АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа № 22-25724
Головуючий у1-й інстанції - Волкова С.Я.
Доповідач - Пікуль А.А.
28 жовтня 2010 року. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Пікуль А.А.
суддів Невідомої Т.О.
Вербової І.М.
при секретарі Гладун Х.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_5 до закритого акціонерного товариства «Фірма «Руна» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення суми вихідної допомоги, відшкодування моральної шкоди
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2010 року за недоведеністю відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до закритого акціонерного товариства «Фірма «Руна» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення суми вихідної допомоги, відшкодування моральної шкоди.
Не погодившись з рішенням суду позивачка через свого представника, ОСОБА_4, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заявленого позову (а.с.93-96).
Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
При ухваленні рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.
ОСОБА_5 перебувала у трудових відносинах із ЗАТ «Фірма «Руна» з 01 липня 1999 року, працювала на посаді старшого бухгалтера фінансової служби ТК «Ніка».
Наказом ЗАТ «Фірма «Руна» №22 від 16 червня 2010 року у зв'язку із закриттям на капітальний ремонт з 01 червня 2010 року більярдної ТК «Ніка» (наказ товариства №19 від 28 травня 2010 року) було прийняте рішення про скорочення з 17 серпня 2010 року, зокрема, посади старшого бухгалтера. В цей же день позивачка була повідомлена про наступне звільнення.
Наказом ЗАТ «Фірма «Руна» №101-к від 16 серпня 2010 року ОСОБА_5 звільнена з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України із виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, компенсації за невикористану відпустку.
Наказом ЗАТ «Фірма «Руна» №31 від 17 серпня 2010 року у зв'язку з неправильним формулюванням наказ №101-к від 16 серпня 2010 року скасований та наказом ЗАТ «Фірма «Руна» №109-к від 18 серпня 2010 року ОСОБА_5 з 19 серпня 2010 року звільнена з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України із виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, компенсації за невикористану відпустку.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, доведені.
Однак висновки суду щодо підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про зміну формулювання причини звільнення, стягнення суми вихідної допомоги не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, що, враховуючи положення ст.309 ЦПК, дає суду апеляційної інстанції підстави для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 26 липня 2010 року позивачка подала до закритого акціонерного товариства «Фірма «Руна» (направила поштою) заяву про надання їй з 09 серпня 2010 року щорічної оплачуваної відпустки тривалістю 24 календарні дні (а.с. 39).
В ході апеляційного розгляду представник закритого акціонерного товариства «Фірма «Руна», Чорноіван З.Ф., підтвердила, що така заява роботодавцем була отримана, однак відпустка ОСОБА_5 не надана, оскільки адміністрація закритого акціонерного товариства «Фірма «Руна», враховуючи заплановане звільнення позивачки за п.1 ст.40 КЗпП України у серпні 2010 року, не вважала надання відпустки тривалістю 24 календарні дні своїм обов'язком.
За правилом ч.1 ст.3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
Таким чином трудовим законодавством встановлений обов'язок роботодавця надати працівнику, що звільняється, невикористану відпустку за його бажанням.
Судом встановлено, що ОСОБА_5, шляхом подання роботодавцю заяви, висловила бажання отримати невикористану відпустку тривалістю 24 календарні дні (а.с.39), а останній не виконав свого обов'язку по наданню відпустки. При звільненні позивачки їй була виплачена компенсація за 156 календарних днів невикористаної відпустки (а.с.129).
Отже. з урахуванням підтверджених письмовими доказами фактичних обставин справи щодо звільнення ОСОБА_5 з роботи та вимог ч.1 ст.3 Закону України «Про відпустки», наведена у заяві ОСОБА_5 про звільнення з роботи за ч.3 ст. 38 КЗпП України підстава: ненадання щорічної оплачуваної відпустки на вимогу працівника (а.с.41-42), може бути прийнята судом в якості підстав для задоволення заявленого позову про зміну формулювання причини звільнення з п.1 ст. 40 КЗпП України на ч.3 ст.38 КЗпП України, внаслідок невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю.
При звільненні ОСОБА_5 отримала вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку. Нарахована сума вихідної допомоги склала 2 360 грн. 49 коп. (а.с. 128).
За правилом статті 44 КЗПП України при припиненні трудового договору внаслідок невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором , але не менше тримісячного середнього заробітку.
Доказів того, що колективним договором на ЗАТ «Фірма «Руна» у даному випадку передбачено розмір вихідної допомоги більший, ніж тримісячний середній заробіток, суду не надано.
Відповідно до вимог ст.2 Закону України «Про зайнятість населення», громадяни, які мають пенсію за віком, не можуть бути визнані безробітними.
Представник позивачки підтвердив суду, що позивачка є пенсіонером за віком і після звільнення ОСОБА_5 не перебувала на обліку у службі зайнятості та не отримувала ніяких виплат.
Враховуючи наведене, при зміні формулювання причини звільнення ОСОБА_5 з п.1 ст. 40 КЗпП України на ч.3 ст.38 КЗпП України на її користь із закритого акціонерного товариства «Фірма «Руна» підлягає стягненню сума вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, яка, з урахуванням виплаченої вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, складає 4720 грн. 98 коп. ( 2 360.49 х 3 = 7 081.47 - 2 360.49).
Задовольняючи позовні вимоги, суд за правилом ст.88 ЦПК присуджує позивачці за рахунок відповідача 88 грн. на відшкодування судових витрат ( 51 грн., мінімальна ставка за майновим спором, та 37 грн. ставка витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи). Сплачені ОСОБА_5 на власний розсуд ( за законом звільнена від оплати судових витрат) судові витрати у більшому розмірі не можуть бути віднесені за рахунок іншої сторони.
Трудовим законодавством передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя ( ч.1 ст. 2371 КЗпП України).
В даному випадку у заяві про звільнення з роботи за ч.3 ст. 38 КЗпП України ОСОБА_5 вказала дві підстави: ненадання їй робочого місця та ненадання щорічної оплачуваної відпустки на вимогу працівника (а.с.41-42).
Наявними у справі письмовими доказами підтверджується той факт, що у зв'язку із закриттям на капітальний ремонт з 01 червня 2010 року більярдної ТК «Ніка» у роботодавця об'єктивно не було можливості забезпечити ОСОБА_5 робочим місцем. У листі від 19 липня 2010 року голова правління ЗАТ «Фірма «Руна» повідомив про це позивачку та завірив ОСОБА_5, що заробітна плата їй нараховується, лікарняні листи будуть оплачені (а.с.38).
В ході апеляційного розгляду представник позивачки підтвердив суду, що всі виплати ОСОБА_5 проведені, листи тимчасової непрацездатності оплачені, тобто негативних наслідків для позивачки не настало. При звільненні ОСОБА_5 отримала компенсацію за невикористану відпустку, є пенсіонером за віком, а тому заробітна плата не була для неї єдиним доходом.
Враховуючи наведене, немає підстав вважати, що допущене роботодавцем порушення трудового законодавства (ненадання щорічної оплачуваної відпустки на вимогу працівника) призвело до втрати ОСОБА_5 нормальних життєвих зв'язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що підстав для покладення на ЗАТ «Фірма «Руна» обов'язку відшкодувати ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 6 000 грн. немає, а тому в задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ч.1 ст.3 Закону України «Про відпустки», ч.3 ст. 38, ст.44 КЗпП України, ст. 303, 307, 309, ст. 313-316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2010 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_5 до закритого акціонерного товариства «Фірма «Руна» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення суми вихідної допомоги, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_5 з п.1 ст. 40 КЗпП України на ч.3 ст.38 КЗпП України, внаслідок невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю.
Стягнути із закритого акціонерного товариства «Фірма «Руна» на користь ОСОБА_5 вихідну допомогу у розмірі 4 720 грн. 98 коп. та 88 грн. 00 коп. на відшкодування судових витрат, а всього: 4 808 грн. 98 коп., Чотири тисячі вісімсот вісім грн. 98 коп.
В задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: