справа № 756/5637/21
головуючий у суді І інстанції Белоконна І.В.
провадження № 22-ц/824/1569/2026
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
28 січня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Якименка Миколи Миколайовича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 червня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, -
У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, у якому просить суд: визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_2 .
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі не перебували. Мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач самостійно займається вихованням та розвитком дитини.
Зі свого народження дитина проживає разом із матір'ю, спочатку в місті Згурівка, з жовтня 2016 року у місті Києві за адресою: АДРЕСА_1 , куди позивач разом із донькою переїхала з метою забезпечення якнайкращого розвитку дитини, надання їй більш якісної освіти та медичних послуг.
У вказаній квартирі, яку вона винаймає, позивачем створено всі належні житлово-побутові умови для проживання та виховання малолітньої дитини. Так, квартира має достатню для проживання житлову площу, є мебльованою, обладнана необхідною для проживання в ній технікою.
Указана квартира знаходиться в 5 хвилинах ходьби від місця навчання дитини - загальноосвітнього навчального закладу I-III ступенів «Романо-германська гімназія № 123» Подільського району міста Києва.
Також, відповідно до висновку НДСЛ «Охмадит» дитина мала захворювання - патологію кульшових суглобів, у зв'язку з чим дівчинці було рекомендовано спочатку лікування у стременах ОСОБА_4 , а пізніше - в апараті Гневковського. Позивач за власні кошти придбала все необхідне дитині лікарське обладнання, оплатила лікувальні масажі та медикаменти. Указані обставини досліджувалися Згурівським районним судом Київської області та Апеляційним судом Київської області під час розгляду справи № 365/831/13-ц між тими ж сторонами, що і у цій справі, тому в силу статті 82 ЦПК України не потребують доказування.
Позивачем в інтересах дитини укладено декларацією із сімейним лікарем КНП «ЦІМСД № 1» Подільського району міста Києва, яка знаходиться поруч із місцем проживання дитини та матері.
З метою всебічного матеріального забезпечення потреб дитини позивачка працює на двох роботах: головним бухгалтером ТОВ «БМА СИСТЕМС» та начальником відділу аудиту ТОВ «Аудиторська фірма ТИМЛАР-АУДИТ», маючи сукупний місячний дохід від цих робіт у сумі 7 010 грн. Також позивач від відповідача отримує аліменти на утримання доньки до її повноліття у розмірі 1 000 грн відповідно до рішення Згурівського районного суду від 03 червня 2013 року у справі № 365/831/13, зміненого рішенням Апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2014 року.
Спосіб участі відповідача у вихованні та спілкуванні з донькою встановлено рішенням Згурівського районного суду Київської області від 01 червня 2018 року у справі № 365/322/17, зміненого постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року, залишеного без змін постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року, яким відповідачу встановлено час для його побачень з дитиною кожної першої та третьої суботи місяця з 09:00 години до 13:00 години в присутності позивача в громадських місцях на всій території міста Києва та в смт Згурівка Київської області.
При ухваленні такого рішення судом враховано висновок Органу опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, враховуючи емоційний стан дитини, її внутрішній дискомфорт при спілкуванні з відповідачем та її прив'язаність до матері.
Вказує, що надані позивачкою докази свідчать про те, що для неї виховання дитини є головною та єдиною цілю її життя, вона піклується про дитину, стан її здоров'я, фізичний та духовний розвиток, забезпечує її всім необхідним, забезпечує належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового духовного морального і соціального розвитку дитини, а тому сама дитина прив'язана саме до матері, а поруч із батьком відчуває дискомфорт.
Зазначає, що батько у вихованні дитини взагалі будь-якої участі не брав, матеріально її забезпечувати відмовлявся, що стало причиною звернення позивачки з відповідним позовом до суду про встановлення аліментів на утримання дитини.
Отже, вказані вище обставини, на думку позивачки, свідчать, що інтересам дитини відповідатиме визначення її місця проживання саме з матір'ю.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02 червня 2025 року задоволено позов ОСОБА_2 .
Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 забезпечуються належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини ОСОБА_3 , сталі соціальні зв'язки, які склалися за місцем її проживання з матір'ю, психологічний стан, недоцільність порушення стабільності повсякденного життя дитини, враховуючи, що судом під час розгляду справи не встановлено обставин, які б унеможливлювали проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з матір'ю та могли б нашкодити розвитку дитини, суд вважає, що визначення місця проживання доньки з матір'ю на сьогодні максимально відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Якименко М.М. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції розглянув справу та ухвалив оскаржуване рішення без участі органу опіки та піклування та не залучив до розгляду справи належний орган опіки та піклування.
Вказує, що Подільська районна в місті Києві державна адміністрація за тимчасовим місцем перебування дитини та Виконавчий комітет Згурівської селищної ради за місцем реєстрації матері є належними органами опіки та піклування, однак вони не залучені до участі у розгляді справи.
Додатково зазначає, що суд першої інстанції відхилив клопотання відповідача про залучення належних органів опіки та піклування та розглянув справу і ухвалив рішення за участі Служби у справах дітей Подільської районної в місті Києві державної адміністрації.
Зазначає, що висновок Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 грудня 2022 року містить недостовірну інформацію про ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та їх доньку ОСОБА_3 , крім того, є неповним та складеним з порушенням Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини та без урахування висновків Верховного Суду, а тому на не мав бути прийнятим судом першої інстанції.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не з'ясував та не надав оцінки обставинам умисного відчуження матір'ю дитини від батька і протиправного вивезення дитини за межі України, та не застосував висновки Верховного Суду, (викладені у постановах від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) та від 12 січня 2022 року в справі № 663/724/19, від 19 березня 2025 року у справі №947/23505/20, провадження № 61-1342св25), відповідно до яких ВС наголошував на тому, що створювані одним із батьків для іншого, протягом тривалого часу, перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з нею мають наслідком руйнування зв'язків із сім'єю, до якої належить як батько, так і мати дитини, а отже в такому разі поведінка того із батьків, хто створює перешкоди, суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Додатково наголошує на тому, що ОСОБА_2 умисно та злісно не виконує постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року у справі № 365/322/17-ц, якою визначено спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Посилається на те, що Окружним судом у Гданську, ІІ Цивільний Сімейний Відділ, який розглядав справу щодо повернення в Україну малолітньої ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , було визнано факт незаконного переміщення ОСОБА_2 дитини з України.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідно до висновків ВС у подібних правовідносинах (постанові від 19 березня 2025 року (провадження № 61-1342св25) у справі № 947/23505/20), не можна було визначати місце проживання доньки з матір'ю, яка змінила на власний розсуд без згоди батька місце проживання дитини, створила перешкоди батькові у спілкуванні із донькою, які є неможливими, з врахуванням перебування дитини за межами України, що позбавило дитину як належної опіки і виховання з боку батька, так і порушило їх право на прямі контакти, що вочевидь суперечить найкращим інтересам дитини і призводить до її відчуження від батька.
Зазначає, що суд першої інстанції провів опитування дитини з порушенням порядку, встановленого ЦПК без належного встановлення особи дитини та без участі психолога та/або представника органу опіки та піклування за місцем перебування дитини.
Посилається на те, що відповідач та його представник не мали можливості встановити та підтвердити особу дитини та поставити їй питання.
Наголошує, що відсутні підстави для врахування думки дитини, оскільки її опитування проводилося без участі психолога за місцем перебування дитини, без належного встановлення особи дитини, у присутності заінтересованої матері дитини, а думка дитини може бути спотворена тривалим проживанням матір'ю та ізоляцією від батька, спричиненою в тому числі невиконанням позивачем постанови Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року, якою визначено спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною. Так вказує, що суд першої інстанції порушив право ОСОБА_1 та його доньки на повагу до сімейного життя.
Від представника ОСОБА_2 - адвокат Яковенко А.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення першої інстанції - без змін.
Відзив обґрунтовано тим, що внаслідок такого багаторічного затягування справи, звісно, у відповідача з'явилися формальні підстави стверджувати, що висновок органу опіки та піклування від 06 грудня 2022 року застарів. Проте ця ситуація була штучно створена самим відповідачем, який робив усе можливе, щоб судове рішення не було ухвалене ніколи.
Вказує, що виїзд позивача з дитиною 10 березня 2022 року відбувся не з метою розлучення дитини з батьком, а був вимушеною та терміновою евакуацією, спричиненою повномасштабним військовим вторгненням російської федерації 24 лютого 2022 року.
Виїзд дитини за кордон 10 березня 2022 року відбувся у повній відповідності до норм законодавства, які діяли на той момент, а відсутність згоди батька не лише була зумовлена об'єктивною неможливістю її отримання в умовах бойових дій, а й прямо дозволялася чинним на той час законодавством.
Зазначає, що спроби відповідача представити цю евакуацію як «умисне відчуження» є безпідставними, а кінцеве рішення польського суду повністю спростовує його доводи та підтверджує правильність дій позивача.
Вказує, що позивачка була присутня під час опитування судом дитини не як заінтересована особа з метою тиску, а як законний представник та для надання необхідної емоційної підтримки 12-річній дитині під час спілкування з судом. Головуючий суддя мав повну можливість бачити поведінку дитини та матері й переконатися у відсутності будь-якого впливу.
Зазначає, що процедура опитування відбулася за обов'язкової участі представника органу опіки та піклування, адже працівник Служби у справах дітей Подільської РДА був присутній у залі судового засідання і брав участь в опитуванні дитини по відеозв'язку.
Відповідач та його представник були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, їхня відсутність є їхнім власним процесуальним вибором, відповідальність за який не може покладатися на суд.
Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Якименко М.М. у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Яковенко А.О. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Від Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника служби.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
Як вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказано: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 8 т. 1).
01 січня 2019 року ОСОБА_2 укладений договір позички, за умовами якого їй безоплатно передано у користування квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9-10 т. 1).
Згідно з довідкою Романо-германської гімназії № 123 Подільського району міста Києва від 17 березня 2021 року, ОСОБА_3 навчалася з 2019 року у Романо-германській гімназії № 123 Подільського району (а.с. 12 т. 1).
Як вбачається з характеристики, виданої директором Романо-германської гімназії № 123 Подільського району міста Києва Конончук В.П. , ОСОБА_7 навчається у 2 класі. Мотивація до навчання у дитини велика. Має високий рівень знань, легко знаходить спільну мову з однокласниками, завжди допомагає у класі. Дитина відвідує школу регулярно, без пропусків. Навчанням та вихованням дитини займається мама. Дитина доглянута, завжди охайна, привітна (а.с. 13 т. 1).
Згідно з довідкою хореографічної студії «Грація Денс» від 31 березня 2021 року ОСОБА_3 відвідувала заняття у хореографічній студії «Грація Денс». За час навчання у студії брала участь у різноманітних всеукраїнських конкурсах, де була нагороджена дипломами та медалями І, ІІ, ІІІ ступенів (а.с. 15 т. 1).
28 жовтня 2019 року ОСОБА_2 в інтересах дитини ОСОБА_3 укладено декларацією із сімейним лікарем КНП «ЦПМСД № 1» Подільського району м. Києва (а.с. 23 т. 1).
Як вбачається з довідки ТОВ «БМА Системс» від 23 березня 2021 року, ОСОБА_2 працювала в ТОВ «БМА Системс» та посаді головного бухгалтера. Дохід за період з 01 вересня 2020 року по 2021 року становив 19 105 грн 63 коп. (а.с. 24 т. 1).
Згідно з довідкою № 1 від 17 березня 2021 року, ОСОБА_2 працювала в ТОВ «Аудиторська Фірма «ТИМЛАР - АУДИТ» на посаді начальника відділу аудиту. Дохід за період з 01 вересня 2020 року по 28 лютого 2021 року становить 21 240 грн (а.с. 25 т. 1).
Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 01 червня 2018 року у справі № 365/322/17 визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дочкою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом встановлення часу для їх побачень кожної першої та третьої місяця з 10:00 год. до 17:00 год. без участі матері в громадських місцях на всій території м. Києва та Київської області та за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року рішення Згурівського районного суду Київської області від 01 червня 2018 року в частині визначення способу участі у вихованні та спілкування з дитиною змінено.
Визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення часу їх побачень кожної першої та третьої суботи місяця з 09:00 год. до 13:00 год. в присутності матері ОСОБА_2 в громадських місцях на всій території міста Києва та смт Згурівка Київської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року рішення Згурівського районного суду Київської області від 01 червня 2018 року, в частині яка не змінена апеляційним судом, та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року залишено без змін (а.с. 27-39 т. 1).
На підставі звернення ОСОБА_2 психологом центру «Фідновлення» Каращук І.В. проведено психологічне обстеження дитини ОСОБА_9 на підставі якого складено психологічний висновок від 20 липня 2021 року. За результатами психологічної діагностики встановлено, що дитина має стабільний емоційний фон, але відчувається фонова тривожність. Розвиток психічних процесів в нормі та відповідає фізіологічному віку дитини. Тривожність, проблеми зі сном, страхи та гризіння нігтів можуть бути реакцією на травмуючу ситуацію в житті дитини. По відношенню до матері у дівчинки сформована стабільна та безпечна прив'язаність, яка є необхідною умовою нормального розвитку дитини. Прив'язаність до батька відсутня, спілкування з батьком викликає тривогу та психосоматичні розлади. Для збереження стабільного емоційного стану дитини та цілісності психіки, рекомендується її постійне проживання та знаходження в умовах однієї родини з матір'ю, що забезпечить дитині відчуття безпеки, стабільності та дозволить виробити єдину систему правил поведінки. Це буде формувати позитивний та стабільний психоемоційний розвиток дитини, оскільки виявлено, що по відношенню до матері сформована стабільна та безпечна прив'язаність, яка є необхідною умовою нормального розвитку дитини (а.с. 76-80 т. 1).
05 квітня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Подільського УП ГУНП у місті Києві із заявою щодо порушення відповідачем рішення суду щодо визначення способу участі у вихованні та спілкування з дитиною. У заяві заявник зазначає, що відповідач порушує умови виконання рішення суду. Окрім іншого, у заяві зазначає, що він погрожує їй. Внаслідок його дій отримала травму - забій лівого кулькового суглобу. Своєю поведінкою він лякає дитину, вона його боїться (а.с. 85 т. 1).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 грудня 2022 року щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, визнано за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 (а.с. 194-195 т. 1).
Відповідач ОСОБА_1 через Міністерство юстиції України звернувся із заявою про повернення дитини відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Міністерство юстиції Республіки Польща заяву спрямовано до Регіонального суду міста Гданськ для розгляду.
Ухвалою Окружного суду у місті Гданськ від 31 жовтня 2023 року ухвалено рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Судом встановлено наступні обставини «Мати виїхала з ОСОБА_10 до Польщі 10 березня 2022 року. Дівчинка навчається у навчально-виховному комплексі № 5 у Гданську. Малолітній дитині надавалися медичні послуги у грудні 2022 року в поліклініці ТОВ «Здровє» у Гданську та у березні 2023 року в дитячій лікарні «Полянки». ОСОБА_11 отримує сімейну соціальну допомогу на дитину «500+». Малолітня ОСОБА_10 відвідує додаткові заняття з польської мови, танців та рукоділля. Вона також дистанційно навчається в українській школі, яку відвідувала до переїзду у Польщу. Мати з дочкою отримали номери PESEL. Заява про повернення дитини була подана більше ніж через рік після виїзду малолітньої дитини до Польщі». Ухвалою Окружного суду у м. Гданськ від 16 жовтня 2023 року встановлено порядок спілкування ОСОБА_1 з малолітньою ОСОБА_12 таким чином, що вони відбуватимуться за допомогою засобів дистанційного зв'язку - месенджера Telegram за наступним графіком: щовівторка з 18.00 до 20.00 год.; щочетверга з 18.00 до 20.00 год.; щосуботи з 17.00 до 20.00 год.; щонеділі з 10.00 год. до 13.00 год. Зазначено, що ще однією обставиною, яка впливає на оцінку заяви, є той факт, що вона була подана більш ніж через рік після із дати переміщення або утримування дитини. У даній справі заява була подана до Суду 15 травня 2023 року, тобто більш ніж через рік поля виїзду малолітньої дитини до Польщі. Тим більше, що заявник просить лише про повернення дитини і не передбачає повернення учасниці судового провадження. Таке ставлення, на думку Суду, свідчить про те, що заявник не бере до уваги почуття дитини, для якої учасниця провадження, безсумнівно, є особою першого плану у батьківському тандемі. Заявник вимагає повернення дитини на територію країни, в якій ведуться бойові дії, що, на думку Суду, як наслідок, призведе до того, що дитина опиниться в нетерпимій обстановці в розумінні статті 136 Конвенції (а.с. 116-117 т. 2).
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі статтею 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини 1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (частина 2 статті 160 СК України).
Статтею 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 21 грудня 1995 року), зокрема, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов'язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров'ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі безпечне життя і здоровий розвиток дитини).
У Європейській конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованій Законом України від 03 серпня 2006 року № 69-V, зазначено, що предметом цієї Конвенції є - у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Для цілей цієї Конвенції розгляд судовим органом справ, що стосуються дітей, визнається розглядом сімейних справ, зокрема тих, що пов'язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад, стосовно місця проживання дітей і доступу до них.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування.
Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності); відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов'язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов'язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною); можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків); стан здоров'я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги); стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо.
Указані висновки відповідають висновкам, які викладені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 23 жовтня 2021 року у справі № 127/17427/20, від 15 квітня 2020 року у справі № 61/35714/16-ц, від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19.
Апеляційний суд враховує, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків (припинення їх спільного проживання) для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування.
Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки відносно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
З матеріалів справи вбачається, що 10 березня 2022 року ОСОБА_2 разом із малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із військовою агресією рф проти України та введенням воєнного стану виїхали до Республіки Польщі, що підтверджується відміткою у паспорті (а.с. 7 т. 3).
Як встановлено ухвалою Окружного суду у місті Гданськ від 31 жовтня 2023 року, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про повернення особи, яка перебуває під батьківським піклуванням чи опікою, за кордоном, встановлено, що ОСОБА_2 виїхала з донькою до Польщі 10 березня 2022 року. Дівчинка навчається у навчально-виховному комплексі № 5 у Гданську. Малолітній дитині надавалися медичні послуги у грудні 2022року в поліклініці ТОВ «Здровє» у Гданську та у березні 2023 року в дитячій лікарні «Полянки». ОСОБА_2 отримує сімейну соціальну допомогу на дитину «500+». Малолітня ОСОБА_10 відвідує додаткові заняття з польської мови, танців та рукоділля. Вона також дистанційно навчається в українській школі, яку відвідувала до переїзду у Польщу. Мати з дочкою отримали номери PESEL.
Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Суд першої інстанції у судовому засіданні 02 червня 2025 року у присутності представника служби у справах дітей у режимі відеоконференції заслухав думку ОСОБА_3 , яка висловила своє бажання проживати разом із матір'ю. Зазначила, що не пам'ятає коли востаннє спілкувалася з батьком.
У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно враховано думку дитини при визначенні її місця проживання, оскільки з'ясування думки дитини проведено судом з порушенням порядку: без належного встановлення особи дитини, без участі психолога та/або представника органу опіки та піклування за місцем перебування дитини, у присутності заінтересованої матері дитини.
Однак, посилаючись на допущення порушень під час з'ясування думки дитини, відповідачем в апеляційній скарзі не заявлено клопотання про з'ясування думки дитини апеляційним судом.
Також апеляційний суд зауважує, що з протоколу судового засідання від 02 червня 2025 року та з дослідженого технічного запису указаного судового засідання вбачається, що з'ясування думки малолітньої ОСОБА_3 відбувалося у присутності представника служби у справах дітей.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу та ухвалив оскаржуване рішення без участі органу опіки та піклування та не залучив до розгляду справи належні органи опіки та піклування - Подільську районну в місті Києві державну адміністрацію за тимчасовим місцем перебування дитини та Виконавчий комітет Згурівської селищної ради за місцем реєстрації матері.
Згідно з частиною 4 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до частини 5 статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
На час звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини до виїзду до Республіки Польщі вона разом із дитиною проживала у Подільському районі м. Києва тому доводи апеляційної скарги про те, що Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, яка є третьою особою у цій справі, є неналежною службою у справах дітей - є необґрунтованими.
Тобто на момент звернення до суду та до виїзду за кордон дитина з матір'ю постійно проживали саме на території, підвідомчій Службі у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації.
Таким чином участь у справі та складання висновку органом опіки та піклування за фактичним місцем проживання дитини є виправданим.
Залучення органу опіки та піклування Згурівської селищної ради, тобто за місцем реєстрації позивача, є недоцільним, оскільки дитина там не проживала, і відповідний орган не володів би жодною інформацією про умови проживання та інтереси дитини.
В апеляційній скарзі представник відповідача посилається на те, що висновок Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 грудня 2022 року не мав бути прийнятим судом першої інстанції, оскільки містить недостовірну інформацію та є неповним.
Відповідно до частини 6 статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Враховуючи, що указана справа перебуває у провадженні суду тривалий час, орган опіки та піклування, який і склав указаний висновок, визначався відповідно до місця проживання позивачки та дитини станом на час звернення до суду з позовом (квітень 2021 року), а під час розгляду справи 10 березня 2022 року у зв'язку із військовою агресією рф проти України та введенням воєнного стану вона разом із дитиною виїхала до Республіки Польщі, апеляційний суд не вбачає підстав для врахування висновку Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 грудня 2022 року.
Однак, навіть за відхилення зазначеного висновку, яким визначено за доцільне визначити місце проживання дитини з матір'ю, апеляційний суд враховує, що матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 стала у своїй поведінці та створювала необхідні умови для проживання та виховання дитини ОСОБА_3 як у місті Києві так і в місті Гданськ Республіки Польща.
При цьому у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження необхідності зміни місця проживання дитини ОСОБА_3 , її звичного та безпечного середовища та визначення його місця проживання з батьком, з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків.
В апеляційній скарзі наявне посилання на висновок, викладений в ухвалі Окружного суду у місті Гданськ від 31 жовтня 2023 року, про те, що про визнання факту незаконного переміщення ОСОБА_2 дитини з України.
Разом із тим, указаною ухвалою Окружного суду у місті Гданськ від 31 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зобов'язання щодо повернення в Україну малолітньої ОСОБА_3 з посиланням на те, що заявник вимагає повернення дитини на територію країни, в якій ведуться бойові дії, що, на думку Суду, як наслідок, призведе до того, що дитина опиниться в нетерпимій обстановці в розумінні статті 136 Конвенції.
Також Окружним судом у місті Гданськ у вказаній ухвалі зауважено, що заява про повернення дитини була подана ОСОБА_1 більше ніж через рік після виїзду малолітньої дитини до Польщі.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не виконує постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року у справі № 365/322/17-ц, якою визначено спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, не спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки предметом розгляду цієї справи є визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Яковенко А.О. просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції у розмірі 20 000 грн.
Враховуючи, що представником ОСОБА_2 - адвокатом Яковенко А.О. з дотриманням частини 8 статті 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів у відзиві на апеляційну скаргу зазначено про понесені витрати на правову допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, колегія апеляційного суду вважає, що порядок встановлений частиною 8 статті 141 ЦПК України, - дотриманий.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених позивачами витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у зв'язку з переглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції, надано засвідчені копії:
копію договору про надання професійної правничої допомоги від 14 серпня 2025 року № 2025/08/14, пунктом 4.1 якого визначено, що гонорар адвокатського бюро за надання правової допомоги, передбаченої умовами цього договору становить 20 000 грн (а.с. 81-82 т. 3);
платіжна інструкція про сплату ОСОБА_2 на користь АБ «Яковенко та Партнери Фіделітіс-Груп» 5 000 грн (а.с. 85 т. 3).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Останній може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
З наданих представником позивача доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката вбачається, що договором визначений фіксований розмір адвокатського гонорару за надання правової допомоги, визначеної у пункті 4.1 договору про надання професійної правничої допомоги від 14 серпня 2025 року № 2025/08/14, що становить 20 000 грн.
Надані представником позивача докази є належними та допустимими доказами понесення витрат на правову допомогу, які у встановленому законом порядку (стаття 81 ЦПК України) не спростовані відповідачем.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин 5, 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
З матеріалів справи вбачається, що до відзиву на апеляційну скаргу додано документ, що підтверджує надіслання такої заяви і доданих до неї доказів іншим учасникам справи - відповідачу, а саме: опис вкладення у цінний лист, поштова накладна (а.с. 87 т. 3).
Відповідач, який був обізнаний про порушенням позивачкою питання про стягнення з нього витрат на правничу допомогу, не заявив про не співмірність розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а у суду відсутні підстави з власної ініціативи вирішувати питання про зменшення розміру заявлених судових витрат, які підтверджені належними доказами, які наявні у матеріалах справи.
Отже, дослідивши надані представником позивача докази щодо понесених нею процесуальних витрат під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, врахувавши результат розгляду справи по суті, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи апеляційним судом, у заявленому розмірі.
Оскільки, судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Якименка Миколи Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 червня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції у розмірі 20 000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 06 лютого 2026 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська