79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
09.02.2026 Справа № 914/3703/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН»
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Романюк Олесі Анатоліївни
про: стягнення 30 056,91 грн.
без виклику учасників,
01.12.2025р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН» до відповідача: Фізичної особи-підприємця Романюк Олесі Анатоліївни про: стягнення 30 056,91 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.12.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.
Судом було вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення учасників справи про спір, що розглядається. Зважаючи на зазначене, учасники справи належним чином були повідомлені про відкриття судового провадження у даній справі.
05.01.2026р. від відповідачки надійшов відзив на позов та клопотання про поновлення строку на подання відзиву.
Крім того, 05.01.2026р. відповідачкою подано клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження.
13.01.2026р. від позивача надійшла відповідь на відзив.
14.01.2026р. суд постановив ухвалу, відповідно до якої ухвалив: поновити Фізичній особі-підприємцю Романюк Олесі Анатоліївні строк для подання відзиву на позов; у задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Романюк Олесі Анатоліївни про розгляд справи у порядку загального позовного провадження з повідомленням та викликом сторін - відмовити.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачкою умов договору поставки в частині своєчасної оплати поставленого товару.
Відповідно, спір виник в зв'язку з тим, що відповідачка порушила взяті на себе зобов'язання за договором, в частині повної оплати поставленого товару, всього неоплачено товар на загальну суму 20 979,42 грн., тому вказана сума коштів, на переконання позивача, підлягає до стягнення з відповідачки в зазначеному розмірі. Крім того, позивач просить стягнути з відповідачки 3 420,15 грн. штрафу, 5 155,80 грн. пені, 501,54 грн. - 3% річних.
Відповідачка заперечила щодо розміру нарахованої суми пені, зокрема, вказала, що така нарахована без врахування положень ч.6 ст.232 ГК України.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
05.06.2024 року між Фізичною особою-підприємцем Романюк Олесею Анатоліївною (Покупець, Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН» (Продавець, ТзОВ «ДЛС», Позивач) укладений договір поставки №1929-ЛВ/24 (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1 Договору, Сторони погодили, що в порядку і на умовах, передбачених Договором, Постачальник зобов'язується поставляти Товар у власність Покупця відповідно до його замовлення (замовлень), а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати Товар на умовах, зазначених у цьому Договорі.
За умовами пункту 1.5. Договору, під Товаром розуміються наступні групи продукції: тютюнові вироби, ТВЕН, портативний електронний пристрій, товари IQOS, товари GLO, товари Lil SOLID, товари НТА, харчові продукти, нікотиновмісні порції, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах.
Згідно з п. 5.1.1 Договору, Постачальник має право вимагати від Покупця оплати Товару в порядку та на умовах визначених у цьому Договорі, а Покупець, в свою чергу, зобов'язаний оплачувати Товар (п. 5.4.1 Договору).
Положеннями п.4.7 Договору встановлено, що Поставка здійснюється на умовах відтермінування оплати за отриманий Товар. У випадках, передбачених цим Договором, або за рішенням Постачальника Товар Покупцеві може відпускатись на умовах повної передоплати. У випадку, якщо дата оплати за Товар припадає на святковий або неробочий день (встановлений законодавством та з урахуванням роботи банківської системи в такі дні), вона автоматично переноситься на перший робочий банківський день.
Максимальний строк відтермінування оплати за алкогольні напої складає 45 календарних днів, який обраховується з дати виписки видаткової накладної/ товарно-транспортної накладної Постачальником. День, наступний за днем виписки видаткової накладної /товарно-транспортної накладної є першим днем при підрахунку строку, на який надано відстрочку, останнім днем оплати є 45 календарний день (пп. 4.15.15 п. 4.15 Договору у редакції Додаткової угоди від 12.06.2024 року).
Максимальний строк відтермінування оплати за решту асортименту Товару складає 6 календарних днів, який обраховується з дати виписки видаткової накладної/ товарно-транспортної накладної Постачальником. День, наступний за днем виписки видаткової накладної/товарно-транспортної накладної є першим днем при підрахунку строку, на який надано відстрочку, останнім днем оплати є 6 календарний день (п. 4.15 Договору у редакції Додаткової угоди).
На виконання умов цього Договору, Покупцю було поставлено алкогольні вироби, тютюнові вироби та інші товари, що підтверджується видатковими накладними/ товарно-транспортними накладними: №ЛВ25-000014646 від 25.01.2025р. на суму 7 708,20 грн., №ЛВ24-000226472 від 27.12.2024р. на суму 4 799,18 грн., №ЛВ24-000228388 від 31.12.2024р. на суму 4 108,68 грн., №ЛВ25-000003261 від 07.01.2025р. на суму 4 759,96 грн.
По видатковій накладній/товарно-транспортній накладній №ЛВ25-000014646 була здійснена часткова оплата 22.07.2025 року. На дату звернення з позовною заявою сума заборгованості за вказаною видатковою накладною/товарнотранспортною накладною складає 7 311,60 грн. Заборгованість по видатковим накладним/ товарно-транспортним накладним № ЛВ24-000226472, №ЛВ24-000228388, № ЛВ25- 000003261 не оплачена.
Тобто, як зазначив позивач, в порушення вимог, передбачених п. 1.1, п. 5.4.1 Договору, Покупцем повну оплату поставленого Товару за відповідними видатковими накладними /товарнотранспортними накладними на суму 20 979,42 грн. в повному обсязі у встановлений договором строк не здійснено, а тому на дату звернення із позовною заявою залишається заборгованість у розмірі 20 979,42 грн.
Відповідно до п. 6.7 Договору, у випадку прострочення платежу понад 3 (три) календарні дні, Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника одноразовий штраф у розмірі 16 % від суми неоплаченого в строк товару.
З урахуванням положень п.6.2 Договору та відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», у разі прострочення Покупцем строків оплати вартості отриманого товару він зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.
Відтак, укладаючи Договір, відповідачка прийняла на себе обов'язок, у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань за Договором, сплатити штрафні санкції - такі положення погоджено у п.п. 6.1- 6.8 укладеного Договору.
23.05.2025 року Позивачем на адресу Відповідачки була надіслана претензія про невиконання договірних зобов'язань, яка не була отримана Відповідачкою, а борг відповідно лишається непогашеним.
У зв'язку із наведеним, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про примусове виконання відповідачкою свого обов'язку за договором поставки № 1929-ЛВ/24 від 05.06.2024 року щодо оплати поставленого ним товару.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Частинами першою і другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний сплатити товар після його прийняття або після прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджено та не спростовано Відповідачкою, що на підставі видаткових накладних, копії яких долучено Позивачем до матеріалів справи, Позивачем поставлено Відповідачці товар на загальну суму 21 376,02 грн.
Натомість, Відповідачка за отриманий товар розрахувалася частково, в результаті чого, заборгованість за поставлений товар склала 20 979,42 грн.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень Відповідачки стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.
Жодних заперечень щодо прийняття товару за зазначеними видатковими накладними, Відповідачкою також не заявлено.
Отже, суд приходить до висновку, що Позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов'язань.
Враховуючи наведені в позовній заяві обґрунтування, та зміст накладних, суд доходить висновку, що Відповідачка мала оплатити поставлений Позивачем товар згідно пп. 4.15.15 п. 4.15 Договору у редакції Додаткової угоди від 12.06.2024 року у 45 денний термін, у якому останнім днем оплати є 45 календарний день, а частину товару згідно умов п. п. 4.15 Договору, а саме протягом 6 днів, починаючи з дати виписки видаткової накладної постачальником.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Таким чином, підписання сторонами видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.
В свою чергу, в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
За загальним правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов'язання, до яких відносяться і зобов'язання, які випливають із договору поставки.
За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України, якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Отже, оскільки Позивачем здійснено виконання своїх зобов'язань з поставки Відповідачці обумовленого Договором обсягу товару, Відповідачка повинна виконати свій обов'язок щодо оплати поставленого та прийнятого товару в повному обсязі на підставі видаткових накладних.
Таким чином, враховуючи встановлене, а також визначений контрагентами Договору порядок розрахунків за поставлений товар, приймаючи до уваги його прийняття відповідачкою за наведеними видатковими накладними, суд зазначає, що строк оплати є таким, що настав.
Відтак, оскільки Позивачем було поставлено Відповідачці товар, а Відповідачкою не було повністю оплачено такий товар, про що вона не заперечила, тому позовні вимоги в частині стягнення з Відповідачки 20 979,42 грн. основної заборгованості є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню в зазначеній сумі.
Крім суми основної заборгованості, Позивач просить стягнути з Відповідачки 3 420,15 грн. штрафу, 5 155,80 грн. пені, 501,54 грн. - 3% річних за розрахунковий період з 03.02.2025р. по 24.11.2025р.
У відповідності до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст.549 ЦК України (в чинній редакції) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Частину третю статті 549 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 4196-IX від 09.01.2025р.
Даний Закон згідно картки документа на сайті ВР введено в дію 28.08.2025р, тобто саме з цієї дати він і підлягає застосуванню до відносин, які виникають з цієї дати.
При цьому, суд виходить з положень ст.5 ЦК України про дію актів цивільного законодавства у часі, яка передбачає наступне:
Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, нову норму ч. 3 ст. 549 ЦК України про можливість нарахування пені (як законом визначеного наслідку прострочення виконання зобов'язання), можна застосувати до відносин сторін спору, але виключно до того періоду прострочення, що настав після 28.08.2025р.
До періоду з 03.02.2025р. по 27.08.2025р. - її застосувати не можна.
В даному випадку нова норма ч.3 ст.549 ЦК України буде регулювати триваюче правопорушення, яке виникло до її появи і право на нарахування пені (на відміну від одномоментного штрафу) виникає за кожен наступний день порушення окремо.
Суд враховує, що відповідно до Закону України №4196-IX від 09.01.2025 «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» Господарський кодекс України з 28.08.2025р. втратив чинність.
Саме ч. 6 ст. 232 ГК України було передбачено обмеження нарахування пені шістьма місяцями з часу виникнення права на нарахування пені (момент прострочення зобов'язання), якщо інше не встановлено законом або договором.
Тобто, після скасування ГК України, норми про обмеження періоду нарахування пені шістьма місяцями вже не діють.
Виходячи з визначення ст. 549 ЦК України, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, то право на нарахування пені у кредитора виникає за кожен день прострочення окремо.
У постанові від 16.10.2024р. у справі №911/952/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте, його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018р. у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018р. у справі № 903/962/17, від 07.06.2019р. у справі № 910/23911/16, від 13.09.2019р. у справі № 902/669/18) (пункт 83).
Отже, за новою нормою ч.3 ст.549 ЦК України, позивач не обмежений у строках нарахування пені після 28.08.2025р., аж до повного розрахунку.
Позивач обмежив кінцевий строк нарахування пені датою 24.11.2025 року.
Отже, на підставі ч. 3 ст. 549 ЦК України за період з 29.08.2025р. по 24.11.2025р. позивач має право нарахувати відповідачу пеню із залишку суми боргу.
Суд здійснив власний розрахунок нарахованих сум в межах визначеного Позивачем періоду (із врахуванням наведених вище приписів чинного законодавства України) та дійшов висновку, що такі обраховано невірно в частині заявленої пені.
Так, за розрахунком суду, стягненню з Відповідачки підлягає 3 420,15 грн. штрафу, 4 996,31 грн. пені, 501,54 грн. - 3% річних.
В стягненні решти пені слід відмовити через безпідставність її нарахування.
Таким чином, на момент звернення з позовом до суду документально підтверджено, що у Відповідачки існує заборгованість перед Позивачем на суму 29 897,42 грн., з яких: 20 979,42 грн. складає основна сума боргу, 3 420,15 грн. штрафу, 4 996,31 грн. пені, 501,54 грн. - 3% річних.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно ст.79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ст. 86 ГПК України).
Факт поставки товару підтверджується належним чином оформленими та підписаними Відповідачкою без жодних зауважень видатковими накладними. Цей документ є невід'ємною частиною Договору та свідчить про належне виконання Позивачем своїх зобов'язань щодо передачі товару. За встановлених обставин, саме підписання видаткової накладної є ключовою умовою настання обов'язку з оплати.
Крім того, факт того, що Відповідачкою підписано видатковві накладні без жодних застережень або коментарів, свідчить про відсутність будь-яких претензій або зауважень щодо кількості, якості чи комплектності поставленого товару.
Наведене свідчить про те, що Відповідачкою фактично визнано наявність належної поставки без застережень, а відповідно, і настання обов'язку з оплати.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина порушення Відповідачкою прав Позивача щодо отримання своєчасної плати за товар. Відповідачка у свою чергу доказів на спростовування такої обставини не подала, доказів сплати заборгованості також не надала. Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню частково у встановленому вище розмірі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №36735 від 30.10.2025р. на суму 242,24 грн. та платіжною інструкцією №360308 від 26.11.2025р. на суму 2 180,16 грн., у загальній сумі 2 422,40 грн.
На підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України, з відповідачки на користь позивача слід стягнути 2 422,40 грн. на відшкодування сплаченого судового збору повністю, як зі сторони, через неправильну поведінку якої виник спір. Крім того, розмір судового збору у даному випадку є мінімальним розміром, що підлягав сплаті, виходячи із ціни позову станом на день подання позову.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Романюк Олесі Анатоліївни (адреса: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН» (адреса: 04070, Україна, місто Київ, вулиця Набережно-Хрещатицька, будинок 13/5; ідентифікаційний код 44895101) 29 897,42 грн., з яких: 20 979,42 грн. складає основна сума боргу, 3 420,15 грн. штрафу, 4 996,31 грн. пені, 501,54 грн. - 3% річних та 2 422,40 грн. судового збору.
3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Суддя Король М.Р.