Справа №755/17779/21Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/1199/2026Доповідач у ІІ інстанції ОСОБА_2
Іменем України
27 січня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
законного представника особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру - ОСОБА_8 ,
особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_9 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2024 року,
Даною ухвалою суду задоволено клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, з незакінченою вищою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Судом встановлено, що на момент вчинення суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, ОСОБА_9 перебував у стані неосудності у зв'язку із хронічним психічним розладом, внаслідок якого не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними під час скоєння кримінального правопорушення на даний час також за своїм психічним станом потребує надання психіатричної допомоги - поміщення в спеціальний лікувальний заклад з метою його обов'язкового лікування, тому суд зазначив, що відповідно до вимог ст. 94 КК України, до ОСОБА_10 необхідно застосувати примусові заходи медичного характеру.
Не погоджуючись з ухвалою суду, адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просить змінити ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2024 року, застосувавши до ОСОБА_9 примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
В обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги зазначає, що правова кваліфікація кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_9 не доведена поза розумним сумнівом.
Вказує, що в суді першої інстанції було допитано лише одного свідка - ОСОБА_11 , яка є дружиною потерпілого. Наголошує, що показання зазначеного свідка потрібно оцінювати критично, оскільки являючись дружиною потерпілого та маючи неприязне ставлення до ОСОБА_9 , вона своїми показаннями могла спотворювати фактичні обставини справи, намагаючись применшити роль свого чоловіка у виникненні конфлікту та безпосередньої участі у бійці між потерпілим та ОСОБА_9 , під час якого потерпілий отримав тілесні ушкодження.
Окрім цього, зазначає, що він звертався до суду першої інстанції з клопотанням про допит експертів, які проводили судово-медичні експертизи, для уточнення всіх можливих механізмів отримання потерпілим зазначених у висновках тілесних ушкоджень за відмінних від показань свідка та потерпілого умов, але в порушення ст.ст. 7, 20 КПК України, суд першої інстанції не забезпечив проведення відповідної процесуальної дії, чим порушив право на захист, фактично позбавивши сторону захисту можливості пред'явити суду іншу версію фактичних обставин справи, за яких потерпілий міг отримати тілесні ушкодження.
Разом з тим, застосовані судом першої інстанції примусові заходи медичного характеру не відповідають а ні тяжкості вчиненого ОСОБА_9 діяння, а ні ступеню небезпечності психічно хворого.
Вказує, що згідно судово-психіатричної експертизи від 13.10.2021 року ОСОБА_9 потребує застосуванню примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом.
В процесі розгляду справи ОСОБА_9 неодноразово добровільно проходив стаціонарне лікування, про що повідомлявся суд першої інстанції та надавалися відповідні докази. Після зазначених лікувальних заходів ОСОБА_9 виписувався з рекомендаціями щодо подальшого амбулаторного лікування.
24.01.2024 року було повторно проведено судово психолого-психіатричну експертизу, згідно якої у висновку зазначено, що ОСОБА_9 потребує надання психіатричної допомоги - поміщення в спеціальний заклад з метою його обов'язкового лікування, а також запобігання вчинення ним суспільно небезпечних діянь. Тобто у висновку вже відсутнє посилання на вид примусових заходів медичного характеру з огляду на вид нагляду. Із зазначеним висновком сторона захисту не погоджується.
Зокрема, повторний висновок судової психолого-психіатричної експертизи складений зі спливом більше ніж 2-х років після попереднього висновку, яким рекомендовано застосувати до ОСОБА_9 примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом. В повторному висновку не надано жодної оцінки неодноразовому проходженню добровільного стаціонарного лікування ОСОБА_9 , не пояснюється чому саме поміщення в спеціальний лікувальний заклад досягне мети його лікування та запобігання вчинення ним суспільно небезпечних діянь, жодних порівняльних досліджень в динаміці щодо зміни стану ОСОБА_9 протягом періоду більше ніж 2 роки експертами не було зроблено. Жодних варіантів щодо можливості досягнення мети примусових заходів медичного характеру у вигляді забезпечення як лікування, так і запобігання вчинення ОСОБА_9 суспільно небезпечних діянь, шляхом надання амбулаторної психіатричної допомоги, експертами навіть не розглядалось.
В судовому засіданні сторона захисту заперечувала проти госпіталізації ОСОБА_9 для примусового лікування, наполягала на амбулаторному лікуванні, але в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції зазначено, що сторона захисту не заперечувала проти госпіталізації - що не відповідає дійсності та може бути підтверджено при дослідженні протоколу судового засідання від 13.06.2024 року та запису аудіо відео фіксації судового процесу.
При постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції не взято до уваги, що ОСОБА_9 протягом періоду з 18.10.2020 року до 13.06.2024 року жодних кримінальних та навіть адміністративних правопорушень не вчиняв, що свідчить про відсутність необхідності запобігання вчиненню ним нових суспільно небезпечних діянь, відповідальність за які передбачена нормами КК України. В даний час ОСОБА_9 має постійне місце роботи, отримав статус особи з інвалідністю, проходить постійне амбулаторне лікування та періодичне добровільне лікування в умовах стаціонару.
Заслухавши доповідь судді, думки адвоката ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та його законного представника, які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ст. 503 КПК України підставами застосування судом примусових заходів медичного характеру є: 1) наявність суспільно небезпечного діяння передбаченого КК України; 2) доведеність вчинення цього діяння конкретною особою; 3) встановлення того факту, що особа в момент вчинення суспільно небезпечного діяння була в стані неосудності, чи захворіла після цього на психічну хворобу, яка виключає застосування до неї кримінального покарання; 4) визнання цієї особи небезпечною для суспільства в силу її хворобливого стану, характеру вчинення нею діяння і взагалі її поведінки. Відсутність хоча б однієї з цих підстав не дає суду права застосувати вказані заходи.
Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_9 в стані неосудності суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, за обставин викладених в ухвалі, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та підтверджуються наданими стороною обвинувачення та дослідженими судом першої інстанції доказами, а саме:
- показаннями потерпілого ОСОБА_12 ;
- показаннями свідка ОСОБА_11 ;
- довідкою № 9540 від 18.10.2020 року, з якої вбачається, що ОСОБА_12 18.10.2020 року з 16 год. 50 хв. до 17 год. 40 хв. перебував у Міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги з діагнозом: Забій - осаднення лівої надбрівної ділянки. Закритий підголовчатий перелом 2-го пальця, п'ясткової ділянки зі зміщенням уламків (т. 1 а.п. 74);
- висновком експерта № 042-209-2021 від 24.02.2021 року, з якого вбачається: 1. При проведенні судово-медичного обстеження ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та вивченні медичної документації на його ім'я виявлені ушкодження: а) закрита травма правої кисті: підголовчастий перелом 2-ої п'ясної кістки; б) садно по верхньому краю лівої брові. Характер та локалізація виявлених ушкоджень не суперечать обставинам їх отримання, продемонстрованим при проведенні слідчих експериментів та викладеним в протоколах проведення слідчих експериментів (т. 1 а.п. 75-79);
- висновком експерта № 042/1-1064-2020 від 29.10.2020 року, з якого вбачається: 1. 1. При проведенні судово-медичного обстеження ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та вивченні медичної документації на його ім'я виявлені ушкодження: а) закрита травма правої кисті: підголовчатий перелом 2-ої п'ясної кістки; б) садно по верхньому краю лівої брові. Характер, морфологія (локалізація), виявлених ушкоджень, свідчать про те, що вони утворилися від 2-х дій (перелом - за рахунок дії травмуючої сили під кутом, наближеним до прямого; садно - за рахунок ковзання, тертя або удару під кутом) тупого (тупих) предмету (предметів), характерні властивості якого (яких) в ушкодженнях не відобразились, за давністю можуть відповідати терміну, вказаному у постанові, тобто 18.10.2020. Рентгенологічні дані вказують на наявність перелому 2-ої п'ясної кістки правої кисті, що дозволяє стверджувати, що як відновлення анатомічної цілісності вказаної кістки так і власно функції даної анатомічної ділянки, буде перевищувати 21 добу (звичайні строки консолідації такого перелому та відновлення функції травмованої ділянки перевищують 21 добу), а саме цей строк враховувати при визначенні тривалості розладу здоров'я, як судово-медичного критерію визначення ступеню тяжкості. Вивчена медична документації свідчить про відсутність явищ, небезпечних для життя, після спричинення вказаного тілесного ушкодження. Тому, є підстави стверджувати, що тілесне ушкодження, вказане у п. а) даних Підсумків, відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу, відповідно п. п. 4.6. та 2.2.1./в «Правил». Відновлення анатомічної цілісності травмованих ділянок та початок відновлення порушеної функції по місцю утворення саден у звичайному клінічному перебігу спостерігається у строк до 6 діб. Вказані строки відображають тривалість розладу здоров'я, як загальноприйнятого судово-медичного критерію визначення ступеню тяжкості. Саме тому, тілесне ушкодження, вказане в п. б) даних Підсумків відноситься до легкого тілесного ушкодження (за критерієм тривалості розладу здоров'я), відповідно п. п. 1.5.2, 2.3.5. та 4.6. «Правил» (т. 1 а.п. 80-84);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 17.02.2021 року за участю свідка ОСОБА_11 , з якого вбачається, що ОСОБА_9 кричав, почав агресивно себе поводити та махати руками, а свідок ОСОБА_11 почала його заспокоювати та тримати руками для уникнення бійки. У цей час, ОСОБА_9 замахнувся правою рукою, а саме кулаком, та наніс один удар в область лівої брови потерпілому, від чого, останній впав на руку. Далі, свідок почала тримати ОСОБА_9 , щоб він не продовжив наносити удари (т. 1 а.п. 89-94);
- постановою про визнання речових доказів від 17.02.2021 року, а саме: DVD-R диска, на якому міститься відеозапис слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.п. 96);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 17.02.2021 року за участю потерпілого ОСОБА_12 , з якого вбачається, що вийшовши на коридор, ОСОБА_9 почав розмовляти на підвищеному тоні та агресивно себе поводив, у ході чого, між ним та потерпілим виникла словесна суперечка, однак, потерпілий не хотів та не мав бажання розмовляти. Після чого, коли матір ОСОБА_9 перебувала між ними, сварка продовжувалася і останній замахувався руками, а потім, наніс один удар кулаком правої руки в обличчя лівої брови потерпілого та від отриманого тілесного ушкодження потерпілий впав на землю на праву руку. Коли потерпілий перебував у положенні лежачи на підлозі, ОСОБА_9 наскочив на нього зверху та намагався наносити удари. У цей час, мати ОСОБА_10 спільно з дружиною потерпілого почали відтягувати ОСОБА_9 і далі було викликано працівників поліції (т. 1 а.п. 97-101);
- постановою про визнання речових доказів від 17.02.2021 року, а саме: DVD-R диска, на якому міститься відеозапис слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.п. 103);
- висновком судово-психіатричного експерта № 574 від 13.10.2021 року, з якого вбачається: 1. У період кримінального правопорушення (18.10.2020 р.), в скоєнні якого підозрюється ОСОБА_9 , останній виявляв ознаки хронічного психічного захворювання у вигляді Шизофренії параноїдної (F20.0 - згідно з МКХ-10). 2. У період кримінального правопорушення (18.10.2020р.), в скоєнні якого підозрюється ОСОБА_9 , останній ознак тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності не виявляв, а страждав на хронічне психічне захворювання у вигляді Шизофренії параноїдної. 3. У період кримінального правопорушення (18.10.2020р.), в скоєнні якого підозрюється ОСОБА_9 , останній за психічним станом не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. 4. У теперішній час ОСОБА_9 виявляє ознаки хронічного психічного захворювання у вигляді Шизофренії параноїдної. 5. За психічним станом у теперішній час ОСОБА_9 не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. 6. За психічним станом у теперішній час ОСОБА_9 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом (т. 1 а.п. 129-132).
Також, під час судового розгляду клопотання судом було призначено повторну амбулаторну комплексну судову психолого-психіатричну експертизу та, відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 84 від 24.01.2024 року: 1. У теперішній час ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , страждає на хронічний психічний розлад у вигляді шизофренії, параноїдної форми, безперервного перебігу з вираженим апато-дисоціативним дефектом (F20.00 за МКХ 10 перегляду). За своїм психічним станом ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у теперішній час не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. За наданою медичною документацією діагноз: шизофренія, пароноїдна форма був вперше встановлений підекспертному під час стаціонарного лікування з 16.07.2018р. по 13.08.2018р. 2. ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період інкримінованого йому кримінального правопорушення страждав на хронічний психічний розлад у вигляді шизофренії, параноїдної форми (F20.0 за МКХ 10 перегляду) та за своїм психічним станом не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. 3. За своїм психічним станом ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час потребує надання психіатричної допомоги - поміщення в спеціальний лікувальний заклад з метою його обов'язкового лікування, а також запобігання вчинення ним суспільно небезпечних діянь (відповідно до ст. 92 КК України) (т. 2 а.п. 125-138).
Судом обґрунтовано покладені в основу рішення досліджені в порядку ст. 94 КПК України докази, які об'єктивно узгоджуються між собою, доповнюють один одного і не мають суперечностей, прямо підтверджують існування обставин, що підлягали доказуванню у кримінальному провадженні, та які у своїй сукупності вказують на вчинення ОСОБА_9 суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 03.06.2005р. «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», визначаючи відповідно до частин 3-5 ст. 94 КК України тип психіатричного закладу, до якого слід госпіталізувати неосудного, необхідно виходити як з його психічного стану, так і з характеру вчиненого ним суспільно небезпечного діяння. Для об'єктивної оцінки ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб суд має спочатку з'ясувати думку експертів-психіатрів стосовно виду примусових заходів медичного характеру, які можуть бути призначені психічно хворій особі в разі визнання її неосудною, а потім, з урахуванням висновків експертів і характеру вчиненого цією особою суспільно небезпечного діяння, ухвалити рішення про вибраний ним вид примусових заходів медичного характеру (тип психіатричного закладу, який його здійснюватиме).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КК України, залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом; госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом; госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом, або ж, не застосовувати їх та передати психічно хворого на піклування родичам.
Як зазначає Касаційний кримінальний Суд у складі Верховного суду у постанові №243/4632/17 (провадження № 51-5807км18) від 30 травня 2019 року, метою примусових заходів медичного характеру є не тільки обов'язкове лікування особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, але й запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь (ст.92 КК України). Для досягнення цієї мети суд має визначити конкретний вид примусового заходу, враховуючи всі передбачені ст. 94 КК України критерії в їх сукупності.
Визнавши доведеним, що ОСОБА_9 вчинив суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування до нього примусових заходів медичного характеру.
Як слідує з матеріалів справи судом було встановлено, що такі обставини підтверджуються висновком судово-психіатричного експерта № 574 від 13.10.2021 року та висновком судово-психіатричної експертизи № 84 від 24.01.2024 року згідно яких в період інкримінованого йому діяння ОСОБА_9 страждав і на теперішній час страждає на хронічний психічний розлад у вигляді шизофренії, параноїдної форми. Вказане хронічне психічне захворювання позбавляло ОСОБА_9 можливості усвідомлювати свої дії керувати ними в період часу, що відноситься до інкримінованого йому діяння. За своїм психічним станом ОСОБА_9 у теперішній час також не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. За своїм психічним станом, відповідно до ст. 92 КК України, потребує застосування примусових заходів медичного характеру.
Обставин, які б вказували, що на час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_9 видужав або в наслідок змін у стані його здоров'я відпала потреба у застосуванні примусових заходів медичного характеру, встановлено не було.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для застосування щодо ОСОБА_9 примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно оцінив одержані у передбаченому КПК України порядку докази та правомірно застосував щодо ОСОБА_9 примусові заходи медичного характеру.
В апеляційній скарзі захисник посилався на зміст висновку експерта, який покладений судом в основу рішення, та зміст п. 1 ч. 1 ст. 94 КК України і вважав, що суд не врахував ні його позиції, як захисника, ні позиції законного представника та зауважував, що висновок експерта є суперечливим і не підтверджений поясненнями експерта, який його склав, з чим колегія суддів погодитись не може, оскільки саме цей доказ слугує ключовим для встановлення підстав для задоволення чи відмови в задоволенні вимог клопотання прокурора.
Слід зазначити, що апеляційним судом перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції з урахуванням тих обставин, які були актуальні на час його постановлення, а тому ті обставини, що з перебігом тривалого часу лікування ОСОБА_9 , за словами апелянта, знизився рівень суспільної небезпеки, не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухвали суду.
Крім того, будь-яких підтверджуючих вказані обставини даних, суду надано не було.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено законне та обґрунтоване рішення про застосування щодо ОСОБА_9 примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді судом клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_9 , які б слугували підставою для зміни чи скасування ухвали суду та постановлення нової ухвали про застосування до ОСОБА_9 примусових заходів медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, колегією суддів не встановлено.
За наведеного, апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_9 примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом- залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Суддя Суддя