ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"20" грудня 2010 р. Справа № 2a-3832/10/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Кафарського В.В.
за участю секретаря Вилки О.С.
представників:
від позивача: Ємчук К.В.
від відповідача: Баралецька М.В.
прокурор: не з"явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську
про скасування податкових повідомлень-рішень № 0091851700/0 від 18.10.2010р. та № 0002001703/0 від 18.10.2010р.,-
01.11.2010 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень № 0091851700/0 від 18.10.2010р. та № 0002001703/0 від 18.10.2010р.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві. Суду пояснила, що податкові повідомлення-рішення № 0091851700/0 від 18.10.2010р. та № 0002001703/0 від 18.10.2010р. прийняті неправомірно та підлягають скасуванню.
Відповідач позову не визнав, проти його задоволення заперечив мотивуючи тим, що придбані позивачем транспортні засоби: за листопад 2007 року сідловий тягач “DAF” та причіп “KOEGEL” (Австрія), за грудень 2007 року сідловий тягач “DAF 95”, за квітень 2008 року сідловий тягач “VOLVO 630”, за травень 2008 року причіп “SCHMITS 24/L”, за вересень 2008 року сідловий тягач “ VOLVO VNL”, зареєстровані в органах Державної автомобільної інспекції УМВС України в Івано-Франківській області за громадянином ОСОБА_1, у зв'язку із чим відсутні законодавчі підстави вважати вказане майно, що перебуває у приватній власності фізичної особи, основними фондами суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. Чинним законодавством не передбачено для фізичних осіб-підприємців ведення бухгалтерського обліку основних фондів, що підлягають амортизації, а тому за відсутності ведення бухгалтерського обліку, іншого обліку в частині підтвердження використання майна, товару у підприємницькій діяльності (в тому числі транспортних засобів як основних фондів), підприємець, який фактично не є суб'єктом права власності на таке майно, не має будь-яких законних підстав щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість. У зв'язку із вказаним, відповідачем визначено завищення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за рахунок включення до його складу суми податку на додану вартість за придбані ним вказані транспортні засоби, чим порушено підпункти 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпункти 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України ''Про податок на додану вартість'', про що винесено відповідні податкові повідомлення.
Прокурор в судове засідання не з"явився, хоча про час, місце і дату проведення судового засідання був належним чином повідомлений. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи чи про причини неявки суду не подав. За таких обставин суд вбачає за можливе розглянути справу за його відсутності .
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши докази, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити з наступних підстав.
Судом встановлено, що 07.08.1998 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, який 14.05.2001 року Держаною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську взятий на облік як платник податку на додану вартість (а.с. 41).
Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську 30.09.2010 року проведено документальну невиїзну позапланову перевірку з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2007 року, січень 2008 року, лютий 2008 року, тривень 2008 року, червень 2008 року, жовтень 2008 року, за результатами якої складено акт за № 16336/17-3/НОМЕР_8 від 30.09.2010.
Проведеною перевіркою встановлено порушення суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України ''Про податок на додану вартість'', внаслідок чого відповідачем зроблено висновки щодо завищення позивачем заявленої суми бюджетного відшкодування.
Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську 18.10.2010 року по результатах перевірки суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 прийнято податкові повідомлення-рішення № 0091851700/0 та № 0002001703/0, згідно яких позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 279050грн. та визначено суму податкового зобов»язання в сумі 16884грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 14984грн.
В судовому засіданні встановлено, що позивачем (як суб'єктом підприємницької діяльності) придбано сідловий тягач “DAF” та причіп “KOEGEL” , сідловий тягач “DAF 95”, сідловий тягач “VOLVO 630”, причіп “SCHMITS 24/L”, сідловий тягач “ VOLVO VNL”, які ввезені на територію України і з яких сплачені відповідні митні збори, про свідчать вантажно-митні декларації, які містяться в матеріалах справи.
Як зазначено в акті перевірки відповідача із посиланням на акти його попередньої перевірки Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську встановлено, що суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 у деклараціях з податку на додану вартість задекларував суму податкового кредиту відповідно до вантажно-митних декларацій за ввезені в Україну транспортні засоби та сплачено податок на додану вартість митним органам.
Дані транспортні засоби 1-им МРВ ДАІ м. Івано-Франківська зареєстровані за фізичною особою ОСОБА_1, про що останньому 30.11.2007 року видано свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів серії НОМЕР_1 та 30.11.2007 року НОМЕР_2 08.12.2007 року НОМЕР_3, 16.01.2008 року НОМЕР_4, 24.05.2008 року НОМЕР_6, 10.09.2008 року НОМЕР_5 (а.с. 27, 29, 31, 33, 36, 38).
Обставини щодо придбання позивачем сідлового тягача “DAF” та причіпу “KOEGEL” , сідлового тягача “DAF 95”, сідлового тягача “VOLVO 630”, причіп “SCHMITS 24/L”, сідлового тягача “ VOLVO VNL”, сплати суми податку на додану вартість у ціні транспортних засобів та їх реєстрації за ОСОБА_1, відповідачем не заперечуються.
Сідловий тягач “DAF” та причіп “KOEGEL” , сідловий тягач “DAF 95”, сідловий тягач “VOLVO 630”, причіп “SCHMITS 24/L”, сідловий тягач “ VOLVO VNL” були взяті позивачем на облік як основні засоби, що підтверджується картками обліку руху основних засобів, інвентарними картками.
Суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами врегульовані нормами Закону України ''Про податок на додану вартість'', який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України ''Про податок на додану вартість''податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Підпунктом 7.4.5 цієї статті зазначеного Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), в тому числі основних фондів, які в подальшому використовуються в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у такого платника права на формування податкового кредиту.
В судовому засіданні підтверджено, що суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 у відповідності із Ліцензіями серії НОМЕР_7, виданою Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті 11.12.2007 року, серії НОМЕР_7 виданої 06.12.2007 року, серії НОМЕР_7 виданої 11.09.2008 року, надавав послуги із здійснення внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів. (а.с. 155-157)
Факт використання суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 сідлового тягача “DAF” та причіпу “KOEGEL” , сідлового тягача “DAF 95”, сідлового тягача “VOLVO 630”, причіпу “SCHMITS 24/L”, сідлового тягача “ VOLVO VNL” та здійснення ними міжнародних перевезень вантажів підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними за №№ 5000916749, ЛГ0008784, 024228, а також подорожніми листами вантажних автомобілів в міжнародному сполученні за №№ 860943, 666604, 589077, 589089, 589081, 589096, 589090, 452302, 452301, заявками на перевезення вантажів №№ 78, 01, 6, 379/1, актами здачі-прийомки виконаних робіт (послуг) №№ 292, 54, 228, 16, 2, 32, 19, 257, 254, 245, які надані позивачем на вимогу суду та містяться в матеріалах справи (а.с. 56-92).
Вказані вище товарно-транспортні накладні використовувалися та були враховані відповідачем під час проведення попередніх перевірок, що відображено в актах перевірки за № 509/17-3/НОМЕР_8 від 18.03.2008 року (а.акту 9) та № 10809/17-3/НОМЕР_8 від 19.08.2008 року (а.акту 9). (а.с. 93-114, 164-181)
Крім того, представником позивача на вимогу суду подано договори на перевезення вантажів автомобільним транспортом та трудові договори з водіями, що здійснювали дані вантажні перевезення, які зареєстровані в Івано-Франківському міському центрі зайнятості Державній службі зайнятості. (а.с. 141-151)
З огляду на вказане, виконання позивачем на підставі відповідної ліцензії внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів зазначеними вище транспортними засобами, являється фактом їх використанням у сфері надання послуг, що пов'язані із здійсненням підприємницької (господарської) діяльності позивача, а посилання Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на порушення позивачем вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України ''Про податок на додану вартість''не відповідають дійсності.
Щодо відсутності у позивача права на ведення бухгалтерського обліку основних фондів, що підлягають амортизації, суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 1.17 статті 1 Закону України ''Про податок на додану вартість''основні фонди, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України ''Про оподаткування прибутку підприємств''.
Згідно із підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України ''Про оподаткування прибутку підприємств''під терміном ''основні фонди''слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Окрім цього, у відповідності із статтею 13 розділу IV Декрету Кабінету міністрів України ''Про прибутковий податок з громадян''за № 13-92 від 26.12.1992 року до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України ''Про оподаткування прибутку підприємств''.
Додатком 7 до ''Інтрукції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю'', затвердженої наказом ГДПІ України за № 12 від 21.04.1993 року, визначено, що відповідно до статті 8 (''Амортизація'') можливо додатково зменшити валовий дохід виключно на суми витрат, які підлягають амортизації і не перевищують розмір амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів, лише у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно з Порядком, який встановлюється Міністерством фінансів України.
Відповідно частини 2 статті 9 Закону України ''Про систему оподаткування''платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані: вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів).
Аналогічна норма міститься і в пункту 19.1 статті 19 Закону України ''Про податок з доходів фізичних осіб''.
За таких обставин право позивача на ведення бухгалтерського обліку, в тому числі і амортизаційних відрахувань, повністю кореспондується з вимогами пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону України ''Про систему оподаткування''.
Як зазначено судом вище, сідловий тягач “DAF” та причіп “KOEGEL” , сідловий тягач “DAF 95”, сідловий тягач “VOLVO 630”, причіп “SCHMITS 24/L”, сідловий тягач “ VOLVO VNL” були взяті позивачем на облік як основні засоби. При проведенні відповідачем попередніх перевірок останнім були використанні всі первинні документи щодо підтвердження придбання та використання основних засобів в господарській діяльності позивача, в тому числі: інвентарні картки основних засобів (форми 03-6), акти приймання-передачі основних засобів (форми 03-1), картки обліку руху основних засобів (форми 03-8), відомості нарахування амортизації основних фондів.
Відповідно із пунктом 1 статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Крім того, відповідно до пункту 6 статті 128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець зобов'язаний вести облік своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства.
Таким чином, судом не приймається до уваги посилання відповідача в акті перевірки на відсутність спеціальної норми, яка б передбачала можливість ведення бухгалтерського обліку (в тому числі і амортизаційних відрахувань) суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою, оскільки така можливість слідує з загальних принципів побудови системи оподаткування, визначених пунктом 6 статті 3 Закону України ''Про систему оподаткування'', згідно якої вставлена рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Судом відхиляються твердження відповідача про протиправність використання позивачем у власній господарській діяльності транспортних засобів, що зареєстровані на нього, як на фізичну особу.
Так, відповідно до пункту 6 ''Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок''(надалі - Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України за № 1388 від 07.09.1998 року, транспортні засоби реєструють за юридичними та фізичними особами.
З приводу посилань відповідача в акті перевірки та в запереченні проти адміністративного позову на пункт 6 Правил, в частині того, що транспортні засоби зареєстровані на позивача як на фізичну особу, а не фізичну особу-підприємця, суд зазначає, що вказане в ньому поняття ''фізична особа''є значно ширшим ніж поняття ''фізична особа -підприємець'', оскільки фізична особа має усі особисті немайнові права та здатна мати усі майнові права, передбачені Конституцією України, Цивільним кодексом України та іншими законами, в тому числі й щодо зайняття підприємницькою діяльністю.
Так, поняття ''фізичної особи''визначено і в статті 24 Цивільного кодексу України - людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Стаття 50 Цивільного кодексу України визначає право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яка здійснює таке право за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Отримуючи статус підприємця, фізична особа не перестає бути учасником цивільних відносин і не позбавляється статусу фізичної особи як людини і пов'язаної з цим правоздатності - зокрема права набувати у власність майно, а лише набуває додаткових, пов'язаних з підприємницькою діяльністю, прав та обов'язків, передбачених чинним законодавством України.
Відповідно до статті 2 та частини 1 статті 320 Цивільного кодексу України власник має право використання свого майна для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Згідно вимог частини 2 статті 128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець відповідає за свої зобов'язання усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернуто стягнення.
На підставі вказаного суд приходить до переконання, що позивач має право на використання транспортних засобів, що зареєстровані на нього, як на фізичну особу, у власній підприємницькій діяльності, оскільки іншого порядку реєстрації транспортного засобу для суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб не передбачається. Твердження ж відповідача про необхідність реєстрації транспортних засобів саме на фізичну особу-підприємця для отримання права на віднесення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту суперечить вказаним Правилам.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач правомірно, у відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України ''Про податок на додану вартість''включив сплачені суми податку на додану вартість в ціні транспортних засобів до складу податкового кредиту в грудні 2007 року, зазначивши, що підставою для нарахування податкового кредиту є наявність вантажно-митних декларацій за № 001846 і за № 001847, та правомірно в січені 2008 року визначив до складу суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню з податку на додану вартість, а висновки перевіряючих, що містяться в акті відповідача за № 13774/17-3/2608201938 від 11.08.2010 року щодо завищення позивачем таких сум є хибними та такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах. Крім цього, відповідачем не надано суду жодних доказів, які б спростували твердження позивача про використання транспортних засобів в його господарській діяльності.
На підставі частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони в тому числі обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Як встановлено судом, податкові повідомлення-рішення за № 0091851700/0 від 18.10.2010р. та № 0002001703/0 від 18.10.2010р. прийняті відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому підлягає скасуванню.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 160, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Скасувати податкові повідомлення-рішення № 0091851700/0 від 18.10.2010р. та № 0002001703/0 від 18.10.2010р. винесені ДПІ в м.Івано-Франківську.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_8 -3, 40 (три грн. 40коп.) судового збору.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: Кафарський В.В.
У зв"язку з перебуванням судді Кафарського В.В. на лікарняному з 23.12.2010 року по 27.12.2010 року постанова складена в повному обсязі 28.12.2010 року.