вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" січня 2026 р. Справа№ 910/6075/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Суліма В.В.
Гаврилюка О.М.
розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за апеляційною скаргою Державного підприємства "Медичні закупівлі України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2025
у справі №910/6075/25 (суддя - Удалова О.Г.)
за позовом Державного підприємства "Медичні закупівлі України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діатом"
про стягнення коштів у розмірі 121 928,81 грн.,
Короткий зміст заявлених вимог
До Господарського суду міста Києва звернулось Державне підприємство "Медичні закупівлі України" (далі - позивач, Державне підприємство, скаржник) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діатом" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення штрафу в розмірі 121 928,81 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язків за договором про закупівлю № 09/37-05/2024 від 16.05.2024.
Короткий зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 у справі №910/6075/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діатом" на користь Державного підприємства "Медичні закупівлі України" 80 000,00 грн штрафу, 2 422,40 грн судового збору. У іншій частині позову відмовлено.
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, що становить 20 (двадцять) відсотків вартості непоставленої (неприйнятої) продукції (з урахуванням її вартості на момент прострочення - 14.08.2024), вважав його арифметично правильним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства і умовам Договору.
Водночас суд дійшов висновку про доведення відповідачем існування виняткових обставин, з якими законодавець пов'язує можливість зменшення неустойки за порушення зобов'язання. У зв'язку з цим суд першої інстанції вважав за можливе зменшити розмір заявлених до стягнення сум штрафних санкцій до 80 000,00 грн.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Медичні закупівлі України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційну скаргу ДП "Медичні закупівлі України" задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 по справі №910/6075/25 у частині відмови в задоволенні позову ДП "Медичні закупівлі України", а позов задовольнити повністю.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що з моменту укладення договору до фактичного отримання посвідчення відповідач не вчинив жодних дій для пришвидшення процесу, не направляв запити та не виявляв зацікавленості у стані реєстрації. Така пасивна поведінка повинна була бути оцінена судом на користь апелянта - чого зроблено не було. Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем суду не надано, пропуск встановленого строку на подання сканованої копії реєстраційного посвідчення на продукцію та на саму поставку продукції у відзиві Товариством фактично не заперечувався.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
28.10.2025 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що жодна з обставин, яка була визнана судом винятковою та стала підставою для прийнятого рішення судом першої інстанції щодо зменшення розміру нарахованого штрафу, матеріалами справи не спростовується та апелянтом не оскаржується.
Отже, наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення з огляду на вказані у апеляційній скарзі аргументи.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Суліма В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Медичні закупівлі України" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 у справі №910/6075/25. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Витребувано невідкладно матеріали справи №910/6075/25 з суду першої інстанції.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, За оголошеною Позивачем закупівлею було оголошено процедуру відкритих торгів з особливостями за предметом закупівлі ДК 021:2015 - 33600000-6 Фармацевтична продукція (Диметилфумарат 120 мг).
Товариство стало переможцем процедури закупівлі № UA-2024-04-19-008801-a, що підтверджується інформацією щодо аукціону за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2024-04-19-008801-a, у зв'язку з чим між позивачем (замовник) та відповідачем (постачальник) укладено договір про закупівлю № 09/37-05/2024 від 16.05.2024 (далі - Договір), відповідно до якого Постачальник зобов'язався поставити Замовнику ДИМЕТИЛУФУМАРТ (Диметилфумарат 120 мг) у кількості 3 976 капсул (далі за текстом - Товар/Продукція) (номер оголошення про проведення процедури закупівлі UA-2024-04-19-008801-a ) - на загальну суму вартості товару 609 644 (шістсот дев'ять тисяч шістсот сорок чотири) гривні 06 копійок (з ПДВ) (відповідає Специфікації), а Замовник зобов'язався прийняти продукцію та оплатити її в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Так, у п. 1.1 договору Постачальник бере на себе зобов'язання поставити Замовнику фармацевтичну продукцію, асортимент, ціна та обсяг якої вказується в Специфікації (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього Договору, а Замовник - прийняти таку продукцію та оплатити її в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до пункту 3.4. Договору, якщо інше не передбачено цим Договором, за загальним правилом, оплата Продукції за цим Договором здійснюється Замовником на умовах попередньої оплати з урахуванням положень бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють питання здійснення попередньої оплати.
Згідно з п. 5.1 Договору про закупівлю постачальник, не менше ніж за 14 (чотирнадцять) робочих днів до дати запланованої відправки продукції до пункту призначення, зобов'язаний надати замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим Договором, скановані копії наступних документів, зокрема: - реєстраційне посвідчення та усі наявні вкладки до нього (за наявності), яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається, а у випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством - документ, що підтверджує реєстрацію продукції у Сполучених Штатах Америки, Швейцарській Конфедерації, Японії, Австралії, Канаді або реєстрацію компетентним органом Європейського Союзу за централізованою процедурою та застосування на території однієї з таких країн.
У разі, якщо на дату укладення цього Договору продукція є незареєстрованою в Україні та не має реєстраційного посвідчення, свідоцтва про державну реєстрацію (крім випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством), постачальник зобов'язується належним чином зареєструвати продукцію в Україні та на підтвердження цього не пізніше ніж протягом 90 (дев'яноста) календарних днів з дати укладення цього Договору (або не пізніше строку, передбаченого у пункті 5.1 цього Договору, якщо цей строк настане раніше) надати замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим Договором, скановану копію реєстраційного посвідчення, яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається (пункт 7.1.1. Договору).
Як погоджено сторонами в п. 10.1 договору, останній вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами з моменту надання згоди уповноваженим органом управління на вчинення даного значного господарського зобов'язання (у разі, якщо надання такої згоди передбачено законодавством) та діє протягом строку, вказаного у специфікації (додаток № 1), а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, у т.ч. в частині штрафних санкцій та поставки продукції, - до повного виконання.
Специфікацією до договору сторонами погоджено поставка товару на загальну суму 609 644,06 грн у строк до 04.11.2024 включно (п.п. 3, 4).
Як встановлено судом під час розгляду даної справи, позивачем як попередню оплату сплачено відповідачу 609 644,06 грн, що підтверджується платіжною інструкцію № 6709 від 28.05.2024.
Відповідно до видаткової накладної № 1492 від 05.11.2024 відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар на загальну суму 609 601,51 грн.
Поряд з цим, як вказує позивач у позові, 14.08.2024 закінчився термін 90 календарних днів з дати укладення Договору, визначений пунктом 7.1.1 1 для надання сканованої копії реєстраційного посвідчення, яке видається Міністерством охорони здоров'я України.
Позивач засобами електронної пошти звертався до відповідача з претензією від 30.01.2025 № 05/388-01/2025.
У відповідь на претензію від 30.01.2025 № 05/388-01/2025 відповідач направив лист від 05.02.2025 № 97, яким повідомив, що претензію вважає такою, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить на підставі п. 8.3.1 Договору стягнути з відповідача штраф в розмірі 20% вартості непоставленої (неприйнятої) продукції, а саме в сумі 121 928,81 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на те, що ним сплачено штрафні санкції за несвоєчасну поставку товару в розмірі 609,60 грн, а стягнення з нього штрафу за невчасне надання реєстраційного посвідчення суперечить ст. 61 Конституції України. Крім того, отримання реєстраційного посвідчення та його надання позивачу є певним етапом приймання-передавання товару та документів на нього.
Також у відзиві на позов відповідач просив зменшити заявлену до стягнення пеню до суми в розмірі 3 000,00 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийняті постанови
У силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин: дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу «повітряна тривога», перебування членів колегії суддів на лікарняному, у відпустках та інші чинники.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи окремо та в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 121 928,81 грн штрафу у зв'язку з неналежним виконання обов'язків, передбачених п.п. 5.1, 7.1.1 Договору.
Як визначено ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
При цьому в силу ч. 2, ч. 3 вказаної норми штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 8.3.1 Договору у разі недотримання постачальником вимог підпунктів 7.1.1, 7.1.2 пункту 7.1 цього Договору з постачальника крім пені та/або штрафу, зазначених у пункті 8.2. цього Договору, стягується штраф у розмірі 20 (двадцять) відсотків вартості непоставленої (неприйнятої) продукції.
При цьому, п.п. 5.1, 7.1.1 договору сторони погодили зобов'язання відповідача надати реєстраційне посвідчення, усі наявні вкладки до нього (за наявності), що видається Міністерством охорони здоров'я України, для кожного виду продукції, що постачається.
Оскільки матеріали справи не містять доказів надання відповідачем Підприємству у строк, встановлений пунктом 5.1 Договору, сканованих копій документів, зокрема реєстраційного посвідчення та усіх наявних вкладок до нього, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про доцільність розрахувати 90-денний календарний строк саме з дати укладення Договору
Відтак, з огляду на положення пункту 7.1.1 Договору Товариству необхідно було надати позивачу скановану копію реєстраційного посвідчення на продукцію у строк до 14.08.2024.
Проте, згідно з інформацією, що міститься у накладній від 05.11.2024 № 1492, Товариство лише 05.11.2024 здійснило поставку погодженої за договором продукції зі свідоцтвом про реєстрацію - UA/236/18/01/01 від 03.10.2024.
Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем суду не надано, а пропуск строку на подання сканованої копії реєстраційного посвідчення на продукцію у відзиві на позовну заяву відповідачем фактично не заперечувався.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, що становить 20 (двадцять) відсотків вартості непоставленої (неприйнятої) продукції (з урахуванням її вартості на момент прострочення - 14.08.2024), колегія суддів вважає його арифметично правильним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства і умовам Договору.
За таких обставин, судом першої інстанції вірно визнано вимоги позивача про стягнення з відповідача 121 928,81 штрафу, нарахованого на підставі пункту 8.3.1 Договору, обґрунтованими.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом зазначених норм Господарського та Цивільного кодексів України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.
При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18 та в ін.).
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).
Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та ін.).
Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20) та ін).
Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 18.03.2020 № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Судом першої інстанції взято до уваги відсутність доказів на підтвердження завдання позивачу збитків порушенням відповідачем умов вказаного правочину в частині своєчасного подання сканованої копії реєстраційного посвідчення на лікарські засоби, причин й наслідків несвоєчасного виконання спірного зобов'язання, а також розміру нарахованих штрафних санкцій. Також судом зазначено, що неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання і не може лягати непомірним тягарем на боржника й бути джерелом отримання додаткових прибутків, у зв'язку із чим суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність виняткових обставин для можливості застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України у спірних відносинах та зменшив розмір штрафу до 80 000,00 грн.
Проте, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для зменшення штрафних санкцій до 80 000,00 грн. з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 09.05.2024 у справі № 923/77/22 зазначено: «реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.».
У постанові Верховного Суду від 21.04.20212 № 552/6997/19 зроблено наступний висновок: «По своїй суті неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов'язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У статті 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов'язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов'язання. При цьому навіть визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов'язує її стягнення саме з порушенням зобов'язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов'язання», «порушення зобов'язання».
Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено виключних обставин, на підставі яких законна, арифметично вірна розрахована сума штрафу, підлягла б зменшенню до 80 000, 00 грн.
Так, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 28.09.2022 у справі № 916/2302/21.
У п. 7.31 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати.
На переконання колегії суддів, аналізуючи обставини даної справи, суд першої інстанції не встановив жодної виключної обставини, яка б обґрунтовувала зменшення штрафних санкцій до 80 000,00 грн. Навпаки, матеріали справи свідчать про фінансову спроможність відповідача.
Судом першої інстанції не досліджено, які дії були вчиненні відповідачем на пришвидшення отримання необхідного реєстраційного посвідчення на лікарський засіб, що є предметом державного контракту, судом першої інстанції встановлено наступне.
- 16.05.2024 державний контракт укладено;
- 03.10.2024 оформлено реєстраційне посвідчення на лікарський засіб;
- 05.11.2025 відповідачем надано позивачу реєстраційне посвідчення.
Таким чином, з моменту укладання договору до моменту отримання посвідчення минуло 5 місяців та 21 календарний день.
Водночас з моменту укладення договору до фактичного отримання посвідчення відповідач не вчинив жодних дій для пришвидшення процесу, не направляв запити та не виявляв зацікавленості до стану реєстрації.
Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем матеріали справи не містять, пропуск встановленого строку на подання сканованої копії реєстраційного посвідчення на продукцію та на саму поставку продукції у відзиві Товариством фактично не заперечувався.
Відхиляючи доводи відповідача, колегія суддів зазначає, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
В умовах воєнного стану та необхідності забезпечення належного функціонування системи екстреної медичної допомоги, недотримання відповідачем умов контракту прямо порушує інтереси держави та громадян, для забезпечення яких й була реалізована відповідна бюджетна програма. Застосування санкцій до порушника є не лише правом, а обов'язком держави, з метою компенсації втрат бюджету та попередження безкарності за неефективне використання бюджетних коштів.
Враховуючи викладене, з метою придбання якісної продукції, в Договорі також встановлено, що у разі, якщо на дату укладення цього Договору продукція є незареєстрованою в Україні та не має реєстраційного посвідчення, свідоцтва про державну реєстрацію (крім випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством), Постачальник зобов'язується належним чином зареєструвати продукцію в Україні та на підтвердження цього не пізніше ніж протягом 90 (дев'яноста) календарних днів з дати укладення цього Договору (або не пізніше строку, передбаченого у пункті 5.1 цього Договору, якщо цей строк настане раніше) надати Замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті Постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі Замовника, у порядку, визначеному цим Договором, скановану копію реєстраційного посвідчення, яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається (пункт 7.1.1. Договору).
З огляду на вищезазначені положення законодавства України та у зв'язку з тим, що Договір фінансувався з державного бюджету, пеня та штраф, що є предметом даного спору є бюджетними коштами, доходами загального фонду Державного бюджету України.
Крім того, колегія суддів зазначає, що предмет Договору поставки є специфічним, а його поставка та отримання регулюються профільним законодавством, що має прямий пріоритет в застосуванні, а саме: ст. ст. 7, 9, абз. 2 ст. 17, 27 Закону України «Про лікарські засоби» (далі - Закон), п. 5, 8 Постанови КМУ від 14.09.2005 № 902 «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю якості лікарських засобів, що ввозяться в Україну» (далі - Порядок), пп. 54. п. 1, розділу ІІ Порядку проведення експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію):
- ст. 7 Закону, клінічні випробування лікарських засобів проводяться з метою встановлення або підтвердження ефективності та нешкідливості лікарського засобу. Вони можуть проводитись у лікувально-профілактичних закладах, які визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
- ст. 9 Закону, лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом.
- винні в порушенні законодавства про лікарські засоби, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством - ст. 27 ЗУ «Про лікарські засоби».
- підпункту 54 пункту 1 розділу ІІ Порядку проведення експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України 26.08.2005 № 426 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 23.07.2015 № 460), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.09.2005 за № 1069/11349 (далі - Порядок), реєстраційне посвідчення на лікарський засіб (медичний імунобіологічний препарат) - документ, у якому міститься інформація про лікарський засіб (медичний імунобіологічний препарат), зареєстрований в Україні та внесений до Державного реєстру лікарських засобів України та міжвідомчої бази даних про зареєстровані в Україні лікарські засоби.
Реєстраційне посвідчення є документом, який підтверджує державну реєстрацію лікарського засобу та дозволяє його медичне застосування. Наявність посвідчення гарантує, що препарат пройшов експертизу на відповідність вимогам якості, безпечності та ефективності.
Таким чином, ДП «Медзакупівлі України», діючи в інтересах держави та пацієнтів, обґрунтовано передбачило в договорі вимогу щодо надання постачальником реєстраційного посвідчення та додатків до нього (за наявності), виданого МОЗ України.
Договором також передбачено штрафні санкції у разі порушення пп. 7.1.1 п. 7.1 договору, яким встановлено обов'язок постачальника забезпечити державну реєстрацію продукції та надати скановану копію посвідчення не пізніше ніж через 90 календарних днів з дати укладення договору або у строк, передбачений п. 5.1, якщо він настає раніше.
Колегія суддів звертає особливу увагу, що сторони господарського договору, керуючись «принципом свободи договору» погодили умову про те, що у разі ненадання реєстраційного посвідчення на предмет закупівлі у строки, що встановлені умовами договору, до відповідача застосовується штрафна санкція.
Згідно з чинним законодавством, лікарський засіб не може бути допущений до обігу без чинного реєстраційного посвідчення. Його завчасне отримання є передумовою виконання договірних зобов'язань та необхідною умовою забезпечення безперебійного доступу пацієнтів до лікування у межах державних закупівель.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується із позицією позивача, яка викладена в апеляційній скарзі, що відповідачем не наведено обґрунтованих підстав для зменшення заявленого до стягнення штрафу до 80 000,00 грн., у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до повного задоволення.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем у апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при частковому нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з частковим неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню в частині зменшення заявленого до стягнення штрафу до 80 000,00 грн., з прийняттям у цій частині нового рішення про повне задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Медичні закупівлі України" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 у справі №910/6075/25 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 у справі №910/6075/25 - скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діатом" (04215, місто Київ, пр-кт Гонгадзе Георгія, будинок 20 ЛІТЕРА В, код 38737616) на користь Державного підприємства "Медичні закупівлі України" (01601, місто Київ, вул. Грушевського, будинок 7, код 42574629) 121 928 (сто двадцять одну тисячу дев'ятсот двадцять вісім) грн. 81 коп. штрафу, 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) судового збору за подання позову та 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн. 60 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи № 910/6075/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді В.В. Сулім
О.М. Гаврилюк