вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" січня 2026 р. Справа№ 910/175/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025
у справі №910/175/25 (суддя - Князьков В.В.)
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України
до 1. Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
2. ІНФОРМАЦІЯ_1
про стягнення 302 352,00 грн.,
Короткий зміст заявлених вимог
Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 04.02.2023 18:10:00, Одеська область, на трасі М-15- Одеса-Рені (на м.Бухарест), 229 км. транспортний засіб HYUNDAI з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 . В результаті наїзду пішохід загинув на місці. Згідно з довідкою від НПУ власником транспортного засобу "HYUNDAI" реєстраційний № НОМЕР_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди було Державне підприємство "Адміністрація морських портів України". Цивільно-правова відповідальність Відповідача на момент настання дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована. цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, то відповідач, як особа, що винна у настанні дорожньотранспортної пригоди, зобов'язана відшкодувати в порядку регресу позивача завдану шкоду.
Ухвалою від 10.03.2025 задоволено заяву Моторного (транспортного) страхового бюро України про залучення співвідповідача; залучено до участі у справі в якості відповідача-2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі №910/175/25 відмовлено повністю в задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення 302 352 грн.
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що з урахуванням того, що станом на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди (04.02.2023) транспортний засіб HYUNDAI з номерним знаком НОМЕР_1 вибув з власності Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог до відповідача 1.
Також судом першої інстанції зазначено, що належним відповідачем у даному спорі є саме держава.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Моторно (транспортне) страхове бюро України 22.07.2025 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти до розгляду дану апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження по справі. Розгляд апеляційної скарги проводити без виклику сторін. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 року у справі №910/175/25 та прийняти нове рішення. Розподілити судові витрати.
Також, разом з апеляційною скаргою подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі №910/175/25.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у вказаній справі посада ОСОБА_1 , як водія-санітара солдата не відноситься до категорії посадових осіб, а тому застосування ст. 1174 ЦК України є некоректним, що в свою чергу вплинуло на рішення суду відмовити у задоволенні позовних вимог на підставі подання позову до неналежного відповідача, хоча саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , має нести відповідальність за нанесену майнову шкоду у порядку ст. 1172 та 1188 ЦК України.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
24.10.2025 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що суд першої інстанції, проаналізувавши усі надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги МТСБУ до ДП «АМПУ» не підлягають задоволенню, а рішення суду прийнято із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 06.10.2025 апеляційну скаргу передали на розгляд колегії суддів у складі: Ткаченко Б.О.(головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі №910/175/25 - залишено без руху, роз'яснено право на усунення недоліків апеляційної скарги.
16.10.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Моторно (транспортного) страхового бюро України надійшла заява про усунення недоліків із доказами направлення копії апеляційної скарги та доданих до неї документів ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі №910/175/25. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 04.02.2023 18:10:00, Одеська область, на трасі М-15- Одеса-Рені (на м.Бухарест), 229 км. транспортний засіб HYUNDAI з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 . В результаті наїзду пішохід загинув на місці.
У лікарському свідоцтві про смерть №67 від 06.02.2023 вказано, що причиною смерті є травми отримані внаслідок наїзду транспортного засобу.
Згідно з довідкою від Національної поліції України власником транспортного засобу "HYUNDAI" реєстраційний № НОМЕР_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди було Державне підприємство "Адміністрація морських портів України".
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу HYUNDAI з номерним знаком НОМЕР_1 на момент настання дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована.
Відповідно до п. 39.1. ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно підп. а) п. 41.1. ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Згідно ст. 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відповідно до п. 27.4. ст. 24 вказаного нормативно-правового акту страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
17.02.2023 ОСОБА_3 звернулась до МТСБУ із заявою про здійснення відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 04.02.2023 за участю транспортного засобу HYUNDAI з номерним знаком НОМЕР_1 , в результаті якої загинув пішохід - ОСОБА_2 .
Як вказує позивач, відповідно до наданих потерпілою стороною документів, а саме: довідки Приватного підприємства "Транс Тенк" про дохід загиблого за період з 01.02.2022 по 31.01.2023, довідки Фізичної особи - підприємця в ОСОБА_4 про розмір доходу загиблого за період з 26.07.2022 по 11.11.2022, довідки про склад сім'ї ОСОБА_2 , договору-замовлення послуг по похованню, товарного чеку з оплати послуг поховання ОСОБА_2 на суму 61152грн, сума страхового відшкодування, пов'язана із втратою годувальника була розрахована позивачем. Загальний розмір витрат з урахуванням витрат на збір документів та визначення розміру шкоди складає 302 352,00 грн.
Означена сума відшкодування була сплачена МТСБУ, що підтверджується платіжними інструкціями №824322 від 17.03.2023 на суму 241 200 грн та №824914 від 29.03.2023 на суму 61 152 грн.
На підставі ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Оскільки, цивільно-правова відповідальність відповідача 1 не була застрахована, то, на думку позивача, відповідач 1, як особа, що винна у настанні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язана відшкодувати в порядку регресу позивача завдану шкоду.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що відповідно до постанови № 998 складено акт про примусове відчуження або вилучення майна від 30.05.2022, згідно якого за рішенням начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (наказ № 75 від 30.05.2022), погодженого начальником Ізмаїльської районної військової адміністрації, часткового наряду № 1/1923 від 30.05.2022, здійснено вилучення майна, власником якого є Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" , а саме легковий пасажирський автомобіль HYUNDAI Н-1, д/н НОМЕР_2 . Вказаний акт підписано начальником ІФ ДП "АМПУ" (адміністрації Ізмаїльського МП) ОСОБА_6., начальником Ізмаїльської районної військової адміністрації Абашевим Р.А. та начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_5 . Примірник акта вручено під розписку колишньому власнику майна - начальнику ІФ ДП "АМПУ" (адміністрації Ізмаїльського МП) ОСОБА_6 . Отже, з 30.05.2022 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" фактично не володіє легковим пасажирським автомобілем HYUNDAI Н-1, д/н НОМЕР_2 та не використовує його у своїй господарській діяльності, а отже, відсутні підстави для покладення на останнього відповідальності за шкоду, яку було спричинено водієм вказаного автомобіля 04.02.2023 внаслідок наїзду на пішохода.
Відповідач-2 проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що транспортний засіб Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було не вилучено, а залучено у межах виконання військово- транспортного обов'язку. До того ж, відповідачем 2 вказано, що згідно постанови слідчого відділу слідчого управління Головного управління національної поліції в Одеській області підполковника І.Яценка від 28.06.2023 закрито кримінальне провадження стсоовно водія транспортного засобу, який здійснив наїзд на пішохода. Провадження закрито у зв'язку із відсутністю складу злочину. Відповідачем 2 наголошено, що нормами чинного законодавства не передбачено здійснення відшкодування коштів у порядку суброгації Збройними силами України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийняті постанови
У силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин: дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу «повітряна тривога», перебування членів колегії суддів на лікарняному, у відпустках та інші чинники.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи окремо та в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Щодо вимог до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" колегія суддів дійшла таких висновків.
На підставі ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Наразі, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з наданих до матеріалів справи доказів, на підставі акту про примусове відчуження або вилучення майна від 30.05.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із введенням дію Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами), Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 №65/2022 із змінами, внесеними Указом від 17.02.2022 №342/2022 здійснено вилучення у Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" транспортний засіб HYUNDAI з номерним знаком НОМЕР_1 . Вказаний акт підписано та скріплено печатками представників Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", начальника Ізмаїльської районної військової адміністрації та начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 . В акті вказано, що на момент його підписання відшкодування вартості майна не проводилось. Акт також містить посилання на те, що останній складено у відповідності до постанови Кабінету міністрів України №998 від 31.10.2012.
Одночасно, відповідачем-2 долучено до матеріалів справи акт від 30.05.2022 приймання-передачі транспортних засобів і техніки, згідно змісту якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із введенням дію Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами), Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 №65/2022 із змінами, внесеними Указом від 17.02.2022 №342/2022 здійснено залучення транспортного засобу HYUNDAI з номерним знаком НОМЕР_1 , власником якого було Державне підприємство "Адміністрація морських портів України".
Відповідно до ст.41 Конституції України (яка не належить до переліку прав і свобод, які ніким і в жодний спосіб не можуть бути обмежені) ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Частини 2, 6 ст.353 Цивільного кодексу України встановлюють, що в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв'язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.
За змістом ст.1 Закону "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022, затвердженим Законом "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.04.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.
Згідно з п.3 Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1ст.8 Закону "Про правовий режим воєнного стану".
17.07.1997 був прийнятий Закон "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції".
Відповідно до ст.17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 22.06.2022 №6-р(ІІ)/2022, приписи ст.41 Конституції України щодо права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, щодо заборони протиправного позбавлення права власності узгоджені з приписами ст.1 Першого протоколу до Конвенції (п.5 мотивувальної частини).
Так, згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Крім того, у ст.15 Конвенції передбачено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом. Будь-яка Висока Договірна Сторона, використовуючи це право на відступ від своїх зобов'язань, у повному обсязі інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття. Вона також повинна повідомити Генерального секретаря Ради Європи про час, коли такі заходи перестали застосовуватися, а положення Конвенції знову застосовуються повною мірою.
Повідомленням від 28.02.2022 Україна поінформувала Генерального секретаря Ради Європи щодо обсягу відступу, пославшись, зокрема, на ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
У п.2.4 мотивувальної частини рішення від 12.10.2022 №8-р(I)/2022 Конституційний Суд України дійшов висновку, що держава встановлює як потрібні ті заходи втручання у право власності, які дають змогу досягти легітимної мети з дотриманням принципів правомірного втручання.
Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначено Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Закон "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" поширює свою дію на будь-яке майно державної, комунальної та приватної форм власності без виключення. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 08.01.2025 о справі №910/14242/22.
Згідно п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" вилучення майна - позбавлення державних підприємств, державних господарських об'єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна (ч.3 ст.3 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану").
Частинами 1-3 ст.7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" унормовано, що про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акту про примусове відчуження або вилучення майна виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
В акті зазначаються: 1) назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення; 2) відомості про власника (власників) майна: для юридичних осіб - повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - прізвище, ім'я, по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, крім осіб, які з релігійних або інших переконань відмовилися від ідентифікаційного номера, про що мають відповідну відмітку у паспорті; 3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (у разі наявності); 4) опис майна, достатній для його ідентифікації. Для нерухомого майна - відомості про місцезнаходження (адреса), для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) - відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані; 5) сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна). Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів. Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта.
Зразок акта про примусове відчуження або вилучення майна затверджено постановою Кабінету міністрів України №998 від 31.10.2012 "Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Колегією суддів вище вказувалось, що на підставі акту про примусове відчуження або вилучення майна від 30.05.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із введенням дію Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами), Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 №65/2022 із змінами, внесеними Указом від 17.02.2022 №342/2022 здійснено вилучення у Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" транспортний засіб HYUNDAI з номерним знаком НОМЕР_1 . Вказаний акт підписано та скріплено печатками представників Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", начальника Ізмаїльської районної військової адміністрації та начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 . В акті вказано, що на момент його підписання відшкодування вартості майна не проводилось. Акт також містить посилання на те, що останній складено у відповідності до постанови Кабінету міністрів України №998 від 31.10.2012.
Тобто, з огляду на викладене, колегія суддів констатує, що після підписання вказаного акту відповідачем-1 було втрачено право власності на транспортний засіб HYUNDAI з номерним знаком НОМЕР_1 , а відповідне майнове право перейшло до держави, що узгоджується із приписами ч.3 ст.7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Наявність акту про залучення автомобіля, наведених вище висновків ніяким чином не спростовує.
Отже, з урахуванням того, що станом на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди (04.02.2023) транспортний засіб HYUNDAI з номерним знаком НОМЕР_1 вибув з власності Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог до відповідача-1.
Принагідно колегія суддів звертає увагу, що скаржником вищевикладені висновки у своїй апеляційній скарзі не заперечуються та не спростовуються.
Щодо вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 1187 Цивільного кодексу України унормовано, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Судом вказувалось, що відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Наразі, колегією суддів враховано, що згідно постанови про закриття кримінального провадження від 28.06.2023 Головного управління Національної поліції в Одеській області водієм автомобіля, яким було спричинено дорожньо-транспортну пригоду 04.02.2023 був водій-санітар солдат ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України вказано, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Одночасно, частиною 1 ст.1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що одночасне посилання як на підставу матеріально-правової відповідальності на ст. 1172 Цивільного кодексу України та ст. 1174 Цивільного кодексу України є неправильним застосуванням норм цивільного права, оскільки відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України шкода, завдана працівником під час виконання трудових (службових) обов'язків, відшкодовується юридичною або фізичною особою, тоді як згідно зі ст. 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.
Правильне застосування ст. 1172 Цивільного кодексу України або ст. 1174 Цивільного кодексу України безпосередньо впливає на правильність покладання цивільної відповідальності або на фізичну/юридичну особу-роботодавця, або на державу, Автономну Республіку Крим чи орган місцевого самоврядування.
Тобто, участь представників органів державної влади як агентів держави, від її імені не призводить до того, що матеріально-правова відповідальність покладається на такі органи, замість держави.
Відповідальність держави за ст. 1174 Цивільного кодексу України має іншу юридичну природу, ніж відповідальність особи, яка вчинила злочин. Делікт особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, та спеціальний делікт держави за рішення, дії або бездіяльність її посадової особи за ст. 1174 Цивільного кодексу України мають відмінний юридичний склад.
Держава може нести відповідальність лише у випадках, коли шкода завдана діями чи бездіяльністю її органів або посадових осіб під час виконання владних повноважень. Відповідно держава фактично відповідає за нездійснення ефективного контролю і нагляду за діяльністю її агентів або за будь-які дії, що виходять за межі їхніх службових обов'язків. Відповідачем у таких справах є саме держава Україна (незалежно від того, чи пред'явлено позов безпосередньо до держави чи в особі або до органу, співробітник якого діяв як суб'єкт владних повноважень, як посадова (службова) особа.
Таким чином у разі застосування положень ст. 1174 Цивільного кодексу України юридично правильним виявляється рішення, згідно з яким заподіяна посадовою або службовою особою органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень покладається на державу за рахунок Державного бюджету України.
За таких обставин, з огляду на вищевикладене у сукупності, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, що належним відповідачем у даному спорі є саме держава, оскільки вище було встановлено, що згідно постанови про закриття кримінального провадження від 28.06.2023 Головного управління Національної поліції в Одеській області водієм автомобіля, яким було спричинено дорожньо-транспортну пригоду 04.02.2023 був водій-санітар солдат ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При цьому Верховний Суд зауважив, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №761/23904/19 (провадження №61-9953ск20), від 20.01.2021 у справі №203/2/19 (провадження №61-6983ск20), від 06.09.2023 у справі №№757/8221/19-ц).
Отже, звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові.
Вказану правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 23.07.2024 по справі 910/10287/21 та від 16.06.2025 по справі №917/542/22.
За таких обставин, враховуючи все вищевикладене у сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення 302 352 грн підлягає залишенню без задоволення.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що у вказаній справі посада ОСОБА_1, як водія-санітара солдата не відноситься до категорії посадових осіб, а тому застосування ст. 1174 ЦК України є некоректним, колегією суддів залишаються поза увагою, з огляду на вибірковість тлумачення скаржником статті 1174 ЦК України, оскільки дана норма містить посилання не лише на категорію посадових осіб, а й службових осіб.
Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів досліджено та відхиляються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення та додаткового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, а оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі №910/175/25, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі №910/175/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі №910/175/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Моторним (транспортним) страховим бюро України.
4. Матеріали справи № 910/175/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім