Справа № 757/53563/24-ц
Провадження № 22-ц/801/156/2026
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сич С. М.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
03 лютого 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В.
з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2
апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - адвоката Приходько Ярослава Михайловича
на заочне рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 20 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Сича С.М., повний текст якого складено 23 жовтня 2025 року
у справі №757/53563/24-ц
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (позивачі)
до ОСОБА_3 (відповідач)
про стягнення коштів,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів, в обґрунтування якого посилались на те, що з метою погашення кредитної заборгованості у різних фінансових установах ОСОБА_3 у телефонному режимі шляхом направлення повідомлень у месенджері Viber з номеру мобільного телефону, а також в усній формі звертався до ОСОБА_1 , який перебував із останнім у дружніх відносинах, з проханням надати йому в позику грошові кошти.
ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 у позику готівкою грошові кошти в сумі 63 935 грн, а також частину боргу в розмірі 46 200 грн шляхом переказу зі своїх карток на карткові рахунки відповідача, які той мав як в АТ КБ «Приватбанк», так і АТ «Універсал Банк». Перераховуючи кошти зі свого власного рахунку ОСОБА_1 поніс також витрати зі сплати комісії в загальному розмірі 1 010 грн 25 коп.
Крім того на прохання ОСОБА_3 , позика надавалась і матір'ю ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , зокрема в сумі 114 090 грн шляхом їх переказу зі своєї банківської картки на банківські картки ОСОБА_3 , зі сплатою комісії в сумі 435 грн 30 коп.
Відповідно до переписки з ОСОБА_3 у месенджері «Viber» останній у повідомленнях визнавав борг і обіцяв повернути кошти, однак цього не зробив.
Оскільки між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були дружні та довірливі стосунки, гроші йому надавали у позику без укладення відповідного письмового договору.
За таких підстав вважають, що кошти, надані ними у борг, набуті ОСОБА_3 без достатньої правової підстави та мають бути ним повернуті із застосуванням норми статті 1212 ЦК України.
Окрім того, у користуванні відповідача перебував автомобіль марки «Mazda», державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_2 .
Керуючи цим автомобілем 14.03.2024 року в м. Києві по вул. Ю. Здановської, 3, з вини ОСОБА_3 сталась дорожньо - транспортна пригода, що встановлено постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 02.05.2024 року у справі № 752/6691/24, внаслідок якої автомобіль зазнав механічних ушкоджень, що призвело до заподіяння збитків його власнику ОСОБА_2 на суму 22 412 грн 57 коп. та витрат за проведення оцінки автомобіля в розмірі 5 500 грн 00 коп.
Посилаючись на вказані обставини, просили:
- стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 47 135 грн 35 коп. та 968 грн 96 коп. судового збору;
- стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 114 525 грн 30 коп., матеріальну шкоду в розмірі 22 412 грн 57 коп., витрати на складання звіту про оцінку транспортного засобу в розмірі 5 500 грн 00 коп. та 1 139 грн 51 коп. судового збору.
Рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 20 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 22 412 грн 57 коп. та витрати на складання звіту про оцінку транспортного засобу в розмірі 5 500 грн 00 коп., а разом - 27 912 грн 57 коп.
У задоволенні решти позовних вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів відмовлено.
У задоволенні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 223 грн 23 коп.
Додатковим рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 03 листопада 2025 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 959 грн 00 коп.
У задоволенні іншої частини вимоги про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
У задоволенні вимоги про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із судовим рішенням представник позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 -адвокат Приходько Я.М. подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення вимог, стягнувши із відповідача на користь позивачів надані ними відповідачу кошти: ОСОБА_1 47 135,35 грн, ОСОБА_2 - 114 525,30 грн та судовий збір.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В доводах апеляційної скарги адвокат посилається на те, що на підтвердження надання позивачами коштів на умовах повернення в матеріалах справи наявні платіжні інструкції про перерахування відповідачеві коштів, виписка по картковому рахунку та довідка про рух коштів, надані банківськими установами. Крім того те, що гроші надавались відповідачеві у борг свідчить переписка у месенджері «Вайбер», із якої видно, що останній має непогашену кредитну заборгованість та просить надати йому в борг гроші, які обіцяє повернути.
Вважає, що судом безпідставно не застосовано норми матеріального права, передбачені статтями 1046, 1047, 1212, 1213 ЦК України.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою від 29 грудня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до судового розгляду.
Учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце розгляду справи, до суду не з'явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Заява представника позивачів - адвоката Приходько Я.М. про відкладення розгляду справи до задоволення не підлягає, так як адвокат вже вдруге просить про відкладення цієї справи, не просячи про продовження строків для її розгляду.
При цьому суд апеляційної інстанції двічі повідомляв відповідача ОСОБА_5 про дату, час і місце розгляду справи за зареєстрованою в установленому законом порядку адресою його місця проживання, проте згідно з повідомленнями відділення зв'язку останній відсутній за цією адресою, а відтак вважається повідомленим про судові засідання в справі.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом встановлено, що згідно із банківськими квитанціями, виписками із банківських рахунків упродовж 2023, 2024 років ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в розмірі 46 200 грн зі своїх банківських карток, емітованих в АТ КБ «Приватбанк» та АТ «Універсал Банк», на картки відповідача, емітовані в АТ КБ «Приватбанк» та АТ «Універсал Банк». В свою чергу ОСОБА_2 перерахувала кошти в сумі 114 090 грн 00 коп. зі своєї банківської картки, емітованої в АТ КБ «Приватбанк», на банківські картки ОСОБА_3 .
За змістом повідомлень між абонентами в застосунках мережі мобільного зв'язку, один із них (відповідач) періодично просить в іншого позичити кошти для погашення кредитів у фінансових установах, інший підтверджує, що перерахує кошти на банківську картку, після чого перший обіцяє їх в подальшому повернути.
21.08.2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися із заявою до Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, в якій просили внести до ЄРДР відомості про вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого статтею 190 КК України через те, що останній позичив у них грошові кошти за викладених вище обставин і не повернув.
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 18.01.2024 року власником автомобіля марки «Mazda», державний номерний знак НОМЕР_1 , є ОСОБА_2 .
Згідно із полісом № СА/0117639 від 19.01.2024 року ОСОБА_3 було здійснено обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля марки «Mazda», державний номерний знак НОМЕР_1 .
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 02.05.2024 року у справі № 752/6691/24 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн
Цією постановою встановлено, що ОСОБА_3 о 10 год. 15 хв. 14.03.2024 року, керуючи автомобілем марки «Mazda», державний номерний знак НОМЕР_1 , в м. Києві по вул. Ю. Здановської, 3, при зміні напрямку руху не дотримався безпечного інтервалу, в результаті чого здійснив зіткнення з іншим припаркованим автомобілем, що призвело до їх механічних пошкоджень.
02.08.2024 року між ПП «Галавтоекспертиза» та ОСОБА_2 укладено договір про проведення оцінки вартості майна № 1/08 - А, згідно із яким приватне підприємство мало здійснити оцінку автомобіля марки «Mazda», державний номерний знак НОМЕР_1 .
Згідно зі звітом про оцінку автомобіля «Mazda», державний номерний знак НОМЕР_1 , від 02.08.2024 року №1/08 - А матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля унаслідок зазначеної вище дорожньо - транспортної пригоди, становить 22 412 грн 57 коп. (а.с.35-44).
Згідно із актом здачі - приймання робіт (наданих послуг) від 02.08.2024 року, складеним між ПП «Галавтоекспертиза» та ОСОБА_2 , загальна вартість послуг по оцінці автомобіля становить 5 500 грн 00 коп. (а.с. 55).
Згідно із банківською квитанцією АТ «Райффайзен Бак» від 02.08.2024 року ОСОБА_2 перерахувала на рахунок ПП «Галавтоекспертиза» 5 500 грн 00 коп. (а.с. 56).
11.11.2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені та інтересах яких діяв адвокат Приходько Я.М., направили на адресу ОСОБА_3 цінним листом з описом вкладення вимогу про повернення коштів, в якій посилаючись на ті ж обставини, що і в позовній заяві, вимагали від нього повернути їм кошти у вказаних вище сумах. Вказана поштова кореспонденція була повернута відправникам без вручення адресату .
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду в частині задоволених вимог сторонами не оскаржується, а тому відповідно до положень статті 367 ЦПК України судом апеляційної інстанції не переглядається.
Відмовляючи у задоволенні в частині вимог про стягнення коштів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачі не були зобов'язані перераховувати кошти внаслідок відсутності належним чином оформлених договірних відносин із відповідачем, а також будь-яких інших зобов'язань, проте добровільно здійснювали ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, а тому їхня поведінка є суперечливою (тобто потерпілі особи вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Водночас наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень статті 1212 ЦК України, якщо згадана підстава продовжує існувати. Зокрема, з огляду на положення статей 11, 202, 509, 626 ЦК України достатньою підставою для набуття (збереження) майна може бути укладений між відповідними особами договір.
Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов'язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до Постанови Верховного Суду від 30.08.2018 року по справі № 334/2517/16-ц, відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже для виникнення зобов'язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Таким чином, кондикційний позов має відносний характер. Суб'єктами зобов'язань, що виникають у результаті набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, виступають: боржник - особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого); кредитор (потерпілий) - особа, за чий рахунок інша особа (боржник) набула майно або зберегла його у себе.
Сутність зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18). Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).
Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно.
Відповідно до ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Оскільки у справі, що переглядається апеляційним судом договір між сторонами не укладався , застосуванню підлягають положення ст. 1212, 1213 ЦК України.
Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Так, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Таким чином, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.
При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача резюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд України в постанові від 2 липня 2014 року у справі № 6-91цс14.
У справі, що переглядається судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 періодично просив у відповідачів надати йому у борг кошти, які зобов'язувався повернути, що підтверджується скріншотами переписки між ним та відповідачами. Зокрема на а.с. 84 ОСОБА_3 звертається до ОСОБА_1 з проханням позичити кошти, які до 25 числа обіцяє повернути, також на а.с. 87 міститься повідомлення ОСОБА_3 від 05.12.23 про те, що після нового року він почне повертати частинами, і буде намагатись повертати якомога більше.
Зазначене вказує на те, що ОСОБА_3 мав на меті отримувати у позивачів грошові кошти саме в борг, та на умовах їх повернення, а не безповоротно.
ОСОБА_3 кошти отримані від позивачів без належних правових підстав, а тому є підстави для стягнення з відповідача на користь останніх безпідставно набутих відповідачем коштів.
Відповідно до виписки із карткового рахунку ОСОБА_3 та довідки про рух коштів на карткових рахунках останнього слідує, що позивачі упродовж 2023 - 2024 років здійснювали періодичні перекази коштів на ім'я ОСОБА_3 , зокрема, ОСОБА_1 в загальному на 54 275 грн, а ОСОБА_2 - 114 090 грн (без урахування комісії).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідач не надав заперечень щодо іншої правової природи отриманих ним від позивачів коштів, не підтвердив її існування належними і допустимими доказами.
Матеріалами справи достовірно встановлено, що позивачі передавали грошові кошти відповідачу за його ж проханням з тим, щоб той міг розрахуватися з своїми особистими боргами, до яких вони ніяк не причетні.
Суд першої інстанції не врахував вказані вище обставини і норми права та вважав, поведінку позивачів суперечливою й нібито спрямованою на безоплатну і безповоротну передачу коштів.
Згідно положень частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом частини другої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Щодо судових витрат
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з ч. 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, то з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним судовий збір в загальному розмірі 2 908,88 грн (за подання позовної заяви 968,96 грн та апеляційної скарги 1 939,92 грн), а на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений нею судовий збір за подання позовної заяви в сумі 916,28 грн
На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - адвоката Приходько Ярослава Михайловича, задовольнити.
Заочне рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 20 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 47 135 (сорок сім сто тридцять п'ять гривень) 35 копійок та 2 908,88 грн судового збору.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 114 525 (сто чотирнадцять тисяч п'ятсот двадцять п'ять гривень) 30 копійок та 916,28 судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: І.М. Стадник
Судді: Ю.Б. Войтко М.В. Матківська