Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/60/26 Головуючий у суді І-ї інстанції >
Справа № 404/264/26 Доповідач в колегії апеляційного суду
ОСОБА_1
28.01.2026 року. Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , з доповненнями, на ухвалу слідчого судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 08 січня 2026 року, якою
задоволено клопотання слідчого та стосовно,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Обознівка, Кіровоградської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, а саме з 20 год. 18 хв. 06.01.2026 до 20 год. 18 хв. 06.03.2026, визначено розмір застави в сумі 60 560 гривень, що відповідає 20 прожитковим мінімумам для працездатних осіб,
Старший слідчий СВ Кропивницького РУП Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області старший лейтенант поліції ОСОБА_7 за погодженням з прокурором Кропивницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_8 , звернувся до слідчого судді із клопотанням у даному кримінальному провадженні про застосування до підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят діб без права внесення застави.
Клопотання обґрунтоване тим, що підозрюваний може: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків, у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
За наслідками розгляду вказаного клопотання, ухвалою слідчого судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 08 січня 2026 року задоволено клопотання слідчого та застосовано до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування.
Рішення слідчого судді мотивовано тим, що ОСОБА_6 підозрюється у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 5 ст. 407 КК України, а саме: не з'явлення його вчасно до місця несення служби, вчинене військовослужбовцем в умовах воєнного стану.
Також слідчим суддею встановлено, що підозрюваний може переховуватися від органу досудового розслідування та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, незаконно впливати прямо чи опосередковано на свідків, можливість вчинення ним інших кримінальних правопорушень, зокрема, продовжувати не з'являтися на військову службу.
Виходячи з вказаних обставин слідчий суддя прийшов до висновку, що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не може бути застосовано.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, якою просить: ухвалу слідчого судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 08.01.2026 року скасувати; постановити нову ухвалу, якою відмовити стороні обвинувачення у задоволенні клопотання.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що ухвала слідчого судді не відповідає вимогам законодавства, клопотання сторони обвинувачення задоволено безпідставно чим порушено гарантоване ст.5 Конвенції право на законний арешт та допущено свавільне позбавлення свободи ОСОБА_6 .
Також зазначає, що відповідно до ст. 370 КПК України рішення суду повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим чого не було дотримано слідчим суддею.
В доповненнях до апеляційної скарги захисник зазначає, що у протоколі затримання ОСОБА_6 було вказано підставу як «застали під час вчинення» але це не відповідало дійсності. Інкримінований йому злочин(ст.407 КК) відбувся 08.01.2025 року, хоча він є триваючим(продовжуваним) кримінальним правопорушенням але момент його «вчинення» відбувся рік назад, тому його затримання після початку СЗЧ не є затриманням «безпосередньо після вчинення».
Захисник вважає, що сторона обвинувачення мала можливість звернутися до суду за ухвалою про затримання ОСОБА_6 та доставки його до слідчого судді для вирішення та розгляду клопотання про обрання йому запобіжного заходу, але не зробила цього, обмежившись його затриманням в порядку ст.208 КПК України майже чим через рік від вчинення інкримінованого злочину, що на думку сторони захисту є порушенням пункту 1 статті 5 Конвенції.
З моменту внесення відомостей до ЄРДР (01.09.2025) та до моменту затримання (06.01.2026) пройшло 4 місяці, тому слідчий мав достатньо часу звернутися до слідчого судді та отримати дозвіл на затримання.
Затримання ОСОБА_6 не було раптовим після вчинення ним злочину, він не був застигнутий «на гарячому» в момент втечі і перебував у Кропивницькому де постійно проживає, його місцезнаходження не було секретом для сторони обвинувачення та най головне, відносно ОСОБА_6 наприкінці грудня 2025 року був спрямований до Фортечного районного суду міста Кропивницького обвинувальний акт за його обвинуваченням за ч.1 ст. 309 КК України, який наразі перебуває в провадження суду. До того, ОСОБА_6 неодноразово з'являвся до ТЦК та СП що навіть не заперечував і прокурор у судовому засіданні.
Тому, затримання ОСОБА_6 без ухвали судді через такий тривалий проміжок часу після початку правопорушення є свавільним і порушує принцип юридичної визначеності та є «свавільним», оскільки прокурор бачив ОСОБА_6 , вручав йому процесуальні документи за ч.1 ст.309 КК та знав де він перебуває, це означає, що держава мала повний контроль над особою.
За таких обставин доводи про те, що ОСОБА_6 має намір переховуватися є безпідставним.
Суд зазначив, що затримання без ухвали суду (ст. 208 КПК) має на меті лише нагальне запобігання втечі особи в момент вчинення злочину або безпосередньо після нього.
Суд наголосив, що поняття «застали під час вчинення» (п. 1 ст. 208 КПК) не може тлумачитися розширювально. Це стосується випадків, коли поліція буквально «накрила» людину в момент дії та правоохоронні органи не мають права використовувати процедуру затримання «на гарячому» для того, щоб уникнути обов'язку отримати попередній судовий дозвіл на арешт, якщо особа була доступною для слідства.
Максімова затримали в місті через рік після початку СЗЧ, називати це «застали під час вчинення» є правовою маніпуляцією, яку ЄСПЛ у справі Корбана визнав порушенням п. 1 ст. 5 Конвенції.
Слідча суддя зазначила в ухвалі про незаконне затримання але не надала оцінки.
Щодо судимостей про які зазначено в клопотанні та ухвалі слідчого судді то ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24.02.2025 року засудженого ОСОБА_6 було звільнено від призначеного йому за вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19.01.2024 року покарання у зв'язку з закінченням іспитового строку.
Тому, суд у справі за ч.1 ст. 309 КК України офіційно визнав ОСОБА_6 таким, що виправився, звільнивши його від покарання 24.02.2025 року. Якби ОСОБА_6 реально переховувався або вчинив новий злочин(СЗЧ), суд 24.02.2025 не мав би права звільняти його від покарання за іспитовим строком (ст. 78 КК ч. 2 вимагає направлення особи для відбування покарання у разі вчинення нового злочину).
На даний час, немає вироку суду, який би набрав законної сили у справі про СЗЧ, ухвала від 24.02.2025 про звільнення від покарання за вироком суду від 19.01.2024 року є чинною.
Оскільки наразі є чинне судове рішення від 24.02.2025 про звільнення ОСОБА_6 від покарання то останній на сьогодні вважається особою, яка не має судимості в розумінні ст.89 КК.
Тому, висновок в ухвалі слідчим суддею про те, що ОСОБА_6 «неодноразово судимий» є помилковими та всупереч, висновкам слідчого судді, останній на момент розгляду клопотання вважається особою, яка не має судимості та у відповідності до ст.62 Конституції України вважається невинуватим у злочині, поки не буде обвинувального вироку.
Відповідно і ризик вчинити інший злочин був відсутній.
За наведених обставин захисник вважає оскаржувану ухвалу незаконною та такою, що ґрунтується на свавільному обмеженні права на свободу.
Розгляд даної апеляційної скарги було призначено у відкритому судовому засіданні, проте в зазначений день та час учасники процесу до суду апеляційної інстанції не з'явились.
Від захисника ОСОБА_5 та прокурора ОСОБА_9 надійшли заяви про проведення апеляційного розгляду без їх участі.
Підозрюваний ОСОБА_6 , який утримується під вартою, про час та місце розгляду апеляційної скарги захисника був повідомлений належним чином, клопотання про його доставку до зали судових засідань не подавав.
Враховуючи наведене апеляційний суд, з урахуванням положень ч. 1 ст. 406 КПК України, ухвалює рішення за результатами письмового провадження
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали клопотання та зваживши доводи доповненої апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга захисника з доповненнями не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Відповідно до ст. 183 КПК України - тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Згідно ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст. 177 КПК України.
Як убачається з матеріалів клопотання, у провадженні СВ Кропивницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Кіровоградській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62025170040015612, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
06 січня 2026 в порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_6 було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
07 січня 2026 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Висновок слідчого судді щодо наявності обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України є правильним, оскільки ґрунтується на матеріалах клопотання, а саме: матеріалами службового розслідування, протоколами допиту свідків, актом службового розслідування та іншими матеріалами кримінального провадження.
Колегія суддів також ураховує, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру. Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна це питання, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою.
Зазначаючи про необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий обґрунтовано послався на ризики, які передбачені ст.177 КПК України, які слідчим суддею під час судового розгляду були встановлені, а саме переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків, у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
На переконання колегії суддів, у разі незастосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваний ОСОБА_6 зможе переховуватися від відповідальності та перешкоджати здійсненню кримінального провадження шляхом неявки на виклики слідчого, прокурора та суду.
Крім того, колегія суддів враховує, що кримінальний процесуальний закон не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) буде здійснювати відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у цьому кримінальному провадженні в майбутньому, про що слідчим суддею наведено відповідні мотиви в оскаржуваному рішенні.
Застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання його під вартою у межах даного кримінального провадження, з урахуванням серйозності висунутої проти нього підозри, за наявності ризиків, характеризуючих даних про підозрюваного, на думку колегії суддів, не є надмірним та таким, що принижує його гідність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а усі наведені обставини у їх сукупності, не дають достатніх підстав застосувати відносно нього більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою.
Колегія суддів враховуючи наведені обставини, вважає, що у конкретному випадку, обрання стосовно підозрюваного запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою обумовлено процесуальною необхідністю та є доцільним у межах даного кримінального провадження.
Апеляційні доводи захисника про відсутність обґрунтованості підозри та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та безпідставність судового рішення про необхідність обрання стосовно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, - спростовуються наведеним вище.
Також безпідставним є твердження захисника про те, що в мотивувальній частині рішення слідча суддя зазначила про судимість підозрюваного, оскільки слідчим суддею акцентовано увагу на відсутність судимості у ОСОБА_6 в силу ст. 89 КК України, а також спростовано доводи захисту щодо неправомірності затримання підозрюваного.
Так виходячи з встановлених обставин по справі та оцінюючи особу підозрюваного, обставин вчинення протиправних дій, існує достатньо підстав вважати, що у разі незастосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, останній матиме змогу переховуватись від органу досудового розслідування, суду, впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні, з метою зміни їхніх показань, що перешкодить повно, всебічно та неупереджено дослідити всі обставини у кримінальному провадженні.
Крім того, колегія суддів враховує, що злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 , відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів, покарання за вчинення яких передбачено у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
З огляду на зазначене, колегія суддів прийшла до висновку, що слідчим суддею правильно оцінені наявні ризики та обґрунтовано задоволено клопотання, обравши стосовно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Більш того, як правильно встановлено слідчим суддею відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті у вигляді тримання під вартою.
Крім того, слідчою суддею на виконання приписів ч. 5 ст. 182, ч. ч. 3-4 ст. 183 КПК України визначено розмір застави, яка буде достатньою для забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_6 покладених на нього обов'язків.
В апеляційній скарзі містяться також інші твердження захисника, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
Суд звертає увагу, що за практикою Європейського суду з прав людини право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
За таких обставин, ухвала слідчого судді відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, та обрання підозрюваному іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою колегія суддів - не знаходить.
Керуючись ст. 376 ч.2, 177, 183, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 08 січня 2026 року, якою стосовно підозрюваного ОСОБА_6 , застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, а саме з 20 год. 18 хв. 06.01.2026 до 20 год. 18 хв. 06.03.2026, з визначенням застави - без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4