21 січня 2026 року
м. Київ
справа № 739/1677/24
провадження № 61-13363св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сльозка Анатолій Федорович, на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2024 року у складі судді Чепурка В. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року у складі колегії суддів Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту перебування малолітньої дитини на утриманні та вихованні,
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,в якій просив установити юридичний факт перебування на його утриманні та вихованні малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що з 08 червня 2019 року перебуває у зареєстрованому шлюбііз ОСОБА_2 . У шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 - дочка ОСОБА_6 . У дружини є син від попереднього шлюбу - ОСОБА_4 , який постійно проживає разом із ними.
Заявник зазначав, що їхня сім'я має статус багатодітної, він повністю утримує малолітнього пасинка та бере активну участь у його вихованні, що можуть підтвердити свідки.
Встановлення зазначеного юридичного факту, за твердженням заявника, є необхідним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 - подала заперечення проти заяви, в яких зазначала, що розірвання шлюбу між батьками дитини та їх окреме проживання не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від виконання батьківських обов'язків щодо дитини. Заявник є вітчимом малолітнього ОСОБА_4 та відповідно до статті 260 Сімейного кодексу України (далі - СК України) має право брати участь у вихованні пасинка. При цьому згідно зі статтею 268 СК України обов'язок утримувати пасинка виникає лише за відсутності у нього матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів і сестер або якщо такі особи з поважних причин не можуть надавати належне утримання. Натомість у малолітнього ОСОБА_4 є біологічний батько, а доказів відсутності інших родичів або їх неспроможності утримувати дитину у матеріалах справи немає. Відсутність відкритих виконавчих проваджень про стягнення аліментів не свідчить про ухилення біологічного батька від утримання дитини, оскільки аліменти можуть сплачуватися добровільно.
Заінтересована особа ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви та пояснив, що після розірвання шлюбу постійно надавав фінансову допомогу на утримання сина. Після початку бойових дій у 2022 році він пропонував колишній дружині забрати сина до себе, однак вона відмовилася. У 2024 році між ним та колишньою дружиною виник конфлікт, пов'язаний із відмовою написати заяву про відмову від дитини з метою звільнення її чоловіка від мобілізації. Після цього колишня дружина перестала приймати від нього грошові кошти на утримання дитини. Він також зазначив, що відкрив на ім'я сина банківський рахунок, на який щомісяця перераховує кошти для його утримання, однак мати дитини відмовляється користуватися карткою. Крім того, він постійно передає кошти синові під час особистих зустрічей, цікавиться його навчанням та бере участь у вихованні.
Заінтересована особа ОСОБА_2 у судовому засіданні заяву підтримала та просила її задовольнити. Пояснила, що у шлюбі із заявником вони виховують трьох дітей, яких утримує її чоловік, зокрема і малолітнього ОСОБА_4 . Зазначала, що раніше домовлялася з біологічним батьком дитини про добровільне утримання, до суду з вимогами про стягнення аліментів не зверталася, оскільки сім'ю матеріально забезпечує її теперішній чоловік. Водночас вона висловила бажання встановити факт утримання дитини саме вітчимом, не маючи наміру позбавляти біологічного батька батьківських прав.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області рішенням від 21 жовтня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування малолітньої дитини на утриманні та вихованні відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що незалежно від перебування батьків у шлюбі між собою, вони зобов'язані утримувати своїх дітей. Водночас чоловік матері дитини, у якої є дитина від іншого шлюбу та яка проживає у спільній сім'ї, відповідно до положень статті 260 СК України має право брати участь у вихованні такої дитини.
Разом із тим обов'язок утримувати дитину виникає у вітчима лише за умови відсутності у дитини матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або якщо зазначені особи з поважних причин не можуть надавати дитині належного утримання, що прямо передбачено частиною першою статті 268 СК України.
Отже, встановлення факту перебування дитини на утриманні її вітчима можливе лише за умови відсутності у такої дитини рідних осіб, коло яких визначене частиною першою статті 268 СК України, або у разі доведення неможливості виконання такими особами обов'язку щодо утримання дитини з поважних причин.
Суд установив, що ОСОБА_3 , який є біологічним батьком малолітнього ОСОБА_4 , від утримання свого сина не відмовляється і виявляє намір надавати кошти на його утримання. Зокрема, він передавав грошові кошти колишній дружині через сина, що підтверджується як поясненнями ОСОБА_2 , так і поясненнями малолітнього ОСОБА_4 . Після припинення особистого спілкування з батьком та відмови матері дитини приймати грошову допомогу, ОСОБА_3 відкрив банківський рахунок на ім'я сина, на який щомісячно перераховує грошові кошти у розмірі 3 000,00 грн, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні платіжними інструкціями.
Отже, з огляду на те, що у малолітнього ОСОБА_4 є рідні батько та мати, які відповідно до вимог закону зобов'язані утримувати свою дитину, при цьому біологічний батько дитини від виконання своїх батьківських обов'язків не ухиляється, має реальну можливість та вживає заходів для належного утримання сина, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви та встановлення факту перебування малолітнього ОСОБА_4 на утриманні його вітчима - заявника.
Чернігівський апеляційний суд постановою від 24 вересня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сльозки А. Ф. залишив без задоволення, а рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2024 року - без змін.
У матеріалах справи відсутній повний текст постанови суду апеляційної інстанції, наявна лише вступна та резолютивна частини (а. с. 178), в Єдиному державному реєстрі судових рішень також відсутні відомості про складання повного тексту судового рішення у справі.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 через представника Сльозку А. Ф. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням уточнень просить скасувати рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким заяву про встановлення факту перебування малолітньої дитини на утриманні та вихованні задовольнити.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Уточнену касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково розглянули заяву виключно в контексті встановлення факту невиконання ним обов'язку з утримання дитини, дійшовши висновку, що таке утримання здійснюється біологічним батьком дитини, у зв'язку з чим відсутній факт, що має юридичне значення.
Водночас, на думку заявника, предмет заяви полягав не у з'ясуванні наявності чи відсутності обов'язку з утримання дитини, а у встановленні факту її перебування на утриманні вітчима як фактичної обставини.
Поряд з обов'язком утримання дитини чинне законодавство не виключає можливості реалізації права на утримання пасинка вітчимом, за умови наявності у нього відповідної фінансової спроможності та достатнього матеріального доходу для фактичного утримання дитини.
Зокрема, відповідно до статті 260 СК України, якщо мачуха чи вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми або неповнолітніми пасинком чи падчеркою, вони мають право брати участь у їх вихованні, що, за твердженням заявника, включає і фактичну реалізацію права на утримання пасинка.
Сім'я заявника та його дружини, у якій виховуються троє дітей, має статус багатодітної. При цьому між заявником та біологічним батьком дитини відсутній спір щодо виконання обов'язку з утримання малолітнього ОСОБА_4 , що, на переконання заявника, не спростовує факту перебування дитини на його утриманні.
Заявник також наголошує, що факт утримання вітчимом пасинка не завжди є похідним виключно від обов'язку з утримання у біологічних батьків, а може випливати з фактичної реалізації такого утримання, правова природа якої прямо не врегульована чинним законодавством України, однак породжує юридичні наслідки.
З урахуванням наявності у заявника та його дружини двох спільних малолітніх дітей встановлення факту перебування на його утриманні дитини дружини від попереднього шлюбу, на думку заявника, має для нього юридичне значення, оскільки може бути підставою для звільнення його від призову на військову службу під час мобілізації.
Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 28 листопада 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області.
16 грудня 2025 року матеріали справи № 739/1677/24 надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2026 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_2 перебувала у зареєстровану шлюбі із ОСОБА_3 , який було розірвано рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08 вересня 2015 року. У шлюбі в них ІНФОРМАЦІЯ_5 народився син ОСОБА_4 (а. с. 26, 32).
З 08 червня 2019 року ОСОБА_2 перебуває у зареєстровану шлюбі із заявником ОСОБА_1 .У шлюбі в них народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та дочка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а. с. 21, 24, 25).
Заявник, його дружина, їхні спільні діти, а також малолітній ОСОБА_3 зареєстровані та постійно проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 27, 28).
Сім'я заявника та його дружини, яка виховує трьох дітей, має статус багатодітної (а. с. 23).
З актів обстеження умов проживання сім'ї заявника вбачається, що за зазначеною адресою дітям створені належні умови для проживання та виховання: у них наявні окремі спальні місця, вони забезпечені одягом, харчуванням, засобами гігієни, необхідною побутовою технікою. Вихованням старшого сина займається мати та її чоловік. Біологічний батько старшого сина також спілкується з ним та дарує подарунки на свята (а. с. 29, 30).
Згідно з довідкою від 10 червня 2024 року заявник працевлаштований та працює на посаді інспектора відділу служби безпеки Товариства з обмеженою відповідальністю «СОК «Монітор» (а. с. 34).
Довідкою Новгород-Сіверського відділу державної виконавчої служби у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області від 01 травня 2024 року підтверджується відсутність на виконанні у цьому відділі виконавчих проваджень про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на їхнього сина ОСОБА_4 (а. с. 33).
ОСОБА_3 відкрив банківський рахунок на ім'я сина ОСОБА_4 , на який щомісячно перераховує грошові кошти у розмірі 3 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 14 серпня 2024 року та від 10 вересня 2024 року (а. с. 84, 85).
Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 показали, що вони знайомі з родиною заявника, яка виховує трьох дітей, зокрема й ОСОБА_4 . Заявник бере активну участь у вихованні всіх трьох дітей, утримує їх, забезпечує продуктами харчування та необхідними речами, відводить дітей на гуртки.
Малолітній ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснив, що проживає разом із матір'ю, її чоловіком ОСОБА_1 та своїми молодшими сестрами. Із рідним батьком він раніше спілкувався, батько цікавився його навчанням, дарував подарунки, однак протягом останніх трьох місяців до нього не приходив, оскільки під час останнього візиту передав йому грошові кошти та попросив підписати розписку про їх отримання, що він і зробив, після чого передав гроші своїй матері.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частинах першій та другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Тими самими критеріями керувалася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).
З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
У справі, яка є предметом перегляду,заявник просить установити факт виховання та утримання ним пасинка - дитини його дружини під попереднього шлюбу, з якою у заявника є двоє спільних дітей.
Метою встановлення зазначеного факту заявник визначив можливість звільнення його від військової служби у разі перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК Українивстановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу. Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов'язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір'ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини (стаття 268 СК України).
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження утримання дитини вітчимом необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав біологічного батька обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо утримання дитини.
Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) та у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), від 18 жовтня 2024 року у справі № 613/1674/23 (провадження № 61-5903св24), від 06 листопада 2024 року у справі № 468/1025/23 (провадження № 61-14070св23).
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право.
Факт утримання дитини не біологічним батьком, а вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини (постанови Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 551/812/23 (провадження № 61-9313св24), від 15 серпня 2025 року у справі № 709/1954/24 (провадження № 61-3860св25)).
Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2025 року у справі № 295/8334/24 (провадження № 61-8677св25) зазначив, що доведення факту перебування на утриманні дітей пов'язане із настанням (існуванням) обставин, за яких їх рідний батько не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Факт перебування на утримані дітей особою, яка не є їхнім батьком, не може встановлюватись у безспірному порядку або за згодою лише матері дітей, або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дітей.
У справі, що переглядається, заявник у порядку окремого провадження просив встановити факт перебування на його повному матеріальному утриманні та вихованні малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Разом із тим встановлення такого факту безпосередньо впливає на обсяг прав та обов'язків біологічного батька дитини - ОСОБА_3 , який заперечує проти визнання факту повного утримання його сина вітчимом. За таких обставин встановлення зазначеного факту може мати негативні правові наслідки для біологічного батька, зокрема щодо виконання ним батьківського обов'язку з утримання дитини.
З огляду на наведене у справі наявний спір про право, а саме спір щодо участі біологічного батька у матеріальному забезпеченні дитини та/або ухилення від такого забезпечення, який відповідно до закону підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України).
Відмовляючи у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, не врахував, що факт перебування дитини на утриманні не біологічного батька, а вітчима, не може встановлюватися у безспірному порядку за правилами окремого провадження, оскільки таке питання завжди пов'язане з оцінкою належного виконання або невиконання біологічним батьком своїх батьківських обов'язків та безумовно впливає на права й законні інтереси дитини.
Отже, за встановлених у цій справі обставин заява про встановлення юридичного факту не підлягала розгляду в порядку окремого провадження.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2026 року у справі № 333/6839/24 (провадження № 61-2566св25).
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
За конкретних обставин цієї справи факт перебування на утриманні та вихованні ОСОБА_1 малолітнього пасинка ОСОБА_4 , у якого є біологічний батько - ОСОБА_3 , який заперечує факт повного утримання свого сина іншою особою, не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв'язку з чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.
Доводи касаційної скарги про те, що заява про встановлення юридичного факту перебування пасинка на утриманні та вихованні вітчима не може розглядатися виключно крізь призму виконання або невиконання біологічним батьком обов'язку з утримання дитини, є безпідставними, оскільки незалежно від формального формулювання заявлених вимог, юридичні наслідки встановлення факту повного утримання дитини вітчимом об'єктивно пов'язані з оцінкою участі біологічного батька у матеріальному забезпеченні дитини. Саме ці наслідки, а не словесне визначення предмета заяви, є визначальними для встановлення наявності чи відсутності спору про право.
Посилання заявника на статтю 260 СК України не спростовують наявності у справі спору про право, оскільки норми цієї статті регулюють право вітчима або мачухи брати участь у вихованні пасинка чи падчерки, однак не встановлюють презумпції повного утримання дитини та не усувають необхідності з'ясування обсягу участі біологічного батька у виконанні батьківських обов'язків. Реалізація такого права не виключає існування спору про право у випадку, коли біологічний батько заперечує факт повного утримання дитини іншою особою.
Аргументи касаційної скарги про відсутність спору між заявником і біологічним батьком щодо виконання обов'язку з утримання дитини спростовуються матеріалами справи, оскільки біологічний батько дитини заперечує сам факт перебування сина на повному утриманні вітчима. За таких обставин між сторонами наявні протилежні правові позиції щодо юридично значущих обставин, що виключає можливість їх встановлення у порядку окремого провадження.
Доводи заявника про те, що факт утримання пасинка вітчимом не є похідним від виконання обов'язку біологічного батька, є неспроможними, оскільки утримання дитини іншою особою, крім біологічного батька, у будь-якому випадку перебуває у правовому зв'язку з обсягом та належністю виконання батьківських обов'язків біологічним батьком і не може розглядатися як ізольована фактична обставина без правової оцінки відповідних сімейних правовідносин.
Таким чином, встановлення факту перебування малолітньої дитини на повному утриманні вітчима за наявності заперечень біологічного батька свідчить про існування спору про право, що унеможливлює розгляд заяви в порядку окремого провадження.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
З урахуванням наведеного оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на його утриманні та вихованні малолітньої дитини (пасинка) з підстав, передбачених частиною шостою статті 294 та частиною четвертою статті 315 ЦПК України.
Керуючись статтями 294, 315, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сльозка Анатолій Федорович, задовольнити частково.
Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту перебування малолітньої дитини на утриманні та вихованні залишити без розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
СуддіА. І. Грушицький
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська