65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"02" лютого 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4612/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС» (67668, Одеська обл., Біляївський р-н, с. Великий Дальник (з), пров. Восточний, буд. 1-В, код ЄДРПОУ 44442733)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІТЕРРА ТРАНС» (68003, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Паркова, буд. 46-Б, кв. 60, код ЄДРПОУ 43744253)
про стягнення
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Граненко М.М.
Представники сторін:
Від позивача: Самох М.Ю. - на підставі ордера серії ВН №1609992 від 14.11.2025 р.
Від відповідача: не з'явився.
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю (далі- ТОВ) «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ( далі-ТОВ) «АГРІТЕРРА ТРАНС» про стягнення заборгованості за Договором про технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу № 17/09/24 від 17.09.2024 року у розмірі 430 000 грн., пені у розмірі 40 903 грн. 02 коп., інфляційні втрати у розмірі 4 301 грн. 27 коп., 3% річних у розмірі 3 958 грн. 00 коп. та стягнення пені за Договором про технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу № 17/09/24 від 17.09.2024 року до моменту виконання рішення суду та визначити обов'язок органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення, здійснювати нарахування пені на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду.
Ухвалою суду від 21.11.2025 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/4612/25, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 16.12.2025р. Ухвалою суду від 16.12.2025р. повідомлено сторін про призначення судового засідання на 08.01.2026 р. Ухвалою суду від 08.01.2026 р. відкладено судове засідання на 27.01.2026 р. Ухвалою суду від 27.01.2026р. оголошено переву до 02.02.2026р.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).
Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов'язків.
У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.
При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».
Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.
Позивач - ТОВ «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС», підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
Відповідач - ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС», про місце, дату та час судових засідань був повідомлений шляхом направлення ухвал суду до його електронного кабінету, але відзив на позовну заяву до суду не надходив, представник відповідача у судові засідання не зявлявся, про причини неявки суд не повідомив.
За таких обставин. виходячи з положень ст.165 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Позивач у справі зазначає, що 17.09.2024 р. між ТОВ «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС» ( Виконавець ) та ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС» ( Замовник ) було укладено Договір № 17/09/24 про технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу, відповідно до п.1.1 якого Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги з технічного обслуговування та/або ремонту автомобільного транспортного засобу чи його складових частин, у тому числі з використанням матеріалів (запасних частин) як Замовника, так і спеціально замовлених Виконавцем. Замовник бере на себе зобов'язання прийняти й оплатити ці послуги, а також вартість використаних матеріалів (запасних частин) Виконавця в розмірі, строки та в порядку, що передбачені умовами цього Договору.
Згідно з п. 1.2. Договору перелік робіт з технічного обслуговування та/або ремонту, а також перелік матеріалів, що використовуються, вказуються в наряді-замовленні, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п. 2.1. та 2.2. Договору вартість послуг погоджується сторонами щодо кожного виду робіт і вказується в наряді-замовленні, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Позивач зазначає, що оплата послуг і матеріалів (запасних частин) здійснюється Замовником шляхом внесення грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця (п. 2.4. Договору).
Підпунктом 3.1.1. п. 3.1. Договору визначено, що Замовник зобов'язаний своєчасно оплачувати послуги Виконавця в повному обсязі та у строки, що передбачені розд.2 цього Договору.
Як зазначає позивач, на виконання умов Договору ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС» передало ТОВ «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС» автомобіль марки SCANIA R 400, д/з НОМЕР_1 для технічного ремонту та обслуговування вказаного транспортного засобу.
01 жовтня 2024 р. позивачем було виставлено відповідачу рахунок № 562 на оплату відповідних послуг, згідно якого загальна вартість послуг Виконавця та використаних деталей становить 458 858 грн. 68 коп. (з ПДВ).
У подальшому, як зазначає позивач, ним у повному обсязі надано Замовнику послуги із технічного ремонту та обслуговування вказаного транспортного засобу за загальну вартість 458 858 грн. 68 коп. (з ПДВ), що підтверджується актом надання послуг № 2 від 18.07.2025р.
Позивач звернув увагу, що зазначеним актом надання послуг визначено, що Замовник претензій по об'єму, якості та строках виконання робіт (надання послуг) не має.
Сторонами також складено та підписано робоче замовлення-наряд № 2 від 18.07.2025р., у якому детально визначено витрачений Виконавцем час на виконання тих чи інших робіт, а також вказано які саме деталі та у якій кількості були використані під час ремонту.
Враховуючи те, що Замовник не здійснив оплату послуг (робіт) Виконавця, з метою досудового врегулювання спору, ТОВ «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС» звернулось до відповідача із листом, у якому повідомило, що у зв'язку із несплатою грошових коштів за надані послуги (виконані роботи), позивач залишає автомобіль на своїй території до повного погашення заборгованості. Вказаний лист отриманий директором відповідача особисто 21.07.2025 р.
Позивач зазначає, що ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС» частково виконало обов'язок з оплати за надані послуги (виконані роботи), сплативши 25.07.2025 р. 28 858 грн 68 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 82 від 25.07.2025 р. із призначенням платежу : «За запчастини та ремонт Scania НОМЕР_1 , Рахунок на оплату № 562 від 01 жовтня 2024 р., у т.ч. ПДВ 20% - 4809.78 грн.».
Однак, як зазначає позивач, залишок заборгованості у розмірі 430 000 грн. залишився непогашеним, у звязку із чим позивач, посилаючись на положення ст.ст. 525, 526, 530,610, 612, 901, 903 Цивільного кодексу України, звернувся до суду із позовною заявою про стягнення зазначеної суми з відповідача.
Також, посилаючись на положення ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, нарахував відповідачу інфляційні втрати у розмірі 4 301 грн 27 коп. за період серпень - жовтень 2025р., та 3% річних за період з 25.07.2025р. по 14.11.2025р. у розмірі 3 958 грн.
Позивач також зазначив, що відповідно до п.6.2 Договору № 17/09/24 за порушення строків розрахунків, передбачених розділом 2 цього Договору, Замовник сплачує за кожен день прострочення пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Оплата пені не звільняє Замовника від зобовязань оплатити прострочений платіж.
На підставі зазначеного пункту Договору позивач нарахував відповідачу пеню за період з 25.07.2025р. по 14.11.2025р. (112 днів прострочення) у розмірі 40 903 грн 02 коп.
Таким чином,, з метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 430 000 грн, пеню у розмірі 40 903 грн 02 коп., інфляційні втрати у розмірі розмірі 4 301 грн 27 коп. та 3% річних у розмірі 3 958 грн.
Відповідач своїм правом на судовий захист не скористався.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представника позивача, судом встановлено, що 17.09.2024 р. між ТОВ «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС» ( Виконавець ) та ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС» ( Замовник ) було укладено Договір № 17/09/24 про технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу, відповідно до п.1.1 якого Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги з технічного обслуговування та/або ремонту автомобільного транспортного засобу чи його складових частин, у тому числі з використанням матеріалів (запасних частин) як Замовника, так і спеціально замовлених Виконавцем. Замовник бере на себе зобов'язання прийняти й оплатити ці послуги, а також вартість використаних матеріалів (запасних частин) Виконавця в розмірі, строки та в порядку, що передбачені умовами цього Договору.
Прелік робіт з технічного обслуговування та/або ремонту, а також перелік матеріалів, що використовується, вказуються в наряді-замовленні, який є невідємною частиною цього Договору. (п.1.2 Договору).
Відповідно до ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За приписами ч.ч. 1-2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Таким чином, виходячи з положень законодавства, за своєю правовою природою Договір № 17/09/24 є договором підряду.
Відповідно до п.8.1 Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання другою стороною і діє до 31.12.2024р., але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобовязань за цим Договором. У випадку якщо одна із сторін не довела до відома іншої сторони про розірвання Договору за 30 календарних днів до закінчення, цей Договір автоматично пролонгується на рік.
Доказів розірвання Договору матеріали справи не містять, у звязку із чим суд дійшов висновку про те, що № 17/09/24 є чинним.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України (що був чинним на момент виникнення договірних відносин) однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У ст. 175 Господарського кодексу України законодавець зазначив, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, з моменту укладення Договору № 17/09/24 між сторонами виникли певні зобов'язання.
Так, сторони домовилися, що вартість послуг погоджується сторонами щодо кожного виду робіт і вказується в наряді-замовленні, який є невід'ємною частиною цього Договору (п.2.1 Договору ).
Крім вартості послуг, зазначекних у п.2.1 Договору, Замовник оплачує Виконавцю вартість матеріалів (запасних частин) Виконавця, яка вказується в наряді -замовленні. ( п.2.2 Договору).
Оплата послуг і матеріалів (запасних частин) здійснюється Замовником шляхом внесення грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця (п. 2.4. Договору).
Підпунктом 3.1.1. п. 3.1. Договору визначено, що Замовник зобов'язаний своєчасно оплачувати послуги Виконавця в повному обсязі та у строки, що передбачені розд.2 цього Договору.
Судом встановлено, що 18.07.2025р. сторонами Договору було складено робочий заказ-наряд №2 із переліком робіт, які необхідно виконати на автомобілі Scania НОМЕР_1 , перелік запчастин та витратних матеріалів замовлених та наданих СТО, що був підписаний представниками ТОВ «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС» та ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС».
Також, 18.07.2025р. сторонами було складено Акт надання послуг №2, який містить перелік робіт на послуг, виконаних Виконавцем, а також перелік використаних Виконавцем комплектуючих. Загальна варість робіт ( послуг) та комплектуючих склала 458 858 грн 68 коп. ( з ПДВ).
Згідно Акту Замовник претензій по обєкту, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.
Акт підписаний представниками сторін без зауважень.
У той же день, 18.07.2025р., ТОВ «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС» вручило директору ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС» лист, яким повідомило про надання послуг з ремонту та заміни запчастин на транспортному заході Scania НОМЕР_1 на суму 458 858 грн 68 коп., виставлення рахунку №562 від 01.20.2024р.
Відповідно до ч.1 ст.854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з тексту Договору № 17/09/24, ним не встановлено порядку (строків) оплати Замовником виконаних Виконавцем робіт ( наданих послуг).
Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже, лист від 18.07.2025р. можна вважати вимогою щодо виконання Замовником свого зобовязання, передбаченого п. 3.1.1 Договору.
Як зазначає позивач, після отримання листа від 18.07.2025р. відповідач частково сплатив за виконані роботи ( надані послуги) 25.07.2025 р., а саме : перерахував 28 858 грн 68 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 82 від 25.07.2025 р. із призначенням платежу : «За запчастини та ремонт Scania НОМЕР_1 , Рахунок на оплату № 562 від 01 жовтня 2024 р., у т.ч. ПДВ 20% - 4809,78 грн.».
Таким чином, несплаченою є сума основного боргу у розмірі 430 000 грн, у звязку із чим вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 430 000 грн є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За умовами п. 6.2 Договору № 17/09/24 за порушення строків розрахунків, передбачених розділом 2 цього Договору, Замовник сплачує за кожен день прострочення пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Оплата пені не звільняє Замовника від зобовязань оплатити прострочений платіж.
Отже, позивач правомірно нарахував відповідачу пеню за період з 25.07.2025р. по 14.11.2025р. (112 днів прострочення) у розмірі 40 903 грн 02 коп.
Що стосується нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.
За приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевірив наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що він є правильним, у звязку із чим стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі розмірі 4 301 грн 27 коп. та 3% річних у розмірі 3 958 грн.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Частиною 10 ст. 238 ГПК України передбачено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
У свою чергу, згідно ч.ч. 11, 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку, якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі.
До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Суд також звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 910/14524/22 дійшла висновку, що під час прийняття рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд вправі відповідно до ч.10 ст. 238 ГПК України зазначити в рішенні про нарахування відповідних або відсотків, або ж пені до моменту виконання рішення. Не допускається зазначати в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.
Таке нарахування суд може здійснити лише на підставі процесуального клопотання позивача. Питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи ч.10 ст. 238 ГПК України суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Нарахування пені або відсотків у порядку ч.10 ст. 238 ГПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов'язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується.
Передбачені ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України 3 % річних охоплюються приписами ч.10 ст. 238 ГПК України за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання зобов'язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги.
Позивач у справі у позовній заяві заявив про застосування приписів ч.10 ст. 238 ГПК України та нарахування пені на суму основного боргу до моменту виконання рішення.
Таким чином, наявні підстави для задоволення клопотання ТОВ «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС» та нарахування пені на суму основного боргу у розмірі 430 000 грн до моменту виконання рішення суду у справі №916/4612/25.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 100 000 грн., суд зазначає наступне.
У силу положень п. 12 ч.3 ст. 12 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Впровадження зазначеного принципу має на меті забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно із положеннями ст. 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами першою, другою ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з. 5 ч.1 ст. 237 ГПК України в числі питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, зазначено розподіл між сторонами судових витрат.
Зокрема, відповідно до положень ч.4 ст. 129 ГПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з аналізу наведених норм можна зробити висновок, що питання про стягнення/визначення/розподіл судових витрат є складовою судового процесу - правом сторони на користь якої ухвалено судове рішення відшкодувати свої судові витрати.
Наведені норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов'язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
Верховний Суд у додаткових постановах від 17.12.2021р. у справі №10/5026/290/2011 (925/1502/20), від 06.12.2023р. у справі №905/493/22, від 01.11.2023р. у справі №911/1340/22 зазначив, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Положення ст.ст. 124, 126, 129 ГПК України у сукупності з положеннями ст. 221 ГПК України дають підстави дійти висновку, що у разі подання стороною таких доказів до закінчення судових дебатів у справі, суд може вирішити питання розподілу судових витрат під час ухвалення судового рішення. У разі якщо сторона (з поважних причин) до закінчення судових дебатів не подала докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, але зробила про це відповідну заяву суд може вирішити питання про судові витрати, шляхом ухвалення додаткового рішення.
За приписами ч.1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Суд вважає за необхідне зауважити, що першою заявою по суті спору, поданою ТОВ «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС», є позовна заява, що надійшла до Господарського суду Одеської області 17.11.2025р., у якій позивачем зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у звязку із розглядом справи, складають витрати по сплаті судового збору та витрати на надання правової допомоги у розмірі 100 000 грн.
Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема, не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 р. у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21). Вказана позиція застосована також у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024р. у справі №910/9714/22, додатковій постанові Верховного Суду від 03.04.2024р. у справі №910/12005/22).
Положення ч.8 ст.129 ГПК підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.
Заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною.
У ст.126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ).
За змістом ч.3 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст.903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки: (1) договір про надання правничої допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у ч.2 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ); (2) за своєю правовою природою договір про надання правничої допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правничої допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правничої допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правничої допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ;(6) відсутність в договорі про надання правничої допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 р. у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 р. у справі № 910/4201/19, від 02.02.2023р. у справі №915/606/21.
Суд зазначає, що представником позивача у справі №916/4612/25 був адвокат Самох Микола Юрійович, що діява на підставі ордеру серії ВН №1609992 від 14.11.2025р.
З матеріалів справи убачається, що 26.01.2026р. до суду від ТОВ «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС» надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№2943/26 ) додатком до якого були договір про надання правничої допомоги №11/11/2025-Н, укладений 11.11.2025р. між Адвокатським обєднанням «ЛОЯЛТІ» (Обєднання) та ТОВ «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС» (Клієнт), згідно п.п. 1.1 якого Клієнт дійсними дає розпорядження і доручає Обєднанню, а Обєднання зобовязується надавати Клієнту праавничу допомогу відповідно до завдання Клієнта, оплата за яку буде здійснюватися на умовах, викладених у цьому Договорі.
За п.1.2 Договору правнича длопомога може включати : висновки (консультації) з ріхзнпих питань правового характеру, які стосуються інтересів Клієнта, підготовку необхідних документів правового характеру і інтересах Клієнта, участь від імені та в інтересах Клієнта в перемовинах з юридичними і фізичними особами за запитом Клієнта; представництво інтересів Клієнта в рамках судового спору про стягнення заборгованості з ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС» ( код ЄДРПОУ 43744253); інші юридичні послуги, попередньо узгоджені сторонами.
Договір набуває чинності з моменту його укладання і діє до повного виконання сторонами зобовязань. ( п.11.1 Договору).
Додатком №1 до Договору є список співробітників, що залучаються (можуть залучатися) Обєднанням до виконання замовлення Клієнта, мсеред яких адвокат Самох Микола Юрійович.
Згідно п.5.1 Договору винагорода, яка підлягає сплаті Клієнтом за послуги, що надаються за цим Договором («винагорода»), становить 100 000 грн без ПДВ. При цьому, сторони погодили, що Клієнт сплачує аванс у розмірі 40 000 грн протягом 5 календарних днів з моменту укладення цього Договору на підставі виставленого рахунку.
Платіжною інструкцією №3328 від 12.11.2025р. ТОВ «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС» перерахувало Адвокатському обєднанню «ЛОЯЛТІ» 40 000 грн.
26 січня 2026р. Адвокатське обєднання «ЛОЯЛТІ» (Обєднання) та ТОВ «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС» (Клієнт) склали Акт приймання-передачі наданих послуг згідно Договору про надання правничої допомоги №11/11/2025-Н від 11.11.2025р., згідно якого сторони підписали цей Акт приймання-передачі наданих послуг на підтвердження того, що Обєднанням було надано правничу допомогу, зміст якої визначений Договором про надання правничої допомоги №11/11/2025-Н від 11.11.2025р., а саме: надано послуги з представництва інтересів Клієнта в рамках судового спору про стягнення заборгованості з ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС» ( код ЄДРПОУ 43744253).
Загальна вартість послуг склала 100 000 грн (без ПДВ), з яких Клієнтом сплачено аванс у розмірі 40 000 грн (без ПДВ) ( п.3 Акту).
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постанові Обєднаної Палати від 02.02.2024р. у справі №910/9714\24, зазначав, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Так, відповідно до положень ч.4 ст. 129 ГПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, згідно з положеннями ч.4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У ч.5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч.4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою ст. 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (ст.ст. 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у ст. 126 та ч.ч.5-7,9 ст. 129 ГПК України.
Також, відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що: не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 р. у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21); при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021р. у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №775/9215/15ц); суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 р.у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 р.у справі №916/2102/17, від 25.06.2019р. у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019р. у справі №922/928/18, від 30.07.2019р. у справі №911/739/15 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18).
У постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023р. у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у ст.ст. 15 та 2 ГПК України має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
У контексті наведеного вище подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Крім того, слід зауважити, що справа № 916/4612/25 розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, не є складною, відповідач не скористався своїм правом на судовий зазист та відзиву на позовну заяву або будь-яких пояснень не надавав, тому заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу, у даному випадку, є завищеною, виходячи з обсягу наданих адвокатом послуг.
За таких обставин, заява ТОВ «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС» про стягнгення з відповідача витрат на правничу допомогу у рорзмірі 100 000 грн підлягає частковому задоволенню і стягненню з ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС» підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
ЄСПЛ у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України»).
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача у відповідності до положень ст.129 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІТЕРРА ТРАНС» про стягнення заборгованості за Договором про технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу № 17/09/24 від 17.09.2024 року у розмірі 430 000 грн., інфляційних втрат у розмірі 4 301 грн 27 коп., 3% річних у розмірі 3 958 грн 00 коп., пені у розмірі 40 903 грн 02 коп. - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІТЕРРА ТРАНС» (68003, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Паркова, буд. 46-Б, кв. 60, код ЄДРПОУ 43744253) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС» (67668, Одеська обл., Біляївський р-н, с. Великий Дальник (з), пров. Восточний, буд. 1-В, код ЄДРПОУ 44442733) заборгованість у розмірі 430 000 грн., інфляційні втрати у розмірі 4 301 грн 27 коп., 3% річних у розмірі 3 958 грн 00 коп., пеню у розмірі 40 903 грн 02 коп., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 749 грн 95 коп.
3. Визначити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, нараховувати пеню на суму заборгованості у розмірі 430 000 грн до моменту виконання рішення суду.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІТЕРРА ТРАНС» (68003, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Паркова, буд. 46-Б, кв. 60, код ЄДРПОУ 43744253) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОСТАНДАРТ ТРАК СЕРВІС» (67668, Одеська обл., Біляївський р-н, с. Великий Дальник (з), пров. Восточний, буд. 1-В, код ЄДРПОУ 44442733) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
5. У частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000 грн- відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Накази виати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 04 лютого 2026 р.
Суддя Н.В. Рога