Справа №753/16468/24Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3264/2026Доповідач: ОСОБА_2
Іменем України
27 січня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисників - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2025 року, -
Даною ухвалою суду продовжено ОСОБА_9 та ОСОБА_10 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 14 лютого 2026 року включно.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зазначив, що продовжують існувати ризики, які можуть вчинити обвинувачені, зокрема: ухилення від суду; вчинення нового кримінального правопорушення; перешкоджати виконанню завдань кримінального провадження, в тому числі шляхом впливу на свідків та знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу, застосувати до ОСОБА_9 та ОСОБА_10 більш м'який запобіжний захід - домашній арешт у період доби, а саме: з 22 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. У разі неможливості змінити запобіжний захід - визначити помірний для обвинувачених розмір застави, що складає вісімдесят прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Зазначає, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також щодо необхідності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім того, стороною обвинувачення не обґрунтовано, а судом не досліджено можливість застосування до обвинувачених будь-якого іншого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, з урахуванням ст. 178 КПК України.
Вказує, що судом не взято до уваги характеризуючі дані обвинувачених, зокрема: у ОСОБА_9 та ОСОБА_10 наявні міцні соціальні зв'язки, мають малолітніх дітей та постійне місце проживання в м. Києві. Окрім цього, донька ОСОБА_9 та дитина ОСОБА_10 потребують їх опіки та матеріального забезпечення. Звертає увагу на погіршення стану здоров'я ОСОБА_10 .
Захисник ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період часу, а саме: з 23 год. 00 хв. по 06 год. 00 хв., з покладенням відповідних обов'язків.
Зазначає, що доводи прокурора щодо наявності ризиків, зокрема, що обвинувачений буде переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних та інших учасників у даному кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також продовжить злочинну діяльність або вчинятиме аналогічні злочин є необґрунтованими, надуманими та не підтвердженні відповідними доказами.
Звертає увагу, що ОСОБА_9 раніше не судимий, являється внутрішньо переміщеною особою, має постійне місце проживання в м. Києві, не одружений, має на утриманні неповнолітню доньку.
Заслухавши доповідь судді, думки захисників, які підтримали подані апеляційні скарги, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, на розгляді Дарницького районного суду м. Києва знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2025 року продовжено тримання обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до 14 лютого 2026 року включно.
Підставами для продовження строку тримання під вартою стали достатні підстави вважати, що ОСОБА_10 та ОСОБА_9 можуть: переховуватись від суду; вчинити нове кримінальне правопорушення; перешкоджати виконанню завдань кримінального провадження, в тому числі шляхом впливу на свідків та знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Крім того, суд першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_9 взяв до увагу дані про осіб обвинувачених, їх стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_10 та ОСОБА_9 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинувачених не зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, станом на сьогодні не змінилися та не зменшилися.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , суд першої інстанції належним чином дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченим строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на них процесуальних обов'язків, та вважає, що застосування до ОСОБА_10 та ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченими своїх процесуальних обов'язків.
Також колегія суддів вважає, що при постановленні ухвали про продовження строку тримання під вартою, судом першої інстанції обґрунтовано не визначено розмір застави обвинуваченим оскільки, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор не довів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки питання щодо застосування запобіжного заходу розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з матеріалів провадження вбачається, що при продовженні строку тримання під вартою ОСОБА_10 та ОСОБА_9 місцевий суд враховував не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими у вчиненні злочинів, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинувачених під вартою.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає беззаперечних доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
В даному кримінальному провадженні судом першої інстанції вірно встановлено про наявність та реальність ризиків, що обумовлено як специфікою вчинених злочинів так і даними про осіб обвинувачених в їх сукупності. Твердження сторони захисту про нівелювання вказаних прокурором та встановлених судом першої інстанції ризиків є надуманими, оскільки спрямовані на поліпшення становища обвинувачених, яке в свою чергу може негативно вплинути на хід розгляду кримінального провадженні по суті.
Твердження сторони захисту про те, що судом не досліджувалось чи може бути до обвинувачених застосований більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, на думку колегії суддів є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції дослідив дані доводи та знайшов їх необґрунтованими, оскільки не доведено, що більш м'які запобіжні заходи будуть гарантувати належну процесуальну поведінку останніх.
Доводи захисника про те, що ОСОБА_9 раніше не судимий, являється внутрішньо переміщеною особою, має постійне місце проживання в м. Києві, не одружений, має на утриманні неповнолітню доньку, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки дані обставини були предметом дослідження суду, у відповідності до вимог ст. 178 КПК України, та не спростовують висновків суду про ризики неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, навіть з урахуванням наявних у нього соціальних зв'язків.
Відтак, зазначені в апеляційних скаргах доводи та підстави, з яких сторона захисту просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвала місцевого суду відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, апеляційним судом не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2025 року щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Суддя Суддя