іменем України
03 лютого 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 730/1071/25
Головуючий у першій інстанції - Ріхтер В. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/317/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Мамонової О.Є.,
суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,
із секретарем: Герасименко Ю.О.,
учасники справи:
заявник: ОСОБА_1 ,
заінтересована особа: територіальна громада в особі Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області,-
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 06 жовтня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю більше 5 років,-
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт проживання однією сім'єю більше п'яти років його та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заяву обґрунтовував тим, що з січня 1999 року по день смерті ОСОБА_2 фактично проживав з ним без реєстрації у АДРЕСА_1 однією сім'єю та перебував під його опікою, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет та спільні права і обов'язки. Заявник здійснив поховання ОСОБА_2 .
Зазначав, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відкрилась спадщина на земельні ділянки, що знаходяться на території Петрівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області.
Указував, що встановлення вказаного факту необхідно йому для оформлення спадщини після померлого ОСОБА_2 .
Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 06.10.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю більше п'яти років відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його заяви, посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що спільним побутом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були пов'язані тому, що постійно проживали разом у належному заявнику будинку, де знаходились всі їх речі, разом харчувались, займались господарством, спільно витрачали доходи на придбання продуктів харчування, ліків.
Заявник указує, що між ними існували взаємні права та обов'язки, тому що вони піклувались один про одного: про стан здоров'я, про психологічну підтримку, про те, щоб кожен був своєчасно нагодований та належним чином одягнений і відчував сімейний затишок, турботу та тепло.
У відзиві на апеляційну скаргу Плисківська сільська рада Ніжинського району Чернігівської області просить ухвалити законне та обґрунтоване рішення відповідно до встановлених обставин справи та приписів законодавства України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника - адвоката Салій О.О., яка підтримала апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що заявником всупереч вимог ст. 12, 81 ЦПК України не доведено факту його проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 більше п'яти років на час відкриття спадщини, що давало б йому право претендувати на спадкове майно як спадкоємця четвертої черги за законом.
З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
Судом у справі встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії свідоцтва про смерть від 07.04.2005 серії НОМЕР_1 , виданого Петрівською сільською радою, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 4).
Довідкою виконавчого комітету Петрівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області №71 від 18.04.2005 підтверджується, що до дня смерті ОСОБА_2 був під опікою та доглядом ОСОБА_1 , який за власні кошти здійснив його поховання (а.с. 5).
Згідно з довідкою Махнівського старостинського округу Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області №37 від 09.05.2025 ОСОБА_2 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований в АДРЕСА_2 , але фактично проживав з ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 без реєстрації місця проживання (а.с. 6).
Спадкова справа після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 не заводилась, інформація у Спадковому реєстрі відсутня (а.с. 7, 8, 17, 19).
Відповідно до ст. 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У ст. 2 ЦПК країни передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 ЦПК України)
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Законодавець визначив на рівні процесуального закону особливості, пов'язані із розглядом справ окремого провадження. Такі особливості проявляються в тому, що під час розгляду справ не застосовуються положення щодо змагальності (ст. 12 ЦПК України) та меж судового розгляду (ст. 13 ЦПК України). Законодавець у справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Тільки в окремих випадках законодавець встановив необхідність подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини (наприклад, у ч. 2 ст. 318 ЦПК України) (постанова Верховного Суду від 30.11.2023 в справі №569/4466/23).
Згідно зі ст. 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (постанова Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 304/1648/14-ц).
За змістом ч. 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
У ст. 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі ст. 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Під час вирішення спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати норми ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен настати на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Подібні за змістом висновки Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 18.09.2023 у справі №582/18/21.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №644/6274/16-ц зазначено, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/99 до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Необхідною умовою для встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини є доведеність факту спільного проживання заявника та спадкодавця, як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період не менше ніж п'ять років.
З метою застосування ст. 1264 ЦК України встановлення факту проживання однією сім'єю передбачає доведення перед судом факту спільного проживання осіб, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних сім'ї. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне проживання таких осіб в житлі за однією адресою (адресами), збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.11.2022 у справі №361/4744/19, від 23.09.2021 у справі № 204/6931/20.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 25.03.2024 у справі №243/1073/23.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Отже, необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем є доведеність факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період, не менше ніж п'ять років.
Крім того, юридичне значення у справі має факт проживання заявника із спадкодавцем не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, яким, відповідно до ст. 1220 ЦК України є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Наявні у матеріалах справи довідки виконкому Петрівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області та Махнівського старостинського округу Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області містять інформацію лише про те, що до дня смерті ОСОБА_2 був під опікою та доглядом ОСОБА_1 і на день смерті з ним фактично проживав, але без зазначення часу, протягом якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом.
Показання допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_3 (сина заявника), за відсутності будь яких інших належних та допустимих доказів у справі, не є достатнім доказом на підтвердження фактів, на які посилається заявник.
Суд першої інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, належним чином оцінивши письмові докази, пояснення свідка, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту проживання однією сім'єю із ОСОБА_2 протягом п'яти років на момент відкриття спадщини, визнавши, що відносини заявника та ОСОБА_2 не носили характеру сімейних, а вказані особи не були пов'язані спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно проживали разом у належному заявнику будинку, де знаходились всі їх речі, разом харчувались, займались господарством, спільно витрачали доходи на придбання продуктів харчування, ліків, а тому були пов'язані спільним побутом, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 06 жовтня 2025року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 05 лютого 2026 року.
Головуюча О.Є.Мамонова
Судді: Н.В.Висоцька
Н.В. Шитченко