Справа № 22- 22737/10 Головуючий у 1-й інстанції -
Федюк О.О.
Доповідач - Слюсар Т.А.
30 листопада 2010р. колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді Слюсар Т.А.,
суддів: Корчевного Г.В., Лапчевської О.Ф.
при секретарі: Оревіній О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2010р. в справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання кредитного договору недійсним.
Колегія суддів,-
У листопаді 2009р. ОСОБА_3 звернулася у суд з позовом до відповідача про визнання кредитного договору недійсним такий, що не відповідає вимогам законодавства та порушує її права.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2010р. у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши представника ОСОБА_3, яка підтримала апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, районний суд з достатньою повнотою з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку й ухвалив рішення, яке ґрунтується на законі.
Твердження апеляційної скарги на відсутність у відповідача індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операції з використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, а тому банк не мав права надавати кредит у швейцарських франках, є безпідставними.
Відповідно до матеріалів справи /а.с.96/, Національним Банком України 04.12.2001р. відкритому акціонерному товариству /нині публічному акціонерному товариству/ «Банк Універсальний» видана банківська ліцензія № 92 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1, п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Згідно з ч.2 ст.198 ЦК України виконання зобов'язань, виражених у національній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Пунктом 1 ч.2 ст.92 Конституції України статус національної валюти та статус іноземних валют на території України встановлюється виключно законами України.
Положеннями ч.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.
Отже, чинні законодавчі акти передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, проте не містять заборони встановлення грошових зобов'язань у іноземній валюті.
За оспорюваним договором одна сторона - банк передала, інша - прийняла в борг кошти, на умовах, викладених в договорі, тобто сторонами вчинено дію, що призводить до виникнення взаємних прав та обов'язків, що з урахуванням положень ст. 235 ЦК України, п. 25 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року, ЦК України та відповідно до ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснення таких банківських операцій, як розміщення залучених від свого імені, на власних умовах та на власний ризик грошових коштів.
Коштами, відповідно до даного закону, є гроші в національній або іноземній валютах чи їх еквівалент.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" №15-93 від 19.02.1993 року передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Як убачається з письмового дозволу № 92-1 від 04.12.2001 року та додатку до нього відповідач вправі, в тому числі, залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України /а.с.97-99/.
Виходячи з наведеного, укладання кредитного договору й його виконання в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Підписуючи кредитний договір з додатками до нього в іноземній валюті, ОСОБА_3 повністю погоджувалася з його умовами та повинна була усвідомлювати, що курс національної валюти до іноземної не є незмінним, що зміна курсу можливо настане, а також передбачати та враховувати підвищення валютного ризику.
З огляду на викладене, твердження апеляційної скарги на те, що банк, надаючи кредит, створив невигідні умови для позивачки, чим порушив права - є безпідставними та необґрунтованими.
Районний суд з достатньою повнотою з'ясував обставини справи. Норми матеріального й процесуального права застосовано правильно.
Визначених процесуальним законом правових підстав до скасування рішення суду першої інстанції, як про це ставиться в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2010р. залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: