03680, м. Київ, вул. Солом'янська,2-а
Справа №22 - 36916 Головуючий у 1 інстанції - Кириченко Н.О.
2010 рік Доповідач - Ратнікова В.М.
09 грудня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва
в складі : головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Желепи О.В.
- Кадєтової О.В.
при секретарі - Погас О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства « Акціонерний банк « Експрес-Банк» Мацко Тетяни Валеріївни на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2010 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Відділу виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_4, треті особи - Акціонерний банк "Експрес банк", Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби про визнання права власності на майно та звільнення майна з-під арешту та за зустрічним позовом Акціонерного банку "Експрес Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки,-
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку АДРЕСА_1
Звільнено з під арешту земельну ділянку АДРЕСА_1
В задоволенні зустрічного позову АБ "Експрес-банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки відмовлено.
В апеляційній скарзі представник Публічного акціонерного товариства « Акціонерний банк « Експрес-Банк» Мацко Тетяна Валеріївна просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до Відділу виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_4, треті особи - Акціонерний банк "Експрес банк", Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби про визнання права власності на майно та звільнення майна з-під арешту відмовити, а зустрічний позов Акціонерного банку "Експрес Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки задовольнити.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що судом 1-ї інстанції були неповно з»ясовані обставини, що мають значення для справи, рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процессуального права. Так, при ухваленні рішення судом не було враховано, що відповідач ОСОБА_4 знав про існування у нього заборгованості перед АБ « Експрес-Банк» та не було надано оцінку діям відповідача по відчудженню власного майна саме в період, коли він знав про існування заборгованості перед АБ « Експрес-Банк». В рішенні суд послався на постанову Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року « Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», яка втратила чинність. Крім того, судом порушені права 3-ї особи по справі: Міністерства юстиції України, оскільки представник міністерства не був належним чином повідомлений про день та час слухання справи, але справа була розглянута в його відсутності.
В судовому засіданні представники Публічного акціонерного товариства « Акціонерний банк « Експрес-Банк» повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Представник ОСОБА_3 та представник ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на те, що рішення суду є обгрунтованим, постановлено з дотримання норм матеріального та процесуального права.
Представник відділу виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві та представник Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби в судове засідання не з»явились, про день та час слухання справи судом повідомлені в установленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили, а тому, колегія суддів вважає можливим слухати справу в їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_3, визнаючи за нею право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1, звільняючи з під арешту земельну ділянку АДРЕСА_1 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову АБ "Експрес-банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, суд 1-ї інстанції посилався на те, що сторони, укладаючи договір дарування від 30.03.2007 року, виконали вимоги закону щодо письмової форми договору та його нотаріального посвідчення, на момент укладення договору мали необхідний для його укладання встановлений обсяг дієздатності, неправомірних дій при укладанні договору не допустили, будь-яких інших правових підстав та обставин для визнання договору недійсним не встановлено. Твердження АБ "Експрес-банк" про те, що договір дарування земельної ділянки був вчинений без наміру передати право власності на земельну ділянку ОСОБА_3, з метою приховати майно відповідача ОСОБА_4 від можливого примусового продажу при виконанні рішення суду, а тому, він повинен бути визнаний недійсним на підставі ст. 234 ЦК України, нічим не доведені і не підтверджені та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами (сплатою податку, поясненнями представника позивача, відповідача ОСОБА_4.) про реальність даної угоди та настання для сторін наслідків угоди. Оскільки договір дарування земельної ділянки на час розгляду справи в суді є чинним. На момент дарування відчужувана земельна ділянка в спорі, під забороною і арештом не перебувала. Прав третіх осіб щодо відчужуваної ділянки як в межах, так і за межами України, не встановлено. Докази, які б спростовували зазначені обставини, третьою особою суду не надані, а тому підстави для визнання даного правочину недійсним відсутні. Крім того, оскільки 08.05.2007 року Державним виконавцем відділу ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Височиним Є.М. була винесена постанова про накладення арешту на земельну ділянку АДРЕСА_1, як таку, що належать ОСОБА_4, тобто, право власності ОСОБА_3 на дану земельну ділянку не визнається та оспорюється, суд вважає правомірним її звернення з позовною вимогою про визнання за нею права власності на земельну ділянку, а вказану вимогу такою, що підлягає задоволенню.
Судова колегія вважає, що такі висновки суду 1-ї інстанції зроблені на підставі повного та об»єктивного дослідження наданих сторонами доказів, яким судом дана вірна правова оцінка та відповідають нормам матеріального права з наступних підстав.
Судом встановлено, що 30.03.2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування земельної ділянки, відповідно до умов якого, ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 належну йому на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0619 га., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (СТ. "Блакитні піски") для ведення садівництва. На момент відчуження земельна ділянка належала дарувальнику на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія КВ №127041, виданого Київською міською радою 26.01.2005 року згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 24.09.2004 року №7057. Зазначений договір дарування земельної ділянки був посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Лазарєвою Л.І. і зареєстрований в реєстрі за №2-1369. Укладений договір дарування не суперечив і не порушував вимог ст.ст. 78,81,90 Земельного кодексу України.
Зазначений договір дарування земельної ділянки на час розгляду справи в суді є чинним. На момент дарування відчужувана земельна ділянка в спорі, під забороною і арештом не перебувала. Прав третіх осіб щодо відчужуваної ділянки не встановлено.
Між тим, 08.05.2007 року Державним виконавцем відділу ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Височиним Є.М. була винесена постанова про накладення арешту на земельні ділянки АДРЕСА_1 що належать ОСОБА_4
Згідно ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
Оскільки, на час накладення арешту на земельну ділянку АДРЕСА_1 як на власність ОСОБА_4, дана земельна ділянка належала на праві власності ОСОБА_3 , колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що земельна ділянка на момент винесення постанови вже належала іншій особі - ОСОБА_3, тобто боржник не був її власником, а тому зазначена земельна ділянка підлягає звільненню з-під арешту.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'являти позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою.
Враховуючи те, що з наданих та досліджених в судовому засіданні доказів достовірно встановлено, що ОСОБА_3 є законним власником земельної ділянки АДРЕСА_1 проте, це її право власності не визнається та оспорюється, колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції обгрунтовно вважав правомірним її звернення з позовною вимогою про визнання за нею права власності на земельну ділянку, а вказану вимогу такою, що підлягає задоволенню.
Обґрунтованими також є висновки суду 1-ї інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову АБ "Експрес-банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки з підстав, передбачених ст. ст..203, 215,234 ЦК України, як вчинений без наміру передати право власності на земельну ділянку ОСОБА_3, з метою приховати майно відповідача ОСОБА_4 від можливого примусового продажу при виконанні рішення суду.
Так, відповідно до вимог до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 1,2, 3, 5 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог ст.. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим право чином. Фіктивний право чин визнається судом недійсним.
З досліджених доказів та пояснень сторін судом 1-ї інстанції достовірно встановлено, що сторони, укладаючи договір дарування від 30.03.2007 року, дотримались встановленої законом письмової форми договору та його нотаріального посвідчення, на момент укладення договору мали необхідний для його укладання встановлений обсяг дієздатності, неправомірних дій при укладанні договору не допустили, будь-яких інших правових підстав та обставин для визнання договору недійсним не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що договір дарування земельної ділянки був укладений без наміру передати право власності на земельну ділянку ОСОБА_3, з метою приховати майно відповідача ОСОБА_4 від можливого примусового продажу при виконанні рішення суду про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами. Так, договір дарування між сторонами було укладено 30.03.2007 року, а рішення суду про стягнення солідарно з ОСОБА_4, як з поручителя по кредитним зобов»язанням ТОВ» ТПД « Кристал», та з ТОВ « Торгово-промисловий дім « Кристал» заборгованості по кредиту на користь АБ « Експрес-Банк» було ухвалено Солом»янським районним судом м.Києва 29.10.2007 року і залишено без зміни ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 27 травня 2008 року. 21 липня 2008 року ОСОБА_3 звернулась до Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації з заявою про оформлення земельної ділянки на неї на підставі договору дарування, але їй було відмовлено у зв»язку з тим, що на дану земельну ділянку накладено арешт ВДВС Дніпровського РУЮ у м.Києві.
Не спростовують правильність висновків суду 1-ї інстанції і доводи апеляційної скарги про те, що укладений договір дарування земельної ділянки є фіктивним, так як ОСОБА_3 не вступила в права власника земельної ділянки, не стала членом садівницького товариства « Блакитні піски, не сплачує членські внески, оскільки закон не пов'язує настання права власності на земельну ділянку з членством в садівницькому товаристві.
Безпідставним є також твердження в апеляційній скарзі про те, що рішення суду судом 1-ї інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права, оскільки норми матеріального права судом застосовані вірно, а посилання суду в рішенні на постанову Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року « Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», яка втратила чинність, правильність висновків суду не спростовує, постанова Пленуму Верховного Суду України не є нормою матеріального права, а є офіційним роз»ясненням Верховного Суду України правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом 1-ї інстанції норм процесуального права, а саме, не повідомлення третьої особи: Міністерства юстиції України про день та час слухання справи, що призвело до порушення права Міністерства юстиції України на участь в судовому засіданні, колегія суддів також вважає безпідставним, оскільки зазначені доводи не стосуються прав та інтересів апелянта- ПАТ « Акціонерний банк « Експрес-Банк», Міністерство юстиції України апеляційну скаргу на рішення суду не подавало.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують.
Рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, немає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства « Акціонерний банк « Експрес-Банк» Мацко Тетяни Валеріївни відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: Судді: