Справа № 748/706/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/294/26
Категорія - продовження строків тримання під вартою. Доповідач ОСОБА_2
05 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участі сторін кримінального провадження
обвинуваченої ОСОБА_6
її захисників - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8
законного представника ОСОБА_9
прокурора ОСОБА_10
Розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Чернігові, одночасно в режимі відеоконференцій із захисниками з використанням їх власних технічних засобів, апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2026 року,
Цією ухвалою обвинуваченій у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці м. Чернігова, громадянці України, зареєстрованій та фактично проживаючій за адресою: АДРЕСА_1 , учениці 11 класу , 15 ліцею, раніше не судимій, продовжений строк тримання під вартою до 19 березня 2026 року включно.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції виходив із того, що наразі кримінальне провадження перебуває на розгляді в суді і його завершення затягується клопотаннями сторони захисту про відкладення розгляду справи. При цьому, суд прийшов висновку про продовження існування ризиків, передбачених п.п.1,3,4,5 ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки і надалі існує велика імовірність того, що обвинувачена буде намагатися уникнути відповідальності за особливо тяжкий злочин, зокрема, може переховуватися від суду, або шляхом впливу на свідків чи створення інших перешкод, реалізація яких не виключає фактор впливу спецслужб рф. Без перебування під вартою у обвинуваченої буде реальна можливість за допомогою мережі інтернету контактувати зі спецслужбами з метою реалізації можливості ухилення від кримінальної відповідальності.
В апеляційній скарзі захисник, який діє в інтересах обвинуваченої, просить скасувати ухвалу суду щодо продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора, застосувати до обвинуваченої запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою проживання у нічний період доби з одночасним переданням обвинуваченої під нагляд її матері ОСОБА_9 , а також покладенням на обвинувачену ряду обов'язків.
Вказуючи про незаконність, необґрунтованість та постановлення ухвали з істотним порушенням вимог КПК, а також Конвенції про права дитини, переконаний, що суд не застосував індивідуальний підхід. Відповідно до положень ст. 176 КПК України не врахував пріоритетність м'яких заходів для неповнолітніх, та не забезпечив найкращі інтереси дитини.
Переконаний, що судовим рішенням проігноровано вік обвинуваченої, відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання, позитивні характеристики з місця навчання та проживання, а також висновки досудової доповіді, які свідчать про низькій рівень ризиків повторного правопорушення та позитивні соціальні фактори. Зазначає, що обвинувачена має стабільне сімейне середовище та позитивні характеристики, що дозволяє застосувати домашній арешт з електронним контролем або заставою.
Також захисник вважає не доведеними ризики, які встановлені судом. Просить врахувати, що суд належним чином не дослідив аргументи сторони захисту, які спростовують існування ризиків, зокрема відсутність зв'язків з РФ.
З іншого боку апелянт звертає увагу на порушення принципу розумності строку тримання під вартою та недотримання практики ЄСПЛ, а також ігнорування судом можливості застосування альтернативних, більш м'яких запобіжних заходів.
Заслухавши доповідача, захисників, які підтримали доводи апеляційної скарги та просили застосувати до обвинуваченої більш м'який запобіжний захід, зокрема, у вигляді домашнього арешту; обвинувачену, яка підтримала вимоги скарги свого адвоката та запевняла суд у відсутності намірів переховуватися від суду; законного представника, яка просила відпустити її доньку додому, вона зможе контролювати її поведінку та явку до суду, прокурора, який з доводами сторони захисту не погодився, вважав ухвалу суду цілком законною, оскільки ризики є обґрунтованими, підкреслив, тяжкість злочину в якому обвинувачується особа, а тому стверджував, що з урахуванням наявних ризиків, відсутні підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу; дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
З матеріалів встановлено, що у провадженні Чернігівського районного суду Чернігівської області знаходиться кримінальне провадження, внесене 25.11.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22024270000000230, за обвинуваченням, ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Цією ж нормою на суд покладеий такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, що узгоджується з вимогами ч.5 ст.9 КПК України.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
При розгляді клопотання про продовження строків тримання під вартою суд досліджує подані йому матеріали на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з'ясовує конкретні причини тривалого строку судового розгляду і тримання особи під вартою, чи не допущено безпідставного тривалого судового розгляду, інші обставини, що вплинули на невиправдано тривале тримання особи під вартою, чи не з'явилися до моменту розгляду подання причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший передбачений законом запобіжний захід, тощо.
Вирішуючи питання продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_6 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до відповідних висновків.
Судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були заявлені під час попереднього застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися і виправдовують тримання обвинуваченої під вартою, натомість захисником в апеляційній скарзі не наведено даних, які б навпаки свідчили про відсутність цих ризиків або про їх зменшення. Так, дійсно, як зазначає адвокат ризики не є статичними, а тому і підлягають оцінці кожного разу при розгляді клопотання та оцінюються саме на момент розгляду, що і було зроблено судом.
Так, колегія суддів звертає увагу, що особливість запобіжних заходів полягає у тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку підозрюваного, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому. При цьому слід враховувати, що якась ймовірність того, що підозрюваний зможе спробувати ухилитись від відповідальності, існує завжди.
Ризик, це завжди ймовірність настання того чи іншого факту, тому твердження адвоката про недоведеність ризиків є безпідставним. Адже, у разі настання будь-якого з вказаних у клопотанні ризиків, це вже буде неналежна процесуальна поведінка обвинуваченого.
Колегія суддів приймає до уваги, що на час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, кримінальне провадження перебуває на розгляді у суді, отже, усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання, з урахуванням встановлених у кримінальному провадженні обставин, має місце обґрунтованість твердження сторони обвинувачення про існування ризику ухилення ОСОБА_6 від явки до суду та виконання покладених на неї процесуальних обов'язків. Заслуговує на увагу і твердження прокурора про те, що вік обвинуваченої та відсутність обмежень щодо виїзду за кордон, дають обгрунтовані підстави вважати наявність ризику переховуватись від суду.
Також враховуючи характер злочинних дій у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , направлених проти основ національної безпеки України, та те, що їх припинення відбулось лише у зв'язку із активним втручанням правоохоронних органів є наявним ризик вчинення підозрюваною іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення.
Покликання адвоката про те, що підозрювана є неповнолітньою, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки та позитивні характеристики, є обставинами, які враховуються при застосуванні, зміні, продовженні запобіжного заходу, вирішенні питання покарання, однак такі не є безумовною підставою для застосування іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Апеляційний суд також враховує, що відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5,260, 261, 437-442, Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу,застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч.1 цієї статті тримання під вартою.
Колегія суддів зазначає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є превентивним заходом та має на меті припинити та запобігти ймовірним ризикам у майбутньому.
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів не вбачає порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування ухвали, тому вважає, що у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, а ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 422-1, 424 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2026 року про продовження строків тримання під вартою обвинуваченій у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, ОСОБА_6 , без змін.
Ухвала набуває законної сили після її проголошення й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13