Унікальний номер справи 761/43511/24
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/1866/2026
Головуючий у суді першої інстанції Савчук Ю.Н.
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
28 січня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю
«Бізнесгрупп»
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року в оскаржуваній частині та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2025 року в оскаржуваній частині та апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнесгрупп» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2025 року, ухвалені у складі судді Ю. Н. Савчук в примішенні Шевченківського районного суду м. Києва
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ«Бізнесгрупп» про визнання правовідносин трудовими та зобов'язання внести запис до трудової книжки.
В обгрунтування своїх вимог зазначає, що з 23 травня 2022 року по 30 вересня 2024 року працювала на посаді заступника редактора української версії газети Kyiv Post, керівництво якою здійснює ТОВ «Бізнесгрупп». При прийомі на роботу її було ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку, їй було визначено робоче місце у приміщенні офісу на другому поверсі будівлі за адресою: м.Київ, вул.Жилянська, 68, забезпечено комп'ютерною технікою, надано доступ до корпоративної електронної пошти, було під'єднано до групи у месенджерах Telegram та Slack. Посадові обов'язки позивача як редактора полягали у перегляді та редагуванні статей, написаних журналістами, замовлення перекладачам-фрілансерам перекладів, їх перегляд та редагування. Проте, відповідач, в порушення вимог закону, не виконав свого обов'язку щодо оформлення позивача як найманого працівника, допустивши її до роботи без укладення трудового договору. В кінці вересня 2022 року відповідач висунув вимогу оформити існуючі трудові правовідносини цивільно-правовим договором про надання послуг, невиконання якої мало наслідком звільнення, а відтак позивач змушена була погодитися з такими умовами. 18.09.2024 року позивача було повідомлено про звільнення з роботи з 01.10.2024 року. 10.10.2024 року позивач надіслала відповідачеві лист із вимогою оформити трудові правовідносини шляхом внесення запису до трудової книжки, однак листом від 01.11.2024 року позивачеві було відмовлено у цьому. 17.10.2024 року позивач отримала характеристику з місця роботи. З врахуванням того, що позивач вважає, що правовідносини, які виникли між нею та відповідачем за своїм характером є трудовими, а не цивільно-правовими, просила суд про визнання правовідносин трудовими та зобов'язати відповідача внести запис до трудової книжки.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Бізнесгрупп» про визнання правовідносин трудовими та зобов'язання внести запис до трудової книжки задоволено.
Визнано трудовими правовідносини, що склалися між ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнесгрупп» у період з 23 травня 2022 року по 30 вересня 2024 року включно.
Зобов'язано ТОВ «Бізнесгруп» внести записи до трудової книжки ОСОБА_1 про прийняття її на роботу на посаду заступника редактора української версії газети KyivPost з 23 травня 2022 рокута про звільнення з посади заступника редактора української версії газети KyivPost за власним бажанням з 30 вересня 2024 року.
Стягнуто з ТОВ «Бізнесгрупп» на користь ОСОБА_2 1 211,20 грн. судового збору.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 761/43511/24 за позовомОСОБА_1 до ТОВ«Бізнесгрупп» про визнання правовідносин трудовими та зобов'язання внести запис до трудової книжки задоволено частково.
Ухвалено додаткове рішення у цивільній справі № 761/43511/24, провадження №2/761/3801/2025 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ відповідальністю «Бізнесгрупп» про визнання правовідносин трудовими та зобов'язання внести запис до трудової книжки.
Стягнуто з ТОВ «Бізнесгрупп» на користь ОСОБА_1 середню зарплату за період з 23.05.2022 по 30.09.2024 в розмірі 483 771,54 грн. В решті заяви відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, просить змінити рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12.06.2025 у з'вязку з тим, що воно ухвалено із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме просить вилучивши із нього текст «та про звільнення з посади заступника редактора української версії газети Kyiv Post за власним бажанням з 30 вересня 2024 року».
Зауважає, що суд під час ухвалення рішення вийшов за межі позовних вимог, зазначивши в рішенні «звільнення за власним бажанням», адже порядок такого звільнення чітко визначений ст. 38 Кодексу законів про працю України, і передбачає подання працівником роботодавцю заяви про звільнення з роботи.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обствину, що не заявляла ні роботодавцю, ні суду про наміри звільнитися з роботи і не демонструвала відповідного волевиявлення у будь - якій формі. Навпаки, зауважує, що в матеріалах справи містяться листи, якими вона із ТОВ «Бізнесгрупп» обмінялися на початку жовтня 2022 року. У листі роботодавець дорікає ОСОБА_1 , що вона начебто самовільно припинила виходити на роботу. У відповіді на лист зазначила, що 18.09.2022 їй повідомлено про звільнення з роботи з ініціативи роботодавця і що особисто вона має намір далі працювати заступником редактора у цьому виданні.
Щодо оскарження додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2025 року, зазначає, що вважає додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 серпня 2025 року таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
Зауважує, що у додатковому рішенні від 29.08.2025 суд помилково й безпідставно відносить діяльність редактора інтернет видання до виду економічної діяльності (далі ВЕД) «Надання інших видів послуг» (рядок 33 таблиці) (додатки 3, 4, 5).
Так, за даними Державної служби статистики України до ВЕД «Надання інших видів послуг» належать наступні розділи: 94-Діяльність громадських організацій, 95 - Ремонт комп'ютерів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, та 96 - Надання інших індивідуальних послуг. Своєю чергою, до 96-го розділу входять різноманітні послуги, що надаються індивідуальним клієнтам, зокрема:
Послуги краси (салони татуювань і пірсингу, перукарські послуги).
Діяльність із забезпечення фізичного комфорту (наприклад, спа-центри).
Діяльність, пов'язана з доглядом за домашніми тваринами, включаючи дресирування.
Надання інших послуг, таких як послуги носіїв, чистильників взуття, експлуатація фотоавтоматів (додатки 6, 7, 8).
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що суд помилився щодо визначення періоду роботи: за версією суду у 2022 році вона пропрацювала у Kyiv Post 6 місяців і 6 робочих днів. Це помилкове твердження, адже насправді ОСОБА_1 пропрацювала у вказаному році 7 повних місяців (червень-грудень) та 7 робочих днів (саме стільки робочих днів було з 23.05 до 31.05.2022 (23.05 прийшлося на вівторок).
Важає, що цілком законним, справедливим та обгрунтованим буде збільшення суми середньої зарплати, яку має сплатити відповідач, на 20%.
1 143 504 х 1,2 = 1 372 204, 80 грн.
Таким чином ця сума має становити 1 372 204, 80 грн.
Не погоджуючись з рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року ТОВ «Бізнесгрупп» подано апеляційну скаргу.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що при винесенні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції безпідставно не врахував та не надав правової оцінки доводам та доказам, наданим відповідачем, зокрема щодо відсутності факту перебування позивачки у трудових відносинах з відповідачем.
Так, як вбачається з матеріалів справи, взаємовідносини між відповідачем (як замовником) і позивачкою (як виконавицею) виникли на підставі цивільно-правового договору, а саме договору про надання послуг № 56 БГ/22 від 04.10.2022 року, укладеного у письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 ЦК України та відповідно до умов якого, замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання з надання послуг редактора та перекладача матеріалів та статей для сайту kyivpost.com, визначених п. 1.2. Договору.
Апелянт вважає помилковими висновки суду першої інстанції стосовно того, що між позивачкою та відповідачем склалися саме трудові відносини, оскільки укладений 04.10.2022 року договір № 56БГ/22 про надання послуг не містять тих умов, які повинні бути у трудовому договорі, і навпаки передбачає умови, що не можуть бути присутніми в трудовому договорі.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що позивачка сама підтверджує той факт, що вказану винагороду вона регулярно декларувала як прибуток у своїй податковій декларації платника єдиного податку третьої групи на період дії воєнного, надзвичайного стану в Україні, та відповідно сплачувала суму податкового зобов'язання.
Таким чином, фактично за весь час дії вказаного Договору, у ОСОБА_1 жодного разу не виникало жодних питань чи зауважень з приводу умов Договору та господарських відносин, які відбувались між сторонами.
Товариство зауважує, що непослідовність поведінки позивачки підчас дії договору, а також після дострокового розірвання та припинення його дії, спрямована на створення у суду помилкового уявлення про підставність позову і добросовісність позивачки у тлумаченні укладеного між нею та відповідачем договору та визначенні змісту договірних відносин, що є неприпустимим. Так, до моменту підписання Договору від 04.10.2022 року, з початку червня 2022 року, ОСОБА_1 проходила співбесіди з представниками різних відділів видання Kyiv Post та відповідну перевірку щодо наявності у неї можливості надавати послуги редактора та перекладача матеріалів та статей для сайту.
З метою надання ОСОБА_1 безперешкодного доступу до офісу видання Kyiv Post під час проходження нею співбесід та відповідної перевірки, а також для подальшого забезпечення взаємодії з усіма відділами для об'єднання Kyiv Post в єдиний новинний ресурс та забезпечення позивачці належних умов для надання послуг після підписання відповідного Договору, і врешті-решт для ідентифікації позивачки як партнера видання Kyiv Post, Відповідачем було видано Позивачці міжнародну прес-карту, у якій зазначено «Заступник Редактора Української редакції», як напрямок діяльності (позицію) ОСОБА_1 в сфері надання нею послуг в українській редакції Kyiv Post.
Щодо оскарження додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2025 року зазначає, що звертаючись до суду першої інстанції із заявою від 24.06.2025 року про ухвалення додаткового рішення, щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 707 608,00 грн. заробітної плати і нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб у розмірі 173 611,62 грн., військовий збір у розмірі 14 467,57 грн. та суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановлений період її роботи у KyivPost - 212 191,97 грн., ОСОБА_1 посилалася на власні розрахунки визначення розміру її заробітної плати, ЄСВ ПДФО та військового збору, використовуючи інформацію, отриману з сайту Work.ua.
Окрім цього, надаючи до суду пояснення від 14.08.2025 року щодо застосування ч. 6 ст. 235 КЗпП України у цивільній справі № 761/43511/24, ОСОБА_1 зазначила, що у своїй позовній заяві від 20.11.2024 року (та далі у ході розгляду справи) вона не надавала розрахунку сум, передбачених ч. 6 ст. 235 КЗпП України, оскільки не вважала за доречне пропонувати відповідачеві (а також суду) власні розрахунки сум, які мають надійти до державного бюджету, а стосовно розміру середньої зарплати - сподівалась, що цей розмір визначить суд самостійно, оскільки, на думку позивачки, це було б більш об'єктивно та суддя має більш широкий доступ до відповідної офіційної інформації.
Зауважує, що у судовому рішенні від 12.06.2025 року відсутній виснов суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачки середньої зарплати за період з 23.05.2022 року по 30.09.2024 року (оскільки такі вимоги позивачкою належним чином не були заявлені у позовній заяві, сторони не подавали докази і пояснення з цього питання і при розгляді даної справи суд першої інстанції взагалі не досліджував та не вирішував це питання), вказують на те, що суд першої інстанції ухвалюючи додаткове рішення від 29.08.2025 року, вийшов за межі повноважень, передбачених ст. 270 ЦПК України, фактично підмінивши цим додатковим рішенням новий розгляд справи.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б вказували на те, що ОСОБА_1 фактично виконувала роботу повний робочій час, протягом усього періоду з 23.05.2025 року по 30.09.2024 року. Це є ключовою умовою для стягнення середнього заробітку, яка взагалі не досліджувалася судом першої інстанції.
Так, задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі про стягнення з відповідача на користь позивачки середньої зарплати за період з 23.05.2022 року по 30.09.2024 року в розмірі 483 771,54 грн., суд першої інстанції посилався на ч. 6 ст. 235 КЗпП України.
На думку Товариства, оскільки питання виконання роботи позивачкою та обсяг її обов'язків залишилися судом першої інстанції недослідженими та належні докази позивачкою не подані, застосування ч. 6 ст. 235 КЗпП України є безпідставним.
ТОВ «Бізнесгрупп» правом на подачу відзиву на апеляційні скарги ОСОБА_1 не скористалось.
ОСОБА_1 правом на подачу відзиву на апеляційні скарги ТОВ «Бізнесгрупп» не скористалась.
ОСОБА_1 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, свої подані апеляційні скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2025 рокупідтримала, просила задовольтнити.
У судовому засіданні представник ТОВ «Бізнесгрупп» - адвокат Дімоглов О.І., якій брав участь у розгляді справи в режмимі ВКЗ, проти задовлення апеляційних скарг ОСОБА_1 заперечив, просив залишити їх без задоволення та просив задовольнити апеляційні скарги ТОВ «Бізнесгрупп», рішення Шевченківського районного суду від 12 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, а також просив скасувати додаткове рішення від 29 серпня 2025 року.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення ОСОБА_1, пояснення представника ТОВ «Бізнесгрупп» - адвоката Дімоглова О.І., який брав участь у розгляді справи за допомогою відеоконференцзв'язку, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судових рішень в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2025 року задоволенню не підлягають.
Апеляційні скарги ТОВ «Бізнесгрупп» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2025 року підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов висновку, що докази у справі у їх сукупності свідчать, що позивач перебувала з відповідачем у трудових відносинах, а саме виконувала функції редактора. Актами здачі-приймання виконаних послуг до договору про надання послуг № 56БГ/22 від 04.10.2022 року встановлено перелік робіт, який необхідно було виконати відповідачу. Дані роботи носили систематичний характер та за них систематично сплачувалася заробітна плата.
Судом зазначено, що вукладеному договорі про надання послуг не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов'язання виконувати роботи (надавати послуги). У самих договорах не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, його обсягу, видів, що притаманне цивільно-правовим договорам, так само як і не встановлено строку виконання робіт.
З актів здачі-приймання наданих послуг до Договору про надання послуг № 56 БГ/22 від 04.10.2022 року вбачається, що виконавець виконував обумовлену договором роботу (надали послуги), а замовник прийняв її та не має зауважень. При цьому акти не містять виду виконаних робіт (лише узагальнений перелік), їх обсягів, калькуляції, одиниць вимірювання результату праці, його розрахунку, умов оплати праці.
Таким чином, суд дійшов висновку, що уклавши цивільно-правовий договір з ОСОБА_1 , відповідач фактично здійснив спробу підміни трудових відносин цивільно-правовими.
Аргументи відповідача щодо того, що позивач у своїй заявівід 11.10.2024 року, адресованої директору ТОВ «Бізнесгрупп», зазначала про те, що продовжує надавати послуги за цивільно-правовим договором та заперечувала проти його дострокового розірвання, чим фактично визнавала існування саме цивільно-правових відносин між ними судом не взято до уваги з огляду на те, що матеріали справи, зокрема скріншоти переписки в месенджерах свідчать про примусове укладення працівниками таких договорів з відповідачем на його вимогу. Той факт, що Актом перевірки від 18.11.2024 року № ПД/ОД/23622/103 Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці було встановлено відсутність порушень трудового законодавства з боку відповідача, який позивачем в судовому порядку не оскаржувався, на що посилається відповідач, не позбавляє позивача права на звернення до суду за захистом свого порушеного права з врахуванням того, що відповідно до п. 6 ч.1 ст. 232 КЗпП Українибезпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи (крім випадків виконання робіт чи надання послуг за контрактом у порядку та на умовах, передбаченихЗаконом України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні»).
Отже, суд вважавнеобхідним задовольнити позов ОСОБА_1 , у зв'язку чим визнав трудовими правовідносини, що виникли між сторонами у справі та зобов'язав відповідача внести запис до трудової книжки.
Задовольняючи частково заяу про ухвалення додаткового рішення, суд дійшов висновку, що оскільки під час розгляду справи судом було вирішено питання про право, однак не зазначено точної грошової суми, присудженої до стягнення, зокрема, не стягнуто середньої зарплати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідний період, заява про ухвалення додаткового судового рішення підлягає до часткового задоволення, тому в рішенні суду необхідно зазначити про стягнення з ТОВ «Бізнесгрупп» на користь ОСОБА_1 середньої зарплати за період з 23.05.2022 по 30.09.2024 в розмірі 483 771, 54 грн., у зв'язку з чим у даній справі було ухвалено додаткове рішення.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду з таким судовими рішеннями з огляду на наступне.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх трудових прав, особистого немайнового або майнового права та інтересу.
ОСОБА_1 стверджує, що у період з 23 травня 2022 року по 30 вересня 2024 року вона працювала в українській версії газети KyivPost, виконуючи функції заступника редактора, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 , характеристикою.
Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, володільцем торгової марки KyivPost є ТОВ «Бізнесгрупп». Торгову марку зареєстровано 15.11.2002 року.
04.10.2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнесгрупп» було укладено Договір про надання послуг № 56 БГ/22, відповідно до умов якого (п.1.1) відповідач як замовник доручив, а позивач як виконавець взяла на себе зобов'язання з надання послуг редактора та перекладача матеріалів та статей для сайту kyivpost.com. У пункті 1.2 Договору сторони встановили перелік послуг позивача як редактора та перекладача та зазначили, що виконавець взаємодіє з усіма відділами з метою об'єднання KyivPost в єдиний новинний ресурс, незалежно від платформи мови (тобто, англійська чи українська).
Пунктами 1.3, 1.4 цього Договору передбачено, що правовідносини сторін пов'язані з укладенням цього Договору регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про авторське право та суміжні права», «Про телебачення та радіомовлення»; внаслідок укладення цього Договору між сторонами не виникає трудових правовідносин і до цього Договору не можуть застосовуватися норми Кодексу законів про працю України.
За змістом п. 5.1 Договору за виконання зобов'язань, передбачених даним договором, замовник щомісяця сплачує виконавцю винагороду, розмір якої зазначений у Додатках до даного договору, які є його невід'ємною частиною. Відповідно до п. 5.2., 5.3 Договору факт належного надання послуг та передачі прав засвідчується сторонами шляхом підписання акту здачі-приймання наданих послуг та прав. Винагорода виконавцю виплачується протягом 15 банківських днів від дати підписання Сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт. В п. 9.1 Договору вказано строк його дії до 31.12.2024.
Як зазначає позивачка, 30.09.2024 року її було повідомлено про звільнення з роботи з 01.10.2024 року, що підтверджується викладеним у її заяві від 11.10.2024.
10.10.2024 року позивач надіслала відповідачеві лист із вимогою оформити трудові правовідносини шляхом внесення запису до її трудової книжки, однак листом від 01.11.2024 року позивачеві було відмовлено у цьому.
Як вбачається із заяви позивача, адресованої директору ТОВ «Бізнесгрупп», керівник української версії Петро Жижіян повідомив її про дострокове в односторонньому порядку припинення дії Договору про надання послуг від 04.10.2022. У вказаній заяві позивач зазначала, що не припиняла виконання своїх договірних зобов'язань і має намір їх продовжувати. Пропозицію щодо припинення дії Договору від 01.10.2024 року вона не погоджувала.
Таким чином, у листі позивачка не заперечувала наявність між нею і відповідачем договірних відносин, не заперечувала факту виконання нею роботи саме за договором, як не заперечувала і факту попередження її про дострокове в односторонньому порядку припинення дії Договору про надання послуг від 04.10.2022, а не про звільнення її з роботи.
Актом перевірки від 18.11.2024 року № ПД/ОД/23622/103 Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці було встановлено відсутність порушень трудового законодавства з боку відповідача. Вказану перевірку було проведено за заявою позивача від 14.10.2024 року. Зі змісту Акту вбачається, що факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з Товариством не знайшов свого підтвердження.
Про результати перевірки позивача було повідомлено листом №ПД/3.1/1001-ЗВ-24 від 27.11.2024 року.
Отже, як вбачаєтся з матеріалів справи, предметом судового розгляду у даній справі є вимоги ОСОБА_1 про визнання наявності трудових відносин між нею як найманою працівницею і ТОВ «Бізнесгрупп» як роботодавцем із 23.05.2022 року та зобов'язання Товариства внести до її трудової книжки запис про прийняття на роботу з 23.05.2022 року.
За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Частиною третьою статті 1 статті Закону України «Про охорону праці» передбачено, що працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
За змістом статті 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну (надомну) роботу; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України (частина перша цієї статті).
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя цієї статті).
У постанові від 14.05.2020 у справі № 640/1099/19 Верховний Суд наводив критерії розмежування цивільних та трудових відносин і, зокрема, зазначив таке:
З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва
Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов'язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Взаємовідносини фізичної особи і суб'єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при:
- розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;
- розірванні договору в судовому порядку;
- відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;
- припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України;
- недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 Цивільного кодексу України).
Також, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
За усталеною практикою Верховного Суду вбачається, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel (справедливий естопель, що означає прояв загального принципу недопустимості зловживання правом) - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Подібні висновки викладено і у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).
На думку колегії суддів Договір про надання послуг № 56 БГ/22 укладений 04.10.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнесгрупп» не містять ознак трудового договору, зокрема, не регулює процес організації трудової діяльності, не визначає підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку, не визначає ведення обліку робочого часу, не визначає вимог до Виконавця надання послуг з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації.
У справі відсутні докази того, що ОСОБА_1 писала заяву про прийняття її на роботу і рішення за такою її заявою відповідачем ухвалено не було.
Разом з цим, вказаний Договір про надання послуг № 56 БГ/22від 04.10.2022 характеризується ознаками, що притаманні виключно цивільно-правовим договорам, зокрема, результати наданих послуг передавалися згідно Акту здачі-прийому, винагорода виплачувалася повністю по закінченні надання послуг, визначено кінцевий строк дії Договору, встановлено застосування штрафних санкцій за порушення умов його виконання.
З дати укладання Договору, а саме з 04.10.2022 і до дати його розірвання сторони у повному обсязі та беззаперечно виконували свої зобов'язання.
Так, зматеріалів справи вбачається, що ТОВ «Бізнесгрупп» на виконання своїх зобов'язань за Договором про надання послуг № 56 БГ/22, після підписання сторонами Договору відповідних актів здачі-приймання виконаних послуг у обсязі визначеному у Договорі, своєчасно щомісяця сплачував ОСОБА_1 винагороду за надані нею послуги, розмір якої визначався у Додатках до даного Договору та відповідних актах. Зазначене підтверджується, зокрема, актами здачі-приймання наданих послуг, підписаними протягом строку дії Договору обома сторонами, без заперечень (т. 1 а.с. 28-51).
У свою чергу, ОСОБА_1 сама підтверджує той факт, що вказану винагороду вона регулярно декларувала як прибуток у своїй податковій декларації платника єдиного податку третьої групи на період дії воєнного, надзвичайного стану в Україні, та відповідно сплачувала суму податкового зобов'язання (т. 1 а.с. 52-53). Крім того, позивачка стверджуючи про те, що вона працювала у віщдповідача з травня 2022 року не надала належних і допустимих доказів того, що Товариство виплачувало їй заробітну плату з травня 2022 року, тобто до укладення з нею Договору. Переказ грошових коштів на картковий рахунок позивачки від певних фізичних осіб не свідчить про виплату заробітної плати відповідачем.
Посилання ОСОБА_1 на виписку із Приват 24 про зарахування на її картку грошових коштів за вересень 2022 року, на думку колегії суддів, є безпідставним, оскільки вказаний доказ не містить інформації про зарахування коштів на картку позивачки саме від ТОВ «Бізнесгрупп», а відповідач дану обставину категорично заперечує.
Дійсно, ТОВ «Бізнесгрупп» було видано ОСОБА_1 міжнародну прес-карту, однак, як зазначає Товариство, тільки з метою подальшого забезпечення взаємодії з усіма відділами для об'єднання Kyiv Post в єдиний новинний ресурс та забезпечення ОСОБА_1 належних умов для надання послуг після підписання відповідного Договору від 04.10.2022 про надання послуг № 56 БГ/22 та для ідентифікації ОСОБА_1 як партнера видання Kyiv Post, ТОВ «Бізнесгрупп». Такі пояснення Товариства є логічними, оскільки для виконання своїх послуг за договором позивач повинна була мати можливість потрапити до приміщення відповідача.
Окрім того, як напрямок діяльності (позицію) ОСОБА_1 в сфері надання нею послуг в українській редакції Kyiv Post, у виданій ОСОБА_1 прес-каріті було зазначено «Заступник Редактора Української редакції».
Апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що у наданій позивачці прес-картці взагалі відсутня графа «посада». Що також спростовує доводи ОСОБА_1 про прийняття її на постійну роботу на посаду заступника редактора. (т.1 а.с. 12).
Слід звернути увагу і на ту обставину, що в матеріалах справи відсутні докази підпорядкування ОСОБА_1 правилам внутрішнього трудового розпорядку та виконання нею трудової функції.
При цьому, посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на скріншоти повідомлень головного редактора з вимогою дотримуватися трудової дисципліни та повідомлень бухгалтерки щодо зарплатні ФОП як на докази, що обґрунтовують доводи позовної заяви, не заслуговують на увагу, оскільки із змісту вказаних скріншотів неможливо достеменно встановити, що відомості, які вони відображають стосуються саме ОСОБА_1 . Належні та допустимі докази того, що вказана переписка велася саме між сторонами у даній справі, відсутні.
Також є безпідставним посилання суду першої інстанції на додатки 10 та 11 до позовної заяви (фото табелів присутності співробітників Kyiv Post на робочому місці 2022 та 2024 роки), оскільки вони за змістом не являються табелями обліку використаного робочого часу та не відповідають типовій формі, затвердженій наказом Держкомстату України від 05.12.2008 року № 489.
Окрім цього, не заслуговують на увагу і роздруківки електронної переписки ОСОБА_1 , які надані нею до позовної заяви у якості доказів виконання роботи на посаді редактора. З таких відомостей вбачається лише виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за Договором, оскільки наведений у вказаній переписці об'єм надання послуг, повністю відповідає умовам Договору про надання послуг № 56 БГ/22 укладений 04.10.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнесгрупп».
Разом з цим, зміст вказаної електронної переписки також додатково вказує на відсутність підпорядкування ОСОБА_1 правилам внутрішнього трудового розпорядку.
Апеляційний суд зауважує, що посилання суду першої інстанції на характеристику з місця роботи до компанії Gasgroup від 17.10.2024 року, не має правового та доказового значення у даній справі, оскільки головний редактор Kyiv Post ОСОБА_3 не був ознайомлений із змістом вказаної характеристики (як і керівництво ТОВ «Бізнесгрупп») та відповідно не підписував її. Більше того, ОСОБА_1 не вказує, за яких обставинах вона отримала вказану характеристику не від головного редактора Kyiv Post чи керівника ТОВ «Бізнесгрупп», а від ОСОБА_4 .
Отже, слід дійти висновку, що матеріали справи не містять доказів, які б вказували на те, що ОСОБА_1 виконувала роботу з професії «Редактора» чи «Заступника редактора», які належать до професійної групи «Керівники видавництв, поліграфії та медіа» та входять до розділу «Керівники».
На час дії договору про надання послуг № 56 БГ/22 укладеного 04.10.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнесгрупп», остання не виконувала жодних функцій редактора чи заступника редактора видання KyivPost, притаманні керівнику, зокрема, не здійснювала планування та загальне керівництво організаційною і творчою роботою зі створення газети, журналу, веб-сайту.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі Договору про надання послуг № 56 БГ/22 укладеного 04.10.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнесгрупп» надавала лише передбачені Договором послуги редактора та перекладача матеріалів та статей для сайту kyivpost.com, визначених п. 1.2. Договору.
Тобто, надання ОСОБА_1 послуг редактора та перекладача представляло собою комплекс заходів, спрямованих на забезпечення якості та правильності текстів, перекладених з однієї мови на іншу, зокрема, на виправлення та покращення якості перекладеного тексту, перевірку перекладу на відповідність оригіналу, виправлення помилок, забезпечення стилістичної та термінологічної відповідності, перевірку загальної зв'язаності та читабельності текстів.
У п. 1.2. Договору сторони дійшли згоди, що надання послуг редактора та перекладача за цим Договором передбачає:
- здійснення контролю за створенням високоякісного матеріалу Сайту; переклад, контроль та редагування матеріалів новин;
- послуги з добору новин і матеріалів із преси;
- послуги з медійного моніторингу;
- послуги перекладу матеріалів та статей.
Також положеннями Договору чітко передбачено, що ОСОБА_1 є виконавцем надання послуги.
Грошові кошти позивачка регулярно отримувала від відповідача саме на підставі актів виконаних робіт і саме за вказаним вище Договором. Тобто, Товариство у повному обсязі за договором оплачувало надані позивачкою послуги.
Таким чином, позиція суду першої інстанції, стосовно того, що ОСОБА_1 за цивільно-правовим договором по суті виконувала трудові функції є помилковою, оскільки договір про надання послуг № 56 БГ/22 укладений 04.10.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнесгрупп» не містить тих умов, які повинні бути у трудовому договорі, і навпаки передбачає умови, що не можуть бути наявними в трудовому договорі, а функції «Керівника» видання, не співпадають із змістом надання послуг за Договором.
Також не відповідають обставинам справи і висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні про те, що укладеним Договором не передбачено будь-якого кінцевого результату та не встановлено обсяг виконаної роботи, оскільки, як вже зазначалося вище, у п. 1.2. Договору передбачено конкретний обсяг надання послуг і вказаний Договір укладений на надання саме послуг, а не виконання робіт. І ця ознака відповідно не відноситься до ознак трудового договору. Даний договір був укладений між сторонами, підписаний ними. Він не не оспорювався сторонами та не визнавався недійсним. За виконані послуги позивач отримала оплату, і не дивлячись на ці обставини, просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за трудовими правовідносинами. При цьому, для укладання зазначеного вище договору з відповідачем, вона зареєструвала себе як Физичну Особу- Підприємця, що було необхідним для укладання такого Договору. Тобто, позивач розуміла, що вона виконує певні послуги відповідно до умов укладеного Договору, а не тому, що вона перебуває у постійних трудових відносинах з Товариством. І лише після того, як Товариство повідомило її про розірвання дії укладеного між ними Договору, ОСОБА_1 звернулась до суду з дамим позовом, з травня 2022 року по листопад 2024 року ОСОБА_1 не вважала, що її трудові права відповідачем порушені.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).
З викладених вище підстав колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на доказах зібраних по справі та вимогах закону, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 пред'явлених до ТОВ «Бізнесгрупп» з огляду на їх необґрунтованість.
Окрім того, за змістом статті 270 ЦПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати.
Таким чином, скасування первісного судового рішення за результатом розгляду апеляційної скарги ТОВ «Бізнесгрупп» є самостійною підставою для скасування й додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпння 2025 року, яким було задоволено заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення середньої заробітної плати. Послуги ОСОБА_1 відповідачем були повністю ї завчасно оплачені, а тому повторна оплата відповідачем виконаних позивачкою послуг буде незаконною та несправедливою.
Враховуючи викладене, подана Товариством апеляційна скарга на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпння 2025 року підлягає задоволенню у зв'язку із скасуванням рішення суду і ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 пред'явленого до ТОВ «Бізнесгупп».
Апеляційні скарги ОСОБА_1 суд залишає без задоволення.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, п.2 ч.1 ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року в оскаржуваній частині та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2025 року в частині відмови у задоволенні заяви залишити без задоволення.
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнесгрупп» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2025 року задовольнти.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 10 лютого 2026 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна