28 січня 2026 року
м. Київ
справа № 466/1445/21
провадження № 61-12920св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_11,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білик Павло Богданович, з урахуванням прийнятих доповнень, на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2023 року у складі судді Зими І. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., і виходив з такого.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_11, про визнання недійсним договору дарування квартири та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що
15 квітня 2015 року її син ОСОБА_3 подарував їй квартиру
АДРЕСА_1 .
3. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
4. Посилалася на те, що після смерті сина, у період перебування у важкому психологічному стані, до неї звернулася її сестра ОСОБА_2 з пропозицією тимчасово передати їй в управління спірну квартиру. ОСОБА_2 запевнила, що буде здійснювати догляд за помешканням до моменту, коли нормалізується її психологічний стан.
5. Не усвідомлюючи значення своїх дій внаслідок пережитої психологічної травми після смерті сина, вона, перебуваючи у приватного нотаріуса ОСОБА_11, підписала документи, які, як вона розуміла, пов'язані з наданням відповідачці повноважень на тимчасове управління її квартирою без будь-якого переходу майнових прав. Сестрі вона довіряла, не мала сумнівів у добросовісності її намірів. Під час нотаріального оформлення укладення договору їй ніхто не роз'яснював змісту документів, які вона підписала.
6. У лютому 2021 року вона звернулася до ОСОБА_2 з проханням повернути їй документи на управління квартирою, однак відповідачка зазначила, що вона є новим власником нерухомості, яку хоче передати своїм дітям, та будь-яких документів не поверне.
7. Посилалася на те, що замість повноважень на тимчасове управління квартирою вона за договором дарування квартири, посвідченим 26 червня
2020 року приватним нотаріусом ОСОБА_11, подарувала ОСОБА_2 належну їй на праві власності квартиру. Коштів від ОСОБА_2 не отримувала.
8. Зазначала, що договір дарування квартири укладений нею під впливом обману та за відсутності вільного волевиявлення, яке б відповідало її внутрішній волі, внаслідок помилки щодо природи правочину. Відповідачка, скориставшись її довірою, пригніченим психологічним станом внаслідок втрати сина, похилим віком, станом її здоров'я, а також наявністю доброзичливих відносин, ввела її в оману. Зауважувала, що після смерті сина у неї залишився онук ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому вона планує в майбутньому залишити квартиру.
9. Також вказувала, що з моменту укладення оспорюваного договору фактична передача нерухомого майна відповідачці не відбулася, вона має безперешкодний доступ до помешкання, несе витрати зі сплати усіх комунальних платежів.
10. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 26 червня 2020 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 619069546101, загальною площею 158,8 кв. м, житловою площею 103 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_11, зареєстрований у реєстрі за № 718;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 619069546101, загальною площею 158,8 кв. м, житловою площею 103 кв. м, та внести відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, скасувавши запис № 37077729 від 26 червня 2020 року про право власності.
Стислий виклад позиції відповідача
11. ОСОБА_2 проти заявлених ОСОБА_1 позовних вимог заперечувала, посилаючись на їх безпідставність. Зазначала, що позивачка сама запропонувала їй укласти оспорюваний договір дарування, на що вона погодилась. Договір дарування посвідчено та зареєстровано у встановленому законом порядку, нею зареєстровано право власності на квартиру, отже, у результаті вказаних дій дарувальником було втрачено, а обдаровуваними безоплатно набуто право власності на квартиру. Жодної помилки щодо природи договору дарування квартири у позивачки на момент його укладення і в подальшому бути не могло, оскільки ОСОБА_1 сама запропонувала його укласти, чітко розуміла та усвідомлювала, що безоплатно відчужує нерухоме майна на користь своєї сестри. Вважала, що позивачка не довела належними і допустимими доказами наявності обману в її діях.
12. Посилання позивачки на те, що на підставі зазначеного договору вона відчужила на користь неї найбільш цінне своє майно не відповідає дійсності, адже ОСОБА_1 володіє на праві власності іншим майном - будинком та земельною ділянкою.
13. Крім того, зауважувала про безпідставність доводів позивачки щодо відсутності передачі спірного нерухомого майна, оскільки згідно з пунктом 11 договору право власності на спірну квартиру виникло у неї з моменту прийняття дарунку, а отже з моменту укладення договору.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
14. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня
2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю.
15. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що жодної помилки щодо природи договору дарування квартири у позивачки на момент його укладення і в подальшому не було, оскільки ОСОБА_1 сама запропонувала відповідачці укласти договір дарування та чітко розуміла і усвідомлювала настання відповідних ризиків для неї. Наявності обману в діях відповідачки ОСОБА_1 не довела. Подароване майно не є єдиною нерухомістю позивачки, більш того, згідно з умовами оспорюваного договору право власності на нього у відповідачки виникло з моменту його прийняття.
16. Постановою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником Біликом П. Б. , залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2023 року залишено без змін.
17. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, зазначивши, що дії позивачки при укладенні оспорюваного договору дарування належної їй на праві власності квартири свідчать про наявність у неї волі на уникнення можливого спадкування цієї квартири дружиною померлого сина, а тому з урахуванням положень статей 229, 230 і 233 Цивільного кодексу України не вказує на наявність помилки, обману чи тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусило її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.
18. Постановою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв Білик П. Б. , задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
19. Скасовуючи судове рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд виходив з наявності обов'язкових підстав для скасування судового рішення, пов'язаних з обмеженням права сторони позивача на участь в апеляційному перегляді справи.
20. Постановою Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Білика П. Б. залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова
від 10 серпня 2023 року залишено без змін.
21. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою належними та допустимими доказами факту помилки, обману чи наявності тяжких обставин при укладенні оспорюваного договору, їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину, а також того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Узагальнені доводи касаційної скарги
22. 20 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Білик П. Б., через підсистему «Електронний суд» звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року, ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити в повному обсязі.
23. Підставами касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 333/1156/16-ц,
від 18 листопада 2020 року у справі № 202/2578/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 333/4605/16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, від 06 серпня 2020 року у справі № 712/11579/17-ц, від 24 червня 2020 року у справі
№ 405/2719/17-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 1915/19407/12-ц,
від 23 травня 2018 року у справі № 755/1009/15-ц, від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц, від 11 жовтня 2023 року у справі № 388/339/20, від 23 травня 2018 року у справі № 755/1009/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо самостійного застосування судом наслідків фіктивності чи удаваності договору дарування (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
24. 29 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Білик П. Б., подала до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року.
25. На обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій не урахували, що оспорюваний правочин вчинений за відсутності вільного волевиявлення на його вчинення. Вплив тяжких обставин та невигідність правочину є абсолютно очевидним та підтверджений висновком судово-психіатричного експерта. Посилається також на неврахування судами попередніх інстанцій її похилого віку.
26. Акцентує увагу на тому, що з моменту укладення оспорюваного договору, фактична передача нерухомого майна відповідачці не відбулась. Вона і надалі має безперешкодний доступ до помешкання, несе витрати по оплаті всіх комунальних послуг. Зазначене підтверджується і поданим ОСОБА_2 у 2022 році позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою у справі № 466/3324/22.
27. Вважає, що зазначені судом апеляційної інстанції обставини щодо укладення оспорюваного договору дарування за наявності у неї волі на уникнення можливого спадкування спірної квартири дружиною померлого сина підтверджують відсутність у неї волі на безоплатне передання майна у власність відповідачки. Сама ж відповідачка у суді підтвердила наявність між ними попередньої усної домовленості щодо повернення квартири у її власність, що також узгоджується з показаннями інших свідків та матеріалами справи. Відмовившись виконати таку домовленість, відповідачка ввела її в оману, використовуючи договір дарування як зустрічне зарахування за особисті нібито борги свого сина, що також виключає дійсність оспорюваного правочину.
28. Вважає, що суди взагалі не надали правової оцінки таким підставам недійсності правочину як фіктивність та удаваність правочину та безпідставно не застосував принцип «jura novit curia» (суд знає закон).
29. У доповненнях до касаційної скарги заявниця посилається на нові докази відсутності у двох сторін договору дарування волевиявлення на укладення такого правочину, здобуті у кримінальному провадженні № 12023141380001970 за фактом вчинення шахрайських дій з привласнення квартири (частина друга статті 190 Кримінального кодексу України).
30. Колегія суддів наголошує, що суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, його повноваження визначені главою 2 розділу V Перегляд судових рішень ЦПК України.
31. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
32. Відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення питання про прийняття нових доказів на стадії перегляду справи у суді касаційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
33. Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 466/1445/21, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
34. Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2025 року прийнято до розгляду доповнення до касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білик П. Б., на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року.
35. 16 січня 2026 року матеріали цивільної справи № 466/1445/21 надійшли до Верховного Суду.
36. Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Продовжено до 01 грудня 2025 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Штинда О. В., строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білик П. Б., на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року. Відмовлено ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білик П. Б., у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін та в режимі відеоконференції.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
37. 01 грудня 2025 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат
Штинда О. В., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
38. Відзив обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та застосували норми права до спірних правовідносин. Посилається на те, що матеріалами справи доведено, що в момент укладення спірного договору у червні 2020 року позивачка перебувала у стані, який абсолютно дозволяв їй усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Крім того, належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами підтверджено бажання та реальне волевиявлення з боку позивачки на укладення оспорюваного договору дарування від 26 червня 2020 року. Ініціатором укладення договору виступила саме позивачка, водночас мотиви укладення такого договору не мають значення.
39. Зауважує, що фактична передача квартири відбулась, що підтверджується: наявністю у неї ключів від квартири; укладенням з її боку усіх необхідних договорів про надання як комунальних послуг, так і послуг з управління багатоквартирним будинком, в якому розташована квартира; укладенням договору про централізовану охорону квартири; сплату комунальних послуг; поданням окремого позову про усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою.
40. Позивачка в суді першої інстанції підтвердила той факт, що її постійним місцем проживання є адреса: АДРЕСА_2 . А невістка позивачки та онук проживають у спірній квартирі за її згодою.
41. Наголошує на тому, що перед підписанням договору сторони його прочитали, ознайомились з усіма документами та погодились з усіма його пунктами, попередньо вислухавши нотаріуса щодо наслідків його укладення, підписали такий. Вказаний договір дарування посвідчено та зареєстровано у встановленому законом порядку. Крім того, вона зареєструвала своє право власності на спірну квартиру. Вік позивачки (61 рік) не є похилим, а також таким, що заважає останній правильно розуміти значення своїх дій чи керувати ними.
42. Крім того, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що позивачка не довела належними і допустимими доказами факту обману в її діях. Також позивачка не надала належних, допустимих та достатніх доказів для визнання оспорюваного договору фіктивним чи удаваним.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
43. 15 квітня 2015 року ОСОБА_3 подарував своїй матері
ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування квартири, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О. А., зареєстрований за № 2835. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 619069546101.
44. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
45. Згідно з оспорюваним договором дарування, посвідченим 26 червня
2020 року приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_11, зареєстрованим за № 718, ОСОБА_1 подарувала своїй сестрі ОСОБА_2 , належне їй на праві власності майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 619069546101, номер об'єкта в РПВН: 22983937, загальна площа 138,8 кв. м, житлова - 103,0 кв. м.
46. Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 20/к
від 30 вересня 2021 року втрата близької людини є значимою для її близьких. Смерть сина викликала у ОСОБА_1 «реакцію горя», яка є нормальною та психологічно зрозумілою реакцією на втрату близької людини. Даний стан не є проявом психічного розладу і не позбавляв ОСОБА_1 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Жодних ознак (симптомів), характерних для психічної хвороби, у неї виявлено не було. За матеріалами цивільного провадження відсутні будь-які відомості щодо психічних розладів у минулому.
47. Допитана в якості свідка ОСОБА_6 пояснила суду, що до оспорення зазначеного договору у неї з сестрою були дуже близькі родинні стосунки. Їх сім'ї проживали в сусідніх будинках, вони допомагали одна одній у вихованні дітей. Саме у сестри вона зберігала всі свої документи та цінні речі. Вона з чоловіком та їх син важко працювали, щоб придбати цю нерухомість. У спірній квартирі проживала сім'я сина: він, його дружина та малолітній онук. ІНФОРМАЦІЯ_1 раптово, у віці 35 років, помер її єдиний син ОСОБА_7 . Після його смерті вона була в пригніченому стані, не розуміла, що відбувається. Сестра ж, разом з її сином ОСОБА_8 , почали на неї психологічно впливати. Вони намагались сформувати її негативну думку про невістку, яка нібито буде претендувати на спірну квартиру. Саме за їх сприяння вона поїхала до приватного нотаріуса та просила укласти договір, щоб тимчасово передати кватиру відповідачці, яка брала на себе обов'язок в подальшому передати спірне нерухоме майно внуку позивачки. Оскільки позивачка нещодавно поховала сина, вона не вникала у зміст угоди, яку підписала у нотаріуса. Всі документи після цього забрала відповідачка, тому ознайомитись із змістом договору вона теж не могла. Через деякий час, коли вона звернулась з питання прийняття спадщини по смерті сина, вона згадала і про підписання угоди з відповідачкою. Оскільки з невісткою не виникло жодного спору щодо спадкового майна, вона з онуком продовжували користуватись квартирою АДРЕСА_1 . Вона запропонувала відповідачці документально повернути їй спірну квартиру. Натомість дізналась, що відповідачка не має наміру повертати вказане житло, що нею фактично було підписано договір дарування і її сестра стала єдиним власником. Відповідачка стверджувала про наявність значної суми боргу сина позивачки перед сином відповідачки, в погашення якого і була нібито передана спірна квартира. Відтак, позивачка звернулась за захистом своїх прав до суду, оскільки ніколи не мала наміру безоплатно передати своїй сестрі нерухоме майно, при підписанні договору її було введено в оману, а сама вона перебувала у стані, коли не усвідомлювала який документ підписує.
48. Допитана в ході судового розгляду в якості свідка ОСОБА_2 пояснила, що дійсно до цього спору, що виник між сторонами, у них з сестрою були дуже близькі родинні стосунки. Їх сім'ї фактично проживали разом, допомагали один одному, діти займались спільним бізнесом - здійсненням пасажирських перевезень. Раптово, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивачки. Це була велика втрата і для їх родини. Через невеликий проміжок часу після похорону ОСОБА_7 позивачка прийшла і повідомила, що її невістка має намір претендувати на майно, яке придбано сином ОСОБА_6 , в тому числі і на спірну квартиру. Саме з її ініціативи і було підписано договір дарування спірного житла, оскільки до смерті сина у позивачки були дуже погані стосунки з невісткою. У нотаріуса, при підписанні договору, крім позивачки був і її чоловік. Вони разом читали текст договору, знали його зміст. Крім цього, саме позивачка вибрала нотаріуса, вид договору, який просила укласти, оплатила всі нотаріальні послуги. Також окремо ними було обумовлено, що син відповідачки продовжить займатись фірмою, власником якої був ОСОБА_7 . Наведене було викликано тим, що в зв'язку із смертю ОСОБА_7 фірма могла припинити свою діяльність, що потягло б за собою значні фінансові втрати. Натомість, син відповідачки позичив значну суму коштів для збереження бізнесу. Всі прибутки від цього отримала позивачка та її сім'я, а борги залишились у її сина. У зв'язку з цим, коли ОСОБА_6 помирилась з невісткою та звернулась до відповідачки з пропозицією подарувати їй спірну квартиру, ОСОБА_2 відмовилась безоплатно передавати вказане майно. Вона поставила вимогу про повернення її сину коштів, які були витрачені ним для збереження бізнесу, що перебуває у власності сім'ї позивачки, та які він повинен повернути по борговим зобов'язанням перед третіми особами. Між ними виник конфлікт, а її син продовжує віддавати борги.
49. Допитана в якості свідка приватний нотаріус ОСОБА_11 пояснила, що вона була знайома з сином позивачки, оскільки він неодноразово укладав різного виду угоди, які вона посвідчувала. Після смерті ОСОБА_3 до неї звернулась позивачка щодо укладення договору дарування квартири, при цьому був присутній її чоловік, відповідачка та син відповідачки. Вказані особи наголошували на тому, що у ОСОБА_1 склались погані стосунки з невісткою, яка може претендувати на спірну квартиру, оскільки така придбана ОСОБА_3 у період перебування у фактичних шлюбних відносинах. Позивачка зазначала, що в майбутньому житло має належати лише її єдиному онукові. Зазначає, що вона, як нотаріус, кілька разів пояснювала позивачці наслідки укладення договору дарування, всі можливі ризики, проте
ОСОБА_1 наполягала на укладенні вказаної угоди та запевняла, що повністю довіряє своїй сестрі. Жодних заперечень з цього приводу відповідачка не висловлювала. При укладенні договору не було потреби оголошувати тексту угоди, оскільки всі присутні самостійно читали та підписували документ. Лише після видалення всіх описок документ було виготовлено на спеціальному бланку та знову надано для прочитання сторонам договору. Жодна із сторін не повідомляла ніякої інформації про наявність будь-яких боргових зобов'язань один перед одним. Лише при заведенні спадкової справи виявилось, що відносини між позивачкою та її невісткою налагодились. Проте виник конфлікт, який на цей час є предметом судового спору. Відмовити в посвідченні договору дарування вона (нотаріус) не могла. Сторони наполягали на укладенні саме такого виду договору та на вказаних у ньому умовах. Про усні домовленості щодо подальшого повернення у власність позивачки спірного майна їй відомо лише зі слів сторін.
50. Допитаний в судовому засіданні в якості свідка чоловік позивачки, ОСОБА_12 , повідомив, що їх син був бізнесменом, допомагав всім знайомим і односельцям як спонсор, ніколи не мав жодних боргів. Він взяв до себе на роботу на фірму і свого двоюрідного брата ОСОБА_13 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 син раптово помер. Через невеликий проміжок часу до них з жінкою прийшов син відповідачки ОСОБА_8 та сказав, що для того, щоб невістка не могла претендувати на спірне житло, треба тимчасово, на пів року, переписати право власності на квартиру на його матір. Позивачка повністю довіряла як своїй сестрі, так і племіннику. Проте, перебуваючи у стресовому стані після смерті єдиної дитини, ні вона, ні свідок не заглиблювалися у зміст тих документів, які були підписані. Вважали, що ОСОБА_8 діє в їх інтересах та повністю йому довіряли. Жодних грошових зобов'язань ні в їх сина, ні в них перед ОСОБА_8 ніколи не було. Натомість він та його мати скористалися їх безпорадним станом та шляхом обману заволоділи квартирою, яка була придбана ними та їхнім сином.
51. Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 пояснив, що його брат ОСОБА_7 був власником фірми по здійсненню пасажирських перевезень. Згодом між ними виникла домовленість про спільний бізнес і свідок почав вкладати свою частину коштів та отримувати прибутки на рівні з ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_1 його брат раптово помер. Коли стало питання про збереження бізнесу, його тітці та дядькові було відомо про боргові зобов'язання , що виникли у фірми. Крім того, позивачка боялась, що її невістка буде претендувати на спірне житло, яке фактично купив брат, перебуваючи з нею у шлюбі. Тому саме вона звернулась до нотаріуса та просила укласти договір дарування на відповідачку. Він привіз свою матір лише на підписання самого тексту договору. Всі ж попередні зустрічі з нотаріусом, збирання необхідних документів, оплату послуг здійснювала позивачка. При підписанні договору він був присутній разом з матір'ю і чув, як нотаріус неодноразово роз'яснювала позивачці, що наслідки укладення дарування є серйозними, що вона позбавляє себе права власності на нерухоме майно. Проте позивачка настоювала на підписанні договору. Через деякий час родина зібралась та визначилась, що не можна допустити, щоб пропав бізнес, який створив брат. Погодились, що для продовження роботи слід вкладати кошти, які в подальшому будуть давати прибутки для матеріального забезпечення його сина. Саме він вкладав позичені у третіх осіб гроші в продовження бізнесу брата, натомість згодом його тітка відмовилась погасити ці борги та запропонувала його матері повернути спірне житло, уклавши знову договір дарування.
52. Допитані також в якості свідків в судовому засіданні ОСОБА_16 та ОСОБА_17 повідомили лише про те, що їм нічого не відомо про наявність боргів у бізнесі, який вів ОСОБА_7 . Підвердили, що після похорону сина позивачка перебувала в дуже пригніченому стані та ніколи не висловлювалась в їх присутності з приводу свого наміру подарувати спірну квартиру своїй сестрі. Натомість завжди вказувала на те, що все має належати її єдиному внуку. Жодних обставин щодо підписання договору дарування свідкам не відомо.
Позиція Верховного Суду
53. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
54. Згідно з положеннями пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
55. Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
56. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
57. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
58. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
59. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
60. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
61. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу для визнання оспорюваного договору дарування недійсним, посилалася, як на укладення правочину під впливом помилки (стаття 229 ЦК України), так і під впливом обману з боку відповідачки (стаття 230 ЦК України), а також без вільного волевиявлення дарувальника (частина третя статті 203 ЦК України) та під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (стаття 233 ЦК України).
62. Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
63. Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
64. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
65. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
66. За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
67. Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
68. Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
69. Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
70. Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов'язків сторін.
71. Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16).
72. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав, повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.
73. У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі
№ 759/17065/14-ц зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
74. Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
75. Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
76. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
77. Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
78. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
79. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 522/24005/17, від 26 липня 2022 року у справі № 760/21633/15.
80. Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (частина перша статті 233 ЦК України).
81. У постанові Верховного Суду від 10 серпня 2021 року в справі № 754/16128/17 зазначено, що відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України. Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах. Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов'язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц, від 12 березня 2021 року у справі № 295/17488/15-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 333/1238/16-ц.
82. Для визначення того, які правочини можна кваліфікувати як вчинені під впливом тяжкої обставини, слід з'ясувати зміст поняття «вкрай невигідні умови», яким оперує припис частини першої статті 233 ЦК України. Для кваліфікації певного договору як вчиненого на вкрай невигідних умовах варто порівнювати умови такого договору із умовами договорів того ж виду, які зазвичай укладають у цивільному обороті. Якщо умови договору (наприклад, ціна, процентна ставка чи інше зустрічне надання) порівняно зі звичайними умовами тогочасних договорів цього виду є суттєво, значно невигідними для однієї зі сторін, і тільки в силу тяжкої обставини ця сторона приймає відповідні умови, то такий договір можна визнати недійсним на підставі статті 233 ЦК України (постанова Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 686/20292/23).
83. Лише з'ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров'я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника, як помилка під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки.
84. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду
від 15 вересня 2021 року у справі № 161/17523/16-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19, від 03 травня 2022 року у справі № 715/2513/19,
від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20, від 15 березня 2023 року у справі № 288/1366/21, від 15 листопада 2023 року у справі № 308/8309/22,
від 05 листопада 2025 року у справі № 638/9300/19.
85. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
86. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
87. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
88. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
89. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
90. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, урахувавши відсутність у матеріалах справи належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження заявлених позивачкою підстав недійсності оспорюваного договору дарування, дійшов мотивованого висновку про неспростування ОСОБА_1 презумпції правомірності зазначеного правочину.
91. Судами попередніх інстанцій правильно враховано, що зібрані у справі докази та пояснення учасників справи у своїй сукупності підтверджують факт усвідомлення позивачкою правових наслідків укладення спірного договору. Зазначене підтверджується також умовами договору дарування квартири
від 26 червня 2020 року, згідно з пунктом 6 якого сторони підтвердили, що укладення договору відповідає їхнім інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим та відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі та відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину та спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому. Крім того, у пункті 11 оспорюваного договору сторони чітко обумовили, що право власності на дарунок виникає в обдаровуваної з моменту його прийняття.
92. Приватний нотаріус ОСОБА_11, яка посвідчувала оспорюваний договір, зауважувала, що роз'яснила сторонам, зокрема позивачці, правові наслідки укладення договору дарування, а також відсутність необхідності відчуження спірної квартири задля уникнення можливості її спадкування невісткою, з огляду на те, що таке майно не увійшло до складу спадщини, відкритої після смерті сина позивачки - ОСОБА_3 . Більш того, згідно з письмовими поясненнями приватного нотаріуса, такі роз'яснення були надані до укладення оспорюваного договору, однак сторони все одно вирішили укласти саме договір дарування.
93. Належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 на момент укладення договору перебувала у безпорадному стані та відчужувала своє єдине нерухоме майно, а умови договору є вкрай невигідними, судами попередніх інстанцій не встановлено.
94. Крім того, з метою визначення психологічного стану позивачки на час укладення оспорюваного договору, впливу пережитої ОСОБА_1 події (смерті сина) на усвідомлення власних дій та їх наслідків судом було призначено у справі судову психіатричну експертизу. Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 20/к від 30 вересня 2021 року смерть сина викликала у ОСОБА_1 «реакцію горя», яка є нормальною та психологічно зрозумілою реакцією на втрату близької людини. Цей стан не є проявом психічного розладу і не позбавляв ОСОБА_1 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Жодних ознак (симптомів), характерних для психічної хвороби, у неї виявлено не було. За матеріалами цивільного провадження відсутні будь-які відомості щодо психічних розладів у минулому.
95. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для визнання договору дарування недійсним з підстав укладення його позивачкою під впливом помилки, обману, тяжкої обставини або ж за відсутності вільного волевиявлення на його укладення.
96. У частині доводів касаційної скарги щодо необхідностінадання правової оцінки таким підставам для недійсності правочину як фіктивність та удаваність правочину, з урахуванням принципу «jura novit curia» (суд знає закони), колегія суддів зазначає наступне.
97. Згідно з положеннями пункту 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.
98. Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
99. Звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається в касаційному порядку, та під час її розгляду у судах трьох інстанцій ОСОБА_1 послідовно вказувала на відсутність у неї вільного волевиявлення на укладення договору дарування квартири, посилалася на те, що вона не розуміла який правочин вчиняє та його наслідки.
100. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та урахувавши правові підстави заявленого позову та надані докази на їх обґрунтування, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
101. Верховний Суд уже зауважував, що обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, керуючись фактами, установленими під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia». Проте застосування принципу «jura novit curia» не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації (постанови Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 369/13957/21, 04 червня
2025 року у справі № 490/6036/20, від 26 листопада 2025 року у справі
№ 619/1365/21, від 03 грудня 2025 року у справі № 469/299/21, від 10 грудня
2025 року у справі № 552/2500/22).
102. У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) «Гусєв проти України» було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.
103. Відповідно до частин другої, третьої статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
104. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
105. Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
106. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
107. Ураховуючи заявлені позивачкою позовні вимоги та обставини, на які вона посилалася, як на підставу поданого позову, а також послідовну позицію сторони позивача щодо укладення оспорюваного договору саме за відсутності вільного волевиявлення дарувальника, не усвідомлення того, який правочин вона вчиняє та його наслідки, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правильно розглянули справу у межах позовних вимог та зазначених сторонами обставин.
108. Колегія суддів зауважує, що повідомлені свідками та приватним нотаріусом обставини укладення сторонами оспорюваного договору дарування з метою уникнення можливого спадкування предмету такого договору дружиною померлого сина дарувальниці та з усною домовленістю про його подальше розірвання, не спростовують висновків судів про наявність у позивачки вільного волевиявлення на укладення договору.
109. Верховний Суд уже зауважував, що мотив правочину - це стимул його вчинення, який дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив (постанова Верховного Суду
від 25 квітня 2023 року № 127/23145/21, від 25 квітня 2024 року у справі
№ 336/6427/20, від 05 листопада 2025 року у справі № 638/9300/19).
110. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції про необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог.
111. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
112. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.
113. Зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
114. Крім того, безпідставним є посилання заявниці на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування права у подібних правовідносинах.
115. Характер доводів касаційної скарги свідчить про необхідність здійснення переоцінки обставин, якими позивачка обґрунтовувала поданий позов, а також виходу за межі позовних вимог, що суперечить положенням частин першої, другої статті 400 ЦПК України.
116. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
117. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білик П. Б., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білик Павло Богданович, з урахуванням доповнень, залишити без задоволення.
2. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня
2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак
В. В. Шипович