20 січня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 759/1524/25
номер провадження: 22-ц/824/3765/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Петрика Віталія Віталійовича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року у складі судді Журибеда О.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини,
У січні 2025 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини.
Позовна заява мотивована тим, що 22 листопада 2021 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано. Від вказаного шлюбу у сторін є дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з позивачкою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває на її утриманні. Сторони не досягли згоди щодо розміру аліментів, які він має сплачувати на утримання дитини.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , 2013 року народження, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду, тобто з 10 січня 2025 року, та до досягнення дитиною повноліття.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в розмірі місячного платежу.
У решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_1 , будучи зобов'язаним відповідно до вимог сімейного законодавства утримувати свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , є пенсіонером, офіційно не працевлаштований, має проблеми зі станом здоров'я та отримує пенсійні виплати. Суд також виходив із того, що дитина проживає почергово з обома батьками та, на думку суду, фактично утримується ними обома. Оцінивши матеріальне становище відповідача, наведені ним заперечення проти позову, а також керуючись принципами справедливості, добросовісності й розумності, суд дійшов висновку про доцільність визначення розміру аліментів у сумі 1/6 частини з усіх видів доходу відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Петрик В.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано той факт, що відповідач фактично виконує свій батьківський обов'язок щодо утримання сина шляхом надання йому матеріальної допомоги в натуральній та грошовій формі. Ці обставини підтверджуються тим, що відповідач: систематично здійснює перерахування коштів на картку сина, про що свідчать банківські виписки по рахунках АТ КБ «Приватбанк» та АТ «Ощадбанк»; регулярно купує для сина продукти харчування, одяг, солодощі, що підтверджується копіями відповідних чеків; оплачує навчання сина у спортивній секції, що підтверджується банківськими виписками; поповнює баланс мобільного телефону сина, що підтверджується банківськими виписками; син почергово проживає з батьком та матір'ю, зокрема, проживання сина з батьком підтверджується фотографіями, а також поясненнями позивачки і відповідача; забезпечує належні житлово-побутові умови для перебування дитини, що підтверджується копіями квитанцій про оплату комунальних послуг за адресою проживання відповідача.
Вказує, що судом першої інстанції встановлено, що син почергово проживає з батьком та матір'ю, регулярно перебуває у помешканні відповідача у вихідні дні, а також має можливість у будь-який будній день відвідувати батька. Вважає, що ця обставина має ключове значення для вирішення даного спору та повністю узгоджується з позицією відповідача. Тобто сторони у справі визначили місце проживання дитини у порядку, встановленому ст.160 СК України. За вказаною домовленістю сторони не визначились остаточно, з ким із них буде проживати дитина на постійній основі, що згідно з усталеною судовою практикою є передумовою для відмови у стягненні аліментів з одного з батьків. Тому вважає, що суд повинен був врахувати, що відповідач і до звернення позивачки до суду добровільно виконував свій батьківський обов'язок щодо утримання дитини, тому відсутні підстави для стягнення аліментів у примусовому порядку.
Наголошує, що рішення суду порушує принцип найкращих інтересів дитини та ознаки можливого зловживання процесуальними правами з боку позивачки.
Позивачка ОСОБА_2 не скористалася своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 77 - 80 ЦПК України).
Згідно із ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (див. постанову Верховного Суду від 23 липня 2025 року у справі № 760/19185/22 (провадження № 61-6499св25)).
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 з 01 березня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано згідно з рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2021 року у справі №759/21884/21.
Установлено, що від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , яке видано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві.
З інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи Відділу з питань реєстрації місця проживання перебування фізичних осіб Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації вбачається, що позивачка ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з протоколу №6 засідання комісії з вирішення питань, пов'язаних із наданням населенню субсидій на оплату житлово-комунальних послуг у виняткових випадках та пільг за фактичним місцем проживання Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 21 вересня 2016 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року №117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2009 року №729, ухвалено включити в Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги інформацію про фактичне місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , в частині отримання пільг з 08 серпня 2016 року.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, дата видачі 17 січня 1997 року.
Також відповідач ОСОБА_1 є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_3 .
Судом першої інстанції встановлено, що спільна дитина ОСОБА_3 проживає почергово з батьком ОСОБА_1 та з матір'ю ОСОБА_2 .
За правилами ст.180 СК Українибатьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 181 СК Українипередбачені способи виконання батьками такого обов'язку.
Згідно з ч.2 ст.181 СК Україниза домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Відповідно до ч.3 ст.181 СК Україниза рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Правовий аналіз вказаних норм закону свідчить про те, що аліменти на утримання дитини присуджуються тому з батьків, разом з яким фактично проживає дитина.
Відповідно до ч.1 ст.182 СК Українипри визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч.2 ст.182 СК Українирозмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч.1 ст.183 СК Україничастка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Установивши, фактичні обставини даної справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідно до вимог сімейного законодавства батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, та обґрунтовано врахував обставини, передбачені ст.182 СК України, зокрема стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, який є пенсіонером, офіційно не працевлаштований, має проблеми зі станом здоров'я, отримує пенсійні виплати, а також потреби неповнолітньої дитини, яка почергово живе з кожним із батьків, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10 січня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Визначений судом першої інстанції розмір аліментів є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає принципу розумності та справедливості, передбаченому чинним сімейним законодавством України.
Так, розмір аліментів на утримання неповнолітнього сина у частці 1/6 усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, є мінімально допустимим гарантом, який забезпечує базові потреби дитини згідно з вимогами ч.2 ст.182 СК України.
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК Українищодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач надає сину матеріальну допомогу у грошовій та натуральній формі (перерахування коштів за банківськими виписками АТ КБ «Приватбанк» та АТ «Ощадбанк», придбання продуктів, одягу, оплата спортивної секції, поповнення мобільного зв'язку, оплата комунальних послуг) не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки не спростовують висновків суду про наявність правових підстав для стягнення аліментів. Такі дії відповідача щодо участі в утриманні дитини є виконанням ним безумовного батьківського обов'язку щодо утримання дитини відповідно до ст.ст.180, 181 СК України і не звільняють від визначення розміру аліментів судом у разі відсутності згоди між батьками. Саме ці обставини були враховані судом першої інстанції при визначенні розміру аліментів та замість заявленої позивачкою частки у розмірі 1/4 доходу суд стягнув 1/6 частину, що є зменшеним та мінімально допустимим розміром за умови збереження гарантії не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення аліментів у зв'язку з почерговим проживанням дитини з батьком і матір'ю, то вони не заслуговують на увагу, оскільки судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що місце реєстрації та задекларованого проживання неповнолітнього ОСОБА_3 визначене разом із матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , а отже саме вона правомірно реалізувала своє право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів.
Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 не позбавлений права у разі зміни фактичних обставин або досягнення домовленості з позивачкою скористатися передбаченими законом правовими механізмами, зокрема укласти з ОСОБА_2 договір про сплату аліментів відповідно до ст.189 СК України чи ініціювати зміну способу та розміру їх стягнення у встановленому законом порядку. При цьому неукладення такого договору не може позбавляти дитину права на належне матеріальне утримання та не є перешкодою для реалізації одним із батьків свого права на звернення до суду за захистом інтересів дитини шляхом стягнення аліментів у судовому порядку.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст. 375 ЦПК Українинеобхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петрика Віталія Віталійовича залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді: