Справа №22-6585 головуючий в 1 інстанції Рейнарт І.М.
Категорія доповідач Остапчук Д.О.
28 грудня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого Остапчука Д.О.
суддів: Барановської Л.В., Побірченко Т.І.
при секретарі Ражевій В.В.
у відкритому судовому засіданні в м.Києві розглянула апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Тетяна Олександрівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рильська Лариса Семенівна, Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», Комунальне підприємство «Київське міське Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, витребування квартири із незаконного володіння, визнання права власності на квартиру, зобов'язання скасувати реєстрацію права власності на квартиру та виселення ,
У липні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати недійсними договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, які були укладені: 11 травня 2006 року між нею та ОСОБА_3 та 12 червня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7.
У зв'язку з цим просила витребувати вказану квартиру з незаконного володіння ОСОБА_4 та повернути їй, визнати за нею право власності на вказану квартиру, зобов'язавши Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_4 на зазначену квартиру та виселити ОСОБА_4 з даної квартири.
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 18.03.2010 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник позивачки, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, рішення суду вважає незаконним, просить його скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1.
Зазначає, що суд, відмовляючи у задоволенні позову, не звернув уваги на те, що спірна квартира була продана позивачкою, внаслідок введення її в оману відповідачкою ОСОБА_3 стосовно характеру та змісту укладеної угоди.
ОСОБА_1, будучи глухонімою, вважала що у момент підписання 11.05.2006 року договору купівлі-продажу спірної квартири, підписує договір поруки за кредитним договором з участю ОСОБА_3.
Зазначені обставини були доведені у судовому засіданні, однак суд на їх уваги не звернув.
Перевіривши обґрунтованість та законність ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд виходив з того, що позивачка у суді не довела обставин, на які посилалась як на обґрунтування своїх вимог.
Такі висновки суду відповідають встановленим фактам та ґрунтуються на законі.
Судом встановлено, що 11 травня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с. 11 -12 т. 1).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Про це ж саме йдеться і у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року, яким передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Позивачка у суді не довела факту введення її в оману ОСОБА_3 щодо обставин оспорюваного правочину.
З пояснень представника позивачки у суді першої інстанції ОСОБА_8, який є її сином, вбачається, що саме він, як особа яка має навички сурдоперкладача, при укладанні оспорюваного договору, пояснив позивачці, що вона буде укладати договір поруки з представником банку.
В той же час ОСОБА_8 не зміг пояснити у суді, яким чином саме ОСОБА_3 ввела в оману ОСОБА_1, як глухоніму, та за допомогою якої мови спілкування вона це зробила.
Не зміг пояснити ОСОБА_8, як представник позивачки і те, чому ОСОБА_1 маючи намір підписати договір поруки, підписувала зазначений договір не з представником банку ( як про це він сам зазначав), а саме з ОСОБА_3.
Крім того, ОСОБА_8 визнав, що коли він з позивачкою та відповідачкою приїхали до приватного нотаріуса укладати договір, представник банку був відсутній.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Позивачкою та її представником суду не надано доказів того, що на момент підписання оспорюваного договору ОСОБА_3 мала зобов'язання перед будь-яким кредитором і потребувала поручительства, або повинна була укласти договір, який потребував би поручительства.
Таке свідчить про безпідставність доводів представників позивачки стосовно обманних дій відповідачки ОСОБА_3 по відношенню ОСОБА_1
Поряд з наведеним, судом першої інстанції ретельно перевірялись доводи позивачки та її представників щодо її неписьменності, поганого зору та інших обставин пов'язаних з її станом здоров'я, які практично унеможливлювали можливість усвідомлення позивачкою обставин про укладання оспорюваного договору.
Перевіряючи ці обставини, судом було встановлено, що 4 травня 2006р. ОСОБА_1 була видана довіреність на ім'я ОСОБА_9 для представлення її інтересів в Київському БТІ з питань оформлення довідки-характеристики на спірну квартиру, а також у житлових організаціях, АТ «Київенерго», на телефонному вузлі з питань отримання довідок про відсутність заборгованості та довідки про стан сім'ї (с.с. 150 т.1).
5 травня 2006 року у заяві від мені ОСОБА_1 до Київського міського БТІ про видачу довідки-характеристики було зазначено, що вона необхідна для дарування квартири (с.с. 147 т.1) і видана дана довідка 6 травня 2006 року саме для відчуження цієї квартири (с.с.114 т.1).
Крім того, встановлено, що позивачка дійсно є інвалідом 3 групи за загальним захворюванням та є глухонімою, що не оспорювали сторони у судовому засіданні (с.с.9- 10 т.1).
Згідно облікової картки Українського товариства глухих ОСОБА_1 має початкову освіту (с.с.70 т.1), а з копії трудової книжки вбачається, що позивачка тривалий час працювала кравчинею, у тому числі і у Республіканському будинку моделей (с.с.59-65 т.2), що спростовує твердження представників позивачки про її неосвіченість та низькі розумові здібності.
Крім того, суду надані договори, довіреності та заповіт, які були підписані позивачкою у нотаріусів без участі сурдоперекладача, і які позивачкою ніколи не оспорювалися, що підтверджує той факт, що позивачка вміє читати та писати ( с.с.66-67, 2,87,113 т.1, а.с.56 т.2).
При цьому заповіт, на який представники позивачки посилалися у судовому засіданні, як на достовірний доказ того, що позивачка не може читати вголос, містить відмітку про те, що він записаний зі слів ОСОБА_1, та зачитаний у присутності свідків вголос та відповідає волі заповідача. Даний заповіт не містить відмітки про те, що воля заповідача була з'ясована через сурдоперекладача, або за допомогою іншої особи, а підпис під ним позивачки свідчить про те, що вказаний заповіт був нею прочитаний особисто а.с.56 т.2).
З долучених до справи матеріалів справи вбачається, що позивачка є письменною собою і її почерк є каліграфічним. (с.с. 154-159 т.1).
Вказані документи надані суду Управлінням Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва, тому у суду відсутні підстави недовіряти їм.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у судовому засіданні було доведено, що позивачка, не дивлячись на те, що є глухонімою, є освіченою особою, вміє читати та писати.
Твердження представників позивачки про те, що нотаріус у порушення діючого законодавства посвідчила спірний договір без участі сурдоперекладача, суд вважає безпідставним, оскільки п. 16 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» передбачено, якщо глуха, німа або глухоніма фізична особа, що звернулася за чиненням нотаріальної дії, письменна, вона сама прочитує документ і підписує його. Якщо така особа неписьменна, то при вчиненні нотаріальної дії обов'язково повинна бути присутня письменна особа, яка може порозумітися з глухою, німою або глухонімою особою і посвідчити своїм підписом, що зміст правочину, заяви чи іншого документа відповідає волі учасника нотаріальної дії.
Враховуючи, що позивачка неодноразово складала договори, як купівлі-продажу нерухомого майна, так і дарування, складала заповіт, видавала довіреності і вчинювала ці дії у різних нотаріусів не користуючись послугами сурдоперекладача, або іншої особи, яка б їй допомагала порозумітися, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що і при укладанні оспорюваного договору купівлі-продажу позивачка не потребувала послуг такої особи.
Крім того, з відмітки приватного нотаріуса на оспорюваному договорі вбачається, що спілкування з позивачкою при вчиненні цієї нотаріальної дії проводилося шляхом листування і у присутності її сина - представника позивачки ОСОБА_8 ( с.с.110 т.1).
Посилання представника позивачки ОСОБА_8 на те, що він залишив позивачку у нотаріуса одну і саме це призвело до її обману з боку ОСОБА_3, спростовується фактом видачі в цей же день після укладення спірного договору позивачкою на ім'я представника ОСОБА_8 довіреності (с.с.82 т.1).
Доводи апелянта про те, що позивачка має поганий зір, що позбавляло її можливості прочитати оспорюваний договір-не підтверджені.
Більше того, зазначена обставина сама по собі не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки правовою підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними позивачка обрала положення ст.203 ЦК України саме про її обман , ( не помилку, чи неможливості усвідомлювати значення своїх дій, внаслідок психічного стану, чи внаслідок такого стану здоров'я, що перешкоджало їх правильно усвідомлювати істотні умови договору та ін.), відповідачкою ОСОБА_3.
Крім того, отримавши примірник договору, про що зазначено у тексті договору і не було спростовано у судовому засіданні, позивачка протягом трьох років не порушувала питання про визнання даного договору недійсним.
Таке свідчить про те, що вона була обізнана який саме договір нею був підписаний.
Посилання апелянта на те, що позивачка не могла продати квартиру за 50500 грн., як це зазначено у договорі, не може бути підставою для визнання договору недійсним із зазначених позивачкою підстав, оскільки самі по собі ці обставини не є підставою, що передбачена законом, для визнання недійсним договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Дослідивши надані сторонами докази, суд дав належну їм оцінку і дійшов правильного висновку про те, що позивачкою не було доведено обставин на які вона посилалась як на обґрунтування свої вимог.
12 червня 2009 року ОСОБА_3 продала спірну квартиру ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу (с.с.48 т.1), який зареєстровано у Київському БТІ 17 червня 2009 року.
У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_3 набула права власності на спірну квартиру на законних підставах, тому мала законне право на розпорядження нею і підстав визнавати даний договір купівлі-продажу квартири недійсним - немає.
Оскільки спірна квартира вибула з власності позивачки виключно за її волею, то підстав для витребування її у добросовісного набувача-немає.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і на законність оскаржуваного рішення не впливають.
Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.301,302,305,307,311-313 ЦПК України,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: