27 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/3213/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
ОГП: Баклан Н.Ю.,
позивача: не з'явились,
відповідача: не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2025
та рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025
у справі № 910/3213/25
за позовом Заступника керівника Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти виконавчого комітету Помічнянської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дидактиклаб"
про визнання недійсною додаткової угоди від 31.12.2024 до договору № 136 від 03.12.2024 та стягнення штрафних санкцій,
У березні 2025 року Заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти виконавчого комітету Помічнянської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дидактиклаб" про визнання недійсною додаткової угоди від 31.12.2024 до договору № 136 від 03.12.2024, укладеного між Відділом освіти виконавчого комітету Помічнянської міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю "Дидактиклаб", а також стягнення штрафних санкцій у розмірі 169 063, 62 грн, з яких: 71 258 ,22 грн пені та 97 805,40 грн штрафу.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що спірна додаткова угода, всупереч вимогам законодавства, укладена без надання документальних доказів неможливості виконання зобов'язання з поставки товару у строк, передбачений основним договором, а тому підлягає визнанню недійсною. Крім цього, у зв'язку з несвоєчасною поставкою відповідачем товару у погоджений сторонами в договорі строк, прокурор заявив вимогу про стягнення штрафних санкцій у розмірі 169 063, 62 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 (суддя Удалова О.Г.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 (колегія суддів у складі: Буравльов С.І. - головуючий, Шапран В.В., Сітайло Л.Г.), у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судами обох інстанцій встановлено, що 15.11.2024 розпочато процедуру закупівлі UA-2024-11-15-010560-а, з кодом: ДК 021:2015:39160000-1: Шкільні меблі, з очікуваною вартістю 1400000,00 грн з ПДВ.
За результатами проведених торгів 03.12.2024 між Відділом освіти виконавчого комітету Помічнянської міської ради (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дидактиклаб" (постачальник) було укладено договір № 136, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товар "Навчальне приладдя для навчального кабінету "Захист України" (код: ДК 021:2015:39160000-1: Шкільні меблі) (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених договором.
Згідно з п. 2.1 договору постачальник повинен поставити покупцю товар, якість якого має відповідати вимогам, у тому числі в частині комплектності, стандартам якості, що зазвичай ставляться на ринку відповідно до даного виду товарів та з дотриманням встановлених норм і правил.
Як передбачено п. 3.1 договору, ціна договору становить 1 397 220 грн (у тому числі ПДВ - 232 870 грн.
Відповідно до п. 4.3 договору оплата товару здійснюється покупцем протягом десяти робочих днів з моменту підписання акта приймання-передачі товару або видаткової накладної.
За умовами п. 4.9 договору джерело фінансування - місцевий бюджет та субвенційні кошти.
Згідно з п.п. 5.1, 5.2 договору поставка товару постачальником покупцеві здійснюється протягом 3 днів з моменту надання заявки покупцем, але не пізніше 31.12.2024. Місце поставки товару: м. Помічна, вул. Січових стрільців, 1-а.
Відповідно до п. 5.7 договору зобов'язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність покупця за його адресою та підписання покупцем видаткової накладної.
Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим договором та у строки, встановлені договором (п. 7.3.1 договору).
Згідно з п. 8.2.2 договору за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2024 включно, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором та виконання гарантійних зобов'язань (п. 12.1 договору).
Відповідно до п. 13.2.1 договору будь-які зміни та доповнення до договору вважаються дійсними, якщо вони здійснені в письмовій формі, шляхом укладення додаткової угоди, скріпленої підписами уповноваженими на це представниками сторін.
Істотні умови договору, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в України та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім, зокрема, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю (п. 13.2.4 договору).
В подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди, якими, зокрема, внесено зміни у додатку № 1 до договору "Специфікація".
Листом № 3001/1 від 30.12.2024 ТОВ "Дидактиклаб" звернулося до Відділу освіти виконавчого комітету Помічнянської міської ради з пропозицією укласти додаткову угоду до договору про продовження строку поставки товару відповідно до умов договору до 28.02.2025, у зв'язку з відключенням електроенергії у грудні 2024 року та внаслідок ракетних атак міста Києва.
31.12.2024 між сторонами укладено додаткову угоду до договору (далі - додаткова угода), відповідно до умов якої постачальник і покупець узгодили:
- на підставі підпункту 4 пункту 19 Особливостей, якими передбачена можливість змінити умови договору про закупівлю після його підписання та до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі у випадку продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю сторони дійшли взаємної згоди продовжити строк дії договору та строк виконання зобов'язань щодо постачання товару (виконання робіт/надання послуг). Ця зміна не призводить до збільшення загальної суми за договором (п. 1);
- внести зміни до розділу 12 "Строк дії договору" договору, виклавши його в такій редакції: "12.1. Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє по 28.02.2025 включно, але, у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором та виконання гарантійних зобов'язань" (п. 2);
- внести зміни до розділу 5 "Поставка товару" договору, виклавши його в такій редакції: "5.1. Поставка товару постачальником покупцеві здійснюється протягом 3 днів з моменту надання заявки покупцем, але не пізніше 28.02.2025".
На виконання умов укладеного договору відповідачем була здійснена поставка товару у повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною № 1697 від 20.02.2025.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що укладена між сторонами додаткова угода, на думку прокурора, підлягає визнанню недійсною, оскільки постачальником не зазначено об'єктивних обставин необхідності продовження терміну поставки товару, тому додаткову угоду укладено з порушенням вимог п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", ст.180 ГК України, ч. 1 ст. 530 ЦК України. Враховуючи те, що додаткова угода підлягає визнанню недійсною, прокурор вважає, що відповідачем допущено порушення строку поставки товару, а тому є підстави для нарахування та стягнення штрафних санкцій у розмірі 169 063, 62 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що поставка товару відбулася у повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною від 20.02.2025 № 1697 та підтверджено учасниками процесу, доказів протилежного суду не подано. При цьому продовження строку поставки товару за договором не призвело до збільшення суми, встановленої у договорі. Суди вказали, що масовані ракетні обстріли та відключення електроенергії у м. Києві протягом грудня 2024 року є загальновідомими обставинами, а тому документальне підтвердження загальновідомих обставин у цьому випадку є надмірним формалізмом у контексті сучасних реалій. Судом встановлено, що як позивач, так і відповідач діяли добросовісно та з огляду на підтвердження об'єктивних обставин, що спричинили продовження строку поставки товару за договором, додаткова угода була укладена у відповідності до приписів законодавства та відсутні підстави для визнання вказаного правочину недійсним, а прокурор не підтвердив і не обґрунтував, яким чином продовження строку поставки на незначний строк товару порушило законні інтереси держави та/або Відділу, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання додаткової угоди недійсною не підлягають задоволенню. Оскільки додаткова угода не визнана судом недійсною, то зобов'язання відповідача щодо поставки товару виконано в обумовлений сторонами строк і відсутнє порушення товариством зобов'язання в частині строку поставки товару, а тому позовні вимоги про стягнення штрафу та пені також не підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Київська міська прокуратура звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами було неправильно застосовано ст.ст. 3, 5, 41 Закону України "Про публічні закупівлі", ст.ст. 180, 193, 232 ГК України, ст.ст. 203, 215, 216, 611 ЦК України та порушено ст.ст. 74-79, 86, 236 ГПК України. Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. Отже під час дії договору сторони могли змінити таку істотну умову, як строк виконання зобов'язань (строк виконання робіт), шляхом продовження такого строку, однак виключно лише за наявності виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження. ТОВ "Дидактиклаб", яке здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з Відділом освіти договір на поставку товару, мало б усвідомлювати, що кінцевою датою поставки товару є дата, визначена у договорі, з огляду на що повинно було розумно оцінити цю обставину, з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов'язання у погоджені сторонами строки. При цьому на час укладання договору від 03.12.2024 № 136 воєнний стан тривав майже три роки, а з відкритих даних в мережі Інтернет вбачається, що відключень електроенергії у грудні 2024 року не відбувалося, що не може бути підставою для невчасної поставки товару в обумовлені строки. Прокурор вказує, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин. Разом з тим, відповідачем не обґрунтувано та не надано жодного належного та достатнього доказу, який би підтверджував дату і час оголошення повітряних тривог або відключення електроенергії у міста Києві, які б прямо перешкоджали виконанню робіт за договором, не довів, що дійсно такі події припадали саме на робочий час, коли працівники безпосередньо перебували на об'єкті, де виготовлявся, перебував товар та на час коли мали виконувати поставку товару. Зазначене вказує на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між вказаними подіями та неможливістю виконати роботи у встановлений договором строк. Відтак, додаткова угода до договору, якою продовжено строк поставки товару, суперечить розділу 13 пункту 13.2.4 договору, оскільки ті обставини, на які посилається ТОВ "Дидактиклаб" у своєму листі № 3001/1 від 30.12.2024, могли бути передбачені при укладені договору, оскільки існували, ще до його укладення. В свою чергу, судами не досліджено яким чином вказані відключення електричної енергій та обстріли в конкретні дати вплинули на поставку товару, адже не долучено будь-якого документального підтвердження обставин, які б обґрунтовували неможливість виконання умов договору в установлені строки, не встановлено обставин наявності документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили укладення оспорюваного правочину та внесення змін до договору про продовження строку виконання робіт. При цьому прокурор вказує, що недійсність додаткової угоди означатиме, що зобов'язання сторін в частині строку поставки регулюються п. 5.1. договору № 136 від 03.12.2024 в його первинній редакції, тобто постачальник зобов'язаний був виконати поставку не пізніше 31.12.2024, а тому з нього підлягають стягненню штрафні санкції за порушення строків поставки товару.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:
- п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України - судами неправильно застосовано норми матеріального права (ст.ст. 3, 5, 41 Закону України "Про публічні закупівлі", ст.ст. 180, 193, 232 ГК України, ст.ст. 203, 215, 216, 611 ЦК України) та порушено норми процесуального права (ст.ст. 74-79, 86, 236 ГПК України), та не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21, від 27.02.2024 у справі № 927/863/23, від 30.04.2024 у справі № 927/782/23, від 30.01.2024 у справі № 907/811/21, від 29.04.2025 у справі № 904/5262/23;
- п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема в частині визнання спірної додаткової угоди недійсною після засвідчення факту реального виконання основного договору.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.12.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 27.01.2025 та надано строк для подання відзивів на касаційну скаргу до 30.12.2025.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить у задоволенні касаційної скарги відмовити в повному обсязі, а оскаржені судові рішення залити без змін.
Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 27.01.2026 від позивача надійшла заява про проведення судового засідання без участі його представника.
Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так скаржник в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21, від 27.02.2024 у справі № 927/863/23, від 30.04.2024 у справі № 927/782/23, від 30.01.2024 у справі № 907/811/21, від 29.04.2025 у справі № 904/5262/23.
У вказаних постановах містяться подібні висновки про те, що в порядку п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" сторони могли змінити таку істотну умову, як строк виконання зобов'язань (строк виконання робіт), шляхом продовження такого строку, однак виключно лише за наявності виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження.
Як зазначалось вище та встановлено судами попередніх інстанцій, за наслідками проведення відкритих торгів між Відділом освіти виконавчого комітету Помічнянської міської ради (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дидактиклаб" (постачальник) було укладено договір № 136, відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити покупцю товар "Навчальне приладдя для навчального кабінету "Захист України" (код: ДК 021:2015:39160000-1: Шкільні меблі), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених договором.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад викладені у Законі України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Згідно з ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частиною 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з п. п. 5.1, 5.2 договору поставка товару постачальником покупцеві здійснюється протягом 3 днів з моменту надання заявки покупцем, але не пізніше 31.12.2024. Істотні умови договору, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в України та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім, зокрема, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю (п. 13.2.4 договору).
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Із вищенаведеного та системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що у даному випадку визначена сторонами у договорі така умова як строк поставки товару є істотною умовою договору про закупівлю.
Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно із частинами 3, 4 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правові та економічні засади здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг визначені Законом України "Про публічні закупівлі", норми якого є спеціальними та визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, і їх потрібно застосовувати переважно щодо норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).
Так, особливості укладання договору про закупівлю та внесення змін до нього врегульовано у статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", яка містить загальне правило, що істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю (пункт 4 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі").
Вказана норма передбачає можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (див. постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21).
Згідно з приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Із оскаржуваних судових рішень убачається, що суди попередніх інстанцій вказали, що зі змісту листа від 30.12.2024 № 3001/1 вбачається, що відповідач повідомив позивача про те, що внаслідок численних ракетних атак на енергетичну інфраструктуру України, в тому числі м. Києва, протягом грудня 2024 року відбулося відключення електроенергії (03.12.2024, 18.12.2024, 25.12.2024, 28.12.2024та 30.12.2024), що призвело до затримки у виробництві товару та унеможливило його своєчасне постачання покупцю.
При цьому суди наголосили, що масовані ракетні обстріли та відключення електроенергії у м. Києві протягом грудня 2024 року є загальновідомими обставинами, які в силу приписів ч. 3 ст. 75 ГПК України не потребують доказування, а тому документальне підтвердження загальновідомих обставин у цьому випадку є надмірним формалізмом у контексті сучасних реалій.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України, загальновідомі обставини не потребують доказування, проте вони не створюють автоматичної презумпції неможливості виконання будь-якого договору. Тобто суд повинен встановити, що конкретне зобов'язання об'єктивно залежить від факторів, які зазнали негативного впливу.
В свою чергу, стосовно розглядуваної справи, колегія суддів погоджується з висновками судів та враховує, що у період воєнного стану та енергетичної кризи, викликаної знищенням критичної інфраструктури, причинно-наслідковий зв'язок між відсутністю електроенергії та неможливістю виробництва є очевидним. При цьому в умовах загальновідомого дефіциту потужності в енергосистемі, поріг доказування причинно-наслідкового зв'язку між відключенням електроенергії та призупиненням технологічних процесів має ґрунтуватися на критерії «балансу вірогідностей». Вимога надання вузькоспеціалізованих експертних висновків для підтвердження впливу відсутності енергоживлення на роботу виробничого обладнання є надмірним обтяженням та проявом правового пуризму, що не узгоджується з принципом верховенства права.
Доводи прокурора про необхідність надання виключно вичерпного переліку специфічних доказів (понад загальновідомі факти та повідомлення сторін у даній справі) створюють ситуацію, за якої будь-яка додаткова угода про продовження строків може бути апріорі кваліфікована як порушення, що робить норму ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» декларативною, оскільки встановлює недосяжний стандарт доказування для суб'єктів господарювання.
Суд зазначає, що правомірна зміна строку (продовження) виконання зобов'язання відповідає інтересам держави більше, ніж формальне розірвання договору чи нарахування штрафних санкцій постачальнику, який об'єктивно не мав змоги виконати умови через встановлені судами причини. В свою чергу, оцінка «об'єктивності» обставин належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, які у даній справі встановили, що події в енергосистемі України у грудні 2024 року безпосередньо корелюються із затримкою виробничого циклу. Відтак, судами встановлено саме фактичні обставини впливу, а не здійснено просту констатацію загальновідомих подій.
При цьому колегія суддів відхиляє посилання на неврахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені скаржником в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки у зазначених справах суди оцінювали обставини, де зв'язок між відповідними подіями та зобов'язанням був неочевидним або не підкріпленим документом сторони. Як вбачається з текстів судових рішень у справі № 910/3213/25, суди встановили конкретний часовий проміжок (грудень 2024 року) та конкретні дати неможливості виробництва, що свідчить про повне встановлення фактичних обставин.
Відтак, застосований судами підхід до оцінки доказів забезпечує баланс між суворим дотриманням норм Закону «Про публічні закупівлі» та реалізацією принципу справедливості. При цьому судами встановлено, що як позивач, так і відповідач діяли добросовісно та з огляду на підтвердження об'єктивних обставин, що спричинили продовження строку поставки товару за договором, додаткова угода була укладена у відповідності до приписів чинного законодавства, тому відсутні правові підстави для визнання вказаної угоди недійсною - тобто судами не встановлено, що відповідач мав на меті ухилення від застосування штрафних санкцій за порушення строків поставки.
Окремо колегія суддів також звертає увагу, що зміна строку поставки товару шляхом його збільшення не призвела до будь-яких негативних наслідків для Відділу освіти виконавчого комітету Помічнянської міської ради, зокрема до збільшення суми поставки товару, яка була визначена у договорі, і, як констатовано судами, прокурором не надано належних доказів того, яким чином продовження строку поставки на незначний строк товару порушило законні інтереси держави та/або позивача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність підстав для визнання недійсною додаткової угоди, і оскільки у задоволенні основної вимоги про визнання додаткової угоди недійсною було правомірно відмовлено - задоволенню також не підлягає похідна вимога про стягнення з відповідача 71 258, 22 грн пені та 97 805, 40 грн штрафу.
Що ж до підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів її відхиляє, оскільки відповідно до усталеної практики Верховного Суду виконання договору не виключає можливості визнання його недійсним. Припинення зобов'язання виконанням не спростовує наявності або відсутності порушень закону, що мали місце під час вчинення правочину. Проте, згідно зі ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України, відповідність правочину вимогам закону оцінюється судом саме на момент його вчинення. Для визнання у даному випадку виконаної додаткової угоди недійсною, суд має встановити не просто факт її укладення, а наявність порушення норм права, зокрема, ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» на момент її укладення. Водночас, оскільки судами встановлено, що станом на грудень 2024 року існували об'єктивні обставини, документальне підтвердження яких у цьому випадку є надмірним формалізмом у контексті сучасних реалій, підстави для визнання додаткової угоди недійсною відсутні.
За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржених судових рішень, а відтак підстави для їх скасування відсутні.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд -
Касаційну скаргу Київської міської прокуратури залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі № 910/3213/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.