03.02.2026 року м.Дніпро Справа № 904/4216/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Мороза В.Ф., Паруснікова Ю.Б.,
при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: Алексєєнко Р.Ю. (в залі суду);
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2025 (суддя Манько Г.В., повний текст якої підписаний 16.10.2025) у справі №904/4216/25
за позовом ОСОБА_1 м. Самар
до Самарівська (Новомосковська) міська рада м.Самар
про визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2025 у справі №904/4216/25 закрито провадження у справі.
Не погодившись із зазначеною ухвалою, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась ОСОБА_1 , в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до Господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду.
В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2025 про закриття провадження у справі № 904/4216/25 є такою, що винесена без повного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що потягло за собою порушення норм процесуального права.
Зазначає, що:
- придбання магазину та здійснення заходів щодо поновлення Договору оренди земельної ділянки здійснено фізичною особою ОСОБА_1 для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку;
- юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог;
- ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції;
- оскільки предметом спору у цій справі є визнання укладеною Додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, призначеної для будівництва й обслуговування будівель торгівлі, то між сторонами існують правовідносини, які притаманні господарській діяльності.
Посилається, в тому числі, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі 916/1261/18, згідно якої вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Відповідач у відзиві просить у задоволені вимог апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2025- залишити без змін.
Вважає, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Мороз В.Ф.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 29.10.2025 здійснено запит матеріалів справи із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
07.11.2025 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2025 у справі №904/4216/25, розгляд справи №904/4216/25 призначено у судовому засіданні на 03.02.2026.
У судовому засіданні 03.02.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваної ухвали нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, згідно якої просить визнати укладеною Додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у Новомосковському міському відділі Дніпропетровської регіональної філії Центру ДЗК 30.11.2010 за № 04:10:111:00116 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державна реєстрація від 19.10.2017, номер запису про інше речове право 22980793, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:007:0198, загальна площа 0,0155 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, розташованої за адресою: Дніпропетровська обл., м. Самар, вулиця Велика Ковалівка, земельна ділянка 12, у наступній редакції:
"ДОДАТКОВА УГОДА
щодо поновлення договору оренди земельної ділянки,
укладеного від 30.11.2010р. реєстраційний номер 04:10:111:00116
м. Новомосковськ " " 2024 р.
ОРЕНДОДАВЕЦЬ - Новомосковська міська рада, в особі міського голови Рєзніка Сергія Олександровича, що діє на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" - з одного боку та ОРЕНДАР - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - з другого боку, згідно рішення сесії VIII скликання від р. № , уклали цю додаткову угоду про нижченаведене:
1. Поновити договір оренди від 30.11.2010р. № 04:10:111:00116 на земельну ділянку площею: 0,0155 га, розташовану за адресою: Дніпропетровська обл., м. Новомосковськ, вулиця Велика Ковалівка, земельна ділянка 12, кадастровий номер:1211900000:03:007:0198, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ 03.07) шляхом укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки строком на 5 (п'ять) років.
1.2. Після закінчення строку, на який укладено даний Договір, у порядку визначеному ст. 126-1 Земельного кодексу України він поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.
1.3. Сторона договору, яка бажає скористатися правом відмови від поновлення договору не пізніш, як за місяць до дати закінчення дії такого договору, подає до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору.
1.4. У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору до дати закінчення дії такого договору після настання відповідної дати закінчення дії договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк.
Інші умови договору до яких не внесені зміни, зберігають чинність.
Ця додаткова угода є невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки і набирає чинності з дати державної реєстрації, укладена в двох примірниках по одному для кожної із сторін.
Стороною (орендарем) додаткової угоди, що є предметом спору, є фізична особа Залізняк Тетяна Олександрівна. Позивачем у справі є фізична особа Залізняк Тетяна Олександрівна.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2025 у справі №904/4216/25 закрито провадження у справі на підставі ч.1 п.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України - спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Зазначений документ і є предметом апеляційного оскарження.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції констатував, що стороною (орендарем) додаткової угоди, що є предметом спору, є фізична особа Залізняк Тетяна Олександрівна, як вона ж є і Позивачем у справі. При цьому, за нормою ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відтак, Суд дійшов висновку, що за суб'єктним складом цей спір відноситься до виключень, наведених у ст.20 ГПК України, на які не розповсюджується юрисдикція господарського суду.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Укрінвестпроект» та Залізняк Тетяною Олександрівною 26.07.2024 укладено договір купівлі-продажу магазину, що розміщений на земельній ділянці кадастровим номером 1211900000:03:007:0198, вид цільового призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, загальна площа 0,0155 га.
Договір купівлі-продажу, реєстровий №764, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лилою І.А. та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.07.2024, номер відомостей про речове право: 56025300, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2928754512100.
У зв'язку із набуттям права власності на вказаний магазин до Залізняк Т.О. і перейшло право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 1211900000:03:007:0198 відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Новий власник, об'єкту нерухомого майна Залізняк Тетяна Олександрівна, 28.08.2024 подала до Самарівської міської ради заяву №0131531/24 про поновлення Договору оренди земельної ділянки від 30.11.2010, реєстраційний номер 04:10:111:00116 на новий строк.
Залізняк Т.О. придбала об'єкт нерухомого майна за Договором купівлі - продажу магазину як фізична особа.
В той же час, Залізняк Тетяна Олександрівна з 2017 року є фізичною особою - підприємцем (дата запису: 26.04.2017, номер запису: 22290000000011533).
Земельна ділянка по вул. Велика Ковалівка, 12, з кадастровим номером 1211900000:03:007:0198, на якій розташований придбаний магазин, відносно поновлення Договору оренди якої виник спір, відноситься до земель житлової та громадської забудови, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Отже, придбання магазину та здійснення заходів щодо поновлення Договору оренди земельної ділянки здійснено фізичною особою ОСОБА_1 для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, апеляційний суд виходить з наступного.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).
Тобто, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина перша статті 2 Цивільного кодексу України.
У свою чергу, відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, частиною першою якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.10.2023 у справі № 480/294/20 зазначив, що «фізична особа-підприємець» та «фізична особа» мають різний правовий статус, в тому числі, і у сфері оподаткування. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. Слід зазначити, що набуття фізичною особою правового статусу «фізична особа-підприємець» це не обмеження такої особи у її конституційних правах щодо свободи підприємницької діяльності, а насамперед набуття такого юридичного статусу, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, слід враховувати, що згідно основоположних принципів та положень цивільного законодавства підприємницька діяльність в Україні здійснюється на підставі принципів її свободи, законності та добросовісності, та, хоча чинним законодавством і передбачено свободу у виборі напрямків реалізації такої діяльності, її форми, однак, підприємницька діяльність побудована в першу чергу на добросовісному виконанні суб'єктом господарювання своїх обов'язків, взятих на себе зобов'язань та дотриманні встановлених державою правил поведінки.
Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення
нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою. Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з частиною другою статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов'язані з такою діяльністю.
У відповідності до пункту 4 постанови Пленуму Верховного України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфер господарської діяльності» від 25.04.2003 № 3 під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов'язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що сам лише факт підписання зазначених договорів купівлі-продажу нерухомого майна без зазначення статусу позивача, як підприємця, не є свідченням непов'язаності таких операцій із підприємницькою діяльністю (постанова Верховного Суду від 27.10.2023 у справі № 480/294/20).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 04.06.2024 у справі № 910/18918/23 зазначив: «За змістом статей 124, 125 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
14. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
15. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
16. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд "встановлений законом" має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
17. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
18. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
19. У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17 зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір.
20. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
21. Розмежовуючи юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо розгляду цивільних спорів та інших справ, визначених Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), з юрисдикцією та повноваженнями господарських судів, Верховний Суд у розрізі спірного в цій справі питання звертає увагу на таке.
22. Частина перша статті 19 ЦПК України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
23. У свою чергу, юрисдикція та повноваження господарських судів, порядок здійснення судочинства у господарських судах визначаються ГПК України (стаття 1 Кодексу).
24. Ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), ГК України, іншими актами господарського та цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, яка передбачає вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що встановлює вирішення такого спору судом іншої юрисдикції».
Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12.10.2022 у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23.11.2021 у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
Частина перша статті 45 Господарського процесуального кодексу України визначає, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18 за позовом міської ради до фізичної особи - підприємця наведено наступний висновок: «З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.».
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 569/2749/15-ц визначено, що критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18.
Колегія суддів погоджується з доводом апеляційної скарги, що оскільки предметом спору у цій справі є визнання укладеною Додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, призначеної для будівництва й обслуговування будівель торгівлі, то між сторонами існують правовідносини, які притаманні господарській діяльності.
Отже, з огляду на суб'єктний склад спору, предмет позову та характер спірних правовідносин апеляційний суд вважає, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що спір у справі № 904/4216/25 не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства та про закриття провадження з підстав передбачених пунктом 1 частини 1 ст. 231 ГПК України.
Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваної ухвали, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно зі ст.280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Оскільки перевіркою ухвали в апеляційному порядку встановлене порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, то оскаржувану ухвалу слід скасувати, а апеляційну скаргу - задовольнити. Справу направити до господарського суду для подальшого розгляду.
У зв'язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського з передачею справи до суду першої інстанції, розподіл сум судового збору повинен здійснити суд першої інстанції за результатами розгляду ним справи по суті, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 280, 282-284 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2025 у справі №904/4216/25 - задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2025 у справі №904/4216/25 - скасувати.
Справу №904/4216/25 направити для подальшого розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.
Розподіл судових витрат, зокрема, сплаченого ОСОБА_1 судового збору за подачу апеляційної скарги, здійснити Господарському суду Дніпропетровської області в порядку ст.129 ГПК України за наслідками розгляду справи по суті.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено і підписано 09.0.2026.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя Ю.Б. Парусніков