06 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 520/8981/18
провадження № 61-4586св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: державний реєстратор Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченко Сергій Олександрович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3, на постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада
2023 року у складі колегії суддів Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (далі - державний реєстратор) Демченка С. О., Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення.
Позов мотивовано тим, що 28 липня 2005 року ОСОБА_1 уклав з АКІБ «УкрСиббанк» (після зміни найменування - ПАТ «УкрСиббанк») кредитний договір № 397-08 ПОУ Н, за яким отримав у кредит 39 300,00 доларів США під 11,5 % річних на строк до 28 липня 2026 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 13 серпня
2005 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В. В., зареєстрований у реєстрі за № 2731, за яким передано в іпотеку квартиру
АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В. В. 28 липня 2005 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2203.
Надалі АТ «УкрСибанк» 12 грудня 2011 року відступило право вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами ТОВ «Кей-Колект», яке у свою чергу 07 вересня 2017 року звернуло стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Кей-Колект».
Вказував, що згідно з інформаційною довідкою № 106237170, отриманої ним через представника, власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно значиться ТОВ «Кей-Колект». Відповідні зміни щодо власника нерухомості були внесені 04 вересня 2017 року державним реєстратором Демченком С. О.
Підставою виникнення права власності зазначено: іпотечний договір, серія та номер: 2731, виданий 13 вересня 2005 року, видавник: посвідчений Трофімець В. В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу; витяг з додатку № 1 до договору факторингу від 12 грудня 2011 року № 1, серія та номер: б/н, видавник: ТОВ «Кей-Колект»; договір відступлення прав вимоги, серія та номер: 5207-5208, виданий 12 грудня 2011 року, видавник: посвідчений Саєнко Е. В., приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області; договір факторингу, серія та номер: 1, виданий 12 грудня 2011 року, видавник:
ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект». Підставою внесення запису стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36948083 від 07 вересня 2017 року.
Позивач, не погоджуючись із діями державного реєстратора Демченка С. О. щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на належну йому квартиру, вказував, що реєстрація права власності на нерухоме майно за ТОВ «Кей-Колект» відбулася з порушенням встановлених правил і процедур та вимог законодавства України, а саме:
порушено процедуру вчинення реєстраційної дії щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
договір іпотеки, витяг з додатку № 1 до договору факторингу від 12 грудня 2011 року № 1, договір відступлення права вимоги та договір факторингу не є підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно та їх обтяжень;
порушено вимоги статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державну реєстрацію права власності на нерухоме майно проведено за наявності обтяження - арешту нерухомого майна;
порушено вимоги Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;
на момент набуття ТОВ «Кей Колект» права власності на предмет іпотеки була відсутня оцінка такого майна;
позивач не отримував повідомлення від іпотекодержателя щодо усунення порушення.
На підставі викладеного позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Демченка С. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36948083 від 07 вересня 2017 року 09:21:20, згідно з яким проведено за ТОВ «Кей-Колект» державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 29 листопада 2018 року позов задовольнив.
Визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченка С. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 36948083 від 07 вересня 2017 року 09:21:20, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за ТОВ «Кей-Колект».
Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції керувався тим, що з реєстраційної справи № 1344927551101 вбачається, що під час здійснення державної реєстрації державному реєстратору було надано вимогу про усунення порушень основного зобов'язання від 06 квітня 2016 року вих. № 731792/F404, згідно з якою ТОВ «Кей-Колект» вимагало від ОСОБА_1 усунути порушення за кредитним договором
від 06 грудня 2007 року № 11264699000, у загальному розмірі 29 274, 59 доларів США.
Тобто у цій вимозі йшлося про інший кредитний договір № 11264699000, який було укладено 06 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , за умовами якого банк зобов'язався надати кредит у розмірі 22 000,00 доларів США, зі строком повернення не пізніше 06 грудня 2017 року.
Суд з урахуванням таких обставин виснував, що у порушення вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» позивач не отримував від ТОВ «Кей-Колект» попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки за порушення саме вимог кредитного договору № 397-08 ПОУ Н від 28 липня 2005 року, сума заборгованості за яким залишилася необґрунтованою, як і наявність такої заборгованості, тому, на думку суду, були відсутні правові підстави для позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд зазначив, що державний реєстратор Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченко С. О. вчинив реєстрацію права власності на нерухоме майно без отримання доказів на підтвердження того, що відповідно до вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» письмові вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки надсилалася позивачу та були ним отримані.
Також суд першої інстанції зазначив, що на момент набуття ТОВ «Кей-Колект» права власності на предмет іпотеки була відсутня оцінка іпотечного майна, оскільки в реєстраційній справі така оцінка не міститься та представником відповідача цей факт не спростовано.
Разом із тим, надаючи оцінку доводам позивача, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до пункту 61 Порядку № 1127, наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки,
на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Надаючи оцінку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суд першої інстанції зазначив, що мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника). Цей Закон не зупиняє дію інших нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, а тому існує тільки правова підстава, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.
Крім того, суд вказав, що відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», відповідне застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання - прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Положеннями іпотечного договору передбачено таке застереження щодо передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем забезпеченого зобов'язання.
Київський районний суд м. Одеси додатковим рішенням від 04 липня 2019 року клопотання ОСОБА_1 про відшкодування судових задовольнив частково.
Стягнув у рівних частках із державного реєстратора Демченка С. О. та ТОВ «Кей-Колект» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 704,80 грн. Відмовив у задоволенні вимог у частині стягнення витрат на професійну правову допомогу та за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Розподіляючи судові витрати зі сплати судового збору суд першої інстанції керувався тим, що у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову судом було відмовлено, що, в свою чергу, є підставою для відмови у відшкодуванні судових витрат за вказану заяву. Натомість, оскільки позов було задоволено, однак, питання щодо стягнення з відповідачів витрат за вимогу майнового характеру судом вирішено не було суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність ухвалення додаткового рішення у даній справі щодо стягнення в рівних частках з відповідачів державного реєстратора Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченко С. О. та ТОВ «Кей-Колект» на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 704, 80 грн у рівних частинах з кожного відповідача.
Відмовляючи у стягненні судових витрат з надання правової допомоги, суд першої інстанції керувався тим, що інтереси ОСОБА_1 в ході розгляду справи представляла ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої 20 грудня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Галій Т. С., яка є помічником адвоката.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
В апеляційному порядку рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2018 року оскаржила ОСОБА_2 , яка не брала участі в справі.
Одеський апеляційний суд постановою від 29 листопада 2023 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2018 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 057,20 грн.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на час звернення
ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора нерухоме майно вже було відчужене ОСОБА_2 , що безпосередньо впливає на ефективність способу захисту порушеного права, який відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду пов'язується з витребуванням майна з чужого незаконного володіння, а не з визнанням протиправним та скасуванням рішення державного реєстратора.
Апеляційний суд зазначив, що станом на час звернення 17 липня 2018 року
ОСОБА_1 до суду з позовом ТОВ «Кей-Колект» вже не було власником квартири, оскільки квартира на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 27 червня 2018 року була придбана ОСОБА_2 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 27 червня 2018 року внесені відомості про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру загальною площею 74,5 кв. м, житловою площею 48,7 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 до позовної заяви додав Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 05 грудня 2017 року, а не станом на час звернення 17 липня 2018 року до суду з позовом, тим самим не довів до відома суду ту обставину, що на час звернення до суду з позовними вимогами про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Кей-Колект» зазначений ним відповідач ТОВ «Кей-Колект» уже не був власником квартири, оскільки здійснив її відчуження третій особі. Звертаючись до суду 17 липня 2018 року з позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості перевірити актуальну інформацію щодо квартири, тому апеляційний суд не взяв до уваги доводи ОСОБА_1 про необхідність відступу від правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 914/2350/18 щодо ефективного способу захисту під час звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо майно було відчужено третій особі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У березні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , засобами поштового зв'язку, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі
№ 915/127/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 01 квітня
2020 року у справі № 520/13067/17, від 19 травня 2020 року у справі
№ 644/3116/18-ц, від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19, у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 761/30876/19;
- пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає про необхідність відступити від висновку щодо застосовування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).
Заявник зазначає, що після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції у цій справі, він звернувся до державного реєстратора з метою реєстрації права власності на спірну квартиру, однак йому було відмовлено у проведенні державної реєстрації, оскільки власником спірної квартири вже була ОСОБА_2 . Враховуючи наведене, позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння (справа № 947/21535/19). Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2019 року у справі № 947/21535/19 позов ОСОБА_1 задоволено. Витребувано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . На підставі цього рішення спірну квартиру повернуто ОСОБА_1 , який є її власником. Проте рішення у справі № 947/21535/19 ТОВ «Кей-Колект» оскаржило в апеляційному порядку.
Позивач вважає, що висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 квітня 2023 року у справі № 761/30876/19 (провадження 61-2083св23), про те, що «посилання у касаційних скаргах на неефективне обрання позивачем способу захисту
є необґрунтованим, оскільки визнання незаконним рішення державного реєстратора підтверджує протиправне набуття особою у власність нерухомого майна і ці обставини є преюдиціальними у спорі про витребування майна у особи, яка
є останнім набувачем цього майна» підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки в провадженні Одеського апеляційного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та встановлення обставин у цій справі матиме преюдиціальне значення
у справі № 947/21535/19.
Підставу для оскарження постанови апеляційного суду за пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України обґрунтовує тим, що наявність висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) щодо ефективності способу захисту при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно надалі було відчужене третій особі, фактично призводить до того, що позивач не зможе захистити своє право власності шляхом подання віндикаційного позову, оскільки позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з незаконного володіння вже перебуває на розгляді
в суді апеляційної інстанції, тому позивач позбавлений можливості уточнити підстави позову, що були зазначені у іншій справі.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 31 травня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував матеріали цивільної справи із суд першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункти 1, 2 частини другої статті
389 ЦПК України.
У липні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 28 липня 2005 року між АКІБ «УкрСиббанк», яке змінило назву на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 397-08 ПОУ Н, за яким останньому надано кредит у розмірі 39 300,00 доларів США під 11,5 % річних на строк до 28 липня 2026 року (т.1, а. с.10-14).
13 вересня 2005 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В. В., зареєстрований у реєстрі за №2731, за яким для забезпечення виконання зобов'язань за договором від 28 липня 2005 року № 397-08 ПОУ Н та додатковою угодою про встановлення ліміту овердрафту № 19 від 15 липня 2005 року до договору про відкриття карткового рахунку та видачу платіжної картки № ЕІМ433D0043 від 15 липня 2005 року передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: чотирикімнатну квартиру загальною площею 74,5 кв. м, житловою площею 48,7 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та належить на праві приватної власності іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В. В. 28 липня 2005 року, зареєстрованого за № 2203 (т. 2, а. с.15-18). Умовами іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (п. 4.2 договору).
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 05 грудня 2017 року, 04 вересня 2017 року державним реєстратором Демченком С. О. внесений запис №22205474 про право приватної власності (розмір частки 1/1) ТОВ «Кей-Колект» на квартиру загальною площею 74,5 кв. м, житловою площею 48,7 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Підстава виникнення права власності: іпотечний договір, серія та номер: 2731, виданий 13 вересня 2005 року, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Трофімець В. В.; витяг з додатку № 1 до договору факторингу від 12 грудня 2011 року № 1, серія та номер: б/н, видавник: ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект»; договір відступлення прав вимоги, серія та номер: 5207-5208, виданий 12 грудня 2011 року, видавник: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36948083 від 07 вересня 2017 року 09:21:20, державний реєстратор Демченко С. О. (т. 1, а. с.19-22).
За договором купівлі-продажу, укладеним між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. 27 червня 2018 року та зареєстрованим у реєстрі за № 728, ОСОБА_2 набула у приватну власність (купила) квартиру загальною площею 74,5 кв. м, житловою, площею 48,7 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2, а. с. 30-31).
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 27 червня 2018 року державним реєстратором приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. внесено запис № 26837176 про право приватної власності ОСОБА_2 на квартиру загальною площею 74,5 кв. м, житловою площею 48,7 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер: 728, виданий 27 червня 2018 року, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41838861 від 27 червня 2018 року 17:50:00, приватний нотаріус Шепелюк Р. Ю. (т .2, а. с. 32-33).
Також суд першої інстанції встановив, що відповідно до реєстраційної справи
№ 1344927551101 під час здійснення державної реєстрації державному реєстратору було надано вимогу про усунення порушень основного зобов'язання від 06 квітня 2016 року вих. № 731792/F404, згідно з якою ТОВ «Кей-Колект» вимагало ОСОБА_1 усунути порушення за кредитним договором від 06 грудня 2007 року № 11264699000 у загальному розмірі 29 274, 59 доларів США.
У цій вимозі йшлося про інший кредитний договір № 11264699000, який було укладено 06 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббнк» та ОСОБА_1 , за умовами якого банк зобов'язався надати кредит у розмірі 22 000,00 доларів США, зі строком повернення не пізніше 06 грудня 2017 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частини перша, друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками
та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки
в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частини перша, четверта статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий запис вноситься тільки у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18),
від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).
Вимога про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності та державної реєстрації права з припиненням відповідного речового права не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідним нерухомим майном, а тому така вимога не є нерозривно пов'язаною з вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність відповідного рішення без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.
Подібні за змістом правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження
№ 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження
№ 12-148гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження
№ 12-157гс 19).
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись із позовом, просив суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Демченка С. О.
про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36948083 від 07 вересня 2017 року 09:21:20, згідно з яким проведено за ТОВ «Кей-Колект» державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, вважав що права позивача порушені, оскільки державний реєстратор вчинив реєстрацію права власності на нерухоме майно за відсутності проведеної оцінки предмета іпотеки та без отримання доказів на підтвердження того, що відповідно до вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» письмова вимога про усунення порушення основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки надсилалася позивачу і була ним отримана.
В апеляційному порядку рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2018 року оскаржила ОСОБА_2 , яка не брала участі в справі.
Розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 як особи, яка не брала участі у справі, апеляційний суд встановив, що:
за договором купівлі-продажу, укладеного між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. 27 червня 2018 року, зареєстрованим у реєстрі за № 728, ОСОБА_2 набула у приватну власність квартиру загальною площею 74,5 кв. м, житловою, площею 48,7 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2, а. с. 30-31);
за відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27 червня 2018 року державним реєстратором приватним виконавцем Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. внесено запис № 26837176 про право приватної власності ОСОБА_2 на квартиру загальною площею 74,5 кв.м, житловою площею 48,7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер: 728, виданий 27 червня 2018 року, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41838861 від 27 червня 2018 року 17:50:00, приватний нотаріус Шепелюк Р. Ю.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18;
від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
На основі тлумачення вказаних норм можна зробити висновок про те, що цивільні права/інтереси захищаються у такий спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не передбачають ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 у справі № 910/3009/18 (провадження
№ 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження
№ 12-80гс20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі
№ 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).
У цій справі апеляційний суд, встановивши, що станом на час звернення 17 липня 2018 року ОСОБА_1 до суду з позовом, ТОВ «Кей-Колект» вже не був власником квартири, оскільки квартира на підставі нотаріально посвідченого 27 червня 2018 року договору купівлі-продажу була придбана ОСОБА_2 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 27 червня 2018 року внесені відомості про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту.
Така неефективність виявляється і в тому, що позивач після отримання рішення суду першої інстанції про задоволення позову не зміг зареєструвати право власності на спірну квартиру та захистити своє порушене право.
При цьому колегія суддів не бере до уваги доводи заявника про те, що рішення у цій справі буде мати преюдиціальне значення у справі за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння (справа № 947/21535/19, оскільки преюдиціальне значення мають лише рішення у справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18).
ОСОБА_2 не брала участі в розгляді цієї справи у суді першої інстанції, відповідно і не могла скористатися правами учасника справи та спростовувати доводи ОСОБА_1 про незаконність рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну квартиру, тому рішення у цій справі не має преюдиціального значення у справі № 947/21535/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
За таких обставин колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що ОСОБА_1 не обґрунтував належним чином доводи касаційної скарги як підставу касаційного оскарження за пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема про необхідність відступлення від висновку щодо застосовування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).
Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України
Колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 19 травня
2020 року у справі № 644/3116/18-ц, від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19,
у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 761/30876/19 з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18) суд касаційної інстанції вирішував питання щодо юрисдикції спору за позовом про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зазначив, що зважаючи на характер правовідносин у цій справі, суди дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) розглядався спір за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса, треті особи: ОСОБА_2, АТ КБ «Приватбанк», про визнання протиправним та скасування рішення. У цій справі встановлено, що спірне нерухоме майно не відчужувалося на користь третьої особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) розглядався спір за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», приватного нотаріуса про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності, відновлення запису про державну реєстрацію права власності. У цій справі також спірне нерухоме майно не відчужувалося на користь третьої особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22) розглядався спір за позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа-банк», державного реєстратора про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності. У цій справі встановлено, що з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся у березні 2019 року, а спірна квартира належала ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 лютого 2020 року, тобто квартира була відчужена вже під час розгляду справи.
У постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 761/30876/19 (провадження № 61-2083св23) розглядався спір за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест», державного реєстратора, приватного нотаріуса, треті особи: ОСОБА_2, уповноважена особа на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнко Ю. П. про визнання протиправним і скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування записів про право власності.
У цій справі Верховний Суд не взяв до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо неефективності обраного позивачем способу захисту, оскільки визнання незаконним рішення державного реєстратора підтверджує протиправне набуття особою у власність нерухомого майна і ці обставини є преюдиціальними у спорі про витребування майна у особи, яка є останнім набувачем цього майна. Також Верховний Суд зазначив, що аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про добросовісність набуття ним у власність спірного майна не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки ці обставини можуть бути предметом перегляду у справі про витребування майна із володіння останнього. Разом із тим, у справі № 761/30876/19 ОСОБА_2 брала участь у справі, скористалася своїм правом на надання пояснень на позовну заяву, правом на оскарження судових рішень як складових доступу до правосуддя.
Тобто у справі № 761/30876/19 на відміну від справи, яка переглядається, особі, на користь якої було відчужено спірну квартиру, доступ до правосуддя було забезпечено в повному обсязі.
Таким чином, порівнювані правовідносини у справах, зазначених у касаційній скарзі, та у справі, яка переглядається, хоч і є подібними, але різняться встановленими фактичними обставинами, підставами і предметами позовів, що вказує на відмінність норм, відповідно до яких вирішується спір. Тому посилання на висновки, наведені заявником у касаційній скарзі, є нерелевантним.
Посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.
Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE», заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява № 49684/99, § 2).
Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04, пункт 47).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська