справа № 22 - 27421 Головуючий у 1-й інстанції: Зотько Т.А.
доповідач: Поливач Л.Д.
09 грудня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Поливач Л.Д.
суддів: Білич І.М., Котули Л.Г.
при секретарі Боярській І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна подружжя;
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13.09.2010 року.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13.09.2010 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, у визнанні за нею права власності на ? частку квартири.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Позивач зазначила, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки була придбана під час шлюбу за спільні сумісні кошти, а тому вона в порядку поділу майна має право на ? частку квартири.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримала свою апеляційну скаргу, посилаючись на доводи викладені в ній.
ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнали, просили суд її відхилити посилаючись на те, що спірна квартира є власністю відповідача, так як була придбана не за спільні сумісні кошти подружжя, а за власні кошти відповідача, тому ОСОБА_1 не має права власності на будь - яку частку квартири.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи ОСОБА_1 в позові суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була придбана за частку особистих коштів ОСОБА_2 - 61 370 грн. та за частку спільних сумісних коштів подружжя - 31 240 грн., частка ОСОБА_1 в яких складає - 15 620 грн. Але, оскільки ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на ? частку квартири, то суд першої інстанції вважав, що визнавши за нею право власності на меншу частку ніж на ?, суд вийде за межи позовних вимог і саме тому відмовив ОСОБА_1 в позові.
З таким висновком суду не погоджується колегія суддів, оскільки він не відповідає обставинам справи. Районний суд повно і всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу правовідносин і закон, який їх регулює, але дійшов помилковому висновку про відмову у задоволенні позову. Таке рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.
Як встановлено судом першої інстанції, та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.08.1994 року (а.с.7). Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 31.05.2010 року шлюб між сторонами було розірвано.
Як вбачається з копії договору купівлі-продажу від 11.12.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Морозовою С.В., відповідачем ОСОБА_2, під час шлюбу з ОСОБА_1 було придбано квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10-11).
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12.06.1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» (а відповідно і Сімейного Кодексу України), вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Позивач зазначає, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки була придбана під час шлюбу за спільні сумісні кошти подружжя. Колегія суддів не погоджується з таким твердженням позивачки, оскільки воно не відповідає зібраним по справі доказам.
Згідно договору купівлі-продажу від 11.12.2002 року ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_6 продали належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_2 за 219 780 грн., договір посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_7, відповідно до якого, кожен зі співвласників отримав кошти у розмірі 54 945 грн. за свою частку квартири. (а.с.45).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 11.12.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Морозовою С.В., ОСОБА_6 - братом відповідача ОСОБА_2, було придбано квартиру АДРЕСА_3 (а.с.57).
Згідно договору купівлі-продажу від 11.12.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Морозовою С.В., ОСОБА_6 - батьком відповідача ОСОБА_2, було придбано квартиру АДРЕСА_4 (а.с.58).
Як вбачається з копії договору купівлі-продажу від 11.12.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Морозовою С.В., відповідачем ОСОБА_2, було придбано квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10-11). Таким чином, продаж квартири АДРЕСА_2 та купівля спірної квартири були здійснені відповідачем ОСОБА_2 в один день, що дає підстави суду вважати, що грошова сума - 54 945 грн., отримана відповідачем за свою частку в квартирі АДРЕСА_2 (його особисті кошти) була витрачена відповідачем на придбання спірної квартири.
Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 05.12.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Бабич О.М., ОСОБА_2 було здійснено продаж отриманих ним безоплатним шляхом простих іменних акцій ВАТ «Київмедпрепарат», які належали відповідачу на підставі сертифікатів акцій, виданих ВАТ «Київмедпрепарат» в кількості 257 штук в процесі приватизації в 1994 році (а.с.59, 62).
Продаж акцій було здійснено відповідачем перед купівлею спірної квартири, а тому колегія суддів погоджується з поясненнями відповідача про те, що кошти отримані ним від продажу акцій - 6 425 грн. (його особисті кошти) було витрачено на придбання спірної квартири.
Колегія суддів не приймає до уваги та критично ставиться до пояснень відповідача та показань свідка ОСОБА_5 (матері відповідача, яка була допитана судом першої інстанції) про те, що решту частку грошей для придбання спірної квартири подарувала відповідачеві мати виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч.1 ст.244 ЦК України (в редакції 1963 року, яка діяла на час зазначених подій - 11.12.2002 року), договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців, повинен бути нотаріально посвідчений, але будь - якого письмового договору між відповідачем та його матір'ю не існує.
Недодержання форми, яка вимагається законом при оформленні договору дарування, позбавляє сторони права в разі спору посилатись для підтвердження угоди на показання свідків.
Відповідач посилається на той факт, що квартира була придбана ним за кошти у розмірі 9 200 грн., про що свідчить договір купівлі-продажу від 11.12.2002 року (а.с.10). Викладені відповідачем обставини суд оцінює критично, оскільки, згідно копії угоди про завдаток від 20.11.2002 року предметом договору є намір продавця купити, а покупця придбати двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за суму 92 610 грн., що складає еквівалент 17 150 доларів США, який підписано відповідачем особисто. Крім того, дані обставини спростовуються поясненнями самого відповідача та показаннями свідка ОСОБА_5, які зазначали суду, що на придбання спірної квартири відповідачем було витрачено кошти які складалися з: суми 54 945 грн. - особисті кошти ОСОБА_2, 27 472 грн. 50 коп. - кошти надані ОСОБА_2 його матір'ю, 6 425 грн. - кошти отримані ОСОБА_2 від продажу іменних акцій, що в загальному розмірі значно перевищує суму вартості спірної квартири, визначену у договорі купівлі-продажу від 11.12.2002 року, а тому колегія суддів приходить до висновку про те, що спірна квартира була куплена за 92 610 грн.
Згідно ст.22 КпШС України (ст.60 СК України) майно, нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Подружжя користується рівними правами на майно.
Згідно вимог п.3 ч.1 ст.57 Сімейного Кодексу України особистою приватною власністю чоловіка є майно набуте ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.
Під час перебування у шлюбі відповідачем 11.12.2002 року була придбана квартиру АДРЕСА_1, про що був укладений договір купівлі-продажу. Спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана за кошти у розмірі 92 610 грн. Колегія суддів визнає частину коштів, витрачених на придбання зазначеної квартири ОСОБА_2 у розмірі 61 370 грн. (54.945 грн. + 6.245 грн. = 61 370 грн.), як особисті грошові кошти ОСОБА_2, отримані ним від продажу власного майна.
Пояснення ОСОБА_1 про те, що спірну квартиру АДРЕСА_1 було придбано у повному обсязі за спільні сумісні кошти подружжя, спростовуються письмовими доказами по справі - копіями договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 та іменних акцій, виданих ВАТ «Київмедпрепарат» в кількості 257 штук в процесі приватизації в 1994 році на ім'я відповідача ОСОБА_2, а тому суд вважає, що частка квартири - 83/100, яка відповідає 61 370 грн. (кошти, які належали особисто відповідачеві) на праві власності належить особисто відповідачеві та не є спільною сумісною власністю подружжя.
Подружжям ОСОБА_2 при придбанні спірної квартири, було витрачено спільних сумісних коштів у розмірі 31 240 грн. (92 610 грн. (вартість квартири) - 61 370 грн. (кошти, які належали відповідачу особисто) = 31 240 грн. - спільні кошти), тобто частина позивача ОСОБА_1 у спільному сумісному майні подружжя складає 15 620 грн. (31 240 грн. : 2 = 15 620 грн.), що становить 16,87% від вартості спірної квартири та відповідає 17/100 часткам спірної квартири.
Згідно вимог ст.60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Колегія суддів вважає що частка квартири - 34/100, яка відповідає 31 240 грн. є спільною сумісною власністю подружжя. Позивач не довела суду того, що вона вклала в придбання спірної квартири свої особисті кошти.
Відповідно до вимог ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
За таких обставин колегія суддів частково задовольняє вимоги ОСОБА_1 та визнає за нею право власності на 17/100 частин квартири.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, колегія суддів пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та пропорційно до розміру задоволених вимог апеляційної скарги стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 867,00 грн.(за подачу позову та апеляційної скарги) та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 81,60 грн. (за подачу позову та апеляційної скарги).
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.3 ч.1 ст.309, 313, ч.2 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13.09.2010 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 17/100 частин квартири АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 867,00 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 81,60 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його ухвалення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення шляхом подачі до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: