28 січня 2026 рокум. Ужгород№ 260/6638/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить: 1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області щодо припинення з 29.11.2024 року та не виплати пенсії ОСОБА_1 не зарахувавши до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 : з 29.04.1994 р. по 29.04.2002 р. в Закарпатському обласному бюро судово-медичної експертизи, з 30.04.2002 р. по 26.03.2004 р. в ДКП «Ринок», який перейменовано в КП Ринок; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Закарпатській області поновити з дня права, з 29.11.2024 року та випачувати пенсію за віком ОСОБА_1 зарахувавши до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 : з 29.04.1994 р. по 29.04.2002 р. в Закарпатському обласному бюро судово-медичної експертизи та з 30.04.2002р. по 26.03.2004 р. в ДКП «Ринок», який перейменовано в КП Ринок; 2) стягнути на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, суму в розмірі 5000,00 грн.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що у зв'язку з досягненням пенсійного віку позивачу з 01.01.2025 було призначено пенсію за віком. Однак в подальшому за результатами опрацювання матеріалів пенсійної справи відповідач протиправно виключив окремі періоди його роботи з раніше врахованого страхового стажу. Зауважує, що відомості про спірні періоди роботи наявні в трудовій книжці та містять всі необхідні печатки та підписи. Вважає, що працівник не може відповідати за порушення роботодавцем вимог щодо ведення кадрового обліку. Більше того, відповідач не врахував період роботи з 30.04.2002 р. по 26.03.2004 р. в ДКП «Ринок» без будь-яких обґрунтувань. Такі дії відповідача вважає протиправними та такими, що порушують його право на пенсійне забезпечення.
02 вересня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подало до суду відзив на позовну заяву №0700-0801-8/50567 від 29.08.2025, в якому проти заявлених позовних вимог заперечує. Зазначає, що за результатами опрацювання поданих позивачем документів останньому було призначено пенсію за віком за умови проведення перевірки та підтвердження періоду роботи з 29.04.1994 по 29.04.2002 в Закарпатському обласному бюро судово-медичної експертизи. Так, в ході проведення перевірки встановлено, що накази за 1994 та 2002 рік дописані ручною іншого кольору та іншою посадовою особою. Також здійснено перевірку особових рахунків по заробітній платі з 2000 року по 2002 рік, в ході якої виявлено, що нарахування заробітної плати ОСОБА_1 відсутнє.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 29 листопада 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області) із заявою про призначення пенсії за віком.
До заяви було долучено, серед іншого, копію трудової книжки НОМЕР_1 від 11.08.1986 та довідку №5247 від 28.11.2023, видану Закарпатським обласним бюро судово-медичної експертизи.
За результатами розгляду такої заяви та долучених до неї документів з 29 листопада 2024 року ОСОБА_1 було призначено пенсію за віком з урахуванням страхового стажу 30 років 7 місяців 17 днів, в тому числі з 29.04.1994 по 29.04.2002. Поряд з цим, період з 30.04.2002 р. по 26.03.2004 р. в ДКП «Ринок» згідно з відомостями трудової книжки врахований не був.
04 лютого 2025 року посадовою особою ГУ ПФУ в Закарпатській області було проведено перевірку довідки про підтвердження стажу роботи для призначення пенсії від 28.11.2023 №5247, виданої Закарпатським обласним бюро судово-медичної експертизи, за результатами якої складено акт №0700-0902-1/509 від 04.02.2025. Відповідно до змісту такого акту, посадовою особою ГУ ПФУ в Закарпатській області були перевірені наказу з особового складу за 1994 - 2002 роки по Закарпатському обласному бюро судово-медичної експертизи стосовно громадянина ОСОБА_1 . Так, в наказі №27 від 29.04.1994 прийом на роботу ОСОБА_1 було дописано ручкою іншого кольору та іншою посадовою особою. Наказом №18 від 29.04.2002 вирішено надати працівникам одноразову допомогу згідно з переліком. Поряд з цим наприкінці такого наказу зазначено про звільнення ОСОБА_1 з роботи за власним бажанням без зазначення дати. При цьому запис про звільнення у наказі було зроблено ручкою іншого кольору та іншою посадовою особою. Окрім того, перевірені особові рахунки по заробітній платі за 2000 - 2002 рр. були прошиті та пронумеровані. Проте відомості щодо громадянина ОСОБА_1 в таких особових рахунках відсутні.
За наслідками проведеної перевірки ГУ ПФУ в Закарпатській області здійснило корегування страхового стажу позивача та обраховано такий у кількості 22 роки 7 місяців 16 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, про що ОСОБА_1 було повідомлено листом №1801-1583/П-02/8-0700/25 від 29.04.2025.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо виключення окремих періодів його трудової діяльності зі страхового стажу для призначення пенсії, з метою захисту права на пенсійне забезпечення позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Ст. 46 Конституції України також передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058) (в редакціях, чинних на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Під «страховим стажем» згідно ч. 1 ст. 24 Закону №1058 розуміють період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058).
Згідно до ч. 1 ст. 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Положеннями ст. 62 Закону №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, в трудовій книжці НОМЕР_1 від 11.08.1986 міститься запис №19 при прийняття ОСОБА_1 наказом №27 від 29.04.1994 на роботу на посаду водія в Закарпатське обласне бюро судово-медичної експертизи. Відповідно до запису №20 від 29.04.2002 ОСОБА_1 був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі наказу №18 від 29.04.2002.
На підтвердження такого періоду роботи ОСОБА_1 надав також довідку №5247 від 28.11.2023, видану Закарпатським обласним бюро судово-медичної експертизи.
Зазначені відомості внесені з дотриманням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993р. (далі - Інструкція), зокрема: відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені печаткою та підписом уповноваженої особи, з них можна точно встановити про місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.
Підставою для не зарахування такого періоду роботи до страхового стажу позивача стали результати проведеної посадовою особою ГУ ПФУ в Закарпатській області перевірки достовірності видачі довідки №5247 від 28.11.2023, в ході якої виявлено виправлення в наказах про прийняття та звільнення з роботи, а також відсутність відомостей про нарахування заробітної плати.
Оцінюючи такі мотиви відповідача, суд зазначає наступне.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші форми соціального захисту зумовлені певними особливостями, а саме, призначаються у зв'язку з попередньою трудовою діяльністю (працею) особи, ґрунтуються на примусовому вилучені (крім податків із заробітної плати) з боку держави частини коштів для гарантування функціонування системи пенсійного забезпечення, передбачають безумовний та безстроковий обов'язок держави забезпечувати утримання особи у старості, враховуючи, в тому числі, фінансові можливості такої держави, а також право встановлювати особливі умови для отримання таких форм соціального захисту, які, за будь-яких умов не повинні суперечити самій суті відповідного права, бути справедливими та недискримінаційними.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 Закону №1058, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості.
Хоча нормами ст. 62 Закону №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, однак наявність запису в такій не є безумовною підставою для зарахування періоду роботи до страхового стажу.
Так, на підтвердження дійсності записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 11.08.1986 щодо періоду роботи в Закарпатському бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_1 надав ГУ ПФУ в Закарпатській області довідку №5247 від 28.11.2023.
Частиною 3 ст. 44 Закону №1058 передбачено право органів Пенсійного фонду вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Вказане кореспондується з нормами ст. 101 Закону №1788.
Згідно з пп. 6 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2, Головне управління Фонду має право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати;
У разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних (ч. 3 ст. 49 Закону №1058).
З метою перевірки наданих ОСОБА_1 для оформлення пенсії документів, на підставі наявних повноважень посадовою особою ГУ ПФУ в Закарпатській області проведено перевірку довідки про підтвердження стажу роботи для призначення пенсії від 28.11.2023 №5247, виданої Закарпатським обласним бюро судово-медичної експертизи. В ході такої оглянуто особові рахунки по заробітній платі за 2000 - 2002 роки та накази особового складу за 1994, 2002 роки.
За результатами проведеної перевірки встановлено, що в наказі №27 від 29.04.1994 прийом на роботу ОСОБА_1 було дописано ручкою іншого кольору та іншою посадовою особою. Наказом №18 від 29.04.2002 вирішено надати працівникам одноразову допомогу згідно з переліком. Поряд з цим наприкінці такого наказу зазначено про звільнення ОСОБА_1 з роботи за власним бажанням без зазначення дати. При цьому запис про звільнення у наказі було зроблено ручкою іншого кольору та іншою посадовою особою. Окрім того, перевірені особові рахунки по заробітній платі за 2000 - 2002 рр. були прошиті та пронумеровані. Проте відомості щодо громадянина ОСОБА_1 в таких особових рахунках відсутні.
З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин даної справи суд витребував від Державної спеціалізованої установи «Закарпатське обласне бюро судово-медичної експертизи» належним чином завірені копії наказів про прийняття на роботу ОСОБА_1 №27 від 29.04.1994 та звільнення з роботи №18 від 29.04.2002, а також особових рахунків, що стосуються нарахування ОСОБА_1 заробітної плати за період роботи, тобто за 1994 по 2002 рік.
На виконання вказаної вимоги суду Державна спеціалізована установа «Закарпатське обласне бюро судово-медичної експертизи» надіслала копії витребуваних наказів. Дослідивши зміст таких наказів, суд встановив, що п. 1 наказу №27 від 29.04.1994 стосується звільнення окремих осіб згідно з переліком з посад у зв'язку з закінченням опалювального сезону. Пунктом 2 такого наказу передбачено зарахування ОСОБА_1 на посаду водія бюро з 29 квітня 1994 року. Підстава - заява. Разом з тим, з візуального аналізу такого наказу можна зробити висновок, що п. 2 був додатково вписаний в текст наказу після його виготовлення, оскільки міжрядковий інтервал між п. 1 та підписом керівника відсутній. Натомість наступний за хронологією наказ в цій частині оформлений відповідно до встановлених вимог.
Згідно зі змістом наказу №18 від 29.04.2002, такий прийнятий на підставі п. 58 постанови Кабінету Міністрів України від 31.06.1996 №1033 та наказу Міністерства охорони здоров'я України №161/137 від 06.04.2001 та стосується питання надання працівникам Закарпатського обласного бюро судово-медичної експертизи згідно з наведеним переліком одноразової матеріальної допомоги в межах затвердженого кошторису фонду заробітної плати. Поряд з цим, пунктом 4 такого наказу передбачено звільнити ОСОБА_1 з роботи за власним бажанням. З візуального дослідження тексту такого наказу чітко прослідковується відмінність кольору ручок основного тексту наказу та запису №4 про звільнення позивача. Окрім того, такий запис зроблено шляхом заповнення міжрядкового інтервалу між переліком працівників, яким надано одноразову матеріальну допомогу, та підписом керівника установи. Також в тексті наказу відсутнє посилання на підставу та дату звільнення, хоча в наступних за хронологією наказах, що також стосуються звільнення працівників бюро з роботи такі недоліки відсутні.
Більше того, суд враховує те, що наказом Міністерства статистики №253 від 09.10.1995 було затверджено типові форми первинного обліку, серед яких окремо передбачено наступні: П-1 «Наказ (розпорядження) про прийом на роботу», П-8 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)». Тобто накази про прийняття та припинення трудового договору оформляються окремими розпорядчими документами. Натомість в даному випадку наказ №18 від 29.04.2002 стосувався як питання надання працівникам бюро одноразової матеріальної допомоги, так і питання звільнення ОСОБА_1 з роботи.
Вищенаведене ставить під сумнів достовірність зазначених у наказах відомостей.
Стосовно витребуваних судом особових рахунків, що стосуються нарахування ОСОБА_1 заробітної плати за період роботи з 1994 по 2002 рік, Державна спеціалізована установа «Закарпатське обласне бюро судово-медичної експертизи» повідомила, що в неї такі рахунки стосовно позивача відсутні. Вказане відповідає також обставинам, встановленим в ході проведеної посадовою особою ГУ ПФУ в Закарпатській області перевірки.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Закону №1788, до стажу роботи для призначення пенсії зараховується, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону №1058, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із ст. 20 Закону №1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до ст. 40 Закону №1058, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Таким чином, для визначення розміру пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Тобто, єдиною і обов'язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 01 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписок з особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.
Верховний Суд у постанові від 28 січня 2025 року у справі №300/8132/23 зазначив, що виписки з особових рахунків, платіжні відомості та інші документи про нараховану та сплачену заробітну плату, які є доказами щомісячної сплати страхових внесків, тому також можуть слугувати відомостями, що підтверджують/спростовують позицію про недостовірність зробленого у трудовій книжці запису.
В спірних правовідносинах відомості щодо нарахування позивачу заробітної плати за період роботи в Закарпатському обласному бюро судово-медичної експертизи в роботодавця відсутні, що може додатково свідчити про недостовірність зробленого у трудовій книжці запису.
Отже, суд вважає, що відомості трудової книжки НОМЕР_1 від 11.08.1986 щодо періоду роботи ОСОБА_1 в Закарпатському бюро судово-медичної експертизи з 29.04.1994 по 29.04.2002 дійсно суперечать документам первинного обліку, тому в ГУ ПФУ в Закарпатській області виникли обґрунтовані сумніви щодо достовірності таких, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 49 Закону №1058, є підставою для припинення виплати пенсії.
При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, за відсутності документів про наявний стаж роботи трудовий стаж може бути установлений на підставі показань свідків.
Таким чином, у задоволенні позовної вимоги в частині не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 29.04.1994 р. по 29.04.2002 р. в Закарпатському обласному бюро судово-медичної експертизи слід відмовити.
Стосовно позовної вимоги про зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 30.04.2002 р. по 26.03.2004 р. в ДКП «Ринок» суд зазначає наступне.
Відповідно до запису трудової книжки НОМЕР_2 №21 від 30.04.2002, ОСОБА_1 прийнятий на роботу в ДКП «Ринок» на посаду контролера, з якої звільнений за скороченням штатів 26 березня 2004 року (запис №23).
Зазначені відомості внесені з дотриманням вимог Інструкції №162, зокрема: відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені печаткою та підписом уповноваженої особи, з них можна точно встановити про місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.
Як вбачається з наявного в матеріалах пенсійної справи розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , до такого не було враховано період роботи в ДКП «Ринок» з 30.04.2002 р. по 26.03.2004 р. Жодних аргументів щодо причин неврахування такого ані лист відповідача №1801-1583/П-02/8-0700/25 від 29.04.2025, ані відзив на позов не містять.
За правилами, встановленими ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Разом з тим, нормами ч. 2 ст. 77 КАС України обов'язок доказування в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав (фактичних і юридичних) та переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Варто зазначити, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. Орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (п. 36 рішення Європейського суду з прав людини від 01 липня 2003 року у справі «Suominen v. Finland»).
У Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 вказано що одним зі складових елементів загального принципу юридичної визначеності є вимога (як принцип) передбаченості приписів права. Європейський суд з прав людини при трактуванні принципу передбаченості юридичної норми зазначив: «Припис не може розглядатись як «право», якщо його не сформульовано з достатньою мірою чіткості, даючи громадянинові змогу регулювати свою поведінку: громадянин повинен мати змогу (отримавши при потребі відповідну пораду) передбачити - до тієї міри, що є допустимою за конкретних обставин, - наслідки, що їх може спричинити конкретна дія» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «The Sunday Times v. The United Kingdom»).
Принцип правової визначеності є складовою частиною принципу верховенства права. Основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
Принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України висловлені у рішеннях від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року №10-рп/2011).
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, згідно з якою закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (п. 109 рішення від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови»).
Окрім того, принцип правової визначеності є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання).
Суд вважає, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Європейською Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Конституційний Суд України неодноразового акцентував на тому, що держава, виконуючи свій головний обов'язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією; з цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне юридичне регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини (Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Суд зазначає, що перевірка повноти та достовірності поданих особою для призначення пенсії документів належить до повноважень органів Пенсійного фонду України. Якщо посадові особи уповноваженого органу вважають, що такі не в повній мірі підтверджують страховий стаж, вони зобов'язані повідомити заявника про те, які документи необхідно подати додатково, або ж провести перевірку їх достовірності.
Проте в спірних правовідносинах відповідач такий обов'язок не виконав, натомість не зарахував до страхового стажу позивача спірний період роботи без будь-якого аргументування, чим порушив принцип доброго врядування та правової визначеності.
В свою чергу в ході розгляду цієї справи судом не встановлено жодних обставин неможливості зарахувати такий період трудової діяльності до страхового стажу позивача. Тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Незважаючи на встановлену за результатами розгляду справи протиправність незарахування ГУ ПФУ в Закарпатській області до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 30.04.2002 по 26.03.2004, суд вважає, що такого згідно з положеннями ч. 1 ст. 26 Закону №1058 буде недостатньо для призначення пенсії за віком. Тому у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії слід також відмовити.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування заподіяної моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Згідно з положеннями ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
В тексті позовної заяви позивач вважає доведеним факт заподіяння йому відповідачем моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, пов'язаних з неправильним тлумаченням закону, припиненням виплати пенсії, у порушенні його життєвих планів, звичайного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для його організації.
Проте на підтвердження таких обставин будь-якого доказу ОСОБА_1 не надав.
Отже, суд вважає, що позов в цій частині є необґрунтованим, а тому відсутні підстави для його задоволення.
За наведених обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Закарпатській області витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн.
Згідно вимог ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, в розумінні ч. 3 зазначеної статті належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Ч. 4 зазначеної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з положеннями ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Таким чином, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
Так, на підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач долучив копію договору про надання правової допомоги від 14.05.2025 та платіжну інструкцію №191127006 на суму 5000,00 рн.
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору, предметом такого є питання надання клієнту правової допомоги «щодо захисту прав та інтересів останнього в Закарпатському окружному адміністративному суді, Восьмий апеляційний адміністративний суд щодо скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 15.04.2025 про відмову в призначенні пенсії, в органах державної влади, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи); підписувати позовна заява та апеляційну скаргу, здійснювати запити щодо видачі виконавчого листа та робити адвокатські запити, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором».
Отже, надані позивачем докази понесених витрат на правову допомогу стосуються іншого спору, аніж предмет оскарження в цій адміністративній справі. Тому суд вважає, що позивач не надав доказів понесення судових витрат на професійну правничу.
З огляду на вищенаведене у задоволенні клопотання позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ - 20453063) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 з 30.04.2002 р. по 26.03.2004 р. в ДКП «Ринок», який перейменовано в КП Ринок.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 з 30.04.2002 р. по 26.03.2004 р. в ДКП «Ринок», який перейменовано в КП Ринок.
4. В решті позову відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ - 20453063) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) 242,24 гривні (Двісті сорок дві гривні 24 коп.) судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяР.О. Ващилін