20 січня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 752/3719/25
номер провадження: 22-ц/824/2652/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 серпня 2025 року у складі судді Кордюкової Ж.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» (далі - ПрАТ «СК «Вусо»), ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
Позовна заява мотивована тим, що 27 липня 2024 року по автодорозі Н01 сталася ДТП за участю транспортного засобу «Volkswagen Passat», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу «ВАЗ 2171», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортний засіб «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , отримав механічні пошкодження.
Учасниками ДТП було складено електронний європротокол №84952Е118978, відповідно до якого вони погодили, що винуватцем ДТП є водій транспортного засобу «ВАЗ 2171», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 .
Цивільно-правова відповідальність власника «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ «СК «Вусо» згідно з полісом обов'язкового страхування №219803329.
Вказував, що 10 вересня 2024 року він звернувся до ПрАТ «СК «Вусо» з повідомленням про настання страхового випадку, але відповідачем не було направлено оцінювача для визначення вартості матеріального збитку.
Згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку №171/24 від 09 жовтня 2024 року, завданого власнику колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), складеного суб'єктом підприємницької діяльності (далі - СПД) ОСОБА_3 , ринкова вартість транспортного засобу «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , становить 393 377 грн 98 коп., вартість відновлювального ремонту складає 85 128 грн 99 коп., сума матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу становить 42 932 грн 45 коп.
21 жовтня 2024 року позивач звернувся до ПрАТ «СК «Вусо» із заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі 42 932 грн 45 коп. Проте ПрАТ «СК «Вусо» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 19 886 грн 41 коп. Таким чином недоплата страхового відшкодування становить 23 046 грн 04 коп.
Зазначав, що для повного відновлення його порушених прав з ОСОБА_2 підлягає стягненню різниця між страховою виплатою та фактичною вартістю відновлювального ремонту автомобіля у розмірі 42 196 грн 54 коп. (85 128 грн 99 коп. (вартість відновлювального ремонту) - 42 932 грн 45 коп. (сума страхового відшкодування)).
Також вказував, що ОСОБА_2 завдала йому моральну шкоду, яку він оцінив в розмірі 25 000 грн 00 коп., яка полягає в тому, що він пережив негативні відчуття внаслідок ДТП, отримав переляк, який виражається в боязні їздити за кермом, його життєві плани повністю порушені, він змушений пересуватися громадським транспортом, що завдає йому великі незручності, а також йому доводиться займатися пошуком якісного автосервісу та організацією ремонту автомобіля.
З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просив:
стягнути з ПрАТ «СК «Вусо» на свою користь 23 046 грн 04 коп. страхового відшкодування та 5 200 грн 00 коп. - витрати на оплату послуг експерта;
стягнути з ОСОБА_2 збитки в розмірі 42 196 грн 54 коп. та моральну шкоду у розмірі 25 000 грн 00 коп.;
стягнути солідарно з відповідачів судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 серпня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Вусо» витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн 00 коп. та поштові витрати, пов'язані із розглядом справи, у розмірі 118 грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів наявності вини ОСОБА_2 у спричиненні ДТП 27 липня 2024 року. Суд першої інстанції зазначив, що з електронного європротоколу вбачається, що при обраній учасниками схемі ДТП саме водій транспортного засобу «В», яким був ОСОБА_1 , не надав дорогу транспортному засобу «А». Також суд врахував висновок судового експерта №234/24 від 22 листопада 2024 року, згідно з яким дії обох водіїв не відповідали вимогам п.10.1 ПДР і з технічної точки зору перебували у причинному зв'язку з виникненням аварійної обстановки та зіткненням. За таких обставин суд дійшов висновку, що відсутні підстави для покладення цивільно-правової відповідальності виключно на ОСОБА_2 . Крім того, суд зазначив, що позивач не мав права самостійно замовляти оцінку збитків, оскільки страховик у встановлений законом строк здійснив огляд транспортного засобу. Поданий позивачем звіт №171/24 від 09 жовтня 2024 року складений майже через три місяці після ДТП та не містить зазначення конкретної ДТП, в якій було пошкоджено автомобіль, тому суд визнав цей звіт неналежним і недопустимим доказом. За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги як до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної і моральної шкоди, так і до ПрАТ «СК «Вусо» про стягнення додаткового страхового відшкодування, є необґрунтованими.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що твердження суду першої інстанції про те, що ніби тільки особа зі статусом судового експерта може підготувати висновок експерта для суду, є помилковим. Стаття 103 ЦПК України регулює призначення експертизи судом, але ЦПК України окремо передбачає можливість подання до суду висновку експерта, складеного на замовлення учасника справи. Вважав, що посилання суду першої інстанції на ст.103 ЦПК України, як на заборону для клієнтського/незалежного оцінювача готувати звіт для суду є юридично необґрунтованим. Навпаки ст.106 ЦПК України дозволяє і регламентує подання таких висновків і вимоги до їх оформлення (зокрема наявність фрази підготовлено для подання до суду та відомості про кримінальну відповідальність).
Вказує, що твердження суду про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів моральних страждань і зміни звичного способу життя, є формальним, неконкретним і суперечить як процесуальним нормам, так і практиці Верховного Суду. Докази в цивільному процесі визначаються широко, позивач зобов'язаний довести обставини, проте доказування здійснюється різними засобами (письмові, речові, електронні докази, показання свідків, висновки експертів) і оцінюється судом у сукупності. Стаття 76 ЦПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), а перерахунок засобів доказування включає письмові, речові, електронні докази, висновки експертів, показання свідків. Отже відсутність одного конкретного документа не означає відсутності доказів загалом.
Зазначає, що у справах про завдання шкоди діє презумпція вини заподіювана шкоди. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування лише якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тому загальне твердження суду, що позивач не довів вину відповідача, потребує перевірки і саме відповідач несе тягар доведення відсутності своєї вини.
Представник ПрАТ «СК «Вусо» - адвокат Шилін В.А. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказує, що підставами для звернення позивача з апеляційною скаргою є фактична його не згода з рішенням суду першої інстанції про залишення без задоволення вимог про стягнення з товариства на його користь страхового відшкодування у розмірі 23 046 грн 46 коп. та є намаганням провести переоцінку правильно встановлених судом обставин. Також просить за наслідками апеляційного провадження зробити розподіл судових витрат правничої допомоги ПрАТ «СК «Вусо» у розмірі 8 000 грн 00 коп. та поштові витрати.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Бортник Л.В. також подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Вказує, що сторонами під час складання європротоколу визначено, що винним у ДТП є саме позивач, це також підтверджується висновком експерта №234/24 від 22 листопада 2024 року за результатами проведення автотехнічної експертизи. Вважає, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 у даній ДТП не настала, тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того вважає, що рішення ПрАТ «СК «Вусо» про виплату на користь позивача 50% страхового відшкодування є помилковим, таку виплату з ОСОБА_2 не погоджували, адже її цивільно-правова відповідальність не настала.
ОСОБА_1 подав заперечення на відзиви, в якому наголошує, що жодна норма закону не вимагає, щоб експерт був внесений до Реєстру судових експертів. Відповідачка ОСОБА_2 намагається перекласти тягар доказування на позивача. Вказує, що ПрАТ «СК «Вусо» здійснило страхову виплату, а це має процесуальне значення. Крім того позивач вказує, що вимога відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 8 000 грн 00 коп. підлягає відхиленню, оскільки у відзиві відсутні документи про сплату, відсутній акт виконаних робіт та деталізація часу. Вважає, що наведені у відзиві доводи не спростувати його доводів апеляційної скарги.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзивах на апеляційну скаргу, а також доводи, які наведені у запереченнях на відзиви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (ст. 11 ЦК України).
Згідно із ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
За змістом ст.ст.9, 22-31 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння ДТП) (тут і надалі, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Згідно зі ст.1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом і договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Згідно з вимогами ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати), зокрема, є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
Відповідно до п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Інструкцією щодо заповнення Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, затвердженою протоколом Президії Моторного (транспортного) страхового бюро України від 17 жовтня 2024 року №609/2024, визначено порядок заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол).
Відповідно до п. 5 даної Інструкції, у разі настання контактної (наявне зіткнення) дорожньо-транспортної пригоди за участю лише двох забезпечених транспортних засобів, за умови заподіяння шкоди майну виключно у вигляді пошкодження (знищення) транспортного засобу, незаподіяння шкоди життю та здоров'ю фізичних осіб, відсутності у водіїв обох транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, впливу лікарських засобів (лікарських препаратів), що знижують увагу та швидкість реакції, а також за умови досягнення згоди таких водіїв щодо обставин скоєння ДТП, такі водії мають право без залучення відповідних підрозділів Національної поліції України спільно скласти для надання страховику (МТСБУ) повідомлення про ДТП у паперовій чи електронній формі за формою і відповідно до інструкції, затверджених МТСБУ. Після складення такого повідомлення водії транспортних засобів мають право залишити місце ДТП та звільняються від обов'язку інформування відповідних підрозділів Національної поліції України про настання ДТП.
Отже вимогами до можливості складання на місці саме європротоколу, є наступні чинники: відсутність травмованих серед людей; наявність в обох водіїв не більше 2-х транспортних засобів чинного поліса страхування; відсутність ознак алкогольного сп'яніння в обох водіїв; досягнення згоди водіями щодо того, хто винний в даній події. У разі невиконання хоча б однієї з зазначених умов, виклик відповідного підрозділу Національної поліції для оформлення ДТП є обов'язковим.
Відповідно до схеми № 1.1 додатку до Інструкції по заповненню повідомлення про дорожньо - транспортну пригоду «Типові схеми дорожньо-транспортних пригод»: Обставини ДТП: 1) При перестроюванні або об'їзді перешкоди «В» не надав дорогу «А», що рухався прямо і попутно праворуч або ліворуч від нього. 2) При одночасному перестроюванні «А» і «В», «В» не надав дорогу «А», що перестроювався праворуч від нього. Висновки: «В» порушив правила маневрування (Розділ 10 ПДР).
У пунктах 61 та 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц зроблено висновок, що для отримання страхової виплати за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну потерпілого.
У примітці до ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) зазначено, що особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники ДТП скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з приписами ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 липня 2024 року по автодорозі Н01 сталася ДТП за участю транспортного засобу «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу «ВАЗ2171», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортний засіб «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , отримав механічні пошкодження.
З наявного у матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 вбачається, що позивач ОСОБА_1 є власником транспортного засобу «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 .
На час скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «ВАЗ2171», д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного з ПрАТ «СК «Вусо», що підтверджується полісом №219803329, відповідно до якого ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду заподіяну майну становить 160 000 грн 00 коп., франшиза 00 грн 00 коп.
28 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «СК «Вусо» із заявою про виплату страхового відшкодування.
05 серпня 2024 року представник ПрАТ «СК «Вусо» склав протокол технічного огляду КТЗ «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 .
20 вересня 2024 року ПрАТ «СК «Вусо» повідомило ОСОБА_1 про відмову у виплаті страхового відшкодування, оскільки на момент складання повідомлення про ДТП (європротокол), водії транспортних засобів не дійшли згоди щодо обставин скоєння ДТП.
Європротокол не є підтвердженням винності, а містить лише короткий опис обставин події, встановити винну особу в зазначеній події не є можливим.
У відповідності до звіту про оцінку автотоварознавчого дослідження транспортного засобу № 171/24 від 09 жовтня 2024 року, складеного СПД ОСОБА_3 на замовлення позивача, вартість ремонту транспортного засобу «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , складає 85 128 грн 99 коп. (в тому числі ПДВ - 10 192 грн 40 коп.), матеріальний збиток складає 42 932 грн 45 коп. (в тому числі ПДВ - 3 159 грн 64 коп.).
Доказів оплати позивачем експертно-товарознавчого дослідження матеріали справи не містять.
Відповідно до висновку судового експерта Скорохода К.М. №234/24 від 22 листопада 2024 року, складеного за результатами проведення автотехнічної експертизи, на замовлення ПрАТ «СК «Вусо», в даній дорожній обстановці дії водіїв транспортних засобів «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , та «ВАЗ2171», д.н.з. НОМЕР_2 , не відповідали вимогам п. 10.1 ПДР і з технічної точки зору знаходились в причинному зв'язку з виникненням аварійної обстановки та зіткненням з автомобілями.
Установлено, шо 11 грудня 2024 року ПрАТ «СК «Вусо» здійснило виплату страхового відшкодування на користь позивача у розмірі 19 886 грн 41 коп.
Згідно з ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.3 ст.22 ЦК України).
Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил вищевказаної статті, оскільки її першою частиною визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві майнової шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Отже, за змістом статті 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме, протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини боржника.
Наявність перших трьох з числа зазначених елементів доводиться особою, яка звернулася з вимогою про відшкодування збитків.
Алогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2024 року у справі № 202/10602/22 (провадження № 61-4141св24).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що позивач ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами, що ДТП, яка сталася 27 липня 2024 року, була наслідком протиправної поведінки саме та виключно ОСОБА_2 . Матеріали справи, навпаки, свідчать про відсутність однозначного та беззаперечного причинно-наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_2 і настанням шкоди, а також не підтверджують наявність її вини як обов'язкового елементу цивільно-правової відповідальності.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено повний склад цивільного правопорушення, необхідний для покладення на ОСОБА_2 обов'язку з відшкодування шкоди, а саме не доведено ключовий елемент - її вину у спричиненні ДТП.
Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної та моральної шкоди, оскільки її цивільно-правова відповідальність у даних правовідносинах не настала.
Згідно із ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися експерти або юридичні особи, у штаті яких є експерти.
Тобто, виходячи з наведених положень Закону, позивач має право на самостійне обрання аварійного комісара, суб'єкта оціночної діяльності або експерта для визначення розміру шкоди лише у тому випадку, якщо представник страховика не з'явився у визначений пунктом 34.2 статті 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у строк для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Аналіз зазначених норм законодавства дозволяє зробити висновок що порядок визначення розміру збитків встановлений таким чином, що у випадку відсутності порушення страховиком терміну огляду транспортного засобу фактично унеможливлює залучення іншого спеціаліста (оцінювача, експерта) для визначення розміру саме страхового відшкодування.
Як зазначалося вище, ПрАТ «СК «Вусо» у межах строку, передбаченого Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», організувало огляд пошкодженого транспортного засобу: 05 серпня 2024 року представником страховика складено протокол технічного огляду КТЗ «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , тобто страховик не порушив вимог п. 34.2 ст. 34 Закону України «України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»» щодо направлення представника для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
За таких обставин у позивача не виникало передбаченого законом права самостійно обирати суб'єкта оціночної діяльності/експерта для визначення розміру шкоди саме для цілей страхового відшкодування, оскільки таке право прямо пов'язане з неявкою представника страховика у визначений строк.
З наведених підстав колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги поданий позивачем звіт № 171/24 від 09 жовтня 2024 року, складений оцінювачем ОСОБА_3 на замовлення ОСОБА_1 , оскільки він складений поза межами процедури визначення збитків, передбаченої Законом за умови своєчасного огляду страховиком, а також додатково не містить ідентифікації конкретної ДТП (27 липня 2024 року), внаслідок якої було пошкоджено автомобіль, що позбавляє цей документ належності та допустимості як доказу розміру шкоди у даних правовідносинах.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Звіт № 171/24 від 09 жовтня 2024 року не може бути визнаний належним та допустимим доказом у справі, оскільки в ньому не зазначено дату ДТП, внаслідок якої було пошкоджено транспортний засіб, а сам звіт складений через значний проміжок часу після ДТП, що сталася 27 липня 2024 року.
За таких обставин, відсутні підстави як для врахування його при визначенні розміру шкоди, так і для відшкодування позивачу витрат, понесених на його виготовлення.
Також апеляційний суд звертає увагу на те, що з огляду на приписи ст.ст. 102-105 ЦПК України, судова експертиза є процесуальним засобом доказування, що проводиться за ухвалою суду, у встановленому законом порядку, для з'ясування обставин, які потребують спеціальних знань, із постановкою експертові конкретних питань та попередженням його про кримінальну відповідальність.
Водночас позивач не звертався до суду з клопотанням про призначення судової автотехнічної експертизи, а тому, з урахуванням дискреційного характеру повноважень суду щодо призначення експертизи (за відсутності випадків обов'язковості, передбачених ст. 105 ЦПК України) та принципів змагальності й розподілу тягаря доказування (статті 12, 81 ЦПК України), у суду не було підстав самостійно ініціювати проведення такої експертизи.
Наданий позивачем звіт № 171/24 є оцінкою/дослідженням, виконаним на його замовлення поза межами судової процедури, не призначений ухвалою суду, не містить процесуально визначених атрибутів судової експертизи (зокрема, постановлених судом питань, застереження про кримінальну відповідальність та вказівки, що документ підготовлено саме як висновок експерта для суду відповідно до вимог процесуального закону), а відтак за своєю правовою природою не є судовою автотехнічною експертизою і не може підміняти собою висновок експерта у розумінні ст.ст. 102-103 ЦПК України.
На обґрунтування позову в частині стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 25 000 грн 00 коп., позивач ОСОБА_4 вказував, що він пережив негативні відчуття, внаслідок ДТП, отримав переляк, який виражається в боязні їздити за кермом, його життєві плани повністю порушені, він змушений пересуватися громадським транспортом, що завдає йому великі незручності, також йому доводиться займатися пошуком якісного автосервісу та організацією ремонту автомобіля.
Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з п.3 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 ЦК України).
Статтею 1167 ЦК України встановлено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
До загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, в даному випадку предметом доказування є вина ОСОБА_2 у скоєнні ДТП, причинно-наслідковий зв'язок між її неправомірними діями та спричинення моральної шкоди позивачу.
Враховуючи, що у даній справі позивач не довів, а матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що ДТП від 27 липня 2024 року сталася виключно з вини ОСОБА_2 , а відтак не встановлено, ані протиправності її дій у заподіянні шкоди, ані безпосереднього причинного зв'язку між її поведінкою та заявленими позивачем моральними стражданнями, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди та правомірно відмовив у задоволенні цих позовних вимог як необґрунтованих.
Таким чином рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ПрАТ «СК «Вусо» - адвокат Шилін В.А. просить за наслідками апеляційного провадження розподілити судові витрати на правничу допомогу, понесені ПрАТ «СК «Вусо» у розмірі 8 000 грн 00 коп. та поштові витрати.
Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 3 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У справі встановлено, що 12 червня 2020 року між ПрАТ «СК «Вусо» (клієнт) та адвокатом Шиліним В.А. (адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги.
19 вересня 2025 року між ПрАТ «СК «Вусо» та адвокатом Шиліним В.А. було укладено додаткову угоду № 2 від до договору про надання правової допомоги від 12 червня 2020 року, якою передбачено, що за надання професійної правничої допомогу клієнту адвокатом у цій справі №752/3719/25, розмір фіксованого гонорару адвоката становить 8 000 грн 00 коп., який сплачується протягом 30 днів після набрання рішенням суду законної сили.
Актом приймання наданих послуг від 06 листопада 2025 року підтверджено надання адвокатом Шиліним В.А. правової допомоги ПрАТ «СК «Вусо» в межах та обсягах, визначених договором про надання правової допомоги від 12 червня 2020 року та укладеною до нього додатковою угодою від 19 вересня 2025 року № 2.
Колегія суддів приймає до уваги, що у пункті 6.5 постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Таким чином ПрАТ «СК «Вусо» надало належні та допустимі докази понесення витрат по оплаті професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в загальному розмірі 8 000 грн 00 коп.
Частинами 2-4 ст.137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч.5,6 ст.137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Згідно з правовим висновком, викладеним у п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Таким чином суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).
У п.135 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Суди мають враховувати, що згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах: від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19, зазначено, що суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відмова стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд, зменшуючи розмір заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, зазначив, що такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п.4 ч.3 ст.137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п.2 ч.3 ст.141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Позивач ОСОБА_1 у письмових запереченнях на відзив на апеляційну скаргу представника ПрАТ «СК «Вусо» - адвоката Шиліна В.А. заперечував проти заявленого адвокатом Шиліним В.А. клопотання про стягнення витрат на професійну правову допомогу, понесених ПрАТ «СК «Вусо» під час апеляційного розгляду справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку витрати на правову допомогу в сумі 8 000 грн 00 коп. не відповідають критерію розумної необхідності таких витрат, адже: фактично справа даної категорії є незначної складності, поданий адвокатом Шиліним В.А. відзив на апеляційну скаргу є єдиними документом ПрАТ «СК «Вусо» по суті спору в суді апеляційної інстанції.
Таким чином, колегія суддів, з урахуванням критеріїв обґрунтованості та пропорційності (співмірності), приходить до висновку про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Вусо» витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000 грн 00 коп.
Крім того у відзиві на апеляційну скаргу представник ПрАТ «СК «Вусо» - адвокат Шилін В.А. просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Вусо» поштові витрати.
Документально ПрАТ «СК «Вусо» підтверджено понесення поштових витрат, пов'язаних із направленням учасникам справи відзиву на апеляційну скаргу, у розмірі 159 грн 40 коп.
Ці витрати відносяться до судових витрат, пов'язаних з розглядом справи (ст.133 ЦПК України), а тому відповідно до положень ст.141 ЦПК України також підлягають розподілу.
Відтак понесені ПрАТ «СК «Вусо» витрати на поштові витрати на суму 159 грн 40 коп. також слід покласти на ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 серпня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп. та поштові витрати, пов'язані із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 159 (сто п'ятдесят дев'ять) грн 40 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 лютого 2026 року.
Головуючий
Судді: