02 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 922/1663/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Біранд"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2025
за позовом Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС"
до Приватного підприємства "Біранд"
про стягнення 440 006,11 грн,
У травні 2025 року Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС" (далі - ДСП "ЧАЕС") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Біранд" (далі - ПП "Біранд", скаржник) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 440 006,11 грн у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами договором від 27.12.2024 №1912/2024-1/ЧАЕС "Про закупівлю послуг ДК:021:2015 код 60140000-1 Нерегулярні пасажирські перевезення" (Автотранспортні послуги з перевезення персоналу ДСП ЧАЕС).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з початку дії договору перевезення позивачем (замовником) фіксуються систематичні порушення відповідачем (перевізником) умов укладеного між сторонами договору щодо якості наданих послуг щодо неналежного технічного та санітарного стану автотранспорту, що підтверджується скаргами працівників підприємства позивача, актами оцінки технічних та якісних характеристик транспортного засобу, складеними посадовими особами ДСП "ЧАЕС" за період з 13.01.2025 по 23.04.2025, фото/відео матеріалами. Про всі виявлені недоліки замовник неодноразово інформував перевізника відповідними листами, проте виявлені порушення залишилися без належного реагування з боку відповідача. У своїх листах від 29.01.2025 та від 14.03.2025 перевізник лише зазначив, що такі порушення є незначними та мають суб'єктивний характер. Тобто, перевізник фактично визнає наявність порушень щодо умов якості перевезень, однак відмовляється їх усунути з надуманих мотивів. Однак, позивач вважає, що виявлені порушення не можуть вважатися незначними, оскільки вони призводять до регулярних затримок персоналу ДСП "ЧАЕС", що в результаті призводить до некоректної та нестабільної роботи підприємства. Окрім вказаних порушень, відповідач також не дотримується вимог п. 6.3.13 договору щодо дотримання перевізником обов'язку забезпечити страхування пасажирів відповідно до нормативних та законодавчих актів. Позивач наголошує, що перевізник у спірний період січень - березень 2025 року не здійснив жодного перевезення працівників позивача без тих чи інших недоліків, які відрізняються лише ступенем та характером технічних несправностей, а також відповідач свідомо використовує несправні автобуси, які не були заявлені під час проведення закупівлі послуг перевезення.
З огляду на порушення відповідачем зобов'язань за договором щодо якості наданих послуг, беручи до уваги умови пункти 7.4., 7.5. договору, які передбачають застосування штрафних санкцій у розмірі 20% від вартості неякісних послуг, а також розмір фактично сплачених позивачем коштів за надані послуги у період перевезень січень - березень 2025 року, позивач просив стягнути з відповідача загальну суму штрафних санкцій в сумі 440 006,11 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.07.2025 позов задоволено.
Приймаючи рішення у цій справі господарський суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в ході розгляду справи було доведено та підтверджено належними доказами, у т.ч. актами оцінки технічних та якісних характеристик транспортного засобу, скаргами працівників (пасажирів), а також електронними (фото/відео) матеріалами обставини неналежного стану транспортних засобів відповідача у період здійснення спірних перевезень (січень - березень 2025 року), які в сукупності підтверджують наявність недоліків наданих послуг за договором та правомірність нарахування позивачем штрафних санкцій у розмірі 20% від загальної вартості оплачених перевезень, які не відповідали стандартам якості. Відповідачем, у свою чергу, не було надано суду власних доказів, зокрема, щодо перевірки технічного та санітарного стану автобусів, у зв'язку з чим не спростовано доводи та докази позивача щодо неналежного технічного стану транспортних засобів.
Разом з цим, суд відхилив заперечення відповідача з приводу відсутності доказів порушення якості надання послуг зі сторони перевізника за кожним окремим (з 79) перевезенням, зазначивши при цьому, що визначений договором алгоритм оплати послуг передбачає щомісячну оплату, а не по кожну перевезенню окремо. При цьому суд відзначив, що згідно пунктів 4.1., 5.3. договору підставою оплати послуг є саме підписаний між сторонами акт виконаних робіт, який складається щомісячно, а не за окремими поїздками.
Місцевий господарський суд також встановив, що позивач неодноразово звертався до відповідача з листами та претензіями з проханням усунути недоліки щодо якості виконання послуг за договором, однак відповідачем такі недоліки не усунуто, будь-яких змістовних пояснень чи заперечень з цього приводу не надано, у зв'язку з чим позивач правомірно застосував штрафні санкції за допущене порушення.
За наслідками розгляду апеляційної скарги ПП ?Біранд?, Східний апеляційний господарський суд постановою від 18.12.2025 залишив без змін рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2025.
Не погоджуючись із судовими рішеннями, 15.01.2026 (через систему ?Електронний суд?) ПП ?Біранд? звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 (повний текст складено 29.12.2025) та рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2025, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі.
Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині 3 цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Оскільки предметом позову у цій справі є стягнення 440 006,11 грн, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 (3 028,00 грн х 500 = 1 514 000,00 грн), з урахуванням положень ГПК України касаційна скарга може бути розглянута у касаційному порядку лише за наявності для цього підстав, передбачених у пункті 2 частини 3 статті 287 зазначеного Кодексу.
В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що справа має для нього виняткове значення, оскільки представником позивача в судовому засіданні (17.12.2025 року) безпосередньо зазначалося, що позивач має претензії абсолютно по всім 89 перевезенням та має велику кількість подібних неправомірних односторонніх актів надання начебто неякісних послуг, перші з яких (за січень-березень 2025 року) і стали підставою для звернення до суду з даним позовом; таким чином, дана справа створить відповідний судовий прецедент по даному договору та стане правовим обґрунтуванням та підставою для звернення позивачем до суду з подібними односторонніми актами, але вже за інші періоди. Крім того, в якості обґрунтування скаржник зазначив підстави касаційного оскарження щодо неправильного застосування господарськими судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права за виключними випадками, які передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
Розглянувши доводи скаржника у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника?, ?суспільний інтерес?, тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення ?розгляду заради розгляду?.
Верховний Суд також виходить з того, що наявність ?виняткового значення? справи для учасника може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас, саме власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
Натомість спірне питання, яке порушує скаржник у касаційній скарзі, випливає з правочину, укладеного між сторонами спору, при цьому наслідки виконання/невиконання саме цього правочину мають юридичне значення лише для сторін договору.
За оцінкою Верховного Суду касаційна скарга разом з правовими обґрунтуваннями не містить переконливих аргументів, які б свідчили про її виняткове для скаржника значення, оскільки доводи у їх сукупності зводяться до: (1) заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи; (2) переоцінки доказів, які були оцінені судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи по суті; (3) заперечення результату розгляду справи.
Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними.
Крім того настання негативних наслідків для скаржника у випадку прийняття оскаржуваних рішень не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту ?в? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що посилання у касаційній скарзі на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та оскарження судових рішень з підстав, передбачених частиною 3 статті 310 ГПК України, то вони є саме підставами касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, втім не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку, який дає право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію ?суду права?, що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є ?судом фактів?.
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваного судового рішення у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що наявні підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною 3 статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судом під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами ?а - г? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип ?правової визначеності? буде порушено.
Частиною 4 статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України ?Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини? визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 ?Справа ?Леваж Престасьон Сервіс проти Франції? (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, Європейський Суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності у справі ?Азюковська проти України? (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині 1 статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем ?розумних обмежень? в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
При цьому слід зазначити, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування процесуальних фільтрів було передбачуваним, проте скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб'єктивної волі скаржника.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження №12-90гс20) зазначила, що встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Ураховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №922/1663/25 за касаційною скаргою ПП ?Біранд? на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №922/1663/25 за касаційною скаргою Приватного підприємства "Біранд" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Л. І. Рогач
Є. В. Краснов