27 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 925/47/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
позивача: Козенко Н.В.,
відповідача: не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025
у справі № 925/47/25
за позовом Військової частини НОМЕР_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Етекс"
про стягнення 1 922 199, 26 грн,
Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Етекс" про стягнення 1 922 199, 26 грн, з яких 1 857 197, 36 грн штрафу та 65 001, 90 грн пені, у зв'язку з порушенням відповідачем порядку та строків поставки товарів за договором про постачання "Добовий польовий набір продуктів -ДПНП" для державних потреб №158 від 16.12.2023.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.06.2025 (суддя Грачов В.М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 857 197, 36 грн штрафу та 65 001, 90 грн пені.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 (колегія суддів у складі: Андрієнко В.В. - головуючий, Буравльов С.І., Шапран В.В.) рішення місцевого господарського суду змінено і викладено його резолютивну частину в редакції, відповідно до якої позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 371 439,47 штрафу та 13 000,38 пені. В решті позову відмовлено.
Судами обох інстанцій встановлено, що 16.12.2023 Військова частина НОМЕР_1 (замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа-Етекс" (постачальник) уклали договір про постачання "Добовий польовий набір продуктів -ДПНП" для державних потреб №158, за умовами п. 1.2. якого постачальник зобов'язався до 27.12.2023 поставити замовнику товар, а замовник - забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості та у строки , встановлені цим договором.
У п. 1.2 вказаного договору сторонами були погоджені ціна, кількість та асортимент товару, який постачається визначається специфікацією, щодо поставки товару - Добовий польовий набір продуктів -ДПНП-15890000-3: Раціон ДПНП-1 кількістю 5920 за ціною за одиницю - 223 грн 98 коп на суму 1 325 961 грн 60 коп; Раціон ДПНП-2 кількістю 5920 за ціною за одиницю - 223 грн 98 коп на суму 1 325 961 грн 60 коп; Раціон ДПНП-3 кількістю 5920 за ціною за одиницю - 223 грн 98 коп на суму 1 325 961 грн 60 коп; продуктів харчування та сушені продукти різні: Раціон ДПНП-4 кількістю 5920 за ціною за одиницю - 223 грн 98 коп на суму 1 325 961 грн 60 коп; Раціон ДПНП-5 кількістю 5920 за ціною за одиницю - 223 грн 98 коп на суму 1 325 961 грн 60 коп; Раціон ДПНП-6 кількістю 5920 за ціною за одиницю - 223 грн 98 коп на суму 1 325 961 грн 60 коп; Раціон ДПНП-4 кількістю 5920 за ціною за одиницю - 223 грн 98 коп на суму 1 325 961 грн 60 коп. Загальна сума з ПДВ 9 285 986 грн 82 коп.
Згідно з п. 2.1.1 договору кожна партія товару повинна супроводжуватись документами, що підтверджують безпечність та якість товару, а також забезпечують їх простежуваність, відповідно до Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів". Кожна партія товару повинна мати декларацією виробника та/або посвідчення про якість на партію товару. Перед комплектацією партії товару, з кожної партії комплектувальних складових відбираються проби комісією Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини МО України (далі - комісія Замовника) в обов'язковій присутності представника постачальника. Кожна партія товару (харчові продукти), після проведення лабораторних досліджень, при поставці повинна мати протоколи випробувань, видані Установою безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини" МО України. Протоколи випробувань, що супроводжують товар, повинні бути видані на партію виключно, що поставляється до військової частини. Відбір зразків харчових продуктів, що підлягають дослідженню в Установах безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини МО України здійснюється їх представниками відповідно до Порядку відбору зразків продукції тваринного, рослинного і біотехнологічного походження для проведення досліджень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2002 № 833 і нормативно-технічної документації на методи відбирання. Про час та місце відбирання харчових продуктів для випробувань, постачальник повідомляє Установу безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини не пізніше, ніж за п'ять робочих днів. Відповідні протоколи випробувань (оригінали протоколів випробувань, завірені установою, що їх видавала) обов'язково передаються постачальником замовнику під час постачання товару, після отримання зберігаються у замовника до повного закінчення терміну придатності харчових продуктів, разом з документами, які підтверджують кількість та якість харчових продуктів. Відповідальність за відповідність показників якості та безпечності продукції несе постачальник. Результати перевірки вважають позитивними, якщо показники досліджень відповідають вимогам ТС №А01XJ.68999-493:2023 (01) від 20.10.2023. Після чого досліджена продукція допускається до комплектування товару на підставі письмового дозволу представника замовника (Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини МО України).
Згідно з п. 4.5 договору його було укладено відповідно до постанови КМУ №1275 від11.11.2022 "Особливості здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану" (зі змінами).
Відповідно до п. 6.2.4 договору у разі порушення постачальником порядку постачання товару, його кількості, якості та строків, які визначені у специфікації, та/або рознарядці, при зміні постачальником в односторонньому порядку умов договору чи відмови від виконання договору, замовник в односторонньому порядку, має право: від подальшого виконання зобов'язань постачальником за договором; відмовитись від встановлення на майбутнє господарських відносин з постачальником; достроково розірвати договір, повідомивши про це постачальника протягом 3 робочих днів з дня настання таких підстав.
У п. 6.3.1. договору визначено, що постачальник зобов'язаний забезпечити постачання товару у строки, встановлені договором.
Відповідно до п. 7.2 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при заготівлі товару за бюджетні кошти постачальник сплачує замовнику штрафні санкції (штраф, пеню, штраф) у розмірах, передбачених п. 7.3. договору.
В силу п. 7.3.1. договору за порушення його умов щодо якості та кількості товару постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20 відсотків вартості недоброякісного товару та недопоставленої кількості; п. 7.3.3. договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 % від вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості товару.
Згідно з п. 8.1. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили , які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна).
Відповідно до п. 10.1. договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, в частині проведення розрахунків до повного їх завершення, а також у разі зберігання постачальником визначеної замовником кількості товару дія договору продовжується на термін дії укладеного сторонами договору про відповідальне зберігання товару на безоплатній основі або до його повної видачі отримувачам за документами замовника.
Після закінчення терміну дії договору товар, визначений у п. 1.2., не підлягає постачанню замовнику за цим договором, документи визначені в п. 4.4. замовником не приймаються та повертаються постачальнику без реалізації (п. 10.2).
Договір підписаний представниками обох сторін, скріплений їхніми печатками.
До договору укладено, зокрема , додаток 12.1 - Рознарядка на постачання товару, в якій сплановано постачання обумовленого договором товару із зазначенням місця постачання та терміну постачання - 27.12.2023.
24.12.2023 відповідач звернувся до позивача з листом № 34, в якому повідомив, що 24.12.2023 спеціалістами Установи безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини МО України на виконання умов договору здійснено відбір проб, однак, протоколи випробувань будуть надано протягом 14 днів, з метою виконання зобов'язань запропонував здійснити постачання ДПНП у кількості 41 459 шт 27.12.2023 року, а протоколи випробувань надати після їх отримання відповідачем.
26.12.2023 позивач на лист відповідача від 24.12.2023 повідомив, що приймання товару без надання протоколів випробувань є грубим порушенням п. 2.1.1. договору, тому військова частина не може прийняти товар без надання усіх документів, передбачених умовами договору.
Відповідач листом № 38 від 26.12.2023 повідомив позивача про отримання ним Експертного висновку Черкаської торгово-промислової палати №В-560 від 22.12.2023 щодо підтвердження настання істотної зміни обставин за договором №158 від 16.12.2023 на постачання Добового польового набору продуктів (далі - ДПНП), тому просив змінити умови договору в частині терміну постачання та строку дії договору до 15.01.2024, оскільки до цього часу ТОВ "Альфа-Етекс" буде отримано протоколи випробувань ДПНП, видані Управлінням безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Міністерства оборони України.
Із Експертного висновку Черкаської торгово-промислової палати №В-560 від 22.12.2023 вбачається його видача за зверненням відповідача від 21.12.2023, в якому виснувало, що відповідач виконав необхідний комплекс заходів по заготівлі та виготовленню всіх складових для комплектування товару в повному об'ємі. Завершення процесу постачання товару можливо виключити за умови отримання дозвільних документів - Протоколу випробувань відповідних сертифікованих установ. Черкаська торгово-промислова палата підтверджує настання істотної зміни обставин за договором № 158 про постачання "Добовий польовий набір продуктів - ДПНП" для державних потреб (кошти Державного бюджет України ) від 16.12.2023 з додатком №12.1 в строк до 27.12.2023 і неможливість ТОВ "Альфа-Етекс" своєчасно виконати свої зобов'язання за договором у строк до 27.12.2023.
27.12.2023 сторонами укладено додаткову угоди № 1 про внесення змін до договору №158 від 16.12.2023 п. п.1,2 якої внесли зміни до п.п.1.1., 10.2. договору - продовжили строк поставки товару та строк дії договору до 15.01.2024, а також внесли відповідні зміни до додатку №12.1.
Відповідач листами №40 від 12.01.2024 (вхідний № 194 від 16.01.2024) та №41 від 15.01.2024 (вхідний № 276 від 22.01.2024) звернувся до позивача з проханням укладення додаткової угоди про зміну умов договору в частині терміну постачання та строку дії договору до 15.02.2024, оскільки до цього часу ТОВ "Альфа-Етекс" буде отримано частину протоколів випробувань ДПНП, видані Управлінням безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Міністерства оборони України за додатковими дослідженнями.
Із Експертного висновку Черкаської торгово-промислової палати №В-10 від 15.01.2024 вбачається його видача за зверненням відповідача від 12.01.2024, в якому виснувало, що відповідач виконав необхідний комплекс заходів по заготівлі та виготовленню всіх складових для комплектування товару в повному об'ємі. Завершення процесу постачання товару можливо виключити за умови отримання дозвільних документів - Протоколу випробувань відповідних сертифікованих установ. Черкаська торгово-промислова палата підтверджує настання істотної зміни обставин за договором № 158 про постачання "Добовий польовий набір продуктів - ДПНП" для державних потреб (кошти Державного бюджет України ) від 16.12.2023 з додатковою угодою №1 від 27.12.2023 в строк до 15.01.2024 і неможливість ТОВ "Альфа-Етекс" своєчасно виконати свої зобов'язання за договором у строк до 15.01.2024.
Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини МО України листом № 409/3/145 від 22.01.2024 повідомило позивача, що за результатами лабораторних досліджень та повторних лабораторних досліджень складових ДПНП призначених для постачання за договором № 158 від 16.12.2023 виявлено невідповідність частини комплектувальних складових вимогам НТД.
Відповідач листом №43 від 21.01.2024 повідомив позивача, що виявлені Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини МО України невідповідності частини складових товару будуть виправлені підприємством протягом 2-х діб, продукція передана для повторної експертизи, після отримання результатів буде передана замовнику.
23.01.2024 позивач листом № 314 повідомив відповідача про відмову у задоволенні його клопотання про внесення змін до договору з урахуванням Експертного висновку Черкаської торгово-промислової палати № В-10 від 15.01.2024, листа Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини МО України від 05.01.2024 №409/3/37, із зазначенням 11 (одинадцять) найменувань зразків, що не пройшли лабораторні дослідження, а саме не відповідали НТД за фізико-хімічними (масова частка м'яса) та органолептичним (зовнішній вигляд, консистенція) показникам тому, що були виготовленні з порушеннями вимог Технічної специфікації Міністерства оборони України №А01XJ.68999-493:2023(01) від 20.10.2023 зі сторони ТОВ "Альфа-Етекс".
За твердженням позивача станом на 21.01.2024 відповідач так і не отримав дозвіл на комплектування всього товару згідно з договором, оскільки Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини МО України дійшло висновку, що у других стравах ДПНП-1, ДПНП-5, ДПНП-П-6 міститься менша норма м'яса ніж передбачено умовами договору. Дозвіл на комплектування ДПНП ТОВ "Альфа-Етекс" надано тільки 13.02.2024 про що відповідач повідомив позивача листом №51 від 13.02.2024, також пропонував повідомити строки для поставки товару у повному обсязі.
14.02.2024 позивач у відповідь на лист відповідача від 13.02.2024 повідомив про закінчення дії договору та додаткової угоди № 1 віл 27.12.2023, з урахуванням положень розділу 6 договору заявив відмову від подальшого виконання зобов'язань постачальником за ним.
21.06.2024 позивач, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором з поставки 41459 комплектів добового польового набору продуктів на суму 9 285 986, 82 грн, звернувся до останнього з претензією № 2921, в якій вимагав сплатити в добровільному порядку штраф у розмірі 1 857 197, 36 грн, передбачений п. 7.3.1. договору, та 65 001, 90 грн пені, обумовленої п. 7.3.3. договору.
16.07.2024 позивачем отримано відповідь на претензію відповідача № 8-3 від 08.07.2024 про відмову від сплати штрафних санкцій з посиланням на необґрунтовану відмову позивача в продовженні строку поставки та строку дії договору, пропонував врегулювати спір шляхом поставки всієї партії товару позивачу зі знижкою 20%.
Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції у відзиві на позов відповідач просив суд, у разі якщо він знайде підстави для задоволення позовних вимог, зменшити штрафні санкції в розмірі 1 922 199,26 грн.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що укладаючи 16.12.2023 договір про постачання «Добовий польовий набір продуктів ДПНП» для державних потреб №158 сторони погодили п.п. 2.1.1., 10.1. в яких відповідач зобов'язався здійснити поставку товару з урахуванням усіх перерахованих умов та наявності вказаних документів у строк до 27.12.2023, в подальшому до 15.01.2024. Факт порушення з боку відповідача умов договору, а саме порушення строків виконання зобов'язань, доведений позивачем та відповідачем не спростований, відтак вимога позивача про стягнення штрафних санкцій за непоставку товару у визначені строки відповідно до п. 7.3.1., 7.3.3. договору підлягає задоволенню.
Змінюючи рішення місцевого господарського суду суд апеляційної інстанції зазначив, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки до 99%. Аналогічне питання було порушено відповідачем також в апеляційній скарзі. Судом взято до уваги те, що строк фактичної процедури отримання протоколів випробувань в Установі безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини МО України (комісії замовника), є значно тривалішим ніж встановлений у договорі від 16.12.2023 строк поставки (15.01.2024) та строк його дії (15.01.2024). Також судом відзначено, що військова частина не зазнала збитків внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій на 80% до суми 371 439, 47 грн штрафу та 13 000,38 пені.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми ч. 3 ст. 551 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, та порушив положення ст.ст. 86, 210, 236 ГПК України, не врахувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02.10.2025 у справі №910/1239/22. За доводами скаржника, суд апеляційної інстанції не дослідив наступних доказів, а саме: лист, отриманий від Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини МО України від 05.01.2024 №409/3/37 щодо результатів проведених лабораторних випробувань, які були відібрані 24.12.2023, в якому зазначено, що 11 (одинадцять) найменувань зразків не пройшли лабораторні дослідження, а саме не відповідали НТД за фізико-хімічними (масова частка м'яса) та органолептичним (зовнішній вигляд, консистенція) показникам тому, що були виготовленні з порушеннями вимог Технічної специфікації Міністерства оборони України №А01XJ.68999-493:2023(01) від 20.10.2023 зі сторони ТОВ «Альфа-Етекс». Відповідно у даному випадку відповідач поставив би продукцію до 15.01.2024 виконавши умови договору та уник би відповідальності за порушення умов договору. Крім цього, відповідач не навів виняткових обставин, які б давали підстави для зменшення розміру заявлених до стягнення пені і такі обставини не встановлені судом; враховуючи, що за відсутності обставин справи, які би свідчили про наявність підстав для зменшення розміру пені, їх безпідставне зменшення призведе до порушення принципів пропорційності, рівності сторін та порушення балансу інтересів сторін. Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України наявності обставин, на підставі яких можливо встановити наявність підстав для зменшення нарахованої позивачем пені, а посилання ТОВ "Альфа-Етекс" на те, що воно здійснило цілий комплекс дій, направлених на своєчасне виконання умов договору, однак останній дозвільний документ був отриманий лише 13.02.2024 не може ні підтверджувати, ані спростовувати наявність виключних підстав для пропуску строку поставки за укладеним між сторонами договором.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 27.01.2026 та надано строк на подання відзиву на неї до 02.01.2026.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 02.01.2026 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на правильність викладених у ній висновків.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
За частинами другою, третьою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.
Так, главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За ч.ч. 1 та 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею), за ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, неодноразово і послідовно викладався Верховним Судом у низці постанов.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, у законодавстві не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Колегія суддів також зауважує, що за наслідками розгляду справи № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:
" …. - розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;
- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання;
- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в ст. 551 ЦК України та в ст. 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;
- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
У вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, Суд звертається до наведених вище висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та наголошує на тому, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19, від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21).
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо зменшення розміру неустойки є виключною дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження та оцінки доказів за правилами ГПК України.
У справі, яка переглядається, вирішуючи питання про зменшення штрафу та пені, суд апеляційної інстанції перевірив доводи сторін і врахував істотні обставини, зокрема те, що строк фактичної процедури отримання протоколів випробувань в Установі безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини МО України (комісії замовника), є значно тривалішим ніж встановлений у договорі від 16.12.2023 строк поставки (15.01.2024) та строк його дії (15.01.2024). Також судова колегія відзначила, що військова частина не зазнала збитків внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій на 80% до суми 371 439, 47 грн штрафу та 13 000, 38 грн пені, нарахованих відповідно до договору про постачання "Добовий польовий набір продуктів -ДПНП" для державних потреб №158 від 16.12.2023.
Відтак, з огляду на конкретні обставини справи, яка розглядається, доводи скаржника у цій частині не знайшли свого підтвердження. Суд відхиляє доводи щодо неправильного застосування судами положень ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначив, що такі обставини є достатніми для зменшення штрафних санкцій. Переоцінка цих обставин та встановлення інших обставин, в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції не входить до компетенції Верховного Суду, як суду права.
У контексті наведеного, Суд, звертаючись до висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладено у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначає, що певна сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. У будь-якому випадку, визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень судів першої та апеляційної інстанції.
З огляду на наведене вище у Суду відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним (близькі за змістом висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16 та від 10.08.2023 у справі №910/8725/22).
Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції не порушено приписи ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України при реалізації права щодо зменшення розміру штрафних санкцій.
Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування висновків, що містяться у постанові Верховного Суду від 02.10.2025 у справі №910/1239/22, оскільки відповідні висновки були викладені з урахуванням конкретних обставин справи, і можливість застосування приписів ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України оцінюється судами в кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи та наявних у них доказів.
За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваної постанови в частині зменшення розміру штрафних санкцій, а відтак підстави для її скасування відсутні.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржене судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 у справі № 925/47/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.