та продукти харчування. В матеріалах також містяться відомості про поміщення малолітніх ОСОБА_12 та ОСОБА_13 до КНП «Фастівська БЛІЛ», що підтверджує відсутність існування теоретичної можливості продовження ОСОБА_7 злочинної діяльності.
Також захисник зазначає, що ризики наведені стороною обвинувачення не знайшли свого підтвердження під час розгляду клопотання. Зокрема, ОСОБА_7 з 2018 року є учасником бойових дій у війні з росією. У зв'язку із чим твердження про можливість його переховування на непідконтрольній території, або зникнення від органів досудового слідства через неї є безпідставними і такими що суперечать здоровому глузду.
Захисник вважає, що убезпечитись від ризику впливу підозрюваного на інших учасників кримінального провадження можливо і без застосування надмірно суворого запобіжного заходу, замінивши його альтернативно-гуманними (до прикладу цілодобовим домашнім арештом з використанням електронного засобу контролю або без такого).
При цьому, апелянт наголошує, що необхідно оцінити суспільну небезпеку дій, у яких підозрюється ОСОБА_7 . Так, із сформульованої підозри вбачається, що він тримаючи за щічки проти волі малолітнього годував останнього цукерками, та покусував дітей за щоки, коли цілував виявляючи почуття любові до них. В іншому випадку йому в провину поставлено надання ляпаса малолітній дитині та тримання її за ногу. Об'єктивно, подібний характер дій підозрюваного не дає можливості виснувати, що його дії спрямовані саме на катування, а свідчить про звичайний виховний процес, який відбувається у майже кожній звичайній родині, і може розцінюватись як прояв надмірної турботи та любові, яка законодавцем віднесена до злочинної.
В апеляційній скарзі захисник також зазначає, що під час розгляду клопотання, слідчим суддею не враховані характеризуючі підозрюваного матеріали, а саме те, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено випискою з демографічного реєстру. Має посвідчення учасника бойових дій, яке безтермінове і дійсне на всій території України. На обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий.
При цьому, апелянт вказує, що документи не були подані слідчому судді у зв'язку із обмеженим терміном для їх збору, адже ОСОБА_7 затримали 05.01.2026 в порядку ст.208 КПК України, а розгляд клопотання про обрання запобіжного заходу відбувся 06.01.2026 і за цей короткий термін адвокат за призначенням зібрати їх не зміг.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити з наведених у ній підстав, пояснення прокурора ОСОБА_8 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183, 199 КПК України.
Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів провадження, слідчим відділом Фастівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12026111310000024 від 04.01.2026 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 127 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що у період з листопада 2025 року по 05.01.2026, більш точних дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_7 , перебуваючи у житловому будинку за місцем свого тимчасового мешкання, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , разом з ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її малолітніми дітьми ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з якими останній з жовтня 2025 року мав спільний побут та взаємні права та обов'язки, з метою покарання дитини за неналежну, на його думку, поведінку, у ОСОБА_7 виник протиправний умисел, спрямований на катування малолітньої дитини - ОСОБА_12 , а саме заподіяння йому сильного фізичного болю, з метою покарати його за дії, вчинені ним.
Реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на катування малолітньої дитини, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , у період з листопада 2025 року по 05.01.2026, більш точних дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_7 , нехтуючи вимогами статей 3, 28, 29 Конституції України, згідно з якими людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, вимогами Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, а також незважаючи на вимоги ч. 3 ст. 51 Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства», які визначають охорону дитинства в Україні державою, захист державою дитини від усіх форм домашнього насильства та усіх проявів жорстокого поводження, перебуваючи в одній із кімнат вказаної вище квартири за місцем свого проживання, з метою покарати малолітнього ОСОБА_12 за неслухняну поведінку, усвідомлюючи свою перевагу у фізичному розвитку, користуючись тим, що в силу свого малолітнього віку ОСОБА_12 не міг чинити опір, а також його безпорадним станом, під виглядом поцілунку дитини у щоки, декілька разів вкусив малолітнього ОСОБА_12 за обидві щоки, кожен раз утримуючи їх зубами, завдаючи останньому сильного фізичного болю.
Крім того, продовжуючи свій протиправний умисел, спрямований на катування малолітньої дитини, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , у період з листопада 2025 року по 05.01.2026, більш точних дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_7 , завдав малолітньому ОСОБА_12 удару долонею по потилиці, схопив останнього за обличчя та здушував його, після чого підняв малолітнього ОСОБА_12 за ногу та тримав у повітрі головою донизу, завдаючи сильного фізичного болю.
Таким чином, ОСОБА_7 , підозрюється у катуванні, тобто умисному діянні, спрямованому на заподіяння особі сильного фізичного болю, вчинене з метою покарати її за дії, вчинені нею, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України.
Крім того, досудовим розслідуванням установлено, що 15.12.2025, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи у житловому будинку за місцем свого тимчасового мешкання, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , разом з ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її малолітніми дітьми ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з якими останній з жовтня 2025 року мав спільний побут та взаємні права та обов'язки, у ОСОБА_7 виник повторний протиправний умисел, спрямований на катування малолітньої дитини - ОСОБА_13 , а саме заподіяння їй сильного фізичного болю, з метою примусити її до виконання наданих ним вказівок.
Реалізуючи свій протиправний умисел, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , 15.12.2025 більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_7 , нехтуючи вимогами статтей 3, 28, 29 Конституції України, згідно з якими людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, вимогами Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, а також незважаючи на вимоги ч. 3 ст. 51 Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства», які визначають охорону дитинства в Україні державою, захист державою дитини від усіх форм домашнього насильства та усіх проявів жорстокого поводження, перебуваючи в одній із кімнат вказаної вище квартири за місцем свого проживання, з метою примушення малолітньої ОСОБА_13 до виконання наданих ОСОБА_7 вказівок, що полягали у примусовому годуванні, усвідомлюючи свою перевагу у фізичному розвитку, користуючись тим, що в силу свого малолітнього віку малолітня не могла чинити опір, а також її безпорадним станом, з метою заподіяння їй сильного фізичного болю, стиснув долонею руки обидві щоки малолітньої та силоміць годував останню.
В цей час, відчуваючи сильний фізичний біль, будучи у безпорадному стані, малолітня ОСОБА_13 вкусила ОСОБА_7 за палець, за що останній вдарив малолітню долонею по обличчю.
Таким чином, ОСОБА_7 , підозрюється у катуванні, тобто умисному діянні, спрямованому на заподіяння особі сильного фізичного болю, вчинене з метою примусити її вчинити дії, що суперечать її волі, вчиненому повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України.
05.01.2026 року ОСОБА_7 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
Того ж дня, 05.01.2026 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 127 КК України.
06.01.2026 року старший слідчий відділення розслідувань злочинів скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Фастівського РУП ГУНП в Київській області, майор поліції ОСОБА_9 , за погодження з прокурором Київської обласної прокуратури ОСОБА_10 , звернувся до слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 12026111310000024 від 04.01.2026 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 127 КК України.
В клопотанні слідчий посилався на те, що обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 127 КК України, підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами у їх сукупності.
Слідчий зазначив, що підставою застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним злочинів, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 127 КК України, а також наявність достатніх підстав вважати про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те, що підозрюваний ОСОБА_7 може вчинити спробу переховуватись від органу досудового розслідування та/або суду з метою уникнути відповідальності; перебуваючи на свободі буде мати реальну можливість знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
У клопотанні слідчий також звернув увагу на репутацію підозрюваного, оскільки кримінальні правопорушення останнім вчинено за несприятливих та вкрай негативних обставин, а саме, підозрюваний був допущений в родину ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є матір'ю малолітніх потерпілих, спільно проживав з останніми, мав спільний побут, права та обов'язки, однак, через неврівноваженість та злочинний мотив почав катувати дітей в них же вдома, за присутності їх матері, і не реагував на її зауваження. Вказані дії він вчиняв неодноразово та періодично, відносно двох малолітніх дітей, які не мали можливості будь-яким чином дати відсіч його незаконним діям.
З огляду на вищевикладені обставини у органу досудового розслідування є достатні підстави вважати про наявність та обґрунтованість ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ст. 177 КПК України, що свідчить про неможливість запобігання вказаним ризикам шляхом застосування до підозрюваного інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Враховуючи, що ОСОБА_7 вчинив тяжке кримінальне правопорушення, з метою забезпечення дієвості правоохоронних органів в боротьбі зі злочинністю та забезпеченні принципу співмірності злочинних дій та обмежених прав, орган досудового розслідування вважає, що доцільно застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Застосування інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Фактичні обставини інкримінованого підозрюваному у вчиненні тяжкого злочину свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу підозрюваного, а саме, що він скоїв умисний тяжкий злочин щодо двох безпорадних малолітніх дітей, має реальну можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, і, перебуваючи на волі, може перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Ухвалою слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 січня 2026 року задоволено клопотання старшого слідчого відділення розслідувань злочинів скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Фастівського РУП ГУНП в Київській області, майора поліції ОСОБА_9 , погоджене прокурором Київської обласної прокуратури ОСОБА_10 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 12026111310000024 від 04.01.2026 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 127 КК України.
Застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Фастів, Київської області, українця, громадянина України, з загальною середньою освітою, офіційно не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого - запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 05.03.2026 року до 16 год. 05 хв.
На підставі приписів частини 3, 4 статті 183 КПК України розмір застави для підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не визначено.
Вказано, що строк дії ухвали до 05.03.2026 року до 16 год. 05 хв.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками слідчого судді, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні клопотання про застосування запобіжного заходу для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд згідно змісту вимог ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, слідчий суддя з'ясував, що наведені у ньому дані свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні останнім кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 127 КК України.
Зокрема, обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих йому кримінальних правопорушень підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами, а саме: протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від ОСОБА_11 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_11 ; довідками КНП ФРМ «Фастівська БЛІЛ» щодо наявності у малолітніх потерпілих тілесних ушкоджень; протоколом допиту свідка ОСОБА_14 ; протоколом допиту неповнолітнього свідка ОСОБА_15 ; протоколом огляду предметів - фотознімків тілесних ушкоджень; протоколом допиту свідка ОСОБА_16 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_17 ; протоколом слідчого експерименту, проведеного зі свідком ОСОБА_11 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_18 .
Вагомість наявних доказів вчинення підозрюваним кримінального правопорушення доведена слідчим у клопотанні і прокурором у судовому засіданні та сумнівів не викликає.
Як вбачається з ухвали слідчого судді, журналу судового засідання, на основі наданих слідчим матеріалів, які обґрунтовують клопотання, слідчий суддя дослідив клопотання і матеріали, які його обґрунтовують, та правильно встановив, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю доказів, які приведені у клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах.
Враховуючи, що слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, встановлювати конкретну кваліфікацію діяння, за яке особа має нести кримінальну відповідальність, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на наведені у клопотанні слідчого докази, у слідчого судді були всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 127 КК України.
Також, як того вимагає закон, слідчий суддя, встановив наявність достатніх підстав вважати, що ризики, передбачені п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається слідчий у клопотанні, доведені, з огляду на додані до клопотання докази.
На переконання колегії суддів, з урахуванням наявних у справі матеріалів, вищевказані висновки слідчого судді є правильними.
Зокрема, оцінюючи доведеність наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховування від органів досудового розслідування та/або суду), колегія суддів виходить із того, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років, а тому є підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_7 перебуваючи на волі, в разі застосування більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, матиме можливість переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України (знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення) обґрунтовується тим, що підозрюваний ОСОБА_7 , перебуваючи на свободі, буде мати реальну можливість знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки його тривалі злочинні дії виявлені тільки 04.01.2026, досудове розслідування тільки розпочато, триває збір доказів по кримінальному провадженню.
Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України (ризик незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні), вбачається із того, що підозрюваний ОСОБА_7 постійно спільно проживає з потерпілими у кримінальному провадженні - малолітніми дітьми, а також їхньою матір'ю - свідком та законним представником потерпілих у кримінальному провадженні, а також іншими свідками, що у сукупності усвідомлення конструкції інкримінованого злочину, співпрацюючи зі стороною обвинувачення надали показання щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, створює обґрунтований ризик вчинення дій особисто підозрюваним або із залученням сторонніх осіб, спрямований на незаконний вплив на потерпілих та свідків, з метою надання необхідних підозрюваному показів в майбутньому, враховуючи вимоги ст. 23 КПК України.
Наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (вчинення іншого кримінального правопорушення), обґрунтовується тим, що підозрюваний ОСОБА_7 систематично вчиняв катувальні дії щодо малолітніх потерпілих, а також перешкоджав вільному доступу матері до своїх дітей під час злочинних дій.
Таким чином, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_7 , його наслідки, характер та обставини інкримінованих йому дій, вік підозрюваного, його стан здоров'я, місце проживання та інші обставини, що характеризують особу підозрюваного, дані про соціальні зв'язки та спосіб життя, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні та прокурором у судовому засіданні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
З урахуванням вказаного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
З наведеного убачається, що слідчим суддею враховано обставини справи в сукупності з даними про особу підозрюваного, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, в зв'язку з чим відносно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який, на думку колегії суддів, в сукупності з існуючими ризиками, особою підозрюваного, тяжкістю інкримінованих йому кримінальних правопорушень та їх наслідками, є обґрунтованим, а тому підстав для відмови у задоволенні клопотання слідчого, станом на час розгляду клопотання, колегія суддів не вбачає.
Наявність обставин, які б давали підстави вважати про достатність застосування більш м'якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , ніж тримання під вартою, колегією суддів під час перегляду оскаржуваної ухвали не встановлено.
На переконання колегії суддів, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є пропорційним тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, співрозмірним із тяжкістю інкримінованих підозрюваному кримінальних правопорушень, у повній мірі зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 та запобігти встановленим в ході апеляційного розгляду ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, на переконання колегії суддів, слідчий суддя врахував положення частини 4 статті 183 КПК України, а саме те, що злочин у даному кримінальному провадженні було вчинено із застосуванням насильства, та обґрунтовано не визначив розмір застави відносно підозрюваного ОСОБА_7 .
Викладені в апеляційній скарзі захисника доводи щодо необґрунтованості повідомленої ОСОБА_7 підозри є безпідставними, оскільки слідчий суддя правильно встановив, що наведені у клопотанні дані та долучені до нього матеріали свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 зазначених кримінальних правопорушень.
Такий висновок слідчого судді ґрунтується на доданих слідчим до клопотання матеріалах. Останні містять дані, які вказують на причетність підозрюваного до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
При цьому, слід зазначити, що для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Апеляційний суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої, затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості та правильність кваліфікації дій підозрюваного потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, оцінки належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Сукупність матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для продовження щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Твердження апелянта про недоведеність органом досудового розслідування існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегією суддів не приймаються до уваги та не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу або в майбутньому.
Отже ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формі або формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення вірогідності їх здійснення.
Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу, ризик у кримінальному провадженні має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися. Однак, в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. При встановленні ризиків кримінального провадження суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що підозрюваний може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню.
Оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, суд має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності вчинення ним дій, передбачених у ч. 1 ст. 177 КПК.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Так, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_7 , характер та обставини інкримінованих йому дій, дані про особу підозрюваного у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні та прокурором у судовому засіданні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілих, свідків та інших учасників кримінального провадження; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення в якому підозрюється.
Посилання апелянта на те, що підозрюваний раніше не судимий, є учасником бойових дій, має постійне місце проживання, не спростовують висновки суду про те, що ОСОБА_7 може вчинити дії, передбачені ст. 177 КПК України, та не являються достатньою підставою для відмови у задоволенні клопотання слідчого чи застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Всі інші обставини, на які посилалась сторона захисту під час апеляційного розгляду, не є безумовними підставами для скасування оскаржуваного рішення та висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 січня 2026 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4