Справа № 127/25917/23
Провадження №11-кп/801/90/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
29 січня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці в режимі відеоконференції апеляційні скарги прокурора Вінницької окружної прокуратури ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_9 в інтересах потерпілої ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2025 у кримінальному провадженні, відомості по якому внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023020010000786 від 04.06.2023 року по
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Пиків, Калинівського району Вінницької області, громадянина України, пенсіонера, неодруженого, непрацюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України
за участю сторін кримінального провадження
прокурора : ОСОБА_12 ,
захисників : ОСОБА_7 , ОСОБА_11
обвинуваченого: ОСОБА_8
представника потерпілого-захисника: ОСОБА_9
законного представника потерпілої: ОСОБА_13
потерпілої: ОСОБА_10
Захисник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, просив вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2025 року в частині призначення покарання ОСОБА_8 змінити, призначити покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки, на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. В іншій частині вирок залишити без змін.
Захисник ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, просив вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2025 року змінити в частині призначення основного покарання, на підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням та встановити йому іспитовий строк на 2 роки та покласти обов'язкі, передбачені ст. 76 КК України, залишити без змін додаткове покарання у вигляді права керувати транспортними засобами на три роки, в іншій частині вирок залишити без змін.
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2025 року визнано винуватим ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Призначено ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки.
Строк покарання ОСОБА_8 рахувати з дня затримання на виконання вироку суду.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні в сумі 26252,96 гривень.
Арешт, накладений ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06.06.2023 року у даному кримінальному провадженні - скасовано .
Речовий доказ в кримінальному провадженні, а саме автомобіль марки «Део Ланос», д.н.з. НОМЕР_1 , який поміщено на майданчик для тимчасового затриманих транспортних засобів, що по вул. Г. Арабея, 17, м. Вінниці - повернуто власнику ОСОБА_14 .
Цивільний позов ОСОБА_13 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у кримінальному провадженні задоволено частково.
Стягнуто з АТ «СГ «ТАС» (приватне) на користь ОСОБА_13 238533,00 гривень матеріальної шкоди.
Стягнуто з АТ «СГ «ТАС» (приватне) на користь ОСОБА_13 11926,65 гривень моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_13 500000,00 гривень моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_13 витрати на правову допомогу в сумі 20000,00 гривень.
Згідно вироку суду обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
ОСОБА_8 04 червня 2023 року приблизно о 16 год. 50 хв., керуючи технічно-справним автомобілем марки «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині вулиці Ватутіна в м. Вінниці, в напрямку вулиці Чехова, в районі будинку № 16, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, по якому справа-наліво по ходу руху останнього переходила проїзну частину неповнолітній пішохід ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з необережності, що виразилося кримінальною протиправною самовпевненістю, в порушення вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України, не надав їй переваги у русі та не вжив своєчасних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу в момент об'єктивного виникнення небезпеки для руху, хоча повинен був і мав технічну можливість це зробити, у зв'язку із чим допустив наїзд на останню.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди неповнолітній пішохід ОСОБА_10 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 524 від 25.07.2023, отримала тілесні ушкодження у вигляді сполучної травми тіла: закрита черепно-мозкова травма - підапоневротична гематома в тім'яній ділянці, субарахноїдальний крововилив, забій головного мозку важкого ступеня з формуванням множинних мілких контузійних геморагічних вогнищ в лівій скроневій долі з вираженим двобічним гемісферним набряком головного мозку, що ускладнився комою I ступеня, афатичними розладами, тетрапарезом;
закрита травма органів грудної клітки - садна грудної клітки справа, травматичний пульмоніт; закрита травма органів черевної порожнини - садна черевної стінки справа, множинні забійні садна обох стоп, правої гомілки, травматичний шок ІІ ступеня, які за ступенем тяжкості належать до тяжких тілесних ушкоджень, оскільки закрита черепно-мозкова травма з забоєм головного мозку важкого ступеня являлася небезпечна для життя в момент заподіяння.
Відповідно висновку судової автотехнічної експертизи № CE-19/102-23/11766-IT від 28.06.2023, - «В ситуації, яка склалася, водій автомобіля «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_1 , мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода ОСОБА_10 шляхом виконання вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху. В діях водія ОСОБА_8
вбачається невідповідність вимогам п. 18.1 ПДР України, які, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди».
3а вищевикладених обставин водій ОСОБА_8 порушив вимоги п. п. 1.7, 4.16(а), 18.1 Правил дорожнього руху України, де зазначено, що:
п. 1.7 - «Водії зобов'язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як велосипедисти, особи, які рухаються в кріслах колісних, та пішоходи. Усі учасники дорожнього руху повинні бути особливо обережними до дітей, людей похилого віку та осіб з явними ознаками інвалідності»;
п. 4.16 (а) - «Пішохід має право: а) на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника чи світлофора»;
п. 18.1 - «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».
Порушення вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_8 знаходяться у причинному зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.
Вимоги апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 мотивовано тим, що призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції не у повній мірі врахував вимоги ст. 65 КК України, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, оскільки ОСОБА_8 є особою похилого віку, пенсіонером, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше не судимий, має проблеми зі здоров'ям та перелік серйозних вікових захворювань, таких як застійна серцева недостатність, варикозне розширення вен нижніх кінцівок, гіпертонічна хвороба, стенокардія, що підтверджується медичними документами, щиро покаявся у вчиненому, повністю визнав свою вину у скоєнні злочину, активно сприяв розкриттю злочину, публічно в судовому засіданні просив вибачення у потерпілої сторони, завжди цікавився здоров'ям потерпілої, частково відшкодував завдані збитки у розмірі 109 тис. грн.
Суд першої інстанції не визнав обставину часткове відшкодування шкоди як пом'якшуючу, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 66 КК України.
Станом на час розгляду справи в суді, він усі свої заощадження віддав на користь потерпілої.
На думку захисника, основне покарання з застосуванням ст. 75 КК України з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, відповідало б вимогам ст. 65 КК України було б достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів, відповідало б загальним засадам його призначення, принципам законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації покарання
Вимоги апеляційної скарги захисника ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_8 мотивовано тим, що при призначенні ОСОБА_8 покарання суд не повною мірою врахував обставини, що пом'якшують покарання, передбачені ст. 66 КК України щире каяття, що підтверджується показаннями обвинуваченого у судовому засіданні, добровільне відшкодування шкоди потерпілій в сумі 109 000 грн. на лікування потерпілої ОСОБА_13 , активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, похилий вік обвинуваченого та серйозні проблеми зі здоров'ям, що підтверджується медичними документами та виписками з медичної карти амбулаторного хворого № 2947 від 16.10.2025 року, позитивні характеристики за місцем проживання, видані головою ОСББ «Будинок №32» від 27.06.2023 року, відсутність судимостей ОСОБА_8 та позитивна соціальна поведінка,що підтверджується довідкою про несудимість від 08.06.2023 року.
Захисник вказує на те, що злочин передбачений ч.2 ст. 286 КК України хоча є тяжким, але скоєний з необережності, у формі кримінальної протиправної самовпевненості без умислу на завдання тяжких тілесних ушкоджень.
Згідно зі ст. 75 КК України, звільнення від відбування покарання з випробуванням
є доцільним, якщо суд дійде висновку, що виправлення винного можливе без ізоляції. ОСОБА_8 є особою похилого віку (76 років), раніше не судимий, визнав вину, щиро розкаявся, частково відшкодував шкоду (109 000 гривень) та не заперечує щодо вироку суду в частині стягнення з нього на користь потерпілої ОСОБА_13 моральної шкоди, також ОСОБА_8 має позитивні характеристики за місцем проживання. Ці обставини підтверджують низький ризик вчинення ним нових правопорушень та можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.
Відповідно до ст. 76 КК України, іспитовий строк може передбачати покладення на особу певних обов'язків, таких як періодична явка до органу пробації чи повідомлення про зміну місця проживання, що забезпечить контроль за поведінкою ОСОБА_8 та досягнення цілей покарання без ізоляції.
Враховуючи все вищезазначене, на думку захисника наявні достатні підстави для зміни вироку, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України, оскільки вирок суду не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, призначене покарання невідповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та за своїм видом є явно несправедливим через суворість, тому вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2025 року слід змінити в частині призначення основного покарання, на підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням та встановити йому іспитовий строк на 2 роки та покласти обов'язкі, передбачені ст. 76 КК України, залишити без змін додаткове покарання у вигляді права керувати транспортними засобами на три роки, в іншій частині вирок залишити без змін.
Прокурором Вінницької окружної прокуратури ОСОБА_6 подано заяву про відмову від апеляційної скарги на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2025 року.
Представником потерпілої-захисником ОСОБА_9 в інтересах потерпілої ОСОБА_10 , потерпілою ОСОБА_10 подано заяву про відмову від апеляційної скарги на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2025 року.
Заслухавши доповідача, думку прокурора ОСОБА_12 , який просив прийняти відмову прокурора від апеляційної скарги, відмовити в задоволенні апеляційних скарг захисників обвинуваченого, захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , які просили задоволити їх апеляційні скарги в інтересах обвинуваченого, обвинуваченого ОСОБА_8 , який підтримав думку своїх захисників, представника потерпілого-захисника ОСОБА_9 , яка не заперечувала проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту, законного представника потерпілої ОСОБА_13 , яка підтримала думку захисника, потерпілу ОСОБА_15 , яка підтримала думку свого захисника, також просила не призначати ОСОБА_8 покарання яке пов'язане з позбавленням волі, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, суд вважає, що слід прийняти відмову від апеляційних скарг прокурора, представника потерпілого-захисника ОСОБА_9 , закрити апеляційне провадження за апеляційними скаргами прокурора, захисника ОСОБА_9 , відмовити в задоволенні апеляційних скарг захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновок суду про доведеність вини, кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.2 ст. 286 КК України в апеляційних скаргах сторони захисту не оспорюється.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через суворість.
За змістом ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню ним нових злочинів.
Згідно ст.65 КК України суд призначає покарання у межах установлених у санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства.
Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Призначаючи покарання, суд першої інстанції в дотримання вимог ст. 65 КК України, керуючись роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7від 24.10.2003року «Про практику призначення судами кримінального покарання» врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України є тяжким злочином, особу винного, який раніше не судимий, вчинив необережний тяжкий злочин проти безпеки руху та експлуатації транспорту, є пенсіонером, відповідно до характеристики, виданої головою ОСББ «Будинок № 32» від 27.06.2023 року, ОСОБА_8 проживає за адресою: АДРЕСА_1 та позитивно характеризується, скарг від сусідів не надходило, проживає з дружиною ОСОБА_16 , згідно довідки КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР» №29/4992 від 19.06.2023 року за даними архіву лікарні, картотеки поліклінічного відділення з денним стаціонаром та стат. відділу станом на 23.06.2023 року на лікуванні не перебував та за медичною психіатричною, неврологічною та нейрохірургічною допомогою у даний заклад не звертався, згідно довідки КНП ЦТЗ «СОЦІОТЕРАПІЯ» ВОР № 2027 від 22.06.2023 року за медичною допомогою в заклад не звертався, на стаціонарному лікуванні не перебував, обставини, які згідно ст. 66 КК України пом'якшують покарання щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання та визначив мінімальне покарання в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», п. 20 при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції з урахуванням особи обвинуваченого ОСОБА_8 , обставин кримінального правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту з комбінованою формою вини у виді умисного порушення правил дорожнього руху та необережного по відношенню до наслідків, думки законного представника потерпілої, яка просила призначити суворе покарання, те, що на час розгляду провадження у суді першої інстанції обвинувачений не цікавився станом здоров'я потерпілої, не намагався відшкодувати шкоду, дійшов висновку, що призначення основного покарання у виді позбавлення волі з призначенням додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами буде пропорційним вчиненому діянню, враховуючи конкретні обставини цього ДТП, а саме довгострокові наслідки для здоров'я потерпілої ОСОБА_10 , яка тривалий час перебувала в комі, внаслідок кримінального правопорушення стала особою з інвалідністю в дитячому віці, на даний час стан її здоров'я не відновлений, зміни в її стані є тяжкими, потерпіла лише навчається читати.
Зазначені судом висновки спростовують твердження у апеляційних скаргах, що обвинувачений просив вибачення у потерпілої сторони, завжди цікавився здоров'ям потерпілої.
Рішення суду першої інстанції про призначення обвинуваченому ОСОБА_8 мінімального основного покарання в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобами три роки є достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, оскільки характер та мотиви допущених ОСОБА_8 порушень правил дорожнього руху свідчать про його безвідповідальне ставлення до керування транспортним засобом, нехтування правилами дорожнього руху України та безпекою інших учасників дорожнього руху.
При прийнятті рішення суд врахував часткове відшкодування шкоди у розмірі 109 000 грн.
Судом мотивовано, чому не визнано пом'якшуючою обставиною часткове відшкодування шкоди обвинуваченим з урахуванням положень ст. 66 КК України.
Частиною 2 ст. 66 КК України визначено, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Суд врахував суму добровільно сплачених коштів у розмірі 109000 гривень та виклав своє міркування, що сума є неспіврозмірною до заявленої та заподіяної матеріальної та моральної шкоди для визнання вказаної обставини пом'якшуючою.
Судом вірно зазначено, що п.2 ч.1 ст. 66 КК України визначено як обставину, що пом'якшує покарання добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції,що безспірною пом'якшуючою обставиною є лише повне та добровільне відшкодування шкоди, що було відсутнє у даному випадку на час ухвалення вироку.
Проаналізувавши обставини, які мають значення при призначенні покарання, перевіривши дотримання судом першої інстанції вимог ст. 50, ст. 65 КК України, суд апеляційної інстанції з урахуванням особи обвинуваченого, тяжкості кримінального правопорушення вважає, що визначене судом першої інстанції покарання за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
При цьому суд апеляційної інстанції керується правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 756/4830/17-к, що визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Вирішуючи питання щодо відсутності підстав для застосування ст. 75 КК України,суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності у суду обґрунтованих підстав дійти висновку, що з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без його ізоляції від суспільства.
В апеляційних скаргах захисники ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , викладаючи свої доводи, посилаються на обставини, які були належним чином досліджені та враховані судом першої інстанції при прийнятті рішення відносно обвинуваченого ОСОБА_8 .
Крім того, доводи апеляційних скарг не містять нових відомостей, які полягають у переоцінці обставин, що були відомі суду першої інстанції під час винесення вироку.
Вказані обставини, що обвинувачений ОСОБА_8 є особою похилого віку, пенсіонером, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше не судимий, має проблеми зі здоров'ям, щиро покаявся у вчиненому, повністю визнав свою вину у скоєнні злочину, активно сприяв розкриттю злочину, частково відшкодував завдані збитки у розмірі 109 тис. грн. були враховані судом першої інстанції.
Перевіряючи рішення суду з урахуванням доводів апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_17 перебувало в провадженні суду першої інстанції з 24.08.2023 року, вирок Вінницьким міським судом Вінницької області ухвалено 01.10.2025 року, що вказує на тривалий розгляд провадження.
На стадії розгляду провадження у суді першої інстанції законний представник потерпілої ОСОБА_13 просила призначити обвинуваченому ОСОБА_8 максимально суворе покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на стадії судового розгляду ОСОБА_8 жодного разу не поцікавився станом здоров'я потерпілої, не вчиняв дій спрямованих на відшкодування завданої ним шкоди, на дзвінки законного представника потерпілої не відповідав, що свідчить про відсутність співчуття потерпілій за завдані страждання.
Повне відшкодування шкоди обвинуваченим ОСОБА_8 здійснено лише у 2026 році, що підтверджується розпискою потерпілої ОСОБА_10 , під час перебування провадження на розгляді у суді апеляційної інстанції.
Відшкодування шкоди потерпілій не є безумовною підставою для застосування ст. 75 КК України, а є однією з тих обставин, що беруться до уваги щодо визначення виду та розміру покарання, необхідного, серед іншого, для досягнення мети попередження вчиненню таких злочинів іншими особами за аналогічних обставин.
Сам факт відшкодування шкоди, заподіяної злочином, суд має оцінювати через призму можливості досягнення цілей покарання.
За відсутності усвідомлення і дійсного засудження вчиненого кримінального правопорушення та своєї винуватості, саме відшкодування шкоди не можна вважати належним підґрунтям до звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.
За таких обставин, повне відшкодування обвинуваченим ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду завданої потерпілій шкоди і відсутність з боку останньої претензій матеріального та морального характеру не можуть бути визначальними та такими, що безумовно свідчать про наявність підстав для застосування ст. 75 КК України.
Водночас призначення менш суворого покарання не вплине на формування думки інших водіїв транспортних засобів про неприпустимість порушення ПДР та чітке розуміння того, що особа має нести невідворотне та справедливе покарання за свої дії.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Правилами дорожнього руху України регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватись усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки, через це уникнення обвинуваченим справедливого покарання негативно вплине й на сприйняття суспільством, зокрема іншими водіями, необхідності Суворо дотримуватись Правил дорожнього руху.
Саме через вибіркову безкарність водіїв, які порушують Правила дорожнього руху, смертність та травматизм на дорогах України залишаються невиправдано високими, а відповідально ставляться до додержання вказаних правил вкрай мала частина водіїв.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі (рішення ЄСПЛ усправі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. the United Kingdom») від 29 червня 2007 року).
Під час апеляційного розгляду подано заяву потерпілою ОСОБА_10 , в якій остання відмовляється від апеляційної скарги на вирок суду та за наслідками розгляду апеляційних скарг сторони захисту просить призначити ОСОБА_8 покарання не пов'язане з позбавленням волі.
Попри вчинення ОСОБА_8 злочину за необережності, думки потерпілої, викладеної у заяві, враховуючи тяжкість наслідків кримінального правопорушення, у апеляційного суду відсутні підстави стверджувати, що обмеження порядку реалізації кримінальної відповідальності наглядовими та соціально-виховними заходами буде очевидно достатнім для реальної корекції соціальної поведінки обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових злочинів.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги правову позицію викладену у постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суді від 25 листопада 2025 року справа № 344/22832/23, в якій зазначено, що позиція потерпілого у справі щодо призначення покарання за ст. 286 КК України не є вирішальною для суду, оскільки при вирішенні цього питання суд ураховує всі обставини справи, у тому числі й ті, які передбачено ст. 65 КК України.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Суд апеляційної інстанції вважає рішення суду першої інстанції законним, обгрунтованим та вмотивованим, прийнятим з дотриманням вимог ст. 370 КПК України.
Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними та підставами, передбаченими ст. 409 КПК України для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.
Прокурором Вінницької окружної прокуратури ОСОБА_6 подано заяву про відмову від апеляційної скарги на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2025 року.
Представником потерпілої-захисником ОСОБА_9 в інтересах потерпілої ОСОБА_10 , потерпілою ОСОБА_10 подано заяву про відмову від апеляційної скарги на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2025 року.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 403 КПК України, врахувавши думку учасників кримінального провадження, вважає, що наявні підстави для прийняття відмови від апеляційних скарг та закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора, представника потерпілої-захисника ОСОБА_9 .
Керуючись ст.ст. 403, 404, 405, 409,419 КПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Прийняти відмову від апеляційних скарг прокурора, представника потерпілої-захисника ОСОБА_9 .
Закрити апеляційне провадження за апеляційними скаргами прокурора, захисника ОСОБА_9 .
Відмовити в задоволенні апеляційних скарг захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_11 .
Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2025 щодо ОСОБА_8 за ч.2 ст. 286 КК України залишити без змін.
Судове рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення до Верховного Суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3