03680, м. Київ, вул.Солом»янська, 2-а
Справа № 22-34476 Головуючий у 1 інстанції - Кириченко Н.О.
2010 рік Доповідач - Ратнікова В.М.
16 грудня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва
в складі : головуючого - Ратнікової В.М.
суддів - Горелкіної Н.А.
- Черненко В.А.
при секретарі - Погас О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 05 жовтня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації про вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жилого приміщення.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 05 жовтня 2010 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації про вселення задоволено.
Вселено ОСОБА_3 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_1.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жилого приміщення відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Дарницького районного суду м.Києва від 05 жовтня 2010 року та ухвалити нове рішення про виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду постановлено при неправильному застосуванні норм матеріального права, судом дана невірна правова оцінка дослідженим доказам та не враховано, що спірна квартира належить йому на праві власності, була придбана ним до реєстрації шлюбу з позивачкою, є однокімнатною і спільне проживання в ній з колишньою дружиною є неможливим. ОСОБА_3 добровільно залишила квартиру 21.02.2008 року, забравши дитину та речі, не проживала за місцем реєстрації до 16.05.2009 року. Під час проживання ОСОБА_3 в спірній квартирі вона не дотримувалась правил користування жилим приміщенням, не дбайливо ставилась до його речей, вела себе аморально, порушувала правила співжиття, а тому, у суду були всі підстави для задоволення його позову про виселення ОСОБА_3 з квартири на підставі ст..116 ЖК України без надання іншого жилого приміщення.
В судовому засіданні ОСОБА_2 повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
ОСОБА_3 та представник третьої особи: Органу опіки та піклування Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації в судове засідання не з»явились, про день та час слухання справи судом повідомлені у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили, а тому, колегія суддів вважає можливим слухати справу в їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з слідуючих підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 16 серпня 2003 року по 03 липня 2008 року.
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 03 липня 2008 року шлюб між сторонами було розірвано.
Відповідно до свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 19 квітня 2001 року, спірна квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2
Згідно довідки з місця проживання форми № 3, виданої КП "Управління житлового господарства Дарницького району м.Києва" № 1171 від 28.10.2009 року в приватизованій квартирі АДРЕСА_1 житловою площею 22,40 кв. м. зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх син ОСОБА_4, особистий рахунок відкритий на ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 надавав свою згоду на реєстрацію позивача в квартиру яка належить йому на праві приватної власності та вселив її як свою дружину. Вказана обставина не заперечувалася сторонами в судовому засіданні
Задовольняючи позов ОСОБА_3 та вселяючи її та неповнолітнього сина сторін ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жилого приміщення на підставі ст.. 116 ЖК України у зв»язку з неможливістю сумісного проживання , суд 1-ї інстанції посилався на те, що оскільки відповідач вселив позивача у свою власну квартиру за своєю волею, домовленостей про якийсь спеціальний порядок проживання та виселення між ними не було, в судовому засіданні ним не доведено, що позивач, в супереч вимогам ст. 156 ЖК України, не дбайливо ставилася до його приватної власності, не брала участі в утриманні будинку та при- будинкової території, не проводила ремонту, а також своєю аморальною поведінкою ( подружні зради, брудна лайка, вживання алкоголю та паління ) та систематичним порушення правил співжиття робить неможливим спільне проживання з позивачем в його квартирі, з вимогами про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням у відповідності до ст. 405 ЦК України не звертався та також не довів того факту, що остання не проживала в квартирі понад рік без поважних причин, позивачка з неповнолітнім сином сторін підлягає вселенню в спірну квартиру, а в задоволенні зустрічних позовних вимог необхідно відмовити.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду є законним та обґрунтованим з наступних підстав.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші незаборонені законом угоди.
Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 156 ЖК України, члени сім"ї власника жилого будинку ( квартири) , які проживають разом з ним у будинку ( квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку ( квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім»ї власника будинку ( квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку ( квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім»ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
З досліджених в судовому засіданні письмових доказів та показів свідків судом 1-ї інстанції достовірно встановлено, що позивачка вселилась в спірну квартиру за згодою власника квартири- відповідача ОСОБА_2, як член його сім»ї- дружина та була зареєстрована в ній 13.07.2004 року, неповнолітній син сторін ОСОБА_4 зареєстрований та проживав в спірній квартирі відразу після свого народження - з 15.02.2005 року. Після розірвання шлюбу між сторонами склались неприязні стосунки, відповідач перешкоджає проживанню позивачки в спірній квартирі, що змусило її звертатись з заявами в органи міліції та до суду, іншого житла позивачка з неповнолітньою дитиною немає, тимчасово проживає в орендованій квартирі в місті Борисполі.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції прийшов до вірного та обгурнтованого висновку про те, що припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє ОСОБА_3 права користування жилим приміщенням, не проживала вона в спірній квартирі з поважних причин, іншого житла вона з неповноті нім сином не мають, відповідач перешкоджає вселенню позивачки та їх неповнолітнього сина в спірну квартиру, а тому, порушене право позивачки та її неповнолітнього сина ОСОБА_4-2005 року народження підлягає захисту, а вони вселенню у спірну квартиру.
Відповідач ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів того, що позивачка псує чи руйнує житло та порушує правила співжиття, що робить неможливим сумісне з нею проживання в спірній квартирі, а тому, суд 1-ї інстанції обгрунтовано відмовив йому у задоволенні позову про виселення ОСОБА_3 зі спірної квартири на підставі ст.. 116 ЖК України без надання іншого жилого приміщення.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом 1-ї інстанції дана невірна правова оцінка дослідженим доказам та не враховано, що спірна квартира належить йому на праві власності, була придбана ним до реєстрації шлюбу з позивачкою колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд повно та об»єктивно дослідив обставини справи, надані сторонами докази та дав їм правильну правову оцінку. Та обставина, що спірна квартира є особистою власністю відповідача, не позбавляє позивачку права користування жилою площею в спірній квартирі після припинення сімейних стосунків з відповідачем.
Не відповідають встановленим обставинам справи та наданим доказам і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 добровільно залишила спірну квартиру 21.02.2008 року, забравши дитину та речі, а під час проживання ОСОБА_3 в спірній квартирі вона не дотримувалась правил користування жилим приміщенням, не дбайливо ставилась до речей відповідача, вела себе аморально, порушувала правила співжиття.
Безпідставним є посилання в апеляційній скарзі, на те, що судом проігнорована та обставина, що ОСОБА_3 втратила право користування жилою площею в спірній квартирі на підставі ст.. 405 ЦК України, оскільки, відповідно до вимог ст.. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог. ОСОБА_2 не звертався до суду з позовом про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилою площею в спірній квартирі на підставі ст.. 405 ЦК України.
Рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 жовтня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий : Судді