20 січня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 370/1497/25
номер провадження: 22-ц/824/3848/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Макарівської селищної ради на рішення Макарівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2025 року у складі судді Білоцької Л.В., у справі за заявою акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус», заінтересована особа: Макарівська селищна рада Київської області, про визнання спадщини відумерлою,
У лютому 2026 року акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус» (далі - АТ «ЗНВКІФ «Інвестохіллс Хеліантус») звернулося до суду із заявою, про визнання спадщини відумерлою, заінтересована особа: Макарівська селищна рада Київської області.
Заява мотивована тим, що 13 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі - ВАТ «ВТБ Банк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 100.3.2-01/0046 (зі змінами та доповненнями), за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у тимчасове користування у розмірі 1 664 000 грн 00 коп., зі сплатою процентів 15% річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення до 13 червня 2013 року.
Заявник зазначав, що того ж дня, тобто 13 червня 2008 року, на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №100.3.2-02/0046/1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Латанюк І.А., за реєстраційним №3540 (зі змінами та доповненнями), за умовами якого, ОСОБА_2 передала банку в іпотеку земельну ділянку площею 4,8008 га, кадастровий номер 3222783200:05:010:0027, яка розташована за адресою: село Северинівка Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області, що належить іпотекодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №513441, виданого 26 вересня 2006 року Макарівським районним відділом земельних ресурсів Київської області, на підставі рішення Копилівської сільської ради від 11 липня 2006 року №10-2-V (рішення), зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №376/1.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором, ВАТ «ВТБ Банк» звернулось до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 14 січня 2013 року у справі №2-699/11 позов ВАТ «ВТБ Банк» задоволено, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 публічним акціонерним товариством «ВТБ БАНК» (далі - ПАТ «ВТБ БАНК»), яке є правонаступником ВАТ «ВТБ Банк», в межах суми 3 177 319 доларів США 94 центи, що за офіційним курсом НБУ станом на 26 червня 2012 року становить 25 394 729 грн 64 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №100.3.2-02/0046 від 13 червня 2008 року, а саме, на земельну ділянку площею 4,8744 га, кадастровий номер 3222783200:05:011:0043, що розташована на території села Северинівка Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №513459, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №566; з початковою ціною предмета іпотеки відповідно до п.1.4 іпотечного договору №100.3.2-02/0046 від 13 червня 2008 року - 6 782 000 грн 00 коп.; за іпотечним договором №100.3.2-02/0046/1 від 13 червня 2008 року, а саме, на земельну ділянку площею 4,8008 га, кадастровий номер 3222783200:05:010:0027, що розташована на території села Северинівка Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №513441, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №376/1; з початковою ціною предмета іпотеки відповідно до п.1.4 іпотечного договору №100.3.2-02/0046/1 від 13 червня 2008 року - 6 679 000 грн 00 коп., шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження - на користь ПАТ «ВТБ БАНК» з початковою ціною продажу 6 782 000 грн 00 коп., від вартості предмета іпотеки.
Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 майновий поручитель ОСОБА_2 померла.
Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 20 листопада 2017 року у справі №370/1384/17 замінено померлого боржника ОСОБА_2 на її правонаступника - спадкоємця ОСОБА_3 у виконавчому провадженні НОМЕР_2, що відкрито у Відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.
Зазначав, що постановою державного виконавця від 27 березня 2018 року про заміну сторони виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі ухвали Макарівського районного суду Київської області від 20 листопада 2017 року у справі №370/1384/17 замінено померлого боржника ОСОБА_2 на її правонаступника - спадкоємця ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.
30 липня 2021 року між АТ «ВТБ БАНК» та АТ «ЗНВКІФ «Інвестохіллс Хеліантус» укладено договір №32-КБ про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. за реєстраційним № 2344, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №100.3.2-01/0046 від 13 червня 2008 року, укладеним між ВАТ «ВТБ БАНК» і ОСОБА_1 , та іпотечним договором №100.3.2-02/0046/1 між 13 червня 2008 року, укладеним між ВАТ «ВТБ БАНК» та ОСОБА_2 , перейшло до АТ «ЗНВКІФ «Інвестохіллс Хеліантус».
Вказував, що 23 листопада 2021 року ухвалою Макарівського районного суду Київської області у справі №2-699 замінено стягувача у виконавчому провадженні НОМЕР_2 з ПАТ «ВТБ БАНК» на АТ «ЗНВКІФ «Інвестохіллс Хеліантус».
16 лютого 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Солонько М.М. відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 за виконавчим листом №20699/11 від 25 червня 2013 року.
Наголошував, що під час розгляду справи №370/2498/24 про визнання спадщини ОСОБА_2 відумерлою, 28 квітня 2025 року до Макарівського районного суду Київської області надійшла належним чином засвідчена копія спадкової справи №754/2013 щодо спадкового майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначав, що з матеріалів спадкової справи №754/13 судом встановлено, що єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , є її чоловік ОСОБА_3 .
Однак у матеріалах спадкової справи відсутнє свідоцтво про право на спадщину на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3222783200:05:010:0027.
Стверджував, що ОСОБА_3 звертався до нотаріуса із заявою про видачу на його ім'я свідоцтва про право на спадщину, в тому числі на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3222783200:05:010:0027. Постановою державного нотаріуса Одинадцятої київської державної нотаріальної контори від 15 липня 2015 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва щодо вказаної земельної ділянки з тих підстав, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222783200:05:010:0027 належала померлій ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯБ № 513441.
Вказував, що у рішенні Макарівського районного суду Київської області від 12 травня 2025 року у справі №370/2498/24 зазначено, що єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , є її чоловік ОСОБА_3 , і на частину спадкового майна отримав відповідні свідоцтва, тому він вважається таким, що прийняв усю спадщину, в тому числі спірну земельну ділянку. Тому позивач вважав, що ОСОБА_3 (дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) вважається таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 у повному обсязі, включаючи спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3222783200:05:010:0027. Відповідно, право власності на зазначену земельну ділянку, як об'єкт спадкового майна, належить ОСОБА_3 .
Зазначав, що у листі-відповіді №25501-10 від 12 січня 2024 року Одинадцята київська державна нотаріальна контора повідомила, що за результатами перевірки Спадкового реєстру, спадкова справа щодо майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , не відкривалася.
З урахуванням наведеного, АТ «ЗНВКІФ «Інвестохіллс Хеліантус» просило визнати спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме, земельну ділянку, кадастровий номер 3222783200:05:010:0027, площею 4,8008 га, що розташована на території село Северинівка Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) відумерлою спадщиною і передати у власність територіальної громади в особі Макарівської селищної ради Київської області.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2025 року заяву АТ «ЗНВКІФ «Інвестохіллс Хеліантус» задоволено.
Визнано спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: земельну ділянку, кадастровий номер 3222783200:05:010:0027, площею 4,8008 га, що розташована на території села Северинівка Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) відумерлою спадщиною і передано у власність територіальної громади в особі Макарівської селищної ради Київської області.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 вважається таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , у тому числі спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3222783200:05:010:0027. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє його спадкових прав, однак після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 спадкоємці, які б прийняли спадщину, відсутні та спадкова справа щодо його майна не відкривалася, а заявник як кредитор спадкодавця відповідно до ст.1277 ЦК України має право на звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою після спливу одного року з часу відкриття спадщини, у зв'язку з чим наявні правові підстави для визнання спірної земельної ділянки відумерлою спадщиною та передачі її у власність територіальної громади в особі Макарівської селищної ради.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Макарівська селищна рада подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву АТ «ЗНВКІФ «Інвестохіллс Хеліантус» залишити без задоволення, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права.
Зазначає, що відповідно до вимог ст.1277 ЦК України спадщина може бути визнана відумерлою лише за умови встановлення відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, їх усунення від спадкування, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття після спливу одного року з дня відкриття спадщини. Проте такі обставини судом першої інстанції належним чином встановлені не були.
Вказує, що суд поклав в основу оскаржуваного рішення виключно лист-відповідь Одинадцятої київської державної нотаріальної контори №25501-10 від 12 січня 2024 року про відсутність відкритої спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_3 , не перевіривши при цьому наявність чи відсутність спадкоємців за заповітом, а також не витребувавши відповідні відомості зі Спадкового реєстру.
Звертає увагу на те, що матеріали справи №370/1497/25 не містять жодних відомостей зі Спадкового реєстру щодо наявності або відсутності заповіту померлого ОСОБА_3 , а заявником у справі не заявлялися клопотання про витребування таких доказів. За таких обставин висновок суду про відсутність спадкоємців за заповітом є передчасним.
Крім того, суд першої інстанції не перевірив обставини постійного проживання можливих спадкоємців разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, хоча відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом установленого строку не заявив про відмову від неї.
Наголошує, що з матеріалів справи вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини були зареєстровані та проживали ОСОБА_3 та його онук - ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» від 02 серпня 2013 року №737, витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва від 16 жовтня 2025 року №138773712 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00049463030 від 14 лютого 2025 року.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_4 , як онук померлого ОСОБА_3 та особа, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, в силу вимог ч.3 ст.1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не заявляв про відмову від її прийняття.
Зазначає, що відповідно до правових позицій Верховного Суду сам по собі факт невідкриття спадкової справи не може свідчити про відсутність спадкоємців та не є достатньою підставою для визнання спадщини відумерлою. Обов'язок доведення відсутності спадкоємців за законом і за заповітом покладається на заявника. Тому наголошує, що суд першої інстанції всупереч норм процесуального права, не забезпечив повного та всебічного дослідження доказів, не встановив належними доказами відсутність спадкоємців та дійшов передчасного висновку про відумерлість спадщини.
АТ «ЗНВКІФ «Інвестохіллс Хеліантус» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, що апеляційна скарга Макарівської селищної ради є безпідставною, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що скаржник в апеляційній скарзі посилається на нові обставини та долучає нові докази, а саме: копію довідки КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» структурний підрозділ ВСП «Залізничний» №737 від 02 серпня 2013 року, виданої на ім'я ОСОБА_4 ; копію Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00049463030 від 14 лютого 2025 року, складеного стосовно смерті ОСОБА_3 ; копію листа відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 16 жовтня 2025 №108-12103; копію Витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва від 16 жовтня 2025 №138773712 щодо зареєстрованих/знятих з реєстрації осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому Макарівською селищною радою не наведено жодних поважних причин неможливості подання зазначених доказів до суду першої інстанції, як того вимагають положення ст.367 ЦПК України. У зв'язку з цим, такі докази не підлягають прийняттю та врахуванню судом апеляційної інстанції. Також позивач не погоджується з доводами апелянта про прийняття спадщини ОСОБА_4 . Зазначає, що факт реєстрації місця проживання не є тотожним факту постійного проживання, а для застосування ч.3 ст.1268 ЦК України необхідно довести саме фактичне проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Наголошує, що скаржником не надано належних і допустимих доказів фактичного проживання ОСОБА_4 разом із ОСОБА_3 , а тому твердження про прийняття спадщини ґрунтуються лише на припущеннях та не відповідають вимогам законодавства і правовим позиціям Верховного Суду. З огляду на викладене, АТ «ЗНВКІФ «Інвестохіллс Хеліантус» вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.3, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Згідно з положеннями ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Положеннями ст.124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України обов'язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 77 - 80 ЦПК України).
Згідно із ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13 червня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №100.3.2-01/0046 (зі змінами та доповненнями), за умовами якого банком надано ОСОБА_1 кредит у тимчасове користування у розмірі 1 664 000 грн 00 коп., зі сплатою процентів 15% річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення до 13 червня 2013 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 13 червня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №100.3.2-02/0046/1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Латанюк І.А., за реєстраційним №3540 зі змінами та доповненнями, на підставі якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку в порядку та на умовах, визначених іпотечним договором земельну ділянку площею 4,8008 га, яка розташована за адресою: село Северинівка Копилівської сільської ради Макарівського району, Київської області, кадастровий номер 3222783200:05:010:0027, що належить іпотекодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №513441, виданого 26 вересня 2006 року Макарівським районним відділом земельних ресурсів Київської області, на підставі рішення Копилівської сільської ради від 11 липня 2006 №10-2-V (рішення), зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №376/1.
Установлено та не заперечувалося сторонами, що рішенням Макарівського районного суду Київської області від 14 січня 2013 року у справі № 2-699/11 позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «ВТБ БАНК» за кредитним договором №100.3.2-01/0046 від 13 червня 2008 року, в межах суми 3177319 доларів США 94 центи, що за офіційним курсом НБУ станом на 26 червня 2012 року становить 25 394 729 грн 64 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №100.3.2-02/0046 від 13 червня 2008 року, а саме, на земельну ділянку площею 4,8744 га, кадастровий номер 3222783200:05:011:0043, що розташована на території села Северинівка Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області, цільове призначення якої - будівництво та обслуговування жилого будинку, яка належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №513459, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №566; з початковою ціною предмета іпотеки відповідно до п.1.4 іпотечного договору №100.3.2-02/0046 від 13 червня 2008 року - 6 782 000 грн 00 коп.; за іпотечним договором №100.3.2-02/0046/1 від 13 червня 2008 року, а саме, на земельну ділянку площею 4,8008 га, кадастровий номер 3222783200:05:010:0027, що розташована на території села Северинівка Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області, цільове призначення якої - будівництво та обслуговування жилого будинку, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №513441, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №376/1; з початковою ціною предмета іпотеки відповідно до п.1.4 іпотечного договору №100.3.2-02/0046/1 від 13 червня 2008 року - 6 679 000 грн 00 коп., шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження - на користь ПАТ «ВТБ БАНК» з початковою ціною продажу 6 782 000 грн 00 коп., від вартості предмета іпотеки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 майновий поручитель ОСОБА_2 померла.
Також встановлено, що ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 20 листопада 2017 року у справі №370/1384/17 замінено померлого боржника ОСОБА_2 на її правонаступника - спадкоємця ОСОБА_3 у виконавчому провадженні НОМЕР_2, що відкрито у Відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (а.с. 17).
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 27 березня 2018 року про заміну сторони виконавчого провадження № НОМЕР_1, на підставі ухвали Макарівського районного суду Київської області від 20 листопада 2017 року у справі № 370/1384/17 замінено померлого боржника ОСОБА_2 на її правонаступника - спадкоємця ОСОБА_3 .
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.
30 липня 2021 року між АТ «ВТБ БАНК» і АТ «ЗНВКІФ «Інвестохіллс Хеліантус» укладено договір №32-КБ про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. за реєстровим № 2344, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №100.3.2-01/0046 від 13 червня 2008 року, укладеним між ВАТ «ВТБ БАНК» та ОСОБА_1 ,, а також іпотечним договором №100.3.2-02,0046/1 від 13 червня 2008 року, укладеним між ВАТ «ВТБ БАНК» та ОСОБА_2 , перейшло до АТ «ЗНВКІФ «Інвестохіллс Хеліантус» (а.с.21-40).
Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 23 листопада 2021 року у справі №2-699 замінено стягувача у виконавчому провадженні НОМЕР_2 з ПАТ «ВТБ БАНК» на АТ «ЗНВКІФ «Інвестохіллс Хеліантус».
16 лютого 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Солонько М.М. відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 за виконавчим листом №20699/11 від 25 червня 2013 року з примусового виконання рішення Макарівського районного суду Київської області від 14 січня 2013 року у справі № 2-699/11 на користь нового стягувача - АТ «ЗНВКІФ «Інвестохіллс Хеліантус».
Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Отже спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц (провадження № 61-12264св22)).
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів спадкової справи №754/2013 щодо спадкового майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено, що єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 (в тому числі, земельну ділянку з кадастровим номером 3222783200:05:010:0027) є її чоловік ОСОБА_3 та на частину спадкового майна отримав відповідні свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.46-97).
Однак у матеріалах вказаної спадкової справи відсутнє свідоцтво про право на спадщину на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3222783200:05:010:0027.
Таким чином ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , вважається таким, що прийняв усю спадщину після смерті ОСОБА_2 , включаючи спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3222783200:05:010:0027, проте за життя не зареєстрував за собою право власності на неї.
Разом з тим листом № 2326/01-16 від 24 червня 2025 року Одинадцята київська державна нотаріальна контора у відповідь на ухвалу суду від 02 червня 2025 року повідомила, що спадкова справа щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 не заводилася (а.с.131).
У відповідності до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухового майна від 22 травня 2025 року, земельна ділянка площею 4,8008 га, кадастровий номер 3222783200:05:010:0027, на даний час зареєстрована за ОСОБА_2 (а.с.85-86).
Відповідно до п.8 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема справи про визнання спадщини відумерлою.
Згідно із ст. 334 ЦПК України заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених Цивільним кодексом України, подається до суду за місцем відкриття спадщини або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.
Відповідно до ст.337 ЦПК України справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов'язковою участю заявника та з обов'язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб.
Справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов'язковим залученням до участі у справі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та (або) за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.
Відповідно до ст.338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
За змістом ч.2 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
У відповідності до ст.1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст.1270 ЦК України).
Частиною 1 ст.1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Відповідно до вимог ст.1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу.
Отже, установивши фактичні обставини справи та оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання спадкового майна, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: земельну ділянку, кадастровий номер 3222783200:05:010:0027, площею 4,8008 га, що розташована на території села Северинівка Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області, відумерлою спадщиною з передачею її у власність територіальної громади, оскільки ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті своєї дружини ОСОБА_2 , у тому числі спірну земельну ділянку, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляла його спадкових прав, водночас після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 спадкоємці, які б прийняли спадщину, відсутні, спадкова справа щодо його майна не відкривалась, доказів фактичного прийняття спадщини іншими особами не встановлено, а заява про визнання спадщини відумерлою подана після спливу одного року з часу відкриття спадщини.
Також суд першої інстанції, перевіривши доводи Макарівської селищної ради щодо необхідності з'ясування не лише факту відкриття спадкової справи, а й обставин можливого проживання спадкоємців разом зі спадкодавцем і наявності заповіту, обґрунтовано виходив з того, що саме судом у межах розгляду справи було вжито всіх передбачених законом процесуальних заходів для встановлення зазначених обставин. Однак за результатами їх перевірки не встановлено наявності спадкоємців померлого ОСОБА_3 . У зв'язку з цим суд першої інстанції правильно виснував, що наведені доводи Макарівської селищної ради не спростовують правильності та законності висновків суду першої інстанції.
Що стосується посилання Макарівської селищної рада на те, що суд першої інстанції належним чином не з'ясував та не звернув увагу на те, що в померлого ОСОБА_3 був онук ОСОБА_4 , який вірогідно постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та в силу вимог ч.3 ст.1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не заявляв про відмову від її прийняття, то колегія суддів їх відхиляє, виходячи з такого.
Дійсно, згідно з ч.ч.1, 3 та 5 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Водночас ч.1 ст.29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
У відповідності до ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.
Встановлення зазначених обставин є необхідним для вирішення питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України.
Частиною 2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.
Таким чином державна реєстрація особи у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації.
При цьому ч.3 ст.1168 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що може бути відмінними один від одного. Відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів фактичного проживання позивача разом із спадкодавцем на час його смерті стало наслідком ухвалення обґрунтованого судового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку із його недоведеністю (див. постанову Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19)).
Отже факт постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не є презюмованим, а відповідно до положень цивільного законодавства та усталеної судової практики є самостійним і обов'язковим предметом доказування. Саме лише існування родинного зв'язку, відсутність заяви про відмову від спадщини чи формальна реєстрація місця проживання не породжують автоматичного висновку про прийняття спадщини.
В той же час, згідно з положеннями ст.2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Положеннями ст.124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
Так, закріплений у ст.13 ЦПК Українипринцип диспозитивної у цивільному процесі полягає в тому, що суд розглядає справу лише за зверненням особи, поданим у межах її процесуальних прав, і в межах заявлених нею вимог та наданих доказів; суд не може вийти за межі позовних вимог.
Ураховуючи те, що ОСОБА_4 не є стороною у справі та апеляційну скаргу не подавав, а також у встановленому законом порядку не уповноважував Макарівську селищну раду представляти його інтереси, то апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості переглядати рішення суду першої інстанції у частині, що стосується його прав, оскільки це виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Щодо посилання Макарівської селищної ради на долучені до апеляційної скарги нові докази, а саме: копію довідки КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» структурний підрозділ ВСП «Залізничний» №737 від 02 серпня 2013 року, виданої на ім'я ОСОБА_4 ; копію Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00049463030 від 14 лютого 2025 року, складеного стосовно смерті ОСОБА_3 ; копію листа відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 16 жовтня 2025 №108-12103; копію Витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва від 16 жовтня 2025 №138773712 щодо зареєстрованих/знятих з реєстрації осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , то вони не можуть бути прийняті до уваги судом апеляційної інстанції, виходячи з такого.
Згідно з положеннями ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Так, відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З матеріалів справи вбачається, що Макарівська селищна рада була повідомлена про розгляд справи у суді першої інстанції та брала активну процесуальну участь у її розгляді, зокрема, було подано відзив на позов та різні клопотання з процесуальних питань.
Однак у суді першої інстанції Макарівська селищна рада не вживала жодних процесуальних заходів на отримання та надання вказаних вище доказів та у відзиві на позов не посилалась на ці докази на підтвердження своєї правової позиції, яка відмінна від позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Також Макарівська селищна рада не подавала до суду першої інстанції клопотання про забезпечення доказів через труднощі в їх самостійному отриманні у порядку, передбаченому ст.116 ЦПК України, як і не надано апеляційному суду доказів неможливості їх отримання та подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї.
Відтак наведені вище докази, які Макарівська селищна рада долучила до апеляційної скарги, не можуть бути прийняті апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України.
Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом дана належна правова оцінка.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення з додержанням норм процесуального права, що відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу Макарівської селищної ради залишити без задоволення.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 лютого 2026 року.
Головуючий
Судді: