Справа №22-31874 головуючий в 1 інстанції Борисова О.В.
Категорія доповідач Остапчук Д.О.
7 грудня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого Остапчука Д.О.
суддів: Барановської Л.В., Побірченко Т.І.
при секретарі Ражевій В.В.
у відкритому судовому засіданні в м.Києві розглянула апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська соціальна програма» про визнання договору недійсним- ,
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача про розірвання договору від 6.11.2007 року про надання послуг у вигляді придбання транспортного засобу через Українську соціальну програму та стягнення коштів.
Обґрунтовувала свої вимоги тим, що під укладеним договором фактично приховувався кредитний договір, оскільки крім основних платежів, визначених договором вона поряд з цим регулярно повинна сплачувати ще і «адміністративні витрати» - плату за послуги товариства з організації діяльності УСП.
Крім того, відповідач укладаючи зазначену угоду, ліцензії на право зайняття такою діяльністю не мав.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 22 вересня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскаржуване рішення вважає незаконним, просить його скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову.
Зазначає, що суд, відмовляючи у задоволенні позову, не звернув уваги на те, що позивачка довела у суді обставини на які посилалась, як на обґрунтування своїх вимог.
Перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що відповідач фактично виконав взяті на себе зобов'язання за договором, оплатив вартість переданого у власність позивачки автомобіля, а сам договір не суперечить закону.
Такі висновки відповідають встановленим фактам та ґрунтуються на законі.
Судом встановлено, що 6.11.2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Українська Соціальна програма» було укладено договір № 005048 про надання послуг, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання надавати позивачці послуги, спрямовані на придбання транспортного засобу вартістю 151000 грн. через Українську Соціальну Програму, а позивач зобов'язався сплатити вартість послуг та інші обов'язкові платежі згідно умов договору.
Відповідно до пп.б,в п.2.1. ст.2 договору № 001222 від 28.03.2008 року ТОВ «УСП» зобов'язується: організовувати і проводити розподільчі акти щодо надання права на отримання обраного товару, організовувати та створювати умови для придбання товару учасниками програми.
Згідно з п.5.1 ст.5 додатку № 2 до договору, по мірі реєстрації учасників УСП, товариство організовує щомісячне проведення розподільчих актів. Після сплати першого щомісячного внеску учасник УСП має право брати участь в першому розподільчому акті. Наступні розподільчі акти проводяться щомісячно,
Як вбачається з протоколу розподільчого акту № 02/02/08 від 9.02.2008 року позивачка отримала право на отримання товару за рахунок фонду клієнтів УСП на умовах повернення, визначених договором.
Відповідно до платіжного доручення № 4 від 13.03.2008 року позивач перерахував на рахунок ЗАТ «МЕТЕК» 151000 грн. для придбання транспортного засобу для позивачки.
Таке свідчить про те, що відповідач виконав свої зобов'язання за договором № 05048 від 06.11,2007 року.
Позивачкою після отримання нею 07.03.2008 року автомобіля, на виконання своїх зобов'язань за вказаним договором було сплачено лише 57765, 24 грн. .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 3.05.2010 року позов ТОВ «УСП» було задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УСП» 87885 грн. 04 коп. заборгованості
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до статутних видів діяльності ТОВ «УСП», здійснювана товариством діяльність не відноситься до ліцензованих видів підприємництва.
Відповідності до ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга це операції з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб або ж за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Послуги, які надає відповідач та умови укладеного з позивачкою договору, не передбачають можливості отримання прибутку, або збереження реальної вартості фінансових активів
Статтею 28 казаного Закону передбачено, що висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг надаються повноваженим органом у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а саме Державною комісією з регулювання ринку фінансових послуг України.
Відповідно до висновку вказаної комісії послуги, які надає відповідач відповідно до діючого законодавства не є фінансовими послугами і не підлягають ліцензуванню.
Частиною першою статті 227 ЦК України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст..235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу ліцензії, згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюваним,
Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою у разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.
Оскільки позивачка не довела у суді, що укладений з відповідачем правочин не відповідав вимогам закону, а діяльність відповідача по наданню їй вказаної послуги підлягала ліцензуванню, то суд правильно встановивши фактичні обставини, дав належну оцінку представленим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність поданого позову у цілому.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і на законність оскаржуваного рішення не впливають.
Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.301,304,307,317,218 ЦПК України,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: