вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" січня 2026 р. Справа№ 910/7676/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Суліма В.В.
Гаврилюка О.М.
розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу"
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025
у справі №910/7676/25 (суддя - Усатенко І.В.)
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу"
до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
про стягнення 201 135,56 грн.
Короткий зміст заявлених вимог
Державне підприємство Міністерства оборони України "Державний оператор тилу"(далі також - позивач, Державне підприємство, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі також - відповідач, ПАТ "Укрнафта") про стягнення 201135,56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за державним контрактом про закупівлю № 70/05-24-ПММ від 17.05.2024.
Короткий зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі №910/7676/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" пеню у розмірі 60 340 грн 67 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1453 грн 44 коп. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 140 794,89 грн - відмовлено.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що поставку загалом було здійснено одним перевезенням на підставі однієї залізничної накладної, суд вбачає, що матеріали справи підтверджують вірогідно, що товар, в тому числі і за актом № 213/ВВЗ-2 від 10.06.2024 був поставлений саме 06.06.2024, а не 10.06.2024. Зазначення в акті № 213/ВВЗ-2 від 10.06.2024 іншої дати поставки, ніж вказано в залізничній накладній, не спростовує обставин, що поставка для цілей п. 8.2 мала місце саме 06.06.2024.
Також судом першої інстанції зазначено, що контракт між сторонами був підписаний 17.05.2025, як і специфікація до нього, а 18.05.2024 (як зазначено в актах та залізничній накладній) товар був зданий до перевезення залізниці, тобто навіть до направлення позивачем заявки на товар (20.05.2024). З зазначених обставин вбачається, що відповідач вчинив всіх залежних від нього дій для належного виконання зобов'язань за договором. Після передачі товару для перевезення, виконання зобов'язань ніяким чином не залежало від відповідача. Означені обставини, на думку суду, є вагомою та обґрунтованою підставою для зменшення суми пені, яку суд визнав обґрунтованою, на 50 %.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі №910/7676/25 і ухвалити нове, яким позовні вимоги ДП "ДОТ" до ПАТ "УКРНАФТА" задовольнити в повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
- момент виконання зобов'язання про поставку визначається не моментом фізичного прибуття вантажу, а моментом прийняття товару уповноваженим Отримувачем, що підтверджується актом приймання-передачі, підписаним сторонами без зауважень. Саме з цієї дати виникає факт належного виконання зобов'язань Постачальника;
- враховуючи, що отримувачу було надано доступ до відвантаження Товару у кількості 213,974 т 10.06.2024, що підтверджується підписами Сторін на Акті приймання-передачі № 213/ВВ3-2 «Д»., в якому зазначено що датою початку приймання товару у кількості 213,974 т було 10.06.2024, то саме цю дату слід вважати датою поставки Товару;
- господарський суд міста Києва прийняв оскаржуване рішення без встановлення всіх обставин, які мають істотне значення для справи та належного дослідження письмових доказів, зокрема, зменшив розмір штрафних санкцій без встановлення поважності причин несвоєчасного виконання зобов'язань відповідачем;
- матеріали справи взагалі не містять доказів, які б свідчили про наявність виняткових обставин, що звільняють відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язання, оскільки укладаючи державний контракт під час введення в країні воєнного стану відповідач передбачав ризики укладення такого договору та розумів наслідки порушення зобов'язань за договором, а тому відсутні підстави для звільнення його від відповідальності.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
27.10.2025 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що матеріали справи не містять належних доказів завдання фактичного негативного впливу на рівень обороноздатність Держави в даному конкретному випадку, тоді як сам по собі факт введення воєнного стану не може нівелювати застосування ч.3 ст.551 ЦК України і не свідчить автоматично про те, що обороноздатність відповідного підрозділу знижена одним лише фактом можливого прострочення.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Суліма В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі №910/7676/25. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Витребувано невідкладно матеріали справи №910/7676/25 з суду першої інстанції.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 17.05.2024 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" (замовник) та Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (постачальник) укладено державний контракт (договір) про закупівлю № 70/05-24-ПММ, відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язався поставити Замовнику Автомобільний бензин А-80-Євро3(4)-Е5(0) (та/або А-80-ДЗ, та/або А-80) (Бензин автомобільний довготривалого зберігання А-80-ДЗ) (Нафта і дистиляти - 09130000-9 ДК:021:2015) (далі за текстом - Товар), найменування, марка, тип, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в Специфікації (Додаток №1) (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель - ID: UA2024-05-01-011660-a), а Замовник - прийняти та оплатити Товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до п. 2.1 контракту загальна ціна договору та ціна за одиницю товару за цим договором визначається у специфікації (додаток № 1).
Згідно з п. 4.1. контракту, Постачальник зобов'язаний здійснити поставку Товару за цим Договором у строк, визначений у Специфікації (Додаток №1). Строк поставки може бути визначеним Замовником у заявці на поставку, але не пізніше строку, визначеного у Специфікації, за формою, визначеною у Додатку №2 до цього Договору (далі - заявка на поставку Товару).
Пунктами 4.2., 4.3 контракту передбачено, що Поставка Товару здійснюється Постачальником однією або окремими транспортними партіями. Заявка на поставку Товару подається Замовником Постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим Договором, не менш ніж за 5 (п'ять) календарних днів до дати поставки, визначеної у Специфікації (Додаток № 1) або в заявці на поставку Товару.
Згідно п. 4.7 контракту право власності на товар переходить від постачальника до отримувача після прийняття отримувачем товару та підписання всіх документів згідно з розділом 6 цього договору.
Відповідно до п. 6.4 контракту прийняття товару здійснюється після перевірки отримувачем, замовником особисто та/або із залученням третьої особи товару на: відповідність технічним вимогам до даного виду товару та вимогам нормативної документації, цілісність (герметичність), неушкодженість, відповідність перевезення тари (цистерни), відповідність товаросупровідних документів, проведення повного кількісного контролю-перерахунку, зважування, вимірювання товару на складі, та проведення вхідного контролю якості товару (лабораторного випробування)
Після здійснення перевірки товару відповідно до п. 6.3, 6.4 договору, у разі відсутності зауважень отримувача до товару, постачальник та отримувач підписують акт приймання товару, що підтверджує перехід права власності на товар від постачальника до отримувача, та постачальник передає підписаний акт приймання товару на підпис замовнику разом з оригіналом видаткової накладної, оригіналом акту приймання-передачі за формою додаток № 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних силах України та оригіналом повідомлення-підтвердження від отримувача, після чого замовник повертає належні екземпляри акту приймання товару постачальнику та отримувачу (п. 6.7 контракту).
Згідно п. 13.1 контракту цей договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами та діє протягом строку, вказаного в специфікації (додатку № 1).
До матеріалів справи долучено специфікацію від 17.05.2024, якою визначено асортимент, технічні характеристики, кількість та вартість товару, що підлягає поставці. Відповідно до п. 2.1 загальна ціна договору становить 75200000,00 грн. Відповідно до п. 3.1 договору оплата вартості поставленого товару здійснюється замовником подекадно, а саме протягом 10 банківських днів з дня наступного за декадою, протягом якої поставлено товар, на підставі підписаних сторонами та отримувачем відповідних актів приймання товару (п. 3, 4 специфікації).
Також в п. а, 6 специфікації визначено, що товар у кількості 1000 тон має бути поставлений до 31.05.2024, а у кількості 600 тон - до 30.06.2024. Відповідно до п. 13.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, у тому числі в частині нарахування та сплати штрафних санкцій та поставки товару - до повного виконання.
Як зазначає в позовній заяві позивач та не заперечує відповідач, 20.05.2024 позивачем на електронну адресу відповідача була направлена заявка на поставку товару № 000188, в якій визначено кількість, асортимент товару, місце поставки, обсяг поставки та строки поставки. Товар у кількості 1000 тон мав бути поставлений до 31.05.2024, а в кількості 600 тон - до 30.06.2024.
У підтвердження обставин поставки товару за контрактом до матеріалів справи долучено акти приймання-передачі:
- № 209/ВВЗ-2 від 08.06.2024 на суму 9924614,00 грн, товар у кількості 211,162 тони. Товар доставлений залізничним транспортом у вагонах № 74896762, № 74873019, № 74748872, № 55320782. Дата відправлення 18.05.2024, дата надходження 06.06.2024;
- № 213/ВВЗ-2 від 10.06.2024 на суму 10056778,00 грн, товар у кількості 213,974 тони. Товар доставлений залізничним транспортом у вагонах № 74013681, № 51374445, № 74743956, № 74722265. Дата відправлення 18.05.2024, дата надходження 10.06.2024. Акти підписані контрагентами без зауважень.
Позивачем до матеріалів справи було долучено залізничну накладну № 42825030, з якої вбачається, що товар який перевозився у вагонах № 74013681, № 51374445, № 74743956, 74722265, № 74896762, № 74873019, № 74748872, № 55320782 прибув на станцію призначення 06.06.2024.
Оскільки, як зазначає позивач, товар був поставлений не своєчасно, він звернувся до відповідача з претензією № 2165/3100 від 18.07.2024, в якій вимагав сплатити пеню у розмірі 201 135,56 грн.
31.07.2024 відповідач надав відповідь на претензію № 3107-1, в якій зазначено про необґрунтованість претензії.
22.05.2025 позивач звернувся до відповідача з листом № 265/3620/06-2025, в якому зазначив про обґрунтованість претензії та наявності підстав для нарахування пені за несвоєчасну поставку товару згідно акту № 213/ВВЗ-2 від 10.06.2024.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийняті постанови
У силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин: дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу «повітряна тривога», перебування членів колегії суддів на лікарняному, у відпустках та інші чинники.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи окремо та в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно статті 175 ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач зобов'язаний був поставити 1000 тон товару до 31.05.2024 та 600 тон товару до 30.06.2024.
Проте, товар зі строком поставки до 31.05.2024 був поставлений несвоєчасно.
Оскільки, відповідач несвоєчасно поставив товар позивачу, останній звернувся з даним позовом про стягнення пені у розмірі 201 135,56 грн, нарахованої за період з 01.06.2024 по 10.06.2024 на вартість товару у розмірі 10056778,00 грн (товар поставлений за актом № 213/ВВЗ-2 від 10.06.2024).
Пункт 1 статті 612 ЦК України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 1 ст. 216 ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин) встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин), підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин), штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 8.2 контракту у разі порушення строку поставки, непердачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,2% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за договором, включаючи день виконання такого зобов'язання. Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, а саме: при постачанні залізничним транспортом (залізничної станції призначення). Датою постачання товару є дата відмітки (штемпеля) станції призначення про прибуття товару на станцію призначення, вказана в залізничній накладній, та зазначена в акті приймання товару (додаток № 4) у графі надходження товару відповідно.
Пунктом 8.2.1 контракту визначено, що замовник залишає за собою право не нараховувати штрафні санкції, передбачені п. 8.2 договору протягом 5 робочих днів з дня кінцевої дати поставки товару, передбаченої в заявці на поставку товару, складеній замовником за формою, визначеною у додатку № 2 до цього договору та специфікації (додатку № 1) до договору. У разі прострочення поставки товару понад 5 робочих днів від дати поставки вказаної в заявці на поставку товару, штрафні санкції, передбачені п. 8.2 договору нараховуються замовником з першого дня прострочення виконання зобов'язань.
Колегія суддів погоджується з запереченнями відповідача щодо невірного визначення позивачем періоду нарахування пені.
Нарахування санкцій врегульовано в контракті розділом 8 - Відповідальність сторін за порушення умов договору.
І конкретно в п. 8.2 контракту визначено право позивача нарахувати пеню, як і визначено чітко яким чином визначається порядок і період її нарахування для цілей саме п. 8.2.
Сторони визначили, що нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, а саме: при постачанні залізничним транспортом (залізничної станції призначення). Датою постачання товару є дата відмітки (штемпеля) станції призначення про прибуття товару на станцію призначення, вказана в залізничній накладній, та зазначена в акті приймання товару (додаток № 4) у графі надходження товару відповідно.
Оскільки, кінцева дата поставки товару визначена сторонами - 31.05.2024, то позивач набув право нараховувати пеню з 01.06.2024, що ним і було здійснено.
Щодо закінчення періоду нарахування, то він визначається не датою переходу права власності на товар, про яку йдеться у розділі 4 контракту "Умови поставки", а датою проставлення штемпеля залізницею на накладній, як передбачено у п. 8.2 контракту, для цілей нарахування санкцій.
Як уже було зазначено колегією суддів вище, товар прибув на станцію призначення 06.06.2024, що підтверджується штемпелем залізниці на залізничній накладній.
Дійсно, в п 8.2 вказано, що датою постачання товару є дата відмітки (штемпеля) станції призначення про прибуття товару на станцію призначення, вказана в залізничній накладній, та зазначена в акті приймання товару (додаток № 4) у графі надходження товару відповідно. Тобто дати в залізничній накладній та акті мають співпадати.
На думку позивача, дата вказана в акті має перевагу над датою, вказаній у залізничній накладній. Крім того, відповідач підписав акт № 213/ВВЗ-2 від 10.06.2024 без зауважень, а в ньому вказано дату поставки 10.06.2024, а не 06.06.2024, як у накладній.
Проте колегія суддів не погоджується з означеним твердженням, оскільки, відсутність заперечень з боку відповідача при підписанні акту не змінює дату поставки товару. Товар за обома актами був поставлений згідно однієї залізничної накладної. При цьому в акті № 209/ВВЗ-2 від 08.06.2024 дата поставки вказана 06.06.2024, натомість у спірному акті дата поставки - 10.06.2024.
Оскільки, поставку загалом було здійснено одним перевезенням на підставі однієї залізничної накладної, на переконання колегії суддів, матеріалами справи підтверджується, що товар, в тому числі і за актом № 213/ВВЗ-2 від 10.06.2024 був поставлений саме 06.06.2024, а не 10.06.2024.
Зазначення в акті № 213/ВВЗ-2 від 10.06.2024 іншої дати поставки, ніж вказано в залізничній накладній, не спростовує обставин, що поставка для цілей п. 8.2 мала місце саме 06.06.2024.
З огляду на все вищезазначене, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, що обґрунтованим є нарахування пені за період з 01.06.2024 по 06.06.2024. Суд відзначає, що договором обумовлено включення в період нарахування пені дня безпосередньої поставки. Крім того, суд враховує, що не нарахування пені, в разі прострочення не більше 5 робочих днів є правом позивача, а не обов'язком.
Перевіривши перерахунок суду першої інстанції, колегія суддів, відхиляючи доводи апеляційної скарги, цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 120 681,34 грн.
Відповідачем заявлено до суду першої інстанції клопотання про зменшення пені на 99%.
У своєму клопотанні відповідач зазначає, що судом може бути враховане наступне:
- на момент звернення позивача з позовом до суду зобов'язання з поставки товару виконано у повному обсязі;
- недобросовісні дії з боку відповідача відсутні, пальне передавалось на зберігання не стороннім суб'єктам, а на добровільній основі з підписанням договорів тими ж військовими частинами, якими в подальшому це пальне остаточно приймалось за договором поставки;
- фактичної затримки постачання не відбулось;
- пальне прибуло до станцій призначення вчасно в межах визначених договором строків;
- матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, пов'язаних з діями чи бездіяльністю відповідача (позивачем не було надано доказів того, що порушення відповідачем строків поставки товару поставило позивача у невигідне становище та спричинило йому будь-яких збитків);
- наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків (рішення Конституційного Суду України № 7- рп/2013 від 11.07.2013).
З огляду на вказані обставини, враховуючи те, що основне зобов'язання виконане у повному обсязі, фактично товар прибув до місця призначення та переданий одержувачу, заявлений позивачем до стягнення розмір штрафних санкцій є надмірно великим, негативні наслідки пізнішого документального оформлення господарської операції відсутні, збитків нікому з учасників господарської операції не завдано), а тому відповідач просив суд зменшити розмір стягуваної позивачем неустойки на 99%.
Надаючи правову оцінку вищевикладеному, з урахуванням доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає таке.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зазначена стаття кореспондується зі ст. 233 Господарського кодексу України, яка визначає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
У контексті вищевикладеного колегією суддів враховано, що контракт між сторонами був підписаний 17.05.2025, як і специфікація до нього, а 18.05.2024 (як зазначено в актах та залізничній накладній) товар був зданий до перевезення залізниці, тобто навіть до направлення позивачем заявки на товар (20.05.2024). З зазначених обставин вбачається, що відповідач вчинив всіх залежних від нього дій для належного виконання зобов'язань за договором. Після передачі товару для перевезення, виконання зобов'язань ніяким чином не залежало від відповідача.
У контексті вищевикладеного колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що матеріали справи взагалі не містять доказів, які б свідчили про наявність виняткових обставин, що звільняють відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язання.
Водночас суд апеляційної інстанції погоджується із доводами скаржника, що, оскільки укладаючи державний контракт під час введення в країні воєнного стану, відповідач передбачав ризики укладення такого договору та розумів наслідки порушення зобов'язань за договором, проте, як вбачається із вищевикладеного, фактично, затримка у виконанні державного контракту виникла не в наслідок дій самого відповідача.
На переконання колегії суддів, означені обставини є вагомою та обґрунтованою підставою для зменшення суми пені, яку суд визнав обґрунтованою, на 50 %, у зв'язку із чим судом першої інстанції цілком правомірно стягнуто з відповідача пеню у розмірі 60340,67 грн (120 681,34-50%).
Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів досліджено та відхиляються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення та додаткового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, а оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі №910/7676/25, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі №910/7676/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі №910/7676/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Державним підприємством Міністерства оборони України "Державний оператор тилу".
4. Матеріали справи № 910/7676/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді В.В. Сулім
О.М. Гаврилюк