65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"03" лютого 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4717/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Деркач Т. Г.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників
справу № 916/4717/25
за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595);
до відповідача Ляхової Наталії Петрівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 );
про стягнення 6 486,19 грн
Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 6 486,19 грн неустойки.
В обґрунтування позовних вимог Департамент комунальної власності Одеської міської ради посилається на неналежне виконання ОСОБА_1 зобов'язань щодо своєчасного повернення об'єкту оренди.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.11.2025 позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення 8 587,43 грн прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4717/25.
Справу постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
31.12.2025 за вх№41880/25 господарський суд одержав від відповідача відзив на позовну заяву.
Стислий виклад позиції позивача
Унаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасного повернення об'єкта оренди, позивачем нараховано останньому неустойку у розмірі 6 486,19 грн за період 02.11.2020 - 02.05.2023.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач у відзиві просить зменшити розмір неустойки до 1 000,00 грн, посилаючись на тяжке матеріальне становище та стан здоров'я, на підтвердження чого надає до відзиву довідку про доходи та медичні документи.
Обставини справи встановлені судом
02.07.2009 Виконавчий комітет Одеської міської ради видав свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі та споруди “ ІНФОРМАЦІЯ_1 », яким посвідчено, що об'єкт, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, 25, в цілому, дійсно належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності. Об'єкт в цілому складається з будівель та споруд літ. “А», “Б», “В», “Г», “Д», “Е», “2Е», “Ж», “З», “И», “К», “ 1Л», “Л», “Н», “О», “Р», “С», “Т», “У», “Ф», “Х», “Ц», “ 1Ц», “ 2Ц», “ 3Ц», “ 4Ц», “Ч», “Ш», “ 1Ш», “Э», “ 1Э», “Ю», “Я», “1Н», “F», “V», “S», загальною площею 3141,8 кв.м., основною площею 2621,1 кв.м., відображених у технічному паспорті від 11.03.2009. Свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.05.2009 №524.
Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності право комунальної власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на нежитлові будівлі і споруди “Одеського зоологічного парку загальнодержавного значення» за адресою: м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, 25, загальною площею 3141,8 кв.м., зареєстроване державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Голоцван Є. О. в Реєстрі за номером 81815451101. Дата реєстрації: 12.06.2013.
30.04.2014 між Комунальною установою “Одеський зоологічний парк загальнодержавного значення», як орендодавцем, та Фізичною особою - підприємцем Ляховою Наталією Петрівною, як орендарем, укладено договір оренди окремого індивідуально визначеного майна №13 (надалі - договір) відповідно до умов якого:
- орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування комунальне майно, площею 50,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, 25, з метою розміщення літнього майданчика для роздрібної торгівлі готовими продуктами (пункт 1.1.);
- орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, одночасно із підписанням сторонами договору та акта приймання-передавання вказаного майна, який є невід'ємною частиною договору (пункт 2.1.);
- орендар повертає орендодавцеві майно у стані не гіршому, ніж воно було одержане, на підставі акту приймання-передавання, який підписується обома сторонами. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендодавця (пункт 2.4.);
- у разі припинення цього договору орендар повинен повернути орендодавцеві орендоване майно в 15-денний термін з дня отримання повідомлення або з дати закінчення строку договору за актом приймання-передавання майна, включаючи день здачі (пункт 2.5.);
- у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний у 15-денний термін повернути орендодавцеві об'єкт оренди, про що складається відповідний акт (пункт 5.6.);
- у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно (пункт 3.11.);
- цей договір діє з 01.05.2014 до 30.10.2014 включно (пункт 10.1.);
- зміни до умов цього договору або його розірвання за взаємною згодою сторін оформлюються шляхом підписання додаткової угоди (пункт 10.2.);
- чинність договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (пункт 10.6.);
- майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання (пункт 10.9.);
- взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України (пункт 10.10.).
Відповідно до акту приймання-передавання орендованого майна до договору оренди окремого індивідуально визначеного майна №13 від 30.04.2014, 01.05.2014 орендарю передано окреме індивідуально визначене майно - тверде покриття за адресою: м. Одеса, Новощіпний ряд, 25, площею згідно умов договору оренди окремого індивідуально визначеного майна №13 від 30.04.2014, технічний стан задовільний.
Додатковим договором №1 від 10.02.2015 до договору строк дії останнього продовжено до 01.12.2017. Крім того, у пунктах 1.2., 1.3. вказаного додаткового договору сторонами узгоджено, що площа орендованого майна становить 30,0 кв.м. і орендна плата розраховувалась саме з розрахунку площі 30,0 кв.м.
Додатковим договором №2 від 01.12.2017 до договору термін його дії продовжено до 01.11.2020.
Додатковим договором №3 від 03.12.2018 сторони внесли зміни до договору, зокрема, замінили орендодавця з Комунальної установи “Одеський зоологічний парк загальнодержавного значення» на Департамент комунальної власності Одеської міської ради.
У зв'язку з невиконання орендарем зобов'язання з повернення об'єкта після припинення договору оренди (01.11.2020), Орендодавець звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ФОП Ляхової Н. П. про виселення відповідача з окремо індивідуально визначеного майна, загальною площею 19,95 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, 25.
14.11.2022 постановою Південно-західного апеляційного господарського суду, що залишена без змін постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 916/2467/21 виселено Фізичну особу-підприємця Ляхову Наталію Петрівну з окремо індивідуально визначеного майна, загальною площею 19.95 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
02.05.2023 Орендар ФОП Ляхова Н. П. добровільно виконала постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 у справі № 916/2467/21 та повернула об'єкт оренди за актом приймання-передачі індивідуально-визначеного майна у вигляді твердого покриття до договору оренди від 01.01.2014 № 11, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, 25.
Згідно з доданим розрахунком неустойки відповідач частково сплатила 6 452,21 грн.
До матеріалів справи долучено довідку про доходи № 7510835552053521, згідно з якою розмір пенсії ОСОБА_1 становить 22 347,08 грн за період з 01.01.2025 по 30.06.2025.
Відповідно до доданої довідки ЛКК № 227 від 09.08.2024, виписного епікризу № _0973428319/1068, виданих лікувальними закладами, ОСОБА_1 має низку захворювань: рак підшлункової залози; цукровий діабет 2 типу, тяжкий перебіг; енцефалопатія 2 типу змішаного генезу, діабетична, дисциркуляторна, дисметаболічна, атеросклеротична (стеноз правої ВСА до 40-50 % та лівої ВСА до 20 % за даними дуплексного сканування); вестибуло-атактичний синдром; цифалгічний синдром; облітеруючий атеросклероз артерій нижніх кінцівок; стеноз клубових артерій; стеноз стегново-підколінних сегментів; гіпертензивне серце; гіпертонічна хвороба та ін.
Висновки суду
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Стаття 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
На підставі договору оренди між сторонами виникли правовідносини оренди.
Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові від 10.10.2023 у справі № 907/969/22 Верховний Суд виснував, що преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини справи № 916/2469/21 є преюдиційними у цій справі.
Згідно з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2022, що залишена без змін постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 916/2467/21, виселено Фізичну особу-підприємця Ляхову Наталію Петрівну з окремо індивідуально визначеного майна, загальною площею 19,95 кв.м. що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Новощіпний ряд. 25, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Предметом позову у цій справі, що розглядається, є вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки, нарахованої в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з 02.11.2022 по 02.05.2023.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).
Статтею 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Частиною 2 ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України “Про оренду державного і комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
За умовами укладеного між сторонами договору (п. 4.7.) саме на Орендаря покладено обов'язок передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду у 15-денний строк після закінчення дії договору.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, яку позивач визначив як підставу вимог про стягнення неустойки, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог ст. 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов'язку (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18).
Доказів виконання своєчасного повернення орендованого майна відповідач суду не надав, як і не надав доказів вчинення Орендодавцем (Департаментом комунальної власності Одеської міської ради) дій, спрямованих на ухилення від прийняття об'єкта оренди від орендаря після припинення договору, або ухилення Орендодавця від підписання акта приймання-передачі майна у встановлений законом та договором строк.
Суд установив, що ФОП Ляховою Н. П. повернуто об'єкт оренди за Актом прийому-передачі лише 02.05.2023.
Отже, за наведених обставин, за умови відсутності правових підстав користування об'єктом оренди та невиконання обов'язку з повернення об'єкта оренди за період з 02.11.2022 по 02.05.2023, тобто, до моменту підписання між сторонами акта прийому-передачі, господарський суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення неустойки заявлені правомірно.
Водночас щодо розміру неустойки, яку належить стягнути з відповідача, господарський суд враховує такі обставини.
По-перше, з аналізу запропонованого позивачем розрахунку неустойки суд з'ясував, що позивач нараховує неустойку із включенням податку на додану вартість.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19, при розрахунку розміру неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму, до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Окрім того, Акт прийому-передачі підписаний 02.05.2023, а отже, враховуючи норми цивільного законодавства, 02 травня не враховується при обчисленні неустойки, оскільки з вказаної дати обов'язок відповідача є таким, що виконаний.
Суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.05.2025 у справі №904/8325/21, відповідно до яких розмір неустойки за ч. 2 ст. 785 ЦК України повинен обчислюватися виходячи з розміру орендної плати, що діяла на момент припинення договору оренди. Верховний Суд наголосив, що застосування індексу інфляції до орендної плати з метою визначення бази для розрахунку неустойки є неправильним і призводить до необґрунтованого збільшення її розміру.
В даному випадку базою для розрахунку є величина 147,89 грн (ставка орендної плати за листопад 2020 року).
Здійснивши власний розрахунок неустойки за період з 02.11.2022 по 01.05.2023, суд зазначає, що її розмір становить 8 873,08 грн.
Відповідач частково сплатила суму 6 452,21 грн, а отже залишок несплаченої суми становить 2 420,87 грн.
Суд вказує, що постановою Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2024 року у справі № 910/14706/22 здійснено відступ від правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в раніше ухвалених постановах, зокрема, від 30.10.2019 у справі №924/80/19, щодо неможливості зменшення розміру неустойки, нарахованої за нормами ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, та виснувано, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частини 1 статті 230 Господарського кодексу України в сукупності з частиною 3 статті 231 цього Кодексу).
Тобто, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно з частиною 4 статті 231 вказаного Кодексу розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно зі статтею 551 вказаного Кодексу предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що неустойка характеризується такими істотними ознаками: 1) неустойка є грошовою сумою (або іншим майном); 2) її розмір визначається законом або договором; 3) неустойка сплачується кредиторові боржником у разі порушення ним зобов'язання.
Як зазначалося вище, частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов'язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.
Отже, наразі санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є законною неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України у сукупності з частиною 4 статті 231 зазначеного Кодексу), і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549, 552 Цивільного кодексу України. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
У пункті 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що мають вплив на визначення розміру санкції.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У пунктах 7.25.-7.30. постанови Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
У пункті 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Господарського кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України».
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
З огляду на наведені позиції, суд вказує, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Беручи до уваги предмет спору у даній справі, докази на підтвердження стану здоров'я відповідача та розміру його доходів, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд вважає, що заявлена до стягнення неустойка належить зменшенню на 50%, тобто до 1 210,44 грн, що, на переконання суду, цілком відповідає принципу верховенства права.
За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведених обставин господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
У разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Наведений підхід до розподілу судового збору за наслідком зменшення судом розміру неустойки є усталеним у судовій практиці, що підтверджується, зокрема, правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24.
Керуючись ст. ст. 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Ляхової Наталії Петрівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) 1 210,44 грн неустойки за прострочення виконання зобов'язання з повернення об'єкта оренди за договором оренди № 13 від 30.04.2014, 1 130,15 грн судового збору.
3. В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено 03 лютого 2026 р.
Суддя Т.Г. Деркач